Версiя для друку Обговорити в форумi

Кому Україна болить?

35 пісень, які слухають та співають українські бійці у зоні бойових дій, записала і видала окремим диском волонтер із Бельгії Інгрід Грізар. Вона також підготувала річний календар з фотографіями українських бійців та їхніх чотирилапих «побратимів», а також ручки з національною символікою України тощо – ці речі Грізар продає через Інтернет, а на отримані кошти купує індивідуальні аптечки, теплі речі, спальники для українських солдатів, і все це передає у зону АТО (іноді – сама привозить з Франції і відвозить на передову). Інгрід Грізар розповіла Радіо «Свобода», чому допомагає Україні та українцям.

– По-перше, в моїй родині існує культ України. Мій «сімейний клан» походить з Бельгії, це я курсую між Бельгією та Францією у справах, а український культ започаткував мій дідусь Альфонс Енро. У роки Другої світової війни дід потрапив до нацистського полону, звідки сімдесят років тому його звільнили бійці одного з українських фронтів. Дідусь не знав, що існує різниця між росіянами та українцями. Але самі бійці пояснили йому, що є українцями. І дідусь, сказати б заочно, полюбив Україну, і я теж захопилась Україною. А по-друге, я допомагаю сучасним українським солдатам, тому що вони тримають небо над Україною і над цілою Європою, і не допомагати їм – це гріх!
– Ви записали диск із піснями, які чути у зоні АТО. Чи такі музичні диски взагалі цікавлять бельгійців і французів?
– Я записала найулюбленіші пісні українських бійців, а ще на диску кілька пісень, які самі бійці і співають, і вдалині чути звуки війни – розмови по рації, віддалені вибухи. Ціна диску була двадцять євро, і їх усі розкупили, тому що когось зацікавили пісні війни, а комусь хотілось таким чином відчути на слух, що відбувається у незнаній Україні. Ми з друзями-волонтерами на одержані від продажу гроші купили спальні мішки для українських військових. А буквально за кілька днів ми запустимо новий музичний проект – це другий диск воєнних пісень «Люби Вітчизну», ми плануємо заробити кілька сотень євро і придбати бійцям АТО подарунки до Різдва.
– Які ще речі, крім дисків, Ви пропонуєте європейським симпатикам України?
– Ми виготовили і продали футболки з написом «Ukrainian Armed Forces» і кулькові ручки з логотипом «Герой АТО» – ми їх лише 35 штук випустили, щоб підвищити інтерес потенційних покупців до цих ручок за рахунок їхньої унікальності. Я готую зараз календарі з фотографіями українських солдатів та їхніх чотирилапих друзів, спершу домовляюся з бійцями, щоб дозволили зробити фотографії – їх і їхніх песика чи котика.
– А з чого Ви почали свою волонтерську роботу?
– Спершу допомагала учасникам Революції гідності, моя родина підтримала Майдан. Познайомилася з майданівцями, які просто з середмістя Києва пішли на Донбас, на «східні барикади Майдану», так вони мені писали. Одного дня отримала кілька листів від бійців батальйонів «Айдар» та «Азов» – хлопці писали, що їм нема що їсти! Уявляєте?! У мене був шок. А потім я почала діяти, через соціальні мережі попросила допомоги, і за три дні були зібрані 60 кілограмів паштетів і бакалії, які ми передали в Україну. До речі, досі немає можливості користуватись поштою, ми передаємо наші посилки через людей, які з Франції їдуть в Україну, або ж наші передачі забирають водії рейсових автобусів, які їздять між Україною, Бельгією і Францією.
– Ви особисто знаєте когось з бійців, кому передаєте посилки, крім майданівців, які навесні 2014 року пішли боронити Україну?
– Так, я тривалий час листувалася з сімома українськими солдатами, які перебували у зоні АТО. Я їм щовечора писала листи – на електронну пошту, у Facebook. Кожного вечора сідала і писала. Іноді 2-3 речення або просто «Слава Україні – героям слава!». Я погано володію й українською, і російсько мовою, щоб писати цілі оповідання. До того ж у хлопців на «передку» обмаль часу читати мої «звіти», та й не завжди у них там є Інтернет. То іноді вони тижнями не відповідали, але потім надходили то «смайлик», то сердечко, то просто «++», що означає, що моя вісточка отримана. На сьогодні всі семеро моїх адресатів демобілізувались, повернулись додому, всі живі-здорові. Але листуємось далі. А ще я стала хресною мамою донечки українського бійця з Луцька, якому раніше ми допомогли.
– Хто це – «ми»?
– Ну, не одна ж я допомагаю українцям! Маю побратима – це Сіріль Богаер, волонтер з асоціації «Франція. Україна. Солідарність». Він збирає у Франції і привозить в Україну гуманітарну допомогу для дітей вимушених переселенців і для діток, хто втратив батьків під час АТО. А восени цього року Сіріль і його друзі передали дитячі іграшки, речі, солодощі дітям з інтернатів і сиротинців, які перебувають на Донбасі у містах, що повернулись під контроль України.
– Чи Ви розповідаєте своїм друзям, пересічним французам і бельгійцям про Україну?
– Звичайно, розповідаю. Я їм кажу, що Україна – це країна прекрасних сміливих людей, що українці прагнуть інтеграції з Євросоюзом. Я пояснюю, що війна, яка точиться на сході України, – це не громадянська війна, а війна, яку розпочала Росія, щоб Україну не відпускати з-під свого впливу і що ця війна стосується нас усіх. Тому що, якби не українські добровольці, українські солдати і нацгвардійці, путінські війська могли б уже ввійти в Париж або розстріляти інституції ЄС у Брюсселі. Саме ви, українці, зупинили Путіна, і ми, європейці, повинні вас підтримувати.

Богдана КОСТЮК
www.radiosvoboda.org

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 25.12.2015 > Тема "З потоку життя"