Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2923)
З потоку життя (6092)
Душі криниця (3367)
Українці мої... (1441)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
АДЕЛЬ СТАН╤СЛАВСЬКА: Я ТА, ЩО ТРИМА╢ СВ╤Т
Сьогодн╕ господинею Поетично╖ Св╕тлиц╕ ╓ Адель Стан╕славська. Справжн╓ ╕м'я – Олександра...


«РИМОВАНИЙ ╤РП╤НЬ»
3 жовтня в столичному Будинку письменник╕в в╕дбулася презентац╕я зб╕рника поез╕╖ «Римований...


«ЯК ДАЛ╤ ЛОВИТИМЕШ ГАВИ - НЕ БУДЕ У ТЕБЕ ДЕРЖАВИ!»
Наше покол╕ння на цих знущаннях повинно поставити крапку. Щоб н╕коли ╕ н╕кому не хот╕лося б╕льше...


ЗАХИСТИ, ПОКРОВО-МАТИ!
День Покрови Пресвято╖ Богородиц╕ — велике християнське свято, яке щор╕чно в╕дзнача╓мо 14...


ТА╥НА СЛОВА
У золот╕ вереснев╕ дн╕ Червоноград ста╓ центром л╕тературного свята... П╕дбито п╕дсумки VIII...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 01.01.2016
РАБСТВО У ГЕНАХ Л╤КУЮТЬ ПОВСТАННЯМИ!
Натал╕я КР╤СМАН, Роман ЛЕСЮК

Так назива╓ться книга поетичного подружжя - льв╕всько╖ правозахисниц╕ Натал╕╖ Кр╕сман (поетичне псевдо Вальк╕р╕я) та поета-франк╕вчанина Романа Лесюка, яка нещодавно побачила св╕т. В╕рш╕ цих поет╕в нав╕ян╕ волелюбними в╕трами Революц╕╖ г╕дност╕, лунали на багатьох Майданах по вс╕й Укра╖н╕, лягали в основу в╕деокл╕п╕в, як╕ транслювались по телебаченню, десятк╕в п╕сень, друкувались у численних колективних зб╕рках, газетах ╕ журналах, на ╤нтернет-стор╕нках та полюбилися тисячам укра╖нц╕в. У зб╕рку також ув╕йшли в╕рш╕ про Укра╖ну, написан╕ Романом п╕д час перебування ним у зон╕ АТО, ╕ Натал╕╓ю, коли вона чекала свого чолов╕ка з в╕йни, разом з ╖хн╕м двор╕чним сином Матв╕╓м, якому й присвячу╓ться ця книга... "Поет - наче пром╕нь кр╕зь тем╕нь, що тне вс╕ тенета системи, не мовкне, не гасне, не гине, поет - наче сов╕сть Людини…" - так кажуть про сво╓ призначення автори ц╕╓╖ книги, як╕ виборюють кращу долю для свого сина словом ╕ збро╓ю, ╕ в╕рять у щасливе майбутн╓ В╕льно╖ Укра╖ни.

Я - ТВОЯ СТ╤НА!

Чом з тобою ми розстались?
Я, Кохана, не збагну.
Ще холодний сн╕г не станув,
Як п╕шов я на в╕йну -
З журавлиними ключами,
Пом╕ж "Гради", "Буки" й "Смерч",
Березневими ночами
Оминаю панну-Смерть.
Нам шляхи - то гостре лезо,
Крока схибив - оступивсь,
Свищуть кул╕ м╕ж берези,
Та не соком ворог впивсь -
Демон спрагло кров╕ прагне,
Витиска всю дику лють,
За плечима, Люба, янгол,
Помолись лиш, не забуть!
Запали йорданськ╕ св╕ч╕,
Був я р╕зним... в╕дпусти...
Коли сьома вже в╕дсв╕тить -
Вс╕ згорять мо╖ хрести...
Не проймайся г╕рко плачем,
Сльози тут мен╕ - не л╕к,
Ворон чорний небом кряче,
Як веде зозуля л╕к.
Чом же, Любко, ми не в пар╕?
Розлучила нас в╕йна,
"Градом" нелюд н╕чку шкварив,
Знай, що я - твоя ст╕на,
Не пройдуть шакали ниц╕ -
Хай ся сказять на крови!
Ти лиш, Р╕дна, там молися
╤ люби мене... й живи!
(Роман Лесюк)

ХТО Ж ТОД╤, ЯК НЕ ТИ?

Та вже йди, в╕дпущу,
Хоч душа - у надрив.
Кр╕зь зав╕су дощу
Йдеш у н╕ч, до в╕тр╕в,
Що колишуть в степах
Непок╕рн╕ чуби,
Видуваючи страх
З тих, що вже не раби.
Нерозкрилених мр╕й,
Нерозкритих об╕йм
Ти вже надто зустр╕в
Лаб╕ринтами в╕йн.
М╕ж обвуглених ст╕н
Тв╕й простелиться шлях,
Хтось воскрес на хрест╕,
Хтось - помре для життя.
Вкрали сонце ╕ сни
В ненароджених ще,
В нас нема вже весни,
Стерто мр╕╖ ущент,
Надто сплаканих вд╕в,
Полинових г╕ркот.
Ти зарадиш б╕д╕!
Як не Ти, тод╕ хто?
Час настав для борн╕,
А в╕йна - прагне жертв,
Об╕цяй лиш мен╕ -
Обминатимеш смерть!
Затули небозв╕д
В╕д розпечених куль,
Чорн╕ хмари розв╕й
На сво╓му шляху,
В╕дчини в день новий
Двер╕ нашим синам,
Лиш благаю: живи!
Лиш з Тобою - весна...
(Натал╕я Кр╕сман)


ЧАС ПРО3Р╤ТИ!

Укра╖но моя, прокинься!
Чом ти лихо сво╓ приспала?
У церковцях стар╕ дзв╕ниц╕
"В╕д лукавого збав!" волають.
Чи не бачиш б╕ди страшно╖?
Чом не б'╓ш до небес набати?
Хтось ╕з чорною вл╕з душею
В нашу хату ╕ душить мат╕р.
Я не маю образ на д╕ток,
Хоч яко╖ б не були раси,
Коли шлють ╖х на смерть, розд╕тих,
Т╕, що звуть себе "вища каста".
Т╕, в яких метастази в душу
Запустила облуда хтива,
Аби знищити св╕тло суще,
Злом зас╕яти наш╕ ниви.
Укра╖нонько, ненько люба,
Чи терп╕ння ще вдосталь
в скринях?
Бо п╕дступна зм╕я вже губить
Немовлят у тво╖й яскин╕...
Нумо зайд виганяй з осел╕,
Всеньку нечисть бери на вила,
Тво╖ д╕ти - могутня скеля,
Твоя в╕ра - невтомн╕ крила!
В наших скринях запас╕в досить,
В наших душах - по в╕нця св╕тла,
Час спалити усю коросту,
Час прозр╕ти!!!
(Роман Лесюк)

ДО ЗБРО╥!!!

О м╕й Коханий, ця в╕йна
Зафарбувала небо в чорне.
Чия, скажи, у ц╕м вина,
Що над т╕лами кружить ворон?
Т╕лами тих, з ким вчора ще
Одну на двох палив цигарку,
З ким п╕д одним др╕мав плащем...
Чого життя людське ╓ варте?!
Ця кров'ю скроплена земля
Щодня ковта╓ нов╕ жертви,
А в матер╕в вже й сл╕з нема -
Ридають лиш св╕чки у церкв╕.
О м╕й Солдате, де просв╕т
У ц╕й масакр╕ братовбивч╕й,
Де над онуком плаче д╕д,
Де смерть щомить нам зрить у в╕ч╕?
Нема одв╕ту, ╓ журба,
Що оповила землю й небо,
Й н╕м╕ ридання на гробах...
Та в╕рмо, Брате, жити треба -
Заради того, щоб земля,
Котра зродила нас з тобою,
Не стала т╕нню в╕д Кремля...
Бор╕мось, Брате м╕й! До збро╖!!
(Натал╕я Кр╕сман)

Я 3МУШУ ТЕБЕ ЖИТИ!

я - мов струна
кр╕зь неба синь напнута
нам ця в╕йна
у серце вл╕зла спрутом
нема вже сл╕з -
злизало ╖х в╕трами
я йду усл╕д
тво╖ зц╕ляти рани...
пов╕ч - невже
цей хрест п╕д силу ж╕нц╕?
в╕йна ножем
мене на половинки
впаду у сн╕г
згасити б╕ль знев╕ри
жорстокий св╕т
мов серце живцем вирвав...
пов╕ч - за що
сумн╕ в синочка оч╕?
де кат пройшов -
земля цв╕сти не хоче
дай, Отче м╕й,
нам сил здолати зв╕ра
в╕йни вогн╕
залий дощами миру!
м╕ж с╕рих ст╕н
обвуглених в╕йною
Душе, пост╕й -
хтось р╕дний за спиною
тебе крильми
щомит╕ об╕йма╓
серед зими -
твоя оаза раю...
пом╕ж хрест╕в
розгулюють в╕трища
я - твоя т╕нь
я вже на подих ближче
не знищать нас -
допоки в серц╕ Cв╕тло!
я - та струна
що змусить тебе жити!
(Натал╕я Кр╕сман)

ЗБУД╤МО ВОЛЮ В НАШИХ ГЕНАХ!

В╕йна, в╕йна, в╕йна, в╕йна...
Оскома вже в╕д цього слова,
Та вирв╕ ц╕й не видно дна,
Знов "перемир'я"
кроплять кров'ю.
Тут ср╕бло-злато не в ц╕н╕,
Тут людська смерть -
 комусь розвага,
Тим, хто в служ╕нн╕ сатан╕
Вже й наш╕ душ╕ вклав на ваги.
Душа... чи бачив хто ╖╖,
Чи прив╕дкрив хто ╖й об╕йми?
Вона розтерзана сто╖ть,
Смертельно втомлена у в╕йнах.
Життя знец╕нене н╕ в цент,
Душ╕ в п╕тьм╕ нема притулку,
А хтось лукавий нам в лице
Регоче хижо з-за лаштунк╕в.
Зм╕шав хтось карти там вгор╕,
Мабуть, нащадком був ╤уди.
Вже й п╕д ногами степ горить,
Убит╕ ждуть кат╕в до суду...
Не той обрали, люде, шлях,
Йшли на м╕раж ми, аж до згину,
Прийшли - а тут пустеля плах,
На котрих душу розп'яли нам.
В╕йна: гармати, смерч╕, град,
Не до скарб╕в - спасти б хоч т╕ло,
На наших душах визр╕в гад -
Захланний, п╕длий, знав╕сн╕лий.
З╕рв╕мо маски з ╖х лиця,
Збуд╕мо волю в наших генах,
Й во ╕м'я Сина та Отця -
Народ воскресне, наче Фен╕кс!
(Роман Лесюк)

МИ СТАЛИ 3РЯЧ╤!

На шмаття порвали
Живу плоть земл╕ без наркозу...
Ви - г╕рше навали,
Що вс╕лась на наш╕м
Пороз╕.
Чи розум
Згубили
У пошуках б╕льшого скарбу?
Чи наш╕ могили
Ваш з╕р задурманений
Ваблять?
Рад╕╓те
Зрадам,
Скривавлен╕ шк╕рите пащ╕,
Одне лиш зарадить
Тим, в кого душа
Запропаща.
Хоч важче
╤ важче
Вп╕знати п╕д масками лиця -
Та стали ми зряч╕,
Вже бачим нутро ваше
Нице.
Убивц╕,
Вже досить
Нам рвати живцем пуповини,
Хоч гол╕ та бос╕ -
Та ми ╓ майбутн╓
Вкра╖ни!
Нас╕ння
Протухле
Навесну зродити не зможе...
Зм╕цн╕ли ми духом,
Та завтра
Залежить в╕д кожного!
(Натал╕я Кр╕сман)

МОЛИСЬ!!!

Горить вогнем ос╕нн╕й лист
╤ ср╕бло в'╖лося у скрон╕,
До тебе прагну, як колись,
Та я далеко - край бороню.
Ми й не пом╕тили, коли
Весна любов╕ в нас минула,
Бо нин╕ - "Гради" та стволи
У душу пащ╕ чорн╕ тулять.
Чом наш╕ мр╕╖ не збулись?
Не встигли спити й келих щастя?
Зламало Зло планетну в╕сь,
На черепки весь св╕т зненацька...
Десь там, у травн╕ - наш вокзал,
Де, наче сироти, ви з сином,
Я ж - на Донбас╕, як лоза,
П╕д ста в╕трами гнуся сивий.
Комусь пелюстками троянд
Мощено шлях в морозн╕ зими,
А нам - ╕ вл╕тку в╕д утрат
Серця у стигмах болю стигнуть.
Комусь чомусь все сходить з рук,
Хоч руки т╕ по л╕кт╕ в кров╕,
А нам, безвинним, - чорний крук
В╕щу╓ смерть в холодн╕м ров╕...
Та ради сина, св╕тлих мр╕й
Розлука наша того варта!
Ц╕лую м╕цно... знову в б╕й...
Молись за нас ╕ наше завтра!
Можливо, в ц╕ останн╕ дн╕,
В калейдоскоп╕ листопаду,
Я завтра чистий, наче сн╕г,
До ваших н╕г Св╕танком впаду...
(Роман Лесюк, п╕шов добровольцем...)

ЗАЧЕКАЛИСЬ ШИНИ ДО БАГАТЬ!

Розпинають душу Укра╖ни
На хрестах лукавства та незгод,
Хтось за смерт╕ тисяч - скарб у скриню,
╤нш╕ - поп╕дтинню,
Наче зброд.
Зброя
Не стр╕ля╓, заржав╕ла,
"Право сили" - в╕льних у ярмо,
Хто й за що обрав нас бути ц╕ллю?
Зради спис уп'явся
П╕д ребро...
Чи народ
Бездухий, мов отара,
Що ╕де впокорено п╕д н╕ж?
Чи ╕мущ╕-власть так╕ бездарн╕ -
Не бояться шин ╕
Попелищ?
Ближче,
Щораз ближча╓ в╕дплата
За дов╕р'я, втоплене в багн╕,
Гн╕в судомить плоть -
 вбивають брата
В ц╕й, н╕ким не визнан╕й,
В╕йн╕.
У вогн╕
Горять т╕ла ╕ танки,
Синь у неба вигор╕ла вщент,
Тут би й Бог ╕з в╕дчаю заплакав -
Степ залив скривавленим
Дощем.
Доки ще
У батьк╕вському кра╖
Нам у ницих милост╕ благать?
Стали ╕нш╕. Хата вже не скраю.
Зачекались шини
До багать!!!
(Натал╕я Кр╕сман)

ДО ПОВСТАННЯ!

Зоре ясна, галактична,
Св╕те б╕лий, неп╕знаний,
Зазира╓м в неба в╕ч╕ -
Нав╕ть в н╕м наскр╕зн╕ рани.
Двер╕ раю - наче плити,
Нам в╕дкрити ╖х - брак сили,
Кревц╕ людсько╖ пролито
Аж по в╕нця, Боже милий!
Рвем терпець св╕й семижильний
Териконами Донбасу,
Хто в╕йну наворожив нам?
У чи╖й тепер ми власт╕?
Вкотре люд на роздор╕жж╕,
Плоть судомить в╕д агон╕й,
Без ножа по серцю р╕жуть,
Ми ж - мов д╕ти безборонн╕.
Правди паростки - як волос,
Пошматован╕ в в╕трищах,
Чи почу╓ хто наш голос
На вселенських попелищах?!
Зоре ясна, Андромедо,
Шлях в ц╕м мороку означ нам,
Аби той, хто попереду,
Сам прозр╕в ╕ нас побачив!
Доки дзвони дзвонять в церкв╕,
Ще не стихла р╕дна мова,
На Вкра╖н╕ ще не змерклось,
Зм╕й землицю не знекровив…
Зазира╓м в неба в╕ч╕,
Наче вперше… чи востанн╓.
Голос пращур╕в величних
Заклика╓ до повстання!
(Роман Лесюк)

У МЕН╤ 3РОСТА╢ СПРОТИВ... А В ТОБ╤?

чорна вежа в небо ви╓
рухнув св╕т,
виповзають чорн╕ зм╕╖
з-п╕д вор╕т,
проникають у шпарини
пом╕ж чвар,
щоб збагнула ти, людино,
чого варт
╕ життя тво╓, ╕ воля
понад все,
коли т╕ло дух св╕й кволий
ледь несе,
╕ не бачать оч╕ Сут╕
м╕ж облуд,
коли хтось на ймення "пут╕н"
вершить суд...
чорна вежа стрепенулась
в╕д утрат,
в душу ц╕лять чорн╕ дула -
й це не гра,
хтось лихий не для забави
розхитав
в╕сь земну, хоч молим "збав нас,
Боже збав!".
чорна вежа у скорбот╕,
чорний б╕ль...
у мен╕ зроста╓ спротив,
а в тоб╕?
(Натал╕я Кр╕сман)

МЕЧ ЗАГОСТРЕНО!
(роздуми про набол╕ле)

В Лету канули св╕тл╕ мр╕╖,
При дороз╕ кобила рже,
Шляхом битим одн╕ пов╕╖,
Були лед╕? Коли, невже?
Так п╕дступно, немов навмисно
П╕д св╕танок лиш сниться рай,
Тод╕ й рак на гор╕ присвисне,
А став зрання - жона стара...
Ось прилип до губи окурок,
Грабл╕ знов т╕ сам╕, чому?
Мов хто порчу наслав: ми здуру,
Лиш зв╕льнившись, -
 назад в тюрму.
Хоч за щастям весь в╕к у чергах,
До прилавку д╕йдем - олжа,
До хором╕в закрит╕ двер╕,
Кращ╕ з кращих... в гробах лежать.
Ну а тих, хто народ св╕й зрадив, -
Не злякають й ус╕ чорти,
Диво з див - саме ╖м у владу
Вл╕зти знов понад все кортить.
Чи мудр╕ш╕ за нас, хитр╕ш╕,
Розгадали буття закон,
Чом ╖м терпить, скаж╕ть,
Всевишн╕й?
Оч╕ де у святих з ╕кон?..
Де, ну де Справедлив╕сть можна
В╕днайти нам м╕ж цих облуд?
Меч загострено, вил╕з з ножен,
Вже готовий звершити Суд!
(Роман Лесюк)

ЗАРАДИ ЖИТТЯ Й ТИ БОРОТИСЯ МУСИШ!

Розстр╕ляне небо,
Кривав╕ св╕танки...
Ти думав, повз тебе
Пройдуть враж╕ танки
╤ сл╕ду не лишать
На твому об╕йст╕?
Поглянь - попелищем
Вже й небо нависло.
В╕йна - мов пов╕тря -
Просякла леген╕,
Обвугленим листям
Встеля╓ всю землю,
╤ жодно╖ н╕ш╕
В душ╕ не лишила,
Де б стало св╕тл╕ше
В╕д св╕ч надмогильних...
В╕йна зазира╓
До в╕ч нам злов╕сно,
Геро╖в - до раю,
У небо пречисте,
Де янголи крильми
Розв╕ють всю тем╕нь.
Найкращих - в могили,
На жаль, без╕менн╕...
В╕йна - всюдисуща.
Не пробуй сховатись!
Поглянь в свою душу -
Там постр╕л гарматний
Залишив к╕птяву
Нестерпно-ядучу...
Це сон чи уява?
Н╕, д╕йсн╕сть болюча,
Реальна, як сльози
Вдовиц╕ над гробом,
Що втратила розум
Й опертя для Роду,
Але в╕днайшла
Силу духу незламну,
Бо зам╕сть "прощай!" -
Лиш "Геро╓в╕ Слава!"...
Ти дос╕ не в╕риш,
Що сонце не згасне,
Розтерзане зв╕ром
Пекельно╖ маст╕?
Не згасне - бо вс╕ ми
Дамо йому в╕дс╕ч,
Бо наш╕ Геро╖ не в безв╕сть -
У в╕чн╕сть
╤дуть, аби стати
Опертям для сущих...
Заради життя
Й ти боротися мусиш!!!
(Натал╕я Кр╕сман)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16451

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков