Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 27.11.2015
З КОГОРТИ ЗАВЗЯТИХ

На спомин...

ПАМ’ЯТ╤ РОМАНА ЛУБК╤ВСЬКОГО

Все йде, все мина╓... Незм╕нна лише пам’ять. На ╖╖ поличках закарбову╓ться минуле до найменших подробиць. Уже й сороковини зб╕гають в╕д того дня, коли Роман Мар’янович Лубк╕вський полишив цей чорно-б╕лий св╕т. П╕шов за в╕чну межу знаний письменник ╕ громадський д╕яч. Один з небагатьох, хто думав не т╕льки про себе, а передовс╕м про Укра╖ну, обстоював ╖╖ нац╕ональн╕ ╕нтереси й людськ╕ ц╕нност╕.
Пам’ять воскреша╓ нашу студентську юн╕сть у Лбв╕вському Франковому ун╕верситет╕ на початку 60-х. Тод╕ Роман ╕ще не був н╕ в╕домим, н╕ сол╕дним статурою, а звичайним с╕льським хлопчиною з Терноп╕льщини, якого, як ╕ ус╕х нас, залюблених у Слово, покликала ф╕лолог╕я. Хто в юн╕ л╕та не мр╕яв ос╕длати Пегаса? Тож не дивина, що майже вс╕ вступники на ун╕верситетську укра╖н╕стику були поетами. Я зап╕знався з ним, коли Роман зак╕нчував 1963 року штуд╕ювати науки, а мен╕ до ф╕налу залишилось два роки. Перше враження: середнього зросту, просто, але охайно зодягнутий. М’яка, лаг╕дна усм╕шка. Природний розум. Дотепний, см╕ливе розм╕рковування про тогочасну «щасливу» д╕йсн╕сть. «Файний!» - казали д╕вчата, як на одному з л╕тературних вечор╕в читав сво╖ в╕рш╕. За в╕рш «Кладка» йому аплодували. В ц╕й поетичн╕й м╕н╕атюр╕ мовилось про лег╕ня ╕ юнку, як╕ стр╕лися на кладц╕ над Черемошем ╕ розминутись н╕як не можуть...
А взагал╕-то наш ф╕лолог╕чний славився талановитими Романами. ╤ на першому м╕сц╕, звичайно ж, був Роман ╤ваничук, за в╕ком патр╕арх укра╖нсько╖ л╕тератури (цього року виповнилось 87!), автор знаменитих ╕сторичних роман╕в «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиц╕ Русько╖» та ╕нших. У т╕ роки в╕н трудився у редакц╕╖журналу «Жовтень» («Дзв╕н»), видав к╕лька зб╕рок новел ╕ роман-трилог╕ю «Край битого шляху», не раз в╕дв╕дував зас╕дання ун╕верситетсько╖ л╕тстуд╕╖ «Франкова кузня», оп╕кувався молодими проза╖ками.
Вчився у нанс на ф╕лолог╕╖, а згодом перев╕вся на факультет журнал╕стики ╕ поет Роман Качур╕вський. А Роман Кудлик вже на передостанньому курс╕ видав зб╕рку «Розмова». В╕н - хоч ╕ молодший за ╤вана Драча та Миколу В╕нграновського - з покол╕ння ш╕стдесятник╕в. До реч╕, в сво╖х статтях Василь Стус часто цитував ╕ коментував в╕рш╕ Кудлика. Вони справд╕ приваблюють незвичною дов╕рлив╕стю, нестандартним поглядом на зовс╕м негеро╖чн╕ реч╕. Як, прим╕ром, оц╕ рядки:

Ти пита╓ш,
чому я люблю тебе?
А коли ти мене ц╕лу╓ш,
то сп╕вають скрипки.
А чи ╓ щось на св╕т╕
н╕жн╕ше в╕д скрипки?!
Ти пита╓ш,
чому я люблю тебе?
А у тебе оч╕,
наче звил╕ Дн╕пров╕.
А чи ╓ щось на св╕т╕
р╕дн╕ше для мене за Укра╖ну...

Роман Лубк╕вський належав до т╕╓╖ когорти людей завзятих, про яких кажуть: «В╕н сам створив себе». Допитливий ╕ замр╕яний книжник, сумл╕нний ╕ працелюбний селюк (народився в с╕м’╖ селянина), в╕н сягнувл╕тературних ╕ громадських вершин, ст╕льки написав, ст╕льки зробив доброго, що вистачило б на к╕лькох! Ну, передовс╕м в╕н поет. Друкуватися почав з ш╕стнадцяти рок╕в, а його входини в Храм л╕тератури позначен╕ 1965 роком, коли вийшла зб╕рка «Зачудован╕ олен╕». Видав близько двох десятк╕в талановитих поетичних книжок. Власне як поет удосто╓ний Нац╕онально╖ Шевченк╕всько╖ прем╕╖. Охоче брався за критику ╕ л╕тературознавство, за публ╕цистику, видрукував зб╕рку л╕тературно-критичних статей «Многосв╕точ» (1978), книгу пистменницьких роздум╕в «Висок╕ райдуги» (1979). Не т╕льки знав л╕тературу ╕ кулдьтуру - в╕н ╖х справд╕ любив ╕ мав ус╕ п╕дстави сказати, що вони - справа його життя. Тож не випадково його запросили на посаду професора в р╕дному Льв╕вському ун╕верситет╕, а згодом - начальником управл╕ння культури облдержадм╕н╕страц╕╖ у Львов╕.
Диву да╓шся, як багато спод╕яв цей невгамовний чолов╕к у р╕зних царинах, часом далеких в╕д поез╕╖. Голова Льв╕вського обласного об’╓днання товариства «Просв╕та». Народний депутат першого демократичного скликання Верховно╖ Ради. Голова Ком╕тету з Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕м. Т. Шевченка. У 1976 роц╕ у склад╕ делегац╕╖ УРСР брав участь у робот╕ ХХХ╤ сес╕╖ Генерально╖ Асамбле╖ ООН. Уже був в╕домим поетом, коли став у 90-х роках послом Укра╖ни у Чех╕╖ та Словаччин╕. А ще ж чимало рок╕в очолював Льв╕вську письменницьку орган╕зац╕ю. А ще ж видавнича ╕ журнальна робота: редактор у видавництв╕ «Каменяр», заступник головного редактора журналу «Жовтень» (нин╕ «Дзв╕н»)... Упорядкував видання «В╕нок Марк╕янов╕ Шашкевичу» (1987, разом з М. Шалатою), «Весни розсп╕вано╖ князь. Слово про Б.-╤. Антонича» (1989, разом з М. ╤льницьким).
Так само пристрасно наш побратим, як людина ц╕лком в╕ддана л╕тератур╕, на в╕дм╕ну в╕д деяких ╕нших письменник╕в, що закинули перо та подалися в пол╕тику, перекладав твори поет╕в республ╕к почилого в боз╕ СРСР, а також Польщ╕, Чехословаччини, Болгар╕╖, Юг, Югослав╕╖, видавши авторськ╕ антолог╕╖ «Слов’янське небо» (1972), «Слов’янська л╕ра» (1983). Окремою зб╕ркою вийшли переклади твор╕в М. Богдановича «Стратим - Леб╕дь» (2002). За перекладацьку д╕яльн╕сть ╕ популяризац╕ю в Укра╖н╕ польсько╖, чесько╖ л╕тератури йому присво╓но звання заслуженого д╕яча культури Польщ╕, в╕дзначено прем╕╓ю В╕тезслава Незвала Чеського л╕тературного фонду. Не буду перераховувати мови, якими перекладено його твори - цих мов набереться близько десяти.
В╕н належав до тих особистостей, у котрих шляхетна зовн╕шн╕сть сполучалась ╕з внутр╕шньою культурою. Н╕коли не репетував щодо патр╕отизму, а трудився на сов╕сть ╕ потужно, залишивши нам у спадок справд╕ фундаментальний л╕тературний доробок. Попри дел╕катн╕сть ладен був одчайдушно стати на двоб╕й з╕ злом. Часом д╕яв на гран╕ ризику. Це в╕н, будучи народним депутатом, 24 серпня 1991 року напол╕г, щоб до зали Верховно╖ Ради занесли синьо-жовтий прапор Укра╖ни. Це в╕н ╕н╕ц╕ював складання президентсько╖ присяги Леон╕да Крачука на Пересопницькому ╢вангел╕╖.
Роман Лубк╕вський бував у Криму, зокрема, в Крктебел╕, створив к╕лька поез╕й про наш сонячний край. Три з них опубл╕кован╕ в антолог╕╖ «Люблю тебе, м╕й Криме», упорядник та автор вступно╖ статт╕ яко╖ незабутн╕й Данило Кононенко (С╕мферополь, «Доля», 2008). ╢ там в╕рш «Коли автобус...», котрий я особливо люблю. У ньому виразно, як на мене, в╕дчутно характер самого автора ╕ його житт╓ву ф╕лософ╕ю. Наведу дв╕ останн╕ строфи строфи з цього в╕рша:

Нехай минуле
 прямо в душу гляне,
Байдужому,
 щоб аж струснуло ним, -
Не всемогутн╕м зором
 Роксолани,
А Наст╕, Наст╕
 поглядом н╕мим.
Скаж╕ть, невже сльоза
 цього д╕вчати
Спок╕йно в м╕ст╕
 жити ц╕м да╓?
Поставте знак.
 До будь-яко╖ дати.
Сльоза народу
 дат не визна╓.

Потр╕бен коментар до цих рядк╕в. У в╕рш╕ йдеться про Феодос╕ю, «де звитяжив Сагайдачний, рятуючи нев╕льницьке життя, ╕ про рабський ринок, на якому продавали укра╖нц╕в ╕ Настю Л╕совську теж. Той ринок забудували, взяли в бетон ╕ асфальт, не вказавши нав╕ть, що тут, як крамом, торгували людьми...
Для мене, як ╕ для багатьох, Роман Лубк╕вський - не в мемор╕ал╕, а в жив╕й пам’ят╕ на многая л╕та. В╕рю, що його, видатного поета ╕ державного та громадського д╕яча, в╕дкриватимуть для себе нов╕ покол╕ння, ╕ передовс╕м молодь, як великого Укра╖нця, ╕стинного патр╕ота ╕ добротворця. Хай земля р╕дна буде тоб╕ пухом, побратиме!

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
письменник
с. Пруди,
Сов╓тський район, Крим

Роман ЛУБК╤ВСЬКИЙ
* * *
Коли автобус —
рейсовий, звичайний,
Н╕як не комфортабельний,
т╕сний,
Перетина╓ цей пейзаж
печальний,
(Жорства та глина,
суп╕сок п╕сний).

╤ порина╓ в першу шерхлу
 зелень
Старо╖ Феодос╕╖, мен╕
Сл╕ди давно занедбаних
 поселень
В незграбн╕й увижаються ст╕н╕,

В т╕сн╕м завулку
 (править за зупинку),
Порослому рудим чагарником,
В червон╕й черепиц╕ на будинку,
В розкоп╕, що проблисне
 черепком,

У вишмуглян╕м шкельц╕
 на причал╕,
В чужих словах: кизил, фундук,
 хурма.
Все розум╕ю. Горю та печал╕
Давно тут пристановища нема.

Та хто це, хто, н╕кчемний
 ╕ невдячний
Поклав печать тупого забуття
На землю, де звитяжив
 Сагайдачний,
Рятуючи нев╕льницьке життя?

А той жахний всесв╕тн╕й
 рабський ринок,
Де м╕й народ продавано,
 мов крам,
Забудували, ось адм╕нбудинок,
Бетон, асфальт. Порядок...
 Стид ╕ срам!

Нехай минуле прямо в душу
 гляне
Байдужому, щоб аж струснуло
 ним, —
Не всемогутн╕м зором
 Роксолани
А Наст╕, Наст╕ поглядом н╕мим.

Скаж╕ть, невже сльоза
 цього д╕вчати,
Спок╕йно жити в м╕ст╕ ц╕м да╓?
Поставте знак. До будь-яко╖ дати.
Сльоза народу дат не визна╓.

ЕКСКУРС╤Я ДО БАХЧИСАРАЮ

Незл╕ченна
Товпа курортник╕в —
Добров╕льний ясир
Кримського екскурсбюро —
Зн╕ма╓ться на тл╕ м╕нарет╕в,
Розхиту╓ в╕тх╕ ст╕ни
Ханських поко╖в,
Ковза╓ хтивим зором
По жахних закамарках гарему,
Подумки вмощу╓ться на диван,
Розман╕жу╓ться теплом мангалу,
Чман╕╓ од кальяну й турецько╖ кави,
Масово з╕тха╓ б╕ля «Фонтану сл╕з»,
Уп╕рна╓ по вуха
У десятиспальне л╕жко
╤мператриц╕.

За це
╥╖ фаворит
(Грицько Нечеса, в╕н же —
Князь Потьомк╕н-Тавричеський)
Зганя╓ свою зл╕сть
На бездарних зображеннях
Запорожц╕в...

Запах злежаного лахм╕ття,
Струп╕ш╕ло╖ деревини,
Дешевенько╖ штукатурки.
Бутафор╕я. Несправжн╕сть.
А було:
Гортанний крик муедзин╕в.
Закривавлен╕ голови у м╕шку,
Безмовн╕ прокляття нев╕льниць
╤ —
Неопалима кров
Укра╖ни,
Що скип╕лася в руб╕ни
На б╕лосн╕жн╕м тюрбан╕
Iслам-Г╕рея...
╤стор╕я
Була жорстока до нас.
Але ж ╕ доброзичлива.
Тому сьогодн╕
Переступа╓мо ц╕ пороги
Спок╕йно.
Так мусило статися,
Не ╕накше.
* * *
Долин б╕блейських вицв╕л╕ суво╖,
Глоги ╕ терни —
 письмена пустель...
За проф╕лем гряди берегово╖,
Де гусне запах чебрецю ╕ хво╖,
Вколисаний в╕трами Коктебель.
Заслуханий в гекзаметри
 Гомера,
Кому приб╕й тут т╕льки
 не лунав...
Вузьке плато, мов щит
 лег╕онера,
╤ скеля — ск╕фських карбувань
 химера,
Сл╕ди причалу
 для елл╕нських нав...
Стикались тут ╕ гинули народи,
╥х кров м╕ж цих розколин
 запеклась,
Де м╕ж в╕длам╕в мертво╖
 природи —
Лик в╕зант╕йський,
 мусульманська в’язь...
Перекотилось.
 Схне татарське з╕лля.
╤ над бол╕тцем хилиться кушир.
Чом так болить це все —
 до божев╕лля —
Так, наче сам я —
 бранець ╕з Под╕лля,
Узятий кримчаками у ясир?
В╕дкину згадки ╕ прикличу мр╕╖, —
Страшним часам
 повернення нема.
Сплять у п╕ску корчаги К╕ммер╕╖.
На дн╕ лагуни амфора др╕ма.
╥╖ з глибин п╕дн╕ме археолог,
Обми╓ в мор╕ ╕ налл╓ вина,
╤ коли н╕ч з╕рчастий
 спустить полог,
По берегах цих, горах цих
 ╕ долах
Хай у полон ╕ в круг веде — вона!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16258

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков