Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 11.12.2015
ЛИСТИ «КОЗАЧКИ» ЛЮБАВИ — ЯК ЕНЦИКЛОПЕД╤Я УКРА╥НСЬКОГО ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ

Якось у соцмережах натрапив на ц╕кавого листа. Н╕ком «Любава» п╕дписалася мешканка Запор╕жжя Люба Леонова, яка детально розпов╕дала про сво╓ волонтерство. Пот╕м таких лист╕в було ще дек╕лька. Згадав про них тод╕, коли Укра╖на в╕дзначала… День волонтера. Шкода, що трохи прип╕знився (дати б ╖х у газету ран╕ше!), але краще п╕зно, н╕ж н╕коли. Думаю, листи Любави варто навести повн╕стю, бо за ними — п╕т ╕ сльози кращо╖ частини нашого народу.

«Вчора в╕дзначала сво╖ 500 дн╕в волонтерства. Хот╕ла про це написати та т╕льки сид╕ла ╕ плакала. Нема сил... Друз╕, найр╕дн╕ш╕ п╕шли за обр╕й, а т╕, кого вважала сво╖ми, мають до мене претенз╕╖. Зна╓те, що я скажу? Я — жива людина, я — не ангел, я ╕нколи хочу ╖сти, спати, маю сво╖ ф╕з╕олог╕чн╕ потреби. Я згадую про родину ╕ про ╖╖ потреби т╕льки п╕сля того, як задов╕льню потреби во╖н╕в АТО. Я ус╕ ц╕ 500 дн╕в думала: де взяти? У кого попросити? Коли ╕ як в╕двезти? У мене нема╓ нагород, нема╓ друга-депутата, з яким я сп╕впрацювала найважчих 9 м╕сяц╕в ╕ в якому розчарувалася... ╢ проблеми. Суто мо╖. Вони н╕кого не стосуються, бо я не маю посв╕дчень УБД ╕ АТО, але я маю б╕льше двадцяти ви╖зд╕в у зону АТО, неодноразово була п╕д обстр╕лами. Я не скаржуся, просто п╕дкреслюю, що я — жива людина. Не переживайте т╕, хто надав допомогу. Вона в ц╕лост╕ ╕ буде надана трохи п╕зн╕ше. Я повернуся. Я завжди буду з вами, бо я дуже люблю Укра╖ну! П╕дводячи риску, сам╕й стало ц╕каво, де я була... Волноваха, Сартана, Попасна, С╕верськ, Слов’янськ, Мар╕уполь, Авд╕╖вка, П╕ски, Богдан╕вка, Старогнат╕вка, Златоуст╕вка, Вугледар, Курахово, Кальчик, Лисичанськ, Артем╕вськ, Красноарм╕йск, Володарське, Соледар, Золоте, Дзержинськ, Калинове, Толок╕вка, Очеретяне, Зоря, Сел╕дове… Вибачте, не все пам’ятаю. А якщо рахувати блокпости, — то взагал╕ вийде дуже багато! Та я впевнена – все робила у сво╓му житт╕ правильно. ╤ буду робити. Дякую вс╕м, хто ус╕ 500 дн╕в був з╕ мною поруч!».
Нижче Любава дала сво╖ координати.
Я написав ╖й, запитав — чи справд╕ вона родом з козацького краю? Бо надто вже чиста мова… ╤ отримав таку в╕дпов╕дь:
«Так, я — кор╕нна жителька Запор╕зького краю. ╤ моя мама теж. За бабуню не знаю. Я навчалася в укра╖нськ╕й школ╕, волод╕ю однаково як укра╖нською, так ╕ рос╕йською мовами. Але тепер принципово не розмовляю мовою окупант╕в, хоч ╕ живу в зрос╕йщеному Запор╕жж╕. До цього жила за 25 км в╕д м╕ста, тобто я — с╕льська д╕вчина, зак╕нчила с╕льську школу. Де б я не вчилася пот╕м, нав╕ть через 30 рок╕в (а я навчалася в ун╕верситет╕, зак╕нчила в 2014 роц╕ денне в╕дд╕лення, бюджет) вс╕ дивувалися р╕внем знань. Ось така моя с╕льська школа. А укра╖нсько╖ мови ╕ в сел╕ нема╓. Там – лише суржик... Я прожила в сел╕ 17 рок╕в, ╕ вже багато рок╕в живу в Запор╕жж╕. Тому мову вдосконалюю сама…».
* * *
А пот╕м був ще лист… Пот╕м ще один… ╤ я подумав: як добре, що Любава пише ц╕ листи! Бо вони згодом можуть стати сво╓р╕дним л╕тописом ц╕╓╖ в╕йни та художньою енциклопед╕╓ю «волонтерсько╖ справи»! Тому раджу читати уважно ╕ все запам’ятовувати. Так творилася наша ╕стор╕я, таким був 2015-й р╕к:
«Вчора я знову була в по╖здц╕. Вона в╕др╕зня╓ться в╕д тих, в яких я буваю. Цього разу я була не в зон╕ АТО, а на Чонгар╕, в зон╕ блокади Криму. Запропонував мен╕ цю по╖здку м╕й друг, волонтер ╕ найдобр╕ший в св╕т╕ «таджикобандер╕вець» Ум╕д Джуракулов. Звичайно, я погодилася! Вранц╕ Ум╕д за╖хав за мною, в машин╕ вже були Аня та Юра — молоде подружжя, патр╕оти, як╕ регулярно надають допомогу нашим захисникам. Дал╕ за╖хали за Ларисою, забрали ще дек╕лька передач ╕ вирушили на Крим. ╤ хоча з цими людьми я вперше познайомилася, мен╕ було дуже комфортно. А я на власному досв╕д╕ знаю: не кожне знайомство приносить задоволення. Та цього разу все було якось св╕тло, затишно... Лариса Мала — це таке сонечко, тепле, н╕жне, з Великим Серцем… В не╖ нав╕ть голос вм╕щу╓ так╕ нотки добра ╕ позитиву, що нема╓ жодного сумн╕ву в ╖╖ в╕дкритост╕, щирост╕. Тут дов╕ра з першого погляду ╕ з першого слова. Ось так бува╓. Про Ларису я багато знала з соц╕альних мереж ╕ ТБ, та особисто не була знайома. Вчора я в╕дкрила для себе ще одну яскраву ╕ добру особист╕сть. Пов╕рте, це — не диф╕рамби, це мо╓ в╕дчуття. Я пишу сво╖ враження серцем. Т╕, хто сп╕лку╓ться з Ларисою, мене зрозум╕ють. Я не знаю, чи буде в мене змога ще по╖хати з вашою командою, тому щиро ╕ в╕дверто кажу вам — ДЯКУЮ! В машин╕ розговорилися з Анечкою й Юрою ╕ виявилося, що я добре знаю Анину т╕тку ╕ маму особисто. А про Аню майже все, з самого дитинства. ╤ ╖╖ «Улюсь!», пам’ятаю дитяч╕ фото. Щось неймов╕рне! Це ж треба, так зустр╕тися! ╤ як при╓мно, що з ц╕╓╖ маленько╖ д╕вчинки виросла справжня укра╖ночка, патр╕отка, берегиня нашого краю!
Минули Васил╕вку ╕ Мел╕тополь, перетнули кордон Херсонсько╖ област╕. Перша адреса — прикордонники. Коли читаю назви населених пункт╕в, у пам’ят╕ сплива╓ спогад про тата, якого нема╓ з╕ мною вже 38 рок╕в. ╤ тут... Херсонська область, Новотро╖цький район, село Гром╕вка... в горл╕ клубок, в очах сльози. Я нав╕ть не п╕дозрювала, що про╖ду по батьк╕вщин╕ мого тата, бабун╕, д╕дуся. Так при╓мно ╕ так нереально.
Ось ╕ перша зупинка. Вивантажили гостинчики, знайомимося з хлопцями. Вони показують нам сво╓ житло, розпов╕дають про себе. Знайомимося з нашим земляком — ╤горем з Косм╕чного району Запор╕жжя. Я завжди з теплом ╕ повагою ставлюся до наших захисник╕в, а до запор╕жц╕в, взагал╕, — як до власних д╕тей. Наста╓ час розставання, нам треба дал╕. Нас чекають на Чонгар╕.
Ось ╕ Чонгар, блокпости… ╤ прапори! Багато прапор╕в: Укра╖ни, «Правого сектора», кримськотатарський. Хлопц╕ запрошують нас до ╖дальн╕, в них саме об╕д. Нас теж пригостили смачним супом з бараниною та яловичиною. Атмосфера сп╕лкування м╕ж б╕йцями «ПС», татарами ╕ б╕йцями «Азову» — тепла ╕ дружня. Повне порозум╕ння. Б╕йц╕ «ПС» показують нам сво╓ житло. Сво╖ л╕жка, або спальн╕ м╕сця, вони роблять сам╕. З дощок ╕ металево╖ основи. Татари привезли ╖м зварювальний апарат, металев╕ заготовки. Кухня для вс╕х, хто трима╓ блокаду Криму, одна. ╤ ще одна при╓мна зустр╕ч — там наш╕ запор╕зьк╕ хлопц╕! Я щаслива, що в нашому м╕ст╕ ╓ «зл╕ бандер╕вц╕» з «Правого сектора», значить, у нас ╓ над╕я!
Ум╕д ╕ Юра навантажили машину так, що туди не можна було н╕чого втиснути, ╖╖ в╕дкрити було неможливо. В╕двезли багато матрац╕в (Ум╕д з Юрою напросили), подушки, спальн╕ м╕шки, тепл╕ реч╕. В дубляночку одразу одягли фотокора «ПС». Звичайно, знаменит╕ сух╕ борщ╕ в╕д Ум╕да, продукти. Я в╕д сво╖х пом╕чник╕в возила тепл╕ реч╕, смаколики у вигляд╕ шоколадок, меду, арах╕су, кави.
Дорога майже пуста, мало машин, вантаж╕вок нема╓ взагал╕. Але дуже непри╓мно вразили два автобуси: «Ки╖в — Ялта» ╕ «Харк╕в — С╕мферополь». Як завжди, те, що робить влада, йде в розр╕з з волевиявленням народу. Дуже добре, що на Чонгар╕ над╕йно стоять наш╕ захисники! Зал╕зничний насип ╕ кол╕╖ — тих╕ ╕ пустинн╕. По них тепер ходять отари баранц╕в з в╕вцями. До реч╕, при╓мна картинка! Як завжди, наста╓ час найнепри╓мн╕шого — розставання. Хлопцям треба виконувати свою роботу, а нам — додому.
У Запор╕жж╕ Ум╕д познайомив нас з людиною-легендою, к╕боргом «Ложкою», а це — справжн╕й бальзам на серце. Ця людина була в справжньому пекл╕. Повернувся — один з небагатьох... Став волонтером. Допомага╓ сам, переда╓ дещо через нас. Вклоня╓мося тоб╕, хлопче! Ум╕де, дякую, що взяв мене з собою! Нов╕ знайомства, новий досв╕д, новий маршрут, нов╕ враження! З тобою весело, над╕йно, ц╕каво ╕ впевнено. Нехай тебе береже Аллах! «Таджикобандер╕вець», я тобою пишаюся! ╤ хоч на об╕йми треба стояти в черз╕, я постою!».
А пот╕м було тривожн╕ше пов╕домлення:
«Добрий ранок, добрим людям! Я знову була в по╖здц╕. Повернулаcя о друг╕й годин╕ ноч╕. Побила власний рекорд... 23 години на ногах, близько 1000 к╕лометр╕в по бездор╕жжю. Там зараз спекотно... Наш╕ позиц╕╖ обстр╕люються годинами ╕ нав╕ть ц╕лодобово... Вчора був прорив кордону ворогом у к╕лькох м╕сцях. Пол╕зли танками... наш╕ хлопц╕ в╕дбили атаки. Ми в╕дводимо важку техн╕ку, у нас перемир’я... По хлопцях працю╓ ворожа арта ╕ САУ, а вони в╕дпов╕сти не можуть. Нема╓ дозволу. В╕рн╕ше — заборонено стр╕ляти! Тож почну розпов╕дь. День волонтера розпочався о 3 годин╕ ноч╕ 8 листопада ╕ зак╕нчився о 2-й годин╕ ноч╕ 9 листопада, без перерви на об╕д. Ви╖хали вноч╕ ╕ повернулися вноч╕. В дороз╕ сталася дуже велика поломка в нашому старенькому бойовому бусику, лопнула ст╕йка. Для автомоб╕л╕ст╕в це, зрозум╕ло, жах — ходова, мотор, передн╕ колеса... Чолов╕ки прийняли р╕шення повернутися. До крайньо╖ точки залишалося близько 100 км повного бездор╕жжя. Позаду вже було 200 км. Доповзли до нашо╖ 55-╖ артбригади. Б╕йц╕ зробили все, щоб врятувати нашу машину. ╤ болгаркою, ╕ зваркою... ╤ хоч була вже на той час друга половина дня, ми по╖хали в Попасну, бо там на нас дуже чекали маленьк╕ д╕тки, якими оп╕куються наш╕ танк╕сти. Про цю ╕стор╕ю я напишу окремо. До м╕сця зустр╕ч╕ добралися в темряв╕. По полях пересувалися з провожатим, бо там повна бойова готовн╕сть. Можуть п╕дстрелити, бо, сам╕ розум╕╓те, ворог прорива╓ться, йде б╕й.
Знову я проскочила... Все переживаю заново. Таке враження, що я дивлюся к╕но з╕ сво╓ю участю. В╕дкручую под╕╖ назад у час╕. 55-та артбригада. Зустр╕ли з рад╕стю. Кинулися ремонтувати наш бус, напо╖ли ча╓м. Хлопц╕ почали розвантажувати машину. Моя найпри╓мн╕ша частина по╖здки — вручати ╖м в╕д вас подарунки. Першим прив╕тала б╕йця з днем народження улюблениця нашо╖ команди (з нього все ╕ розпочалося) Стан╕слава Пожн╕на, дала йому ведмежа ╕ солодощ╕ в╕д Н╕ни. Пот╕м вручила «живого ведмедика», у якого б’╓ться серце, улюбленому б╕йцю, красеню, чудовому хлопцю Максиму. Хлопець ╕з задоволенням прийняв ведмежатко. Пот╕м з Михайлом передали нетбук командиру. Подарували баяни, в╕д Антона Кокойла ╕ Тамари. Юра — баян╕ст, артилерист зараз, а в мирний час — кер╕вник народного ансамблю, директор Будинку культури, почав грати Г╕мн Укра╖ни. Ми завмерли. Я зателефонувала Антону (добре, що був зв’язок!), ╕ в╕н почув звук свого баяна в руках профес╕онала. А пот╕м Юрко сказав у телефон слова подяки. «Антоне, дякую! Ви хлопцям подарували дорогоц╕нн╕ мит╕ радост╕ ╕ щастя!».
Дал╕ зателефонували в 4-ту батарею ╕ запросили ╖х на вручення другого баяна, в╕д Тамари. Томочко, вам теж велика подяка в╕д хлопц╕в! Ваш баян у над╕йних молодих руках. Хлопець — не профес╕онал, та грати вм╕╓ ╕ любить! Подарували г╕тару в╕д Анечки ╕ ╖╖ маленько╖ донечки Ал╕нки. А пот╕м я взяла в руки телефон, той, що отримала з ╤спан╕╖, в╕д Н╕ни, ╕ п╕шла до солдат╕в з питанням: в кого нема╓ або не працю╓ телефон? Мовчать, кажуть, нема╓ таких. Та я знайшла одного — бо╓ць загубив св╕й телефон ╕ залишився без зв’язку. То саме йому я ╕ в╕ддала телефон, який передала Яся, донечка Н╕ни Кириченко. Бо╓ць трохи розгубився, дякував. Ясочко, розумничка! Тв╕й телефон буде робити добру справу в руках нашого захисника! Не змогла я не зайти до 4-╖ батаре╖ ╕ Серг╕я Зел╕нського, зустр╕лися, обнялися, дуже при╓мна ╕ тепла зустр╕ч! Серг╕й, взагал╕, — позитивна людина, таке добре ведмежатко Гамм╕! Я щаслива, що познайомилась з тобою ще раз! Бо з таким теплом ╕ добром можуть нас зустр╕чати т╕льки друз╕. Серг╕й пов╕в мене до «апартамент╕в». Хлопц╕ добре утеплилися, трохи обжилися в свинарнику, в╕н став схожий на житлове прим╕щення.
╤ тут... у м╕й напрямок швидко йде, нав╕ть б╕жить людина, руки приготован╕ для об╕йм╕в. Назива╓ мене по ╕мен╕. Я розум╕ю, що знайомий бо╓ць. А дал╕ — як на екран╕ телев╕зора. Р╕к тому... у прикордонник╕в у Сартан╕ стояли наш╕ хлопц╕ з 55-╖. В╕тал╕к був там, в╕н саме повернувся тод╕ з полону. ╤ хоч як його не мучили, як не залякували, якщо повернеться до ЗС, то йому смерть, в╕н повернувся! Р╕к тому в╕н був виснажений, подавлений. Зараз на контракт╕, хоч ╕ худенький, зате трохи заго╖лися душевн╕ рани. З б╕йцями добр╕, дружн╕ стосунки, проблеми ╓, з нашою владою... Будемо допомагати вир╕шувати. Та головне, — В╕таля живий, здоровий, усм╕хнений! Як же я рада тебе бачити!
Поруч працювали б╕йц╕ 6-╖ батаре╖. П╕шла ╕ до них. Шоколадки, чай, печиво, б╕л╕ носочки. Анна Ав╕ва, думаю, ти побачиш сво╖ скатертинки ╕ чай з печивом, а Н╕ночка взна╓ дон╕ну ╕грашку з б╕ноклем. Вона тепер працю╓ берегинею в намет╕ б╕йц╕в 6-╖ батаре╖. Ось так. А пот╕м нам вручили грамоти перед вс╕м стро╓м б╕йц╕в 5-╖ батаре╖. Такого урочистого моменту в мене ще не було. Це — найб╕льша ╕ найдорожча моя нагорода. Не в каб╕нет╕ або в клуб╕, а в полях, там, де в╕йна. Я не можу нав╕ть описати сво╖ враження... Ми не привчен╕ до нагород ╕ такого щирого ставлення. Ми звикли везти, тягти, просити, збирати, допомагати... Ми забули, що сам╕ люди, й ╕нколи нам теж при╓мно отримати слова подяки. Нагородили нашу команду, М╕шу, Сашу, Олекс╕я, Олю ╕ мене. А також окремою грамотою подякували нашому «Волонтерському центру Запор╕жжя». Дякую, дорог╕ во╖ни! Ця под╕я запам’ята╓ться мен╕ на все життя. Прощання ╕ — в далеку дорогу до танк╕ст╕в на Луганщину. Дал╕ буде…».
Отже, добре, що ╓ така Люба-Любава, козачка ╕з Запор╕жжя, добре, що я звернув увагу на ╖╖ листи. Бо, чесно кажучи, не певен, що багато волонтер╕в ось так детально ╕ в╕дверто описують сво╖ по╖здки. А ц╕ листи – хоч зараз — у п╕дручники нов╕тньо╖ ╕стор╕╖ Укра╖ни. Побажаймо ж Люб╕ здоров’я, щастя, творчого натхнення, а б╕йцям, до яких вона ╖здить, найголовн╕шого, найжадан╕шого – Перемоги!

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 11.12.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16307

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков