"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2004 > Тема "Резонанс"
#3 за 16.01.2004
У КИЄВІ БУЗИНА, В КРИМУ - ЙОГО "ДЯДЬКА"...
Олександр ЗОБЕНКО
Хто ж не чув в Україні дотепну народну примовку: "На городі бузина, а в Києві - дядько"?.. Це кажуть у тих випадках, коли якийсь мудрагель таке плете, що не зрозуміти, звідки воно в нього береться і для чого це говориться? Бузина десь на городі, а якийсь дядько в Києві... Та ось як воно буває в житті. Появився якийсь Бузина в Києві, став паплюжити Тараса Шевченка, обзиваючи генія "вурдалаком" та іншими бридкими словами, що не варто їх і повторювати. Але раптом наприкінці 2003 року в газеті "Крымская правда" з'являється стаття го-ловного редактора Бахарєва, який представляє Бузину як "талантливого писателя и историка", повідомляє, що має намір видрукувати в газеті книжку Бузини, щоб просвітити читачів, хто ж такий насправді Тарас Шевченко і яка його поезія. І друкують. Чим викликали гнівні відгуки українського населення в Криму, яке реагує на цю провокацію українофоба не менше, ніж було на будівництво кубанської греблі до острова Тузла. Оце вам і є дещо перелицьована примовка про бузину і дядька: "У Києві Бузина, в Криму - його дядько"... О. Бузина - один з найактивніших послідовників, підспівувачів зарубіжного (гарвардського) професора - "літературознавця" Дж. Грабовича, який "на новітній методологічній базі літературознавчої науки" взявся "знівелювати Шевченка як поета національної ідеї, зробити його таким собі "міфотворцем", людиною роздвоєною, з певними комплексами". "Міфи", народжувані "високою" наукою Грабовича, його хвороблива "антинаціональна тенденція" швидко були підхоплені нашими недоумкуватими учасниками постмодерністських тусовок, серед яких на найнижчий бульварний рівень опустився цинік О. Бузина. Не дивно, що саме його запросив на сторінки "Крымской правды" дядько Бахарєв. Щоб вони - редактор та його "талановитий" автор не спішили спростувати факт, що редактор - не родич Бузини, не дядько по матері чи по батькові, давайте відразу заглянемо в "Толковый словарь живого великорусского языка" В. І. Даля. На стор. 512 в першому томі серед багатьох прикладів вживання слова "дядя", "дяденька" і т. д. читаємо: "Дядька, м. приставленный для ухода или надзора за ребёнком, пестун; к каждому рекруту в полку также приставляют дядьку из старых солдат". Ось такий "дядька" в Криму і появився в "рекрута" ідеологічного полку "матушки Екатерины ІІ" - О. Бузини. ...В грудні минулого року прогресивна громадськість України, зокрема, просвітяни щиро привітали з ювілеєм - 75-річчям від дня народження Євгена Сверстюка, поета, відомого літературознавця, доктора філософії, відомого в усьому світі ще з 60-х років, учасника національного опору в Україні, який відбув 12-річне ув'язнення і заслання за літературні твори "Собор у риштованні", "Котляревський сміється" і статті про творчість Тараса Шевченка. Ось кілька абзаців зі статті Євгена Сверстюка "На дев'яте березня" (цитуємо по книзі "На святі надії"). "Є щасливі нації. Для них відступництво й національна зрада - просто випадок патології, що реєструється в клініці, але не фіксується в історії. Для нас цілими століттями дорога зради пахла коритом, мундиром, золотом, а дорога вірності - кров'ю. Скільки відомих і невідомих лицарів пройшло цією богунською дорогою вірності і честі! З їхньої крові і поту наша земля зродила Тараса Шевченка - зухвалого генія, який цілому народові прокладав шлях проти течії. Народові з зав'язаним ротом і скутими руками... Не ідеалізуймо й не обожнюймо Шевченка. Але пам'ятаймо, що він душа нашого народу". Олександр ЗОБЕНКО, член Національної Спілки журналістів України. м. Січеслав.
Лист в номер
Шановна редакція газети "Кримська світлиця"! З гнівом і обуренням ми довідалися, що "Крымская правда" розпочала ганебну справу приниження, обливання брудом світоча українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Ім'я Великого Кобзаря, його мудре слово нам відомі з раннього дитинства. Пісні на слова поета ми знаємо з дитинства, сьогодні виконуємо їх. Його палкі заклики будили в кожного українця устремління до волі і незалежності, його мудрі поради і сьогодні актуальні. Т. Г. Шевченко - це дійсно народний поет, це наш прапор в боротьбі за краще життя, і очорнити його, а тим більше вирвати з нашої свідомості не вдасться нікому. В свій час скільки зусиль прикладав царат, щоб знищити українську мову і культуру, та перш за все Шевченкове слово передавалось народом із вуст в уста, будило свідомість нації, кликало до боротьби і пережило царів, генсеків, перевертнів і блазнів, переживе і М. Бахарєва з його брудною газетою. Ворожість "Крымской правды" до всього українського - до держави і мови, до культури і народу ми помітили ще з часу підготовки референдуму про незалежність України. Немає жодного номера газети, де б не було недружелюбності по відношенню до нашої держави. Але не варто дивуватись, адже ще великий російський правознавець, історик і філософ Костянтин Кавелін в 70-х роках XIX століття писав, що самим же росіянам заважають старі російські хвороби, ім'я яким - некритичність до самих себе та великодержавний шовінізм (газета "День" № 232). Тому така поведінка газети "Крымская правда" і її редактора пана Бахарєва цілком природна. Колектив хору "Червона калина" з почуттям глибокої шани до нашого генія перераховує сто гривень на спорудження Тарасової церкви в Каневі, біля підніжжя Чернечої гори, на якій поховано Великого Кобзаря. Колектив хору "Червона калина" (м. Алушта): М. Матвійчик, В. Плахтій, Д. Коцеблюк, П. Целікова, Т. Шуленко, Т. Нестеренко, З. Арюпина, Ф. Хворостенко, А. Запорожець, В. Воротніков, Л. Федорчук, Г. Власенко та інші - всього 28 осіб.
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2004 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1638
|