Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 27.11.2015
╤ДЕАЛ╤ЗМ ТА ЖЕРТОВН╤СТЬ – ОСНОВА Д╤ЯЛЬНОСТ╤ ФУНДАЦ╤╥ УКРА╥НСЬКОГО В╤ЛЬНОГО УН╤ВЕРСИТЕТУ

Джерела

Не так давно у столичному Будинку вчителя в╕дбулася урочиста под╕я – вручення прем╕й Л╕тературно-наукового конкурсу ╕м. Воляник╕в-Шваб╕нських при Фундац╕╖ Укра╖нського в╕льного ун╕верситету (ФУВУ). Такий конкурс в╕дбува╓ться щор╕чно, починаючи з 1999 року. Прем╕╖ присуджуються за прац╕, опубл╕кован╕ минулого року. Як наголошують орган╕затори, це робиться «з нам╕ром нагородити творч╕сть та заохотити до подальшо╖ творчо╖ прац╕». Прем╕╖ лауреатам вручав Аскольд Лозинський, голова ФУВУ. Жур╕ конкурсу у склад╕ Михайла Казаренка, Ол╕ Кузишин-Воляник, ╤горя М╕рчука, ╤горя Николюка працювало з 1 липня до 31 серпня цього року. Було розглянуто понад 30 праць (пов╕стей, новел, поез╕й, наукових есе╖в), виданих 2014 року та над╕сланих на адресу Фундац╕╖. Р╕шенням жур╕ цього року першо╖ прем╕╖ не надавали. Три друг╕ прем╕╖: в╕дзначено ╤горя Загребельного (за наукову працю про життя ╕ творч╕сть Дмитра Донцова «Нац╕онал╕зм versus Modern»; Володимира Комбеля – за поему «Роман Шухевич»; Натал╕ю Осипчук (за роман «Ос╕нь. До запитання»). Три трет╕ прем╕╖: в╕дзначено Олега Чорногуза – за зб╕рку публ╕цистики «Раб╕в на бал не запрошують»; Василя Деркача – за роман «Як райдуга Всевишнього»; Ра╖су Харитонову «Я вийшла зам╕ж за поета».
Висловлюючи на прохання лауреат╕в вдячн╕сть меценатам – шанувальникам красного письменства, пропоную зд╕йснити ╕сторичний екскурс, щоб осягнути д╕яльн╕сть Фундац╕╖ Укра╖нського в╕льного ун╕верситету. Як в╕домо, у 20-х роках минулого стол╕ття, п╕сля поразки визвольних змагань, багато укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ ви╖хало за кордон. Серед причин тод╕шньо╖ поразки ╕сторики називали, зокрема, брак «мудрих пол╕тик╕в та нац╕онально╖ св╕домост╕ в ц╕лому» — блискуча характеристика, що не втратила сво╓╖ актуальност╕ в наш час...

Укра╖нський ун╕верситет в екзил╕

Усв╕домлюючи важлив╕сть рол╕ осв╕ти, науки та культури у формуванн╕ кожно╖ нац╕╖, Союз укра╖нських журнал╕ст╕в та письменник╕в сп╕льно з укра╖нськими професорами 17 с╕чня 1921 року урочисто в╕дкрив у В╕дн╕ Укра╖нський в╕льний ун╕верситет (УВУ). ╤ хоча тод╕шн╕ ╕деал╕сти свято в╕рили в усп╕х започатковано╖ справи, вт╕м, ф╕нансов╕ негаразди диктували сво╖ умови ╕снування. Так, ун╕верситет опиня╓ться у Праз╕, спод╕ваючись на б╕льш сприятлив╕ обставини та п╕льгов╕ умови. Зрештою, так ╕ сталося, адже тогочасний президент Чехословаччини Томаш Масарик першим подав руку допомоги як укра╖нським б╕женцям, так ╕ ун╕верситетов╕. ╤ все ж ун╕верситет потерпав в╕д ф╕нансово╖ скрути. Починаючи в╕д 1928 року, ф╕нансов╕ проблеми УВУ почали поглиблюватися. Ун╕верситет було передано п╕д кер╕вництво М╕н╕стерства шк╕льництва ╕ народно╖ осв╕ти Чехословаччини, яке, зменшуючи бюджет через економ╕чн╕ труднощ╕, поставило УВУ в складну ситуац╕ю. Аби втриматися на плаву, кер╕вництво навчального закладу розпочало пошуки неурядових джерел допомоги. А вже у 1932 роц╕ постало Товариство приятел╕в УВУ, до якого ув╕йшли, зокрема, кер╕вники УВУ, представники Карлового та ╕нших ун╕верситет╕в. Власне, це була перша спроба створити товариство допомоги, що згодом оформилося у Фундац╕ю. Якщо врахувати той факт, що нав╕ть державн╕ ун╕верситети мають ф╕нансов╕ труднощ╕, то год╕ говорити про ун╕верситет, який мусив виживати самотужки.
Варто зазначити, що хоча укра╖нська громада в Чехословаччин╕ не була численною, проте ╖╖ жертовност╕ та патр╕отизму не бракувало. Жертводавц╕, як могли, п╕дтримували професорський склад ун╕верситету. Перед початком Друго╖ св╕тово╖ в╕йни загальн╕ пол╕тичн╕ обставини р╕зко пог╕ршилися. Частина професор╕в подалася дал╕, на Зах╕д; друга, на чол╕ з ректором, професором о. Августином Волошиним, вир╕шила залишатися на м╕сц╕. За св╕дченнями сучасник╕в, пан професор мав ╕деал╕стичн╕ погляди, що виявилися ╕люзорними. ╤з зак╕нченням Друго╖ св╕тово╖ в╕йни празький пер╕од ╕снування ун╕верситету зак╕нчився траг╕чно. Радянська окупац╕йна влада жорстоко розправилася з о. Августином Волошиним. Ун╕верситет було л╕кв╕довано, арх╕в – в╕д╕брано, а самого ректора замордовано у Бутирськ╕й в’язниц╕ 19 липня 1945 р. Завершення Друго╖ св╕тово╖ в╕йни не принесло Укра╖н╕ омр╕яно╖ свободи. Не найкращою була й ситуац╕я в ╢вроп╕. Як св╕дчать ╕сторичн╕ факти, на той час п╕д впливом стал╕нсько╖ пропаганди перебувала значна частина ╓вропейц╕в. Перед УВУ постали серйозн╕ виклики. Розум╕ючи, що на територ╕╖ Чехословаччини залишатися небезпечно, професорсько-викладацький склад ун╕верситету доклада╓ неабияких зусиль, щоб зберегти навчальний заклад.

«Чому я не хочу вертатися до СРСР?»

Справжн╕ми подвижниками сво╓╖ справи можна назвати тогочасну професуру. Адже в умовах, коли власне життя могло об╕рватися будь-яко╖ мит╕, лише справжн╕ ╕деал╕сти, подвижники могли перейматися збереженням науково-осв╕тнього осередку. Ун╕верситет вкотре зм╕нив м╕сце свого перебування, опинившись у Мюнхен╕. Перебували п╕д пост╕йним тиском, адже нишпорки-енкаведисти полювали за укра╖нцями, намагаючись вивезти ╖х на «род╕ну». На знак протесту проти насильницького повернення укра╖нц╕ вдавалися нав╕ть до самогубства. Правду про те, чому укра╖нц╕ не можуть повернутися додому, на Заход╕ д╕зналися п╕сля виходу статт╕ письменника-публ╕циста ╤вана Багряного «Чому я не хочу вертатися до СРСР?».
«Я — один ╕з тих сотень тисяч людей-укра╖нц╕в, що не хочуть вертатися додому, п╕д б╕льшовизм, дивуючи тим ц╕лий св╕т, — писав ╤ван Багряний. – Я не хочу вертатися на ту «род╕ну». Нас тут сотн╕ тисяч таких, що не хочуть вертатись. Нас беруть ╕з застосуванням збро╖, але ми чинимо скажений оп╕р, ми вол╕╓мо вмерти тут, на чужин╕, але не вертатись на ту «род╕ну». Я беру це слово в лапки, як слово чуже, з таким незр╕внянним цин╕змом нав’язуване нам радянською пропагандою. Б╕льшовики зробили для 100 нац╕ональностей ╓дину «сов╕тську род╕ну» ╕ нав’язують ╖╖ силою, цю страшну тюрму народ╕в, звану СРСР. Вони ╖╖ величають «род╕на» ╕ ганяються за нами по ц╕лому св╕ту, щоб на аркан╕ потягти нас на ту «род╕ну». При одн╕й думц╕, що вони таки сп╕ймають ╕ повернуть, в мене сив╕╓ волосся, ╕ я вожу з собою дозу ц╕ан╕стого кал╕ю, як останн╕й зас╕б самозахисту перед стал╕нським соц╕ал╕змом, перед т╕╓╖ «род╕ною». Для ╓вропейц╕в ╕ громадян вс╕х частин св╕ту (кр╕м СРСР) дивно й незрозум╕ло, як може людина ут╕кати в╕д сво╓╖ В╕тчизни ╕ не хот╕ти вертатися до не╖. То, мабуть, велик╕ злочинц╕, що бояться кари за гр╕хи перед сво╓ю В╕тчизною? Мабуть, тому до нас ставляться з такою ворож╕стю. Справд╕, тут ╓ чому дивуватися тим, для кого слово «В╕тчизна» наповнене святим зм╕стом. Що може бути мил╕шого за В╕тчизну, за ту землю, де народився, по як╕й ходив дитячими ногами, де лежать кост╕ предк╕в, де могила матер╕? Для нас слово «В╕тчизна» також наповнене святим зм╕стом, ╕, може, б╕льшим, як для будь-кого ╕ншого. Але не стал╕нська «род╕на». Мен╕ моя В╕тчизна сниться вноч╕, В╕тчизна моя, Укра╖на, одна з «р╕вноправних» республ╕к у федерац╕╖, зван╕й СРСР. Я не т╕льки не ╓ злочинцем супроти сво╓╖ В╕тчизни, а, навпаки, витерп╕в за не╖ третину свого життя по радянських тюрмах ╕ концтаборах ще до в╕йни. Вона мен╕ сниться щоноч╕, ╕ все ж я не хочу вертатися до не╖. Чому? Бо там б╕льшовизм».
Бронеб╕йна публ╕цистика Багряного пробивала наймогутн╕ш╕ мури. Завдяки укра╖нським письменникам поставала зовс╕м ╕накша картина, геть в╕дм╕нна в╕д намальованого б╕льшовицького «раю». Тим часом, укра╖нцям належало виживати на чужин╕. ╤ не лише ф╕зично виживати, тяжко працюючи; необх╕дно було зберегти свою нац╕ональну ╕дентичн╕сть. Отже, д╕яльн╕сть УВУ була в╕дновлена у Мюнхен╕. Треба було розум╕ти, в яких умовах доводилося працювати професур╕. Мюнхен був майже весь зруйнований п╕сля потужних бомбардувань. З великими труднощами вдалося знайти ледь уц╕л╕лий будинок при «Ферзайл╓р-Штрасе», який ще треба було в╕дбудувати. ╤ все ж професура разом з╕ студентами взялася до роботи, ╕ невдовз╕ вони п╕дготували будинок до навчання. Невелика допомога в╕д уряду зруйновано╖ в╕йною Бавар╕╖ була аж н╕як не достатньою для УВУ. Доводилося просити допомоги у б╕дних студент╕в, у таких самих укра╖нц╕в, як╕ шукали притулок у пово╓нн╕й ╢вроп╕. Були скромн╕ дотац╕╖ арх╕╓пископа ╤вана Бучка; пожертви в╕д таборових укра╖нських установ та кооператив╕в. Дивовижно, але за таких умов вдавалося нав╕ть видавати науков╕ зб╕рники та монограф╕╖. Зрозум╕ло, що все було надруковано на «циклостил╕» ╕ було далеко не найкращо╖ якост╕.

Щира п╕дтримка укра╖нц╕в у в╕льному св╕т╕

Попри все, життя тривало. Протягом 1947-1948 рок╕в число студент╕в сягало близько тисяч╕. На жаль, друга половина 1948 року позначилася початком нового занепаду. Попри ф╕нансов╕ негаразди, ентуз╕асти Товариства прихильник╕в УВУ вир╕шили звернутися до всеукра╖нсько╖ сп╕льноти за допомогою. З ╕н╕ц╕ативи ╤вана Буртика в липн╕ 1949 року у передм╕ст╕ Мюнхена було влаштовано «Фестиваль УВУ». З промовою виступив ректор ╤ван М╕рчук. Ця спроба налагодити т╕сний зв’язок ╕з громадою невдовз╕ принесла сво╖ результати. В кра╖нах, де мешкало б╕льше професор╕в, були орган╕зован╕ Делегатури УВУ. Так, у Франц╕╖ професор М. Шлемкевич очолив «Заочний ╕нститут УВУ», який об’╓днував навколо ун╕верситету та студент╕в подвижник╕в укра╖нсько╖ справи. Саме завдяки невтомним ентуз╕астам Товариства прихильник╕в УВУ (професорам Василю Леву, Осипу Андрушк╕ву, Василев╕ Стецюков╕, Ярославу Падоху) було створено широку мережу нових в╕дд╕л╕в. П╕сля призначення проф. В. Лева головою Делегатури в Америц╕ головування Товариства перейняв один ╕з актив╕ст╕в УВУ, професор Осип Андрушк╕в. Новообраний голова, за допомогою професора М. Шлемкевича, працював активно та самов╕ддано, об’╓днуючи довкола себе чимало подвижник╕в укра╖нсько╖ справи. Згодом Товариство прихильник╕в УВУ було перейменовано на «Товариство алюмн╕в та приятел╕в УВУ», яке про╕снувало до 1970-х рок╕в. Це було останн╓ оформлення Товариства, яке варто вважати головним фундаментом Фундац╕╖ УВУ.
Зв╕сно, що подвижники укра╖нсько╖ справи працювали натхненно та самов╕ддано. Попри ф╕нансов╕ негаразди (що були пост╕йними супутниками д╕яльност╕ УВУ), професура та студентство не давали загасити вогник укра╖нського наукового осередку. Ця подвижницька праця принесла сво╖ результати. На початку 1960-х рок╕в почина╓ться нове в╕дродження УВУ. У 1968 роц╕ обрано нового ректора, Володимира Янева, д╕яльн╕сть якого позначена пл╕дним етапом у робот╕ УВУ. Завдяки тому, що професор В. Ян╕в часто в╕дв╕дував Америку, робота там значно актив╕зувалася. Якщо до 1970-х рок╕в в╕домост╕ про УВУ й Товариство були малов╕дом╕ широк╕й громадськост╕, то завдяки професору В. Яневу ╕нформування про науковий осередок набуло широкого розголосу.
16 жовтня 1971 року розпочалося урочисте святкування 50-л╕тнього юв╕лею УВУ. Учасники урочистостей обговорювали актуальн╕ теми: «Чого соб╕ бажа╓ сучасна молодь» та «Укра╖нське студентство на тл╕ сучасно╖ доби». У нед╕лю, п╕сля богослуж╕нь в трьох церквах, в╕дбувся урочистий бенкет. У мистецьк╕й частин╕ виступили так╕ корифе╖ укра╖нсько╖ сцени ╕ музики, як Йосиф Г╕рняк ╕ композитор Володимир Гудима. Гост╕ аплодисментами зустр╕ли телеграму в╕д Блаженн╕йшого Патр╕арха Йосипа Сл╕пого. Святкову промову виголосив ректор УВУ, професор Володимир Ян╕в. Наприк╕нц╕ голова ╤ван Буртик, дякуючи гостям, сказав: «Мило було почути тепл╕ слова прив╕т╕в ╕ побажань, але вони не розв’язують ф╕нансових труднощ╕в УВУ. Пожертвою засв╕дчимо свою п╕дтримку УВУ, бо хто да╓ сьогодн╕, той да╓ подв╕йно.
«Я», — голосно озвався отець Форост╕й, але подальш╕ його слова потонули в оплесках. Так в╕тала громада щирого жертводавця, який сво╖м прикладом заохотив до пожертв ╕нших. Гост╕ були щедрими. Невдовз╕ з╕бралася довол╕ велика сума – 6750 долар╕в. Як згадують сучасники, на той час то була довол╕ пристойна сума. Загалом, метою з╕брання було придбання нерухомого фонду на 100 тисяч долар╕в, в╕дсотки в╕д якого мали б покривати адм╕н╕стративн╕ витрати ун╕верситету. Тож не дивно, що у зал╕ панувало п╕днесення, яке передалося ректору В. Яневу. Загалом, за св╕дченнями сучасник╕в, пан ректор був довол╕ серйозною людиною, обличчя якого р╕дко п╕дсв╕чувала усм╕шка. Вт╕м, цього разу сталося неймов╕рне: ректор не приховував рад╕сть ╕ щиро усм╕хався. Ще б пак! Адже той день справедливо ув╕йшов в ╕стор╕ю УВУ як ╕сторичний: було з╕брано чималу суму! Б╕льше того, ця сума стала першою цеглинкою у формуванн╕ Фундац╕╖. Преса пов╕домляла, що в Пассейку, Нью-Джерз╕, з’явилася «Тимчасова Фундац╕я УВУ». «Це – страсний четвер для мене», — сказав ректор Ян╕в, в╕ддаючи ц╕ грош╕ на Фундац╕ю.
Друге святкування в╕дбулося в Нью-Йорку. У святковому слов╕ ректор В. Ян╕в, проанал╕зувавши досягнення УВУ, звернувся до укра╖нсько╖ сп╕льноти: «Майбутн╓ УВУ мусить бути забезпечене щирою п╕дтримкою укра╖нц╕в у в╕льному св╕т╕. Основи Фундац╕╖ вже ╓ закладен╕. Вона мусить ╕снувати, бо ╓ необх╕дною для забезпечення сталих приход╕в для УВУ». Укра╖нська та англомовна преса широко висв╕тлювала в╕дзначення юв╕лейного року на сх╕дному узбережж╕ Америки. Под╕бн╕ юв╕лейн╕ святкування в╕дбулися у вс╕х м╕стах укра╖нських поселень в Америц╕ й Канад╕. Нав╕ть у кра╖нах П╕вденно╖ Америки професор Ярослав Рудницький виголошував допов╕д╕ про золотий юв╕лей УВУ. Для ун╕верситету настав зоряний час. Якщо вчора про нього майже не згадувала преса, то юв╕лейн╕ заходи спонукали до якнайширшого розголосу. Юв╕лейний р╕к не т╕льки популяризував ╕м’я УВУ, а й згуртував довкола подвижник╕в укра╖нсько╖ науки, як╕ вс╕ляко сприяли зм╕цненню матер╕ально╖ бази.

Про «шпигун╕в» та «диверсант╕в»

Ут╕м, посилена д╕яльн╕сть ем╕грантських орган╕зац╕й та зростання престижу УВУ на Заход╕ занепоко╖ла володар╕в Кремля. Пропагандистська машина запрацювала на повну потужн╕сть. На 24-му з’╖зд╕ КПРС, що в╕дбувся у 1971 роц╕, зокрема, говорилося про «намагання ╕мпер╕ал╕стичних реакц╕онер╕в перешкодити позитивним зм╕нам в Радянському Союз╕». Невдовз╕ п╕сля з’╖зду у виданн╕ Академ╕╖ наук УРСР, в окремому розд╕л╕ п╕д заголовком «Про справжн╓ обличчя укра╖нського буржуазного нац╕онал╕зму», автор М. Павленко атаку╓ УВУ ╕ його д╕яльн╕сть. «Значна частина ем╕грантських «укра╖нознавчих» орган╕зац╕й ╕ установ, що ╕менують себе «центрами» науки, а насправд╕ займаються ╕деолог╕чними диверс╕ями проти народ╕в Радянського Союзу та ╕нших кра╖н соц╕ал╕зму, розташован╕ на територ╕╖ Зах╕дно╖ Н╕меччини, переважно в Бавар╕╖, — простор╕кував автор. – Вже сам факт ╖хнього м╕сцезнаходження говорить нам багато, бо саме тут, у ц╕й недавн╕й колисц╕ нацизму, знайшли притулок чимало карних злочинц╕в, верховод╕в укра╖нського буржуазного нац╕онал╕зму».
Як в╕домо, кремл╕вська пропаганда була асом у мистецтв╕ «промивання мозку», тож нал╕плен╕ ярлики та штучно створен╕ м╕фи прижилися у св╕домост╕ багатьох людей на довг╕ роки. Дал╕ автор М. Павленко у сво╖й статт╕ повт╕шався з того, що «значна частина слухач╕в зрозум╕ла свою помилку». А тому «порвала з УВУ». Звичайно, простор╕кував дал╕ автор, х╕ба може людина перебувати у такому небезпечному осередку, де з╕бралися «шпигуни», «диверсанти ╕ запроданц╕ за юдин╕ грош╕». М. Павленко «пройшовся» ╕ по ректору В. Яневу; не залишив повз увагу кардинала Йосипа Сл╕пого. Чи в╕рили радянськ╕ люди в под╕бну писанину? Риторичне запитання. Як бачимо, нав╕ть геопол╕тичн╕ зм╕ни у св╕т╕ не стали запорукою того, що м╕фи так легко долаються.
Минули десятил╕ття, Укра╖на стала незалежною. Здавалося б, минуле, де панувала ╕деолог╕я на кшталт «укра╖нського буржуазного нац╕онал╕зму», мало назавжди п╕ти в небуття. Проте вс╕ ми стали св╕дками того, що ╕деолог╕я – справд╕ потужна зброя. Там, де занедбана ╕нформац╕йна безпека, там проростають чужинськ╕ ╕деологеми. В╕йна на сход╕ Укра╖ни п╕дтвердила цю неспростовну тезу. Повчитися б в╕д Радянського Союзу, який в╕в «приц╕льний вогонь» по «буржуазних нац╕онал╕стах», ц╕ни б нам не було! Бо ж радянська пропаганда таки досягала сво╓╖ мети! Тогочасне соц╕альне п╕д╜рунтя на Заход╕ з його л╕беральними гаслами всотувало радянську м╕фотворч╕сть, наче живильну вологу. В╕д ун╕верситетських викладач╕в нер╕дко можна було почути зневажлив╕, а то й образлив╕ ╕нтерпретац╕╖ факт╕в про Укра╖ну та ╖╖ ╕стор╕ю. На годин╕ ╕стор╕╖ в Ратгерському ун╕верситет╕ один ╕з професор╕в категорично та безкомпром╕сно доводив, що Укра╖на — це н╕що ╕нше, як «багата рос╕йська пров╕нц╕я». Щоправда, один з укра╖нських студент╕в, незважаючи на можлив╕ насл╕дки, вступив у полем╕ку з професором. Використовуючи незаперечн╕ факти, студент доводив професоров╕, що Укра╖на все ж таки була державою ╕ нин╕ не ╓ пров╕нц╕╓ю. А от професор В╕рдж╕нського Стейтового коледжу доктор Филимон Ковтонюк взагал╕ мусив п╕ти з викладацько╖ роботи. Ця справа набула широкого розголосу не лише в Америц╕, а й в усьому в╕льному св╕тов╕. Будучи незаконно зв╕льненим (за розв╕нчання ним комун╕стичних злочин╕в), професор Ковтонюк вир╕шив все-таки довести свою правоту. Аби надати справ╕ ширшого розголосу, в╕н з прапором ╕ написом на грудях демонстративно за в╕с╕м дн╕в п╕шки прибув ╕з В╕рджин╕╖ до Вашингтона, даючи по дороз╕ ╕нтерв’ю для мед╕а. ╤ хоча «справа Ковтонюка» зрештою набула широкого розголосу, в╕н справи не виграв. Що ж, л╕беральна доктрина була наст╕льки потужною, що пробитися паросткам про правдиву ╕стор╕ю Укра╖ни було непросто. Ут╕м, факти, як кажуть, р╕ч уперта.
Тож лог╕чним ╓ запитання: а чи п╕дтримував колись Зах╕д Укра╖ну по-справжньому? 1918 року вдалося вперше за к╕лька стол╕ть створити сво╖ держави УНР та ЗУНР. Антанта, яка зобов’язалася поважати принципи самовизначення, не лише сама не допомагала УНР збро╓ю та амун╕ц╕╓ю, а й не дозволяла це робити ╕ншим державам. Як писав в╕домий американський ╕сторик Т╕мот╕ Снайдер, «нема╓ зв’язку м╕ж тим, наск╕льки запекло ви боретеся за свою нац╕ональну незалежн╕сть, ╕ тим, чи ви ╖╖ д╕йсно здобудете». Збереження в╕дносин з Рос╕╓ю було тод╕ для ╢вропи актуальн╕шим, ан╕ж незалежна Укра╖на.
Зм╕нилися часи, та чи зм╕нилося ставлення до Укра╖ни? До кра╖ни, що спливала кров’ю, виборюючи сво╓ право на незалежн╕сть? Послухаймо професора Снайдера: «Румун╕я майже н╕чого не робила п╕д час Першо╖ св╕тово╖ в╕йни, але отримала досить значну територ╕ю. Чехословаччина взагал╕ боролася на «неправильному» боц╕, але отримала нову державу. Польський рух за незалежн╕сть досить слабкий, але польську державу таки створено. А от в Укра╖н╕ багато укра╖нц╕в борються за незалежн╕сть, в╕дбуваються дв╕ потужн╕ спроби створити незалежну державу – одна у Ки╓в╕ ╕ друга – у Галичин╕. Дуже багато жертв з-пом╕ж тих, хто бореться за укра╖нську незалежн╕сть. Але результат усього цього – в╕дсутн╕сть держави!». Можна пригадати також ╕ под╕╖ 30-х рок╕в, коли тод╕шн╕ пол╕тики ╕ ЗМ╤ приховували та замовчували факти Голодомору в Укра╖н╕. Звичайно, в ус╕, нав╕ть найстрашн╕ш╕ часи, знайдуться порядн╕ люди та чесн╕ журнал╕сти. Проте позиц╕я св╕тового пол╕тикуму щодо ставлення до Голодомору була под╕бною до викладено╖ в одному з документ╕в Британського м╕н╕стерства закордонних справ: «Це — правда, що ми, звичайно, ма╓мо певний обсяг ╕нформац╕╖ про голод на п╕вдн╕ Рос╕╖, аналог╕чно до т╕╓╖, що з’явилася у прес╕… Ми не хочемо, однак, ╖╖ розголошувати, оск╕льки це б образило радянський уряд ╕ завдало б шкоди нашим стосункам з ним». Зах╕дноукра╖нськ╕й громадськост╕ про Голодомор одним ╕з перших пов╕домив митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Проте Л╕га Нац╕й (майже половину член╕в яко╖ становили ╓вропейськ╕ кра╖ни) проголосувала проти допомоги голодуючим укра╖нцям.
З ╕стор╕╖ в╕домо, що укра╖нц╕ н╕коли не припиняли спроб в╕дновити державн╕сть. ╤ у 1939 роц╕ такий шанс знову з’явився. Проте Н╕меччина заборонила незалежну Укра╖ну, яку було проголошено у Львов╕. Карпатську Укра╖ну знищили н╕мецьк╕ союзники – угорц╕ та румуни. Як писав Т╕мот╕ Снайдер, «за час╕в панування Г╕тлера ╕ Стал╕на в Укра╖н╕ загинуло б╕льше людей, н╕ж в ус╕х ╕нших «кривавих землях», б╕льше, н╕ж в ус╕й ╢вроп╕ та у св╕т╕ загалом». Зрештою, не зм╕нилася ситуац╕я й п╕сля в╕йни. Попри тривалу боротьбу укра╖нських повстанц╕в, попри п╕дтримку закордонних укра╖нц╕в, Укра╖на так ╕ не здобула омр╕яну незалежн╕сть. А що ж ╢вропа? ╢вропа, як завше, мовчала… Тож, анал╕зуючи д╕яльн╕сть УВУ, розум╕╓мо, наск╕льки складно було обстоювати сво╖ права за тогочасних умов. На жаль, не вс╕ ем╕гранти, як╕ опинилися у в╕льному св╕т╕, намагалися п╕дтримати укра╖нське вогнище науки й осв╕ти. Тих, хто не зраджу╓, завжди менше – такими ╓ закони людського сусп╕льства. На жаль, переважають у людському сусп╕льств╕ ╕ндив╕дууми, яким легше плисти за теч╕╓ю, розчинившись серед натовпу. Коли потр╕бно було стати на захист укра╖нських ╕нтерес╕в, таких було одиниц╕. Саме вони, згуртувавшись, п╕дтримували р╕дний ун╕верситет, намагаючись нести слово правди по всьому св╕ту. ╤ все ж так╕ мужн╕ одинаки, зрештою, перемагають. Попри труднощ╕, не складав руки голова Товариства алюмн╕в ╕ прихильник╕в УВУ в Нью-Джерз╕ ╤ван Буртик. Разом з доктором Володимиром Гординським залучили картини для лотере╖. Звичайно, жертовн╕сть наших митц╕в, як╕ подарували сво╖ прац╕ на розвиток Укра╖нського в╕льного ун╕верситету, год╕ переоц╕нити. ╤ван Буртик, як ╕н╕ц╕атор ц╕╓╖ справи, отримав для лотере╖ картини знаменитих митц╕в: Богдана Божемського, Петра Холодного, А. Гр╕нченка, Якова Гн╕здовського, Святослава Гординського, Любослава Гуцалюка, Едварда Козака, Галини Мазепи, Леон╕да Молодожанина, Михайла Мороза. Як згадував ╤ван Буртик, п╕д час процесу розпродажу було одержано багато дружн╕х ╕ теплих лист╕в. У сво╖х посланнях жертводавц╕ п╕дтримували теплими словами, просили робити «добру роботу». Лотерею роз╕грали 13 травня 1973 року. Загальна сума, з╕брана п╕д час акц╕╖, становила 12470 долар╕в.

Оформлення Фундац╕╖ УВУ

Невдовз╕ п╕сля цього заходу, 19 травня 1973 року, за попередньою домовлен╕стю з ректоратом, делегатурою та прихильниками ун╕верситету в Нью-Йорку та Нью-Джерз╕, в╕дбулися сп╕льн╕ розширен╕ наради. Зг╕дно з ухваленими р╕шеннями, 19 грудня 1973 року сл╕д вважати датою оформлення Фундац╕╖ Укра╖нського в╕льного ун╕верситету. Оформлену цього дня юридичну назву надал╕ використовували в кореспонденц╕╖ та пресових пов╕домленнях. Хоч вона ще не мала державного статусу неприбутково╖ ╕нституц╕╖, але вже була легальною ╕ могла ╕снувати й без цього статусу. ╤дея ректора – розмежувати д╕яльн╕сть Фундац╕╖ та Товариства алюмн╕в – виявилася неможливою, оск╕льки в╕ддален╕ товариства через брак ╕нформац╕╖ не виконували сво╖х обов’язк╕в. Раптом вигулькнула «рука Москви» (хоча аж н╕як не раптом, завдяки московському впливов╕ у Н╕меччин╕). В процес╕ в╕дновлення акредитац╕╖ ун╕верситету Баварський уряд заявив, що ун╕верситет без власного прим╕щення дал╕ не може ╕снувати. То був неабиякий удар, що створив серйозну проблему як для ун╕верситету, так ╕ для Фундац╕╖, яку самотужки було нелегко розв’язати. Попри матер╕альну допомогу арх╕╓пископа кардинала Йосипа Сл╕пого, було потр╕бно ще 350 тисяч долар╕в. За словами професора ╤вана Буртика, спод╕вання ректора на те, що громада сплатить таку суму, було ╕люз╕╓ю, адже складно було з╕брати на Фундац╕ю 100 тисяч долар╕в. Використовуючи при╖зд ректора Янева, ще перед з’╖здом, Товариство алюмн╕в у Нью-Джерз╕ влаштувало неспод╕ванку 21 листопада 1973 року – в день його 65-л╕тнього юв╕лею. П╕д к╕нець його промови присутн╕ пожертвували 1500 долар╕в, що було великою рад╕стю як для юв╕ляра, так ╕ для ком╕тету.
На прохання голови, професора В. Лева, ректор В. Ян╕в, докладно по╕нформувавши про УВУ, сказав: «Мо╓ю ц╕леспрямован╕стю сьогодн╕ ╓ оформлення загальноамерикансько╖ Фундац╕╖ УВУ та здобуття фонд╕в на д╕м ун╕верситету, який на початку 1974 року буде вже нашою власн╕стю». ╤снували р╕зн╕ погляди стосовно того, ск╕льки кошт╕в треба жертвувати на Фундац╕ю. Якщо певна частина вважала, що треба давати б╕льше кошт╕в на Фундац╕ю, то ╕нш╕ переконували, що треба б╕льше допомагати ун╕верситетов╕ (мовляв, чого варт╕ л╕ки для пац╕╓нта, коли в╕н помре).
Нарешт╕, п╕сля численних дискус╕й та наполегливо╖ прац╕ 20 жовтня 1975 року Федеральний Уряд Америки визнав Фундац╕ю орган╕зац╕╓ю. Це було великим досягненням Фундац╕╖, бо жертводавц╕ вже мали право в╕драховувати суми сво╖х пожертв в╕д федеральних податк╕в на УВУ як неприбуткову орган╕зац╕ю. Сповнена нових спод╕вань, Управа Фундац╕╖ УВУ вступила в новий 1976 р╕к. Цей р╕к позначився тим, що про Фундац╕ю почали подавати якомога б╕льше ╕нформац╕╖. Зв╕сно, що ╕нформац╕йна пол╕тика в╕д╕гравала важливу роль, адже навколо укра╖нсько╖ справи гуртувалося усе б╕льше людей. Укра╖нц╕ в╕дчули свою причетн╕сть до загально╖ справи. Тому, надсилаючи чеки, вони охоче висловлювали сво╖ ╕де╖ та поради. Анал╕зуючи передумови створення Фундац╕╖ УВУ, професор ╤ван Буртик писав: «У тому, що не осягнуто повного розвитку нашого ун╕верситету, вина ляга╓ також на велику частину нашо╖ ╕нтел╕генц╕╖, яка була схильною б╕льш ц╕нувати чуж╕ здобутки й усп╕хи, н╕ж сво╖. Наприклад, у той час, коли мала група ╕дейних людей захищала св╕й ун╕верситет ╕ правдив╕сть в╕льно╖ науки в╕д комун╕стичних наклеп╕в ╕ тиску на урядов╕ чинники тих держав, що сприяли укра╖нському ун╕верситетов╕, коли зв╕льняли наших професор╕в з ун╕верситет╕в за ╖хн╕ антикомун╕стичн╕ виклади, в той час, завдяки ╕нтенсивн╕й пропаганд╕ нашо╖ таки ╕нтел╕генц╕╖, люди жертвували на чуж╕ ун╕верситети, що зменшувало приходи УВУ. Сл╕д наголосити, що наприк╕нц╕ 1940-1950-х рок╕в слово «Укра╖на» чи «укра╖нець» для американця, нав╕ть ╕нтел╕гентного, було чимось чужим ╕ незрозум╕лим. Найчаст╕ше нас ╕дентиф╕кували з Рос╕╓ю, а часом нав╕ть не знали з чим. ╤ це не дивно, бо знання б╕льшост╕ американських ╕сторик╕в базувалися на перекладах рос╕йсько╖ л╕тератури, яко╖ н╕де не бракувало. На деяких мапах нав╕ть не було позначено територ╕╖ Укра╖ни. Часто доводилось переконувати сп╕врозмовник╕в, що Укра╖на – то не ╓ Рос╕я. Наприклад, на той час в «Енциклопед╕╖ Британ╕ка» Укра╖на ще не була заре╓стрована п╕д л╕терою «U», а радше п╕д «RSSR», де й згаду╓ться про Укра╖ну як складову частину Сов╓тського Союзу. Зроблен╕ з цього приводу протести були безусп╕шними. Найб╕льшим парадоксом була ╕дея професора Магоч╕я створити ╕з жител╕в п╕вденно-зах╕дних земель Укра╖ни незалежну державу, бо, мовляв, лемки не ╓ спор╕днен╕ з укра╖нцями». Проте, як каже народне присл╕в’я, брехнею увесь св╕т об╕йдеш, та назад не повернеш. Правда про Укра╖ну поступово пробивала найм╕цн╕ш╕ мури.

Для добра укра╖нського народу

Вже в друг╕й половин╕ 1977 року, хоч ще не було власного прим╕щення, оф╕ц╕йним м╕сцем Фундац╕╖ стало м╕сто Нью-Йорк. З кожним роком Фундац╕я все б╕льше допомагала УВУ, виникали все нов╕ й нов╕ стипенд╕альн╕ фонди, старш╕ за в╕ком укра╖нц╕ записували сво╖ спадки на Фундац╕ю, в╕дсотки з нерухомого кап╕талу росли, а з ними ╕ к╕льк╕сть студент╕в, навчання яких оплачувала Фундац╕я в Нью-Йорку. Значних усп╕х╕в досягла також видавнича д╕яльн╕сть Фундац╕╖. З допомогою пожертв в╕д укра╖нсько╖ громадськост╕ на видавнич╕ проекти побачили св╕т чимало ╕сторичних, наукових, документальних видань, зокрема: «Змагання за Укра╖нський ун╕верситет» Василя Мудрого, «Педагог╕чна спадщина» Григор╕я Ващенка, «Твори» Августина Волошина, «Нариси ╕стор╕╖ Магдебурзького права» Тетяни Гошко, книга документ╕в «Акц╕я В╕сла» ╢вгена М╕сила, «Народовбивство Москви у В╕нниц╕» Олега Романова, «Галицько-Волинська держава» О. Купчинського, «Невинно вбит╕» Олега Романова, «В╕ра. Над╕я. Любов. Ж╕нки в рядах УПА» М. Панькова, «За тебе, свята Укра╖но» Нестора Мизата та багато ╕нших твор╕в. Визначною под╕╓ю стала презентац╕я книжок В. Серг╕йчука «Що дала Укра╖на св╕тов╕» та Петра Часто «╤стор╕я Фундац╕╖ УВУ – 30 л╕т д╕яльност╕. 1975-2005», що в╕дбулася 20 червня 2009 року в Пассейку, Нью-Джерз╕. Анал╕зуючи презентован╕ видання, Ольга Кузишин наголошувала на важливост╕ осмислення внеску видатних укра╖нц╕в у розвиток св╕тово╖ науки, техн╕ки, осв╕ти ╕ культури, п╕дкоренн╕ космосу, в╕йськов╕й справ╕ ╕ спорт╕. Професор Володимир Серг╕йчук у сво╓му виступ╕ наголошував, що нас «роблять укра╖нцями т╕ постат╕ в наш╕й ╕стор╕╖, культур╕ ╕ науц╕, на котрих ми р╕вня╓мось ╕ до котрих тягнемось, котр╕ св╕тять нам як зор╕ на нашому житт╓вому шляху». Для нас вже не новина, що й справд╕ «нашого цв╕ту по всьому св╕ту», а колись же перш╕ в╕дкриття нас просто приголомшували. Знаний усьому св╕тов╕ як рос╕йський письменник, Антон Чехов насправд╕ був за походженням укра╖нцем. Його мр╕╓ю було купити хут╕рець на Полтавщин╕ ╕ дожити сво╓ життя на мил╕й його серцю Укра╖н╕. Серед тих, хто творив мирний атом, ╕ укра╖нець Микола Даллижаль (27.10.1899-20.11.2000), котрий народився в Омельнику, на Запор╕жж╕. У листопад╕ 1979 року в газет╕ «Правда» в╕н протестував проти надм╕рного буд╕вництва атомних електростанц╕й у ╓вропейськ╕й частин╕ СРСР, передчуваючи Чорнобильську трагед╕ю.
«Гортаючи стор╕нки книжки «Що дала Укра╖на св╕тов╕», в╕дкрива╓мо для себе багато неперес╕чних постатей, котр╕ зробили св╕й внесок у розвиток св╕тово╖ цив╕л╕зац╕╖, — пише Ольга Кузишин. – ╤ серце мимовол╕ наповню╓ться горд╕стю за той край, який зродив ╖х, дав ╖м талант ╕ крила, ╕м’я якому – Укра╖на. ╤ вкотре перекону╓шся, що т╕льки р╕дна земля да╓ крила для польоту. Велик╕ укра╖нськ╕ вчен╕, визнан╕ св╕том, неголосл╕вно стверджують, що ╓ така держава – Укра╖на з високим розвитком духовност╕, культури ╕ науки». Вт╕м, можемо см╕ливо стверджувати, що завдяки жертовн╕й прац╕ укра╖нц╕в за океаном чесне слово про Укра╖ну почули вс╕ т╕, хто здатен чути. Кроп╕тка праця добровольц╕в-патр╕от╕в спричинила появу так званого «ф╕нансового дива», що дало можлив╕сть Укра╖нському в╕льному ун╕верситетов╕ вести поза межами Укра╖ни наукову, виховну та видавничу д╕яльн╕сть.

Не лише до глибини душ╕…

╤деал╕зм та жертовн╕сть – ц╕ риси визначали ╕ визначають д╕яльн╕сть Фундац╕╖ УВУ. Управа Фундац╕╖ активно сп╕впрацю╓ з проводом УВУ в Мюнхен╕, а кожен ректор свого часу в╕дв╕дував Фундац╕ю в Америц╕: д-р Володимир Ян╕в, д-р Теодор Цюцюра, д-р Роман Дражньовський, д-р Мирослав Лабунька, академ╕к, проф. Леон╕д Рудницький, д-р Петро Гой, д-р Альберт К╕па, д-р ╤ван Мигул, д-р Ярослава Мельник. На жаль, Укра╖на, здобувши незалежн╕сть, не спромоглася нав╕ть на найменшу п╕дтримку УВУ, того осередку науки й осв╕ти, який протягом тривалого часу репрезентував Укра╖ну у в╕льному св╕т╕. Що ж, Управа Фундац╕╖, переживши складн╕ часи, не втрача╓ над╕╖, що настануть часи, коли наша держава буде по-справжньому укра╖нською. ╤ тод╕, напевно, матимемо сво╖х меценат╕в, благод╕йник╕в, як╕ п╕дтримуватимуть, зокрема, укра╖нських митц╕в, письменник╕в, д╕яч╕в культури. А поки що нам лиша╓ться лише згадувати ╕мена тих укра╖нських меценат╕в, як╕ залишили по соб╕ добрий сл╕д на укра╖нськ╕й земл╕. Вс╕м в╕дом╕ пр╕звища цукрозаводчик╕в Терещенк╕в, Симиренк╕в, Яхненк╕в, Бродських, як╕ волод╕ли великими земельними уг╕ддями. Музей мистецтв Богдана та Варвари Ханенк╕в – то подарунок подружжя Ки╓ву. Сучасний музей рос╕йського мистецтва починався з приватно╖ колекц╕╖ Федора Терещенка. Кр╕м того, Терещенки матер╕ально п╕дтримували творчу молодь. ╤ван Миколайович б╕льш як чверть стол╕ття ф╕нансував рисувальну школу Мурашка. Його син Михайло вид╕лив 50 тис. карбованц╕в для утримання консерватор╕╖. ╤, зв╕сно, згадуючи про укра╖нське меценатство, не можна оминути ╕м’я ╢вгена Чикаленка. Принцип Чикаленка про те, що «треба любити Укра╖ну не лише до глибини душ╕, а й до глибини власно╖ кишен╕», сьогодн╕ не циту╓ х╕ба що л╕нивий. «А де ж наш╕ укра╖нськ╕ меценати?» — риторично запиту╓ Анастас╕я Чередниченко, анал╕зуючи причини, чому на наших теренах не з’явилося таке явище, як меценатство. До реч╕, за визначенням правник╕в, спонсорство визнача╓ться як добров╕льна безприбуткова матер╕альна, ф╕нансова та ╕нша п╕дтримка з метою популяризац╕╖ чи то свого ╕мен╕, чи то власно╖ торгово╖ марки. ╤ н╕як не перетвориться те спонсорство на меценатство, яке, за визначенням, ╓ «добров╕льною безкорисливою матер╕альною п╕дтримкою ф╕зичними та юридичними особами набувач╕в благод╕йно╖ допомоги». Якщо на шоу-б╕знес спонсор грош╕ знайде завжди, то укра╖нськ╕ книжки, музе╖, б╕бл╕отеки залишаються для нього поза «зоною досяжност╕». Хоча, зрештою, х╕ба може бути по-╕ншому? Адже сучасн╕ скоробагатьки аж н╕як не ╓ нащадками Терещенк╕в, тож з ус╕х можливих ╕нстинкт╕в мають лише один добре розвинутий – хапальний.
Допоки не запану╓ в Укра╖н╕ дух аристократизму, ╕деал╕зм та жертовн╕сть, доти ходитимемо по одв╕чному зачаклованому колу. Вс╕ нац╕╖ ╢вропи постали на м╕цному ╜рунт╕ тривало╖ боротьби за сво╖ етн╕чн╕ права й ╕нтереси – мову, культуру, духовн╕сть, звича╖ ╕ традиц╕╖. Допоки не постали сильн╕ нац╕╖, закор╕нен╕ у власний ╜рунт, доти вони не включилися в процеси модерн╕зац╕╖. В Укра╖н╕ ж, за словами кер╕вника науково-╕деолог╕чного центру ╕мен╕ Д. Донцова Олега Багана, «через п╕днев╕льний бездержавний стан стався кал╕чний випадок». Започаткована в м╕жво╓нн╕й Зах╕дн╕й Укра╖н╕ висока нац╕ональна самосв╕дом╕сть була кап╕тально поруйнована в умовах СРСР ╕ тривалий час розвивалася у потворно-фальшивих формах. Тому й до сьогодн╕ ми не ма╓мо повноц╕нно╖ нац╕╖, акценту╓ увагу Олег Баган. Йдеться про т╕ ╕нстинкти, притаманн╕ будь-як╕й нац╕╖: захист ╕нтерес╕в у сферах мови, культури, пол╕тики, юрисдикц╕╖. Тож ╕ ма╓мо наскр╕зь фальшив╕ пол╕тпроекти, що мають наскр╕зь ман╕пулятивний характер. Ма╓мо дивовижну ситуац╕ю, коли про культуру, п╕дтримку книговидання нема╓ жодно╖ згадки у програмах пол╕тичних парт╕й. Ма╓мо майже стов╕дсоткову в╕дсутн╕сть укра╖нських меценат╕в, як╕ б керувалися у сво╖й д╕яльност╕ настановами ╕деал╕зму та жертовност╕. Тож нин╕ ма╓мо взяти за приклад д╕яльн╕сть Фундац╕╖, яка в надскладних умовах творила Укра╖ну за океаном. Адже т╕ укра╖нц╕ з╕ сво╖х чесно зароблених статк╕в створили неперес╕чну духовну ╕ культурну ц╕нн╕сть для укра╖нського народу. Нам же належить перенести цей досв╕д на свою, Богом дану землю.

Натал╕я ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 27.11.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16267

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков