Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 16.01.2004
"ТО ЇМ ГОЛОДОМОРУ НЕ БУЛО..."
В. Г. ТАРАНЕЦЬ.

Дехто каже, що не було голодомору в Україні. Дуже боляче слухати оту комуністичну брехню. Мені було п'ять років і я дещо пам'ятаю. Зараз мені 74 роки, я можу щось забувати, але те, що було в дитинстві, - не забувається. Це був голодомор, зроблений, аби знищити український народ.
Мій батько Гнат Григорович Таранець, мама Пріська Андріївна Таранець, мій старший брат Андрій Гнатович і я, менший, Віталій Гнатович жили в селі Подорожне Новогеоргіївського району Кіровоградської області, яке залишилось на дні Кременчуцького моря. Як зараз бачу: запряженими кіньми підводами їздять по селу од хати до хати представники влади. Їх називали агентами, а ми потім - ще й "червоними дияволами". Вони були одягнені в шкіряні куртки, із кобурами на поясі. Якось вони зайшли до наших сусідів, що з правого боку. Спочатку було чути голоси чоловіків, плач, голосіння жінок, а потім ми побачили, як понесли агенти дві торбинки з чимось і повисипали у мішки. В одній торбинці було два - три кілограми кукурудзи, а в другій - квасоля. Потім ці агенти під'їхали до нашого двору, спитали, де хазяїн. Мама сказала, що в хаті. А батько лежав опухлий. Вони зайшли у хату і питають: "Де захований хліб?" Батько показав на свої пухлі ноги: мовляв, нема вже хліба. Агенти вилаялись, взяли щупи (це такі арматурини, загострені з одного краю) і стали довбати долівку - глиняну підлогу (бо дерев'яної не було), стіни в хаті, в чулані, в сінях. Але нічого не знайшли, бо і не було нічого. Тоді маму вивели на двір і почали допитувати: де закопано зерно? Мама відповідала, що нема ніде. Вони почали маму штовхати у спину до сарая, щоб показала, де закопаний хліб. Почали щупами шукати. Нічого не знайшли, бо вже все забрали раніше. Од нас поїхали до Тетяни Хуторної, нашої сусідки з лівого боку. Вона закрилася в хаті на засов і не пускала їх. Тоді агенти виламали вікно, залізли у хату і почали шукати зерно. Тут їм пощастило - в куточку чулана знайшли два - три кілограми ячменю, змішаного із землею, і в горщику кілограм гороху. Так агенти заставили жінку перечистити це зерно, забрали його і поїхали. І було чути далі по селу голосіння жінок і плач дітей.
Одного разу мама пішла на плавні нарвати щавлю, і там поміти-
ла, що за нею спостерігають з-за кущів лози якісь чоловіки. Мама злякалась і стала од них тікати. На щастя, встигла вибігти на видне місце, і вони її не наздогнали. Пам'ятаю, як вона плакала, повернувшись додому, обнімала і цілувала нас, а потім стала розказувати, що її хотіли зарізати людожери. Потім і люди говорили, що діти ходили по щавель на плавні і звідтіль не повертались.
На базарі продавали суп із м'ясом і холодець. Наша сусідка Ярина Хуторна купила холодцю, а коли стала їсти, побачила там зварені людські пальці.
Якось мама, брат і я пішли у ліс по гриби. Грибів ми не знайшли, дуже притомились і сіли на траві перепочити. Ми з братом почали рвати траву та їсти. Мама, дивлячись на нас, плакала. Поряд був кущ глоду. Ми скуштували його листя, і воно виявилося смачніше трави. Це листя ми рвали, сушили, перетирали на борошно, потім робили з нього галушки, пекли коржики. Мололи у млині качани кукурудзи без зерна і жолуді на борошно, також пекли коржики і їли. Потім стали вистигати в полі колоски, ми виминали зерно і тут же його їли.
Ті, хто з голоду наїдався, потім хворів і помирав. Були випадки, коли люди, в яких отелювалась корова, яку не забрали замість хліба, напивались молока і теж помирали.
Біля нашого двору було кладовище, то я бачив, як везли покійників хоронить. За возом йшли чи мати, чи жінка і батюшка, і більше нікого не було. І ще пам'ятаю, як мама казала, що комуністам розвозили по домах пайок: муку, крупу, цукор. То їм голодомору не було, а нам був, бо в нас все забрали.
Після жнив ми ходили збирати колоски на полі. Нас, дітей, ганяв об'їждчик і бив батогом. А дорослих штрафували, щоб не брали державне добро. Хай гниє, але не бери, бо воно - державне...

м. Світловодськ.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2004 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1643

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков