Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 13.11.2015
В ПОЛОН╤ ЗЛА

18 ЛИСТОПАДА — ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ╤ СМЕРТ╤ МИХАЙЛА САВОВИЧА МАСЮТКА, УКРА╥НСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА, ВИЗНАЧНОГО ПРАВОЗАХИСНИКА ╤ ПОЛ╤ТИЧНОГО В’ЯЗНЯ-«Ш╤СТДЕСЯТНИКА», ЧИ╢ ЖИТТЯ ПОВ’ЯЗАНЕ З КРИМОМ...

Народився Михайло Масютко у 1918 роц╕ у Чаплинц╕ на Херсонщин╕. Батько його був церковним регентом, а мати — Дарина Олександр╕вна — вчителькою. Пережив два голодомори та розкуркулення однос╕льчан.
У 1932-1933 роках родина Масютк╕в мешкала в Олешках (зараз Цюрупинськ), де пережила страшний голод. Щоб урятувати д╕тей ╕ дружину в╕д голоду, батько п╕шов до Криму в над╕╖ д╕стати хл╕ба. Дружина зшила йому спец╕альну вузеньку торбину, в яку батько насипав борошна, п╕дперезався нею, щоб привезти д╕тям хл╕ба. На Перекоп╕ торбину знайшли й забрали. Тод╕, рятуючись в╕д голоду, батьки з молодшим сином Вадимом (в╕домий п╕д пр╕звищем Черкас) втекли до Криму, де голоду не було. Михайло ж 1933 року ск╕нчив семир╕чку в Олешках ╕ вступив на роб╕тфак при Херсонському пед╕нститут╕.
З 1934 року навчався на мовно-л╕тературному (за ╕ншими даними — ╕сторико-ф╕лолог╕чному) факультет╕ Запор╕зького пед╕нституту. 1937 року, на третьому курс╕, виключений з ╕нституту та з комсомолу ╕ заарештований за доносом: на веч╕рц╕ студенти згадували про голод 1933 року. В кожного ще стояли перед очима жахлив╕ картини голодно╖ смерт╕. Ось розпов╕дь Михайла про страшний р╕к, надрукована у Львов╕. «Ми, д╕ти, збиралися на берез╕ Дн╕пра. Тут повно корабл╕в ╕з р╕зних кра╖н. Найб╕льше грецьких. У ц╕ корабл╕ величезний рукав елеватора день ╕ н╕ч засипав пшеницю. День ╕ н╕ч ми лазимо на берез╕, шукаючи поживи. Ми — як песенята (пс╕в давно вже тут по╖ли). Обминаючи трупи померлих ╕з голоду, ми вишуку╓мо у брудному п╕ску зернинки пшениц╕. ╤ ось тод╕ на берез╕ Дн╕пра я побачив руку. Вона десь там, на палуб╕ грецького корабля, високо п╕дн╕ма╓ б╕лу паляницю ╕ з розмаху кида╓ у воду. Ми вс╕, хто у чому стояв, кида╓мось у масн╕ хвил╕ Дн╕пра ╕, змагаючись, пливемо до хл╕ба. Ми рвемо його жменями у вод╕ та ковта╓мо, не пережовуючи, щоб б╕льше з’╖сти...». «На ц╕й веч╕рц╕ не об╕йшлося без стукача. Нас спочатку повиключали з комсомолу, а згодом ╕ з ╕нституту», — згада╓ Масютко у сво╖й книжц╕ «В полон╕ зла».
П╕сля виключення товариш допом╕г Михайлов╕ влаштуватися вчителем укра╖нсько╖ мови й л╕тератури в сел╕ Кра╓вщина Володар-Волинського району на Житомирщин╕; згодом той по╖хав до Ки╓ва купити одяг — ╕ знову був заарештований за наклепом: мовляв, в╕в на вокзал╕ контрреволюц╕йну пропаганду. Тод╕ в╕н зустр╕вся з Мельником, директором Васильк╕всько╖ середньо╖ школи. Саме в той час було знято з посади Постишева. «Постишев пропився ╕ прогор╕в», — сказав Мельник. «Ус╕ вони прогорять», — в╕дпов╕в Михайло. Розмова була почута агентами, й обох молодих педагог╕в було заарештовано. Масютко напередодн╕ дня народження був засуджений на 5 рок╕в ув’язнення ╕ 3 роки позбавлення виборчих прав. Карався на Колим╕, працював на золотих копальнях у вкрай тяжких умовах. Працюючи по 12-16 годин на добу, в╕н лише сам добув понад дв╕ст╕ к╕лограм╕в золота. На ц╕й робот╕ Михайло виснажився наст╕льки, що його вага ледве сягала 44 к╕лограм╕в. Обморозив пальц╕ право╖ ноги, розбив кол╕но. Заступившись за латиша, якого бив бригадир, сам зазнав катувань. Його врятувала х╕ба молитва: мати добилася перегляду справи. 3 листопада 1939 року Верховний суд СРСР скасував вирок Масютков╕ та припинив справу за недостатн╕стю доказ╕в. В╕н був зв╕льнений ╕ реаб╕л╕тований, та не мав права ви╖хати з Колими. Згодом викладав н╕мецьку мову в одн╕й з╕ шк╕л Середн╓канського району Хабаровського краю. Тим часом 1939 року був ув’язнений на 6 рок╕в його брат Серг╕й, а за р╕к у Криму помер батько.
1942 року Масютко був моб╕л╕зований до Червоно╖ арм╕╖. Перебував у д╕ючих в╕йськах на фронт╕. Був демоб╕л╕зований 1945 (за ╕ншими даними — 1946) року в Берл╕н╕. П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ працював педагогом у Криму, п╕зн╕ше — у Дрогобич╕, куди по╖хав з мат╕р’ю, щоб уникнути голоду.
В╕д 1948 року навчався у Львов╕ в Укра╖нському пол╕граф╕чному ╕нститут╕ ╕мен╕ ╤вана Федорова (в╕дд╕л художнього редагування книги). Був в╕дм╕нником навчання, брав активну участь у громадсько-культурному житт╕ ╕нституту, проте 1953 року, перед захистом диплома, був виключений за реферат «Норми комун╕стично╖ морал╕», визнаний «╕деолог╕чно хибним»: студент доводив, що не ╕сну╓ морал╕ комун╕стично╖ чи яко╖сь ╕ще, ╕сну╓ загальнолюдська мораль.
1949 року вступив ╕ 1953 року ск╕нчив екстерном ф╕лолог╕чний факультет Льв╕вського пед╕нституту за фахом «Укра╖нська мова та л╕тература». В╕д 1953 року — на педагог╕чн╕й робот╕. Певний час працював науковцем у Музе╖ ╤вана Франка у Львов╕, а дал╕ — викладачем укра╖нсько╖ мови та л╕тератури в школах на р╕зних теренах Укра╖ни: Галичина, Волинь, Ки╖вщина, Крим, Херсонщина. Перед тим одружився з Ганною Романишин, яка стала його соратницею ╕ над╕йною опорою на все життя. 1956 року захистив дипломну роботу в Московському заочному пол╕граф╕чному ╕нститут╕ за фахом «Художн╕й редактор друковано╖ продукц╕╖». Опов╕дання, гуморески ╕ в╕рш╕ писав з 40-х рок╕в, але про ╖хн╓ опубл╕кування тод╕ год╕ було й думати.
Михайло Масютко поверта╓ться до сво╓╖ родини у кримське селище Сарабуз (зараз Гвард╕йське), де якийсь час працював у школ╕ в╕йськовим кер╕вником. Згодом у сво╖й книжц╕ «В полон╕ зла» в╕н напише: «Маю нав╕ть дов╕дку з 1934 року про те, що я — кримський житель, з печаткою Кримськотатарсько╖ Автономно╖ Республ╕ки. М╕й батько похований ось тут, у Сарабуз╕ п╕д С╕мферополем. Ми — не з тих, хто при╖хав на м╕сце виселених».
1956 року Масютко пере╖хав до матер╕ у Феодос╕ю, викладав малювання, креслення та укра╖нську мову в школ╕ та техн╕кум╕, згодом вийшов на педагог╕чну пенс╕ю ╕ зосередився на л╕тературн╕й прац╕: писав статт╕, пов╕ст╕, опов╕дання, деяк╕ з них друкувалися в республ╕канськ╕й та обласн╕й прес╕ Криму, Льв╕вщини. Працював як художник-пол╕граф╕ст, оформляв книжки, найб╕льше для льв╕вського видавництва «Каменяр».
Хоч Крим ╕ став укра╖нським, розбудовувати Укра╖ну тут було надзвичайно складно. Часом письменников╕ просто не було на кого спертися у сво╖й боротьб╕ за Укра╖ну. Але Масютко сам в╕днаходить для себе «точку опори»: полум’яне слово на захист всього укра╖нського. В╕н виступа╓ як опозиц╕йний публ╕цист, п╕д час Шевченк╕вського юв╕лею 1964 року виступа╓ на феодос╕йському рад╕о та льв╕вському рад╕о ╕ телебаченн╕ з бес╕дами про всесв╕тньо-╕сторичне значення творчост╕ Великого Кобзаря.
В╕д початку 1960-х рок╕в, п╕д час «хрущовсько╖ в╕длиги», брав активну участь у нац╕ональному рус╕, написав низку публ╕цистичних статей, як╕ поширювалися самвидавом по Укра╖н╕: «Л╕тература ╕ псевдол╕тература на Укра╖н╕», «В╕дпов╕дь матер╕ Василя Симоненка Щербань Ганн╕ Федор╕вн╕», «З ╕стор╕╖ боротьби укра╖нського народу за сво╓ визволення в часи громадянсько╖ в╕йни. З матер╕ал╕в, спалених у Ки╓в╕», «Сучасний ╕мпер╕ал╕зм», «Класова та нац╕ональна боротьба на сучасному етап╕ розвитку людства», а також опов╕дання й в╕рш╕.
У середин╕ серпня 1965 року в Криму одночасно в╕дпочивали Михайло та Ольга Горин╕, Дмитро Павличко з дружиною Богданою, ╤ван Драч, Роман ╤ваничук. Михайло Масютко орган╕зував ╖м прогулянку до Карадагу. За ними майже в╕дкрито стежили агенти КДБ. Ця прогулянка згодом у матер╕алах справ ф╕гурувала як «нарада у верхах».
5 серпня 1965 року до помешкання Масютка у Феодос╕╖ ув╕рвалася зграя кадеб╕ст╕в, вилучивши самвидавничу л╕тературу, рукописи його художн╕х твор╕в та л╕тературознавчих статей. В арх╕в╕ Масютка дивом залишилися рукописи деяких в╕рш╕в, дек╕лька сатиричних опов╕дань, а також недрукованих статей «╤ван Франко в образотворчому мистецтв╕», «Неолог╕зми в творчост╕ Лес╕ Укра╖нки», ««Пан Тадеуш» у переклад╕ Максима Рильського», «Особливост╕ переклад╕в Максима Рильського».
25 серпня почалися арешти «ш╕стдесятник╕в». Масютка вдруге заарештували 4 вересня у Феодос╕╖, другого дня доправили л╕таком до Львова, де засудили закритим судом на ш╕сть рок╕в тюремного й таб╕рного ув’язнення, за св╕дченнями Михайла та Богдана Горин╕в. П╕д час сл╕дства ╕ суду залишався ст╕йким ╕ безкомпром╕сним. З огляду на великий обсяг справи та задля меншого розголосу, справу Масютка виокремили в окреме провадження. З ним мав розмову сам голова КДБ УРСР Н╕к╕тченко. Чи не ╓диний з усього покосу 1965 року, Масютко н╕ проти кого не св╕дчив, не виправдовувався ╕ не визнав за собою провини. Цей пер╕од свого життя в╕н докладно в╕добразив у книз╕ «В полон╕ зла».
П╕д час обшуку в Масютка вилучили з десяток самвидавних статей, як╕ в╕н нещодавно прив╕з з╕ Львова ╕ необачно не сховав: «З приводу процесу над Погружальським» (п╕дредагував), «Укра╖нська осв╕та в рос╕йському шов╕н╕стичному зашморз╕» (М. Горинь), «Стан ╕ завдання укра╖нського визвольного руху» (╢. Пронюк), «Лист до письменниц╕ ╤рини В╕льде та ╖╖ земляк╕в, як╕ не бояться правди», «12 запитань для тих, хто вивча╓ сусп╕льствознавство», «Про сучасне ╕ майбутн╓ Укра╖ни», записка «Мета статт╕ не та...» (в╕дпов╕дь М. Гориню на зауваження до статт╕ «Сучасний ╕мпер╕ал╕зм»), «Виступ на вечор╕, присвяченому 30-л╕ттю з дня народження В. Симоненка» (╤. Дзюба), «Промова Дуайта Ейзенхауера на в╕дкритт╕ пам’ятника Т. Шевченков╕ у Вашингтон╕», «В╕дпов╕дь д╕ячам культури УРСР в╕д д╕яч╕в укра╖нсько╖ культури Канади та США» Р. Рахманного, «Останн╕й тв╕р Миколи Хвильового», «З документ╕в найнов╕шо╖ ╕стор╕╖ Укра╖ни, спалених у Ки╓в╕» М. Гришка, «Виступ на похорон╕ В. Сосюри» А. Малишка, в╕рш╕ В. Симоненка, Л. Костенко, уривок з поеми «Мазепа» В. Сосюри, роман «Чорна рада» П. Кул╕ша, твори М. Грушевського, а також власний л╕тературний доробок: статт╕, в╕рш╕, пов╕ст╕, опов╕дання, як╕ склали ц╕лий том матер╕ал╕в попереднього сл╕дства. Це — сатиричн╕ опов╕дання «Революц╕йний д╕д» (написане у Криму), «Кров в╕дзива╓ться кров’ю», пов╕сть «Химера» та ╕н. Хоча л╕тературн╕ його твори не ходили по руках, та автор був звинувачений у тому, що ╖х «виготовив ╕ збер╕гав з метою наступного поширення»; також сл╕дство використало ╖х для ф╕лолог╕чних експертиз, застосованих чи не вперше. Ус╕ вилучен╕ матер╕али квал╕ф╕кувалися як «антирадянськ╕». Щодо вилучених статей, Масютко стверджував, що купив ╖х разом з друкарською машинкою на Галицьк╕й площ╕ за 80 карбованц╕в. За результатами сфальшованих експертиз йому приписували авторство чи сп╕вавторство вс╕х вилучених у нього твор╕в, нав╕ть давши ╕дейну характеристику творам, чого в╕д експерт╕в не вимагалося. На суд╕ Масютко не залишив каменя на камен╕ з висновк╕в присутн╕х ф╕лолог╕в-експерт╕в, та за вироком суду в╕н таки мусив сплатити поважним докторам ╕ кандидатам наук 1483 крб. 50 коп. Суд ╕нкрим╕нував йому авторство лише двох документ╕в («Сучасний ╕мпер╕ал╕зм», де СРСР охарактеризовано як рос╕йську комун╕стичну ╕мпер╕ю, ╕ «Мета статт╕ не та...») та участь у написанн╕ семи документ╕в.
У тюрм╕ п╕д час сл╕дства Михайло Масютко написав розв╕дку про в╕дх╕д в╕д лен╕нських норм нац╕онально╖ пол╕тики в Укра╖н╕, яку послав до презид╕╖ ХХIII з’╖зду КПРС. У цьому зверненн╕ в╕н змальову╓ жорстоку нац╕ональну пол╕тику Стал╕на, який «мав план повивозити з Укра╖ни вс╕х укра╖нц╕в, б╕дкався, що це йому дуже дорого об╕йдеться, бо укра╖нц╕в надто багато». Анал╕зуючи перепис населення 1959 року, Масютко запиту╓: «Де ж под╕лися 15 м╕льйон╕в укра╖нц╕в? В╕дпов╕дь одна: ╖х заморено голодом, ╖х вивезено на Сиб╕р, ╖х розстр╕ляно» («В полон╕ зла»).
23 березня 1966 року пролунав вирок: 3 роки ув’язнення ╕ 3 роки табор╕в суворого режиму за звинуваченням у проведенн╕ антирадянсько╖ аг╕тац╕╖ ╕ пропаганди (ч. 1 ст. 62) та орган╕зац╕йну д╕яльн╕сть (ст. 64). Коли Масютка виводили з прим╕щення суду, Ольга Горинь та ╕нш╕ люди встелили йому шлях до «воронка» прол╕сками. 17 травня Верховний суд частково задовольнив касац╕йну скаргу Масютка та повн╕стю — скаргу адвоката: зняв звинувачення в авторств╕ деяких анон╕мних статей, звинувачення в орган╕зац╕йн╕й д╕яльност╕, платню за фальшив╕ експертизи ╕ зам╕нив тюремне ув’язнення на табори суворого режиму, залишивши 6 рок╕в. Але тюрми Масютко таки не уникнув.
Запис суду над Масютком, його спростування експертиз, останн╓ слово незабаром з’явилися у самвидав╕. Як приклад безпардонного фальшування цю справу ретельно розглянув В’ячеслав Чорнов╕л у працях «Правосуддя чи рецидиви терору?» (1966) та «Лихо з розуму» (1967), за що й сам поплатився волею.
У мордовському табор╕ суворого режиму ЖХ-385/1 села Сосновка, незважаючи на стан здоров’я (виразка дванадцятипало╖ кишки, перенесена за 4 роки перед тим складна онкооперац╕я п╕д серцем), Масютко мусив працювати вантажником авар╕йно╖ бригади. Порозходилися п╕сляоперац╕йн╕ шви. Його перевели на в’язання «авосьок». Масютко написав заяву до Верховно╖ Ради Укра╖ни, за яку в грудн╕ 1966 року був посаджений на 6 м╕сяц╕в у ПКТ за звинуваченням у «виготовленн╕ й поширенн╕ в табор╕ антирадянських документ╕в». Через прибалт╕йських друз╕в ╖╖ вдалося передати на волю. Це ╖╖ в 1976 роц╕ цитувала Укра╖нська Гельс╕нська група у сво╓му «Меморандум╕ № 1»: «Коли б якомусь подорожньому поза ус╕ категоричн╕ заборони вдалося побувати в таборах для пол╕тв’язн╕в Мордов╕╖, яких тут ╓ аж ш╕сть, то в╕н би був надзвичайно вражений: тут, за тисяч╕ к╕лометр╕в в╕д Укра╖ни, на кожному кроц╕ в╕н почув би виразну укра╖нську мову на вс╕х д╕алектах сучасно╖ Укра╖ни. У подорожнього мимовол╕ виникло б запитання: що д╕╓ться на Укра╖н╕? Заворушення? Повстання? Чим поясню╓ться такий високий процент укра╖нц╕в серед пол╕тв’язн╕в, який досяга╓ до 60, а то й до вс╕х 70 в╕дсотк╕в? Коли б такий подорожн╕й скоро п╕сля цього побував би ще ╕ на Укра╖н╕, то в╕н в╕дразу переконався б, що жодного повстання, жодного заворушення на Укра╖н╕ нема. Але тод╕ б у нього виникло нове запитання: чому в м╕стах Укра╖ни так р╕дко чути укра╖нську мову ╕ чому так густо чути ╖╖ в таборах для пол╕тв’язн╕в?»...
У книз╕-житт╓пис╕ «В полон╕ зла» в т╕ страшн╕ мордовськ╕ дн╕ ╕ ноч╕ Михайло Масютко не переста╓ перейматися долею укра╖нського народу: «Я просив Бога змилуватися над мо╖м народом, що ось уже четвертий в╕к живе покинутий силами добра. За яку провину в╕н терпить таку кару? За те, що не п╕ддався одному граб╕жников╕, в╕н терпить розб╕й другого граб╕жника. За те, що зробив спробу вирватися з одн╕╓╖ невол╕, потрапив у другу, ще г╕ршу неволю. Я просив Бога послати св╕тлого розуму, снаги ╕ в╕дваги мо╓му народов╕ в боротьб╕ за сво╓ визволення, послати йому геро╖в у його боротьб╕»...
Михайло Масютко був переведений у таб╕р ЖХ-385/17А, селище Озерне (Умор), де його як ╕нвал╕да поставили пакувальником рукавиць, як╕ шили ╕нш╕ в’язн╕.
18 липня 1967 року Масютка разом з М. Горинем ╕ В. Морозом викликали до штабу. Виявилося — на зас╕дання Зубово-Полянського районного суду, який без попереднього висунення звинувачень, без участ╕ захисника спровадив ╖х на тюремний режим у сумнозв╕сний «Владимирський централ» на 3 роки н╕бито за систематичне невиконання норми вироб╕тку та порушення таб╕рно╖ дисципл╕ни.
Умови утримання були особливо тяжк╕. Перш╕ три м╕сяц╕ — голодний карантин: 300 грам╕в хл╕ба, жменя ╕ржаво╖ тюльки та черпак каш╕, 900 к╕локалор╕й. Дал╕ два роки Масютко сид╕в у переповнен╕й камер╕, де взимку було холодно ╕ завжди не вистачало пов╕тря. Денна пайка становила 1500 к╕локалор╕й ╕ коштувала вона 9 карбованц╕в на м╕сяць. Зате в б╕бл╕отец╕ ц╕╓╖ тюрми було зосереджено багато л╕тератури, конф╕сковано╖ в репресовано╖ ╕нтел╕генц╕╖. Масютко в╕д прац╕ в╕дмовився, сид╕в на понижен╕й пайц╕, отже, мав час для ╕нтелектуально╖ прац╕: зокрема, укладав есперанто-укра╖нський словник, написав публ╕цистичне опов╕дання «Смерть Стал╕на», яке разом з в╕ршем З. Крас╕вського «Свобода» через дружину зум╕в передати на волю, воно лунало на рад╕о «Свобода».
У липн╕ 1970 року Масютко повернувся до табору № 17А, зв╕дки зв╕льнився у вересн╕ 1971 року, п╕сля чого повернувся до Феодос╕╖, але тут на нього чекали нов╕ понев╕ряння. М╕сцева влада суворо заборонила йому з мат╕р’ю ╕ дружиною жити у власн╕й хатин╕. Численн╕ Масютков╕ скарги до владних структур н╕хто нав╕ть не розглядав. Лише у МВС йому пояснили: «В Криму, в Ки╖вськ╕й област╕, в Зах╕дн╕й Укра╖н╕ проживати не ма╓те права». Масютков╕ довелося продати хату й повернутися на Херсонщину, землю прад╕да, д╕да й батька, ╕ поселитися в Дн╕прянах поблизу Ново╖ Каховки, де в╕н увесь час перебував п╕д наглядом КДБ без права ви╖зду — аж до розвалу Радянського Союзу. Упродовж 30 рок╕в, як╕ судилося прожити в Дн╕прянах, написав б╕льш╕сть сво╖х л╕тературних опов╕дань. На початку березня 1977 року з дружиною побував у Ки╓в╕, де зустр╕вся з Левком Лук’яненком; дав згоду на членство в Укра╖нськ╕й Гельс╕нськ╕й груп╕, але просив не оголошувати його ╕мен╕, доки в╕н не зак╕нчить сво╖х спогад╕в, як╕ тайкома писав з 6 жовтня 1973 року до 31 серпня 1979 року. Остер╕гаючись обшуку, закопав був сво╖ рукописи в землю, де т╕ лежали три роки. Редагування ╕ переписування книжки зак╕нчив 19 липня 1985 року; вийшла вона у 1999 роц╕ стараннями брата, Вадима Черкаса-Масютка.
Михайло Масютко наприк╕нц╕ 80-х — на початку 90-х рок╕в ХХ стол╕ття виступав як публ╕цист у прес╕, на рад╕о й телебаченн╕. 28 жовтня 1992 року був реаб╕л╕тований. Та доля в╕чно гнаного не залишила його ╕ в старост╕. На 83-му роц╕ життя мусив залишити р╕дну дом╕вку в Дн╕прянах ╕ ви╖хати до родич╕в дружини Ганни в Луцьк. Перед ви╖здом свою безц╕нну б╕бл╕отеку в╕н залишив учителям ╕ учням Дн╕прянсько╖ школи, в як╕й зараз д╕╓ музей Михайла Масютка. «Так у яку ж це тюрму везуть нас тепер?» — були його останн╕ слова, коли с╕дав у вантажний автобус у вересн╕ 2001 року. А 18 листопада того ж року, на св╕й день народження, Михайло Масютко помер в╕д ╕нсульту. Похований в╕н у Луцьку на прим╕ському кладовищ╕.
Вчителька новокаховського ЗНЗ № 10 Валентина Кириченко, яка була дуже близькою до подружжя Масютк╕в, по смерт╕ Михайла Савовича напише: «Якщо подивитися на долю ц╕╓╖ людини, ╖╖ творчий ╕ житт╓вий шлях, перед нами буде, наче на долон╕, вся ╕стор╕я нашого багатостраждального народу. То були страшн╕ часи, коли ╕нтелект нац╕╖, ╖╖ розум перебував у пол╕тичних в’язницях. ╤, д╕йсно, вс╕ т╕ довг╕ роки ув’язнення можна назвати каранням за любов: любов до р╕дно╖ укра╖нсько╖ мови, до рушник╕в ╕ сорочок, вишитих хрещато, до жовто-блакитного кольору на нашому древньому прапор╕, до р╕дного Дн╕пра ╕ до Тавр╕йських степ╕в. Але ж любити св╕й край — це не злочин»...
http://prosvilib.at.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16199

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков