Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2816)
З потоку життя (5952)
Душі криниця (3327)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1634)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
БЕЗ ПРАВА НА ЖИТТЯ?
...бачимо, як н╕кчеми, що узурпували владу в держав╕ Укра╖на, нищать тих, хто ту державу...


БОЛ╤СН╤ КОРЕН╤ ПРОБЛЕМИ: ЯК ╥Х ВИТЯГТИ?
Ш╕стдесят восьмий день голодування Володимира Балуха, дванадцятий – Олега Сенцова…...


РОЗДУМИ НА ТЕМАТ ДЕПОРТАЦ╤╥ ╤ НАШИХ КРИМСЬКИХ ПЕРСПЕКТИВ
Сьогодн╕, в день пам’ят╕ жертв депортац╕╖ 1944 року, ми згаду╓мо те пекло, у яке...


ВИКУВАТИ ГОЛКУ ДЛЯ КОЩ╤Я
перше, що ма╓мо зробити – це в╕дновити дов╕ру до влади.


ПРО ДУРНОГО ЯСЬКА, МИРШАВИХ КРИМСЬКИХ ОВЕЦЬ ╤ КРЕЙСЕР «УКРА╥НА»
Туп-туп, туп-туп, туп-туп – ╕де товариство. Дол╕ шука╓. Омр╕яно╖. Щастям в╕нчано╖. Тихою...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 08.01.2016 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 08.01.2016
КРИМ. УКРА╥НА. ЧАС Г╤ДНОСТ╤

Кримський Майдан

Ск╕лькох проблем, ск╕лькох конфл╕кт╕в можна було б уникнути, якби людство мало консол╕дований погляд на св╕т ╕ сво╓ м╕сце у ньому! В реальност╕ кожна кра╖на, кожен окремий соц╕ум сприйма╓, здавалось би, одн╕ й т╕ сам╕ реч╕ не зовс╕м однаково, а часто ╕ з кардинально протилежних позиц╕й. У цьому сенс╕ розб╕жн╕сть погляд╕в на приналежн╕сть тих чи ╕нших територ╕й завжди була ╕, на жаль, залиша╓ться нав╕ть сьогодн╕, в XXI стор╕чч╕, одним з таких камен╕в спотикання.
Велик╕ географ╕чн╕ в╕дкриття, конк╕ста, колон╕зац╕я ╓вропейцями новов╕дкритих земель, утворення нових кра╖н, ╖хня боротьба за незалежн╕сть, визвольн╕ в╕йни, велик╕ зм╕ни в економ╕ц╕, усв╕домлення ╓вропейськими ел╕тами неефективност╕ старо╖ системи стосунк╕в призвели, зрештою, до розпаду св╕тово╖ колон╕ально╖ системи ╕ в╕дмови ╓вропейських ╕мпер╕й в╕д сво╖х заморських волод╕нь. Жах╕ття ж двох св╕тових во╓н ╕ подальше ядерне протистояння в холодн╕й в╕йн╕ не могло не призвести до розум╕ння того, що людство опинилося на краю страшно╖ пр╕рви, зривання в яку означало б к╕нець само╖ людсько╖ цив╕л╕зац╕╖. Це усв╕домлення диктувало ведення тако╖ пол╕тики, яка дозволяла б уникати будь-яких привод╕в до в╕йськових конфл╕кт╕в. Виходячи з цих м╕ркувань, сорок рок╕в тому тридцятьма трьома ╓вропейськими державами, до яких долучились Канада та Сполучен╕ Штати Америки, було ухвалено Заключний акт Наради з безпеки ╕ сп╕вроб╕тництва в ╢вроп╕ (Гельс╕нська Декларац╕я). Це був, по сут╕, виклад основ вза╓мов╕дносин м╕ж державами-учасницями, в основу якого було покладено так╕ принципи, як повага до суверен╕тету, незастосування сили чи загрози силою, непорушн╕сть кордон╕в, територ╕альна ц╕л╕сн╕сть держав, мирне врегулювання суперечок, невтручання у внутр╕шн╕ справи, повага прав людини ╕ основних свобод, р╕вн╕сть ╕ право народ╕в розпоряджатися власною долею, сп╕вроб╕тництво м╕ж державами, сумл╕нне виконання зобов’язань з м╕жнародного права. Чи вир╕шила Гельс╕нська Декларац╕я закладену в не╖ програму? Величезною м╕рою, так. Окр╕м в╕йни, розв’язано╖ 1979 року СРСР проти Афган╕стану, ╓диним конфл╕ктом в ╢вроп╕ до останнього часу було збройне протистояння в часи розпаду Югослав╕╖.
Афганська в╕йна, розв’язана кра╖ною-п╕дписантом Гельс╕нсько╖ Декларац╕╖, вкотре засв╕дчила св╕тов╕ недоговороспроможн╕сть Кремля, його, попри облудливо мирну риторику, насправд╕ в╕дверто агресивну пол╕тику.
Власне, Москва вела таку пол╕тику протягом стол╕ть. Не зм╕нилася вона н╕ в XX, н╕ в XXI стор╕чч╕. Так, на в╕дм╕ну в╕д ╓вропейських кра╖н, як╕ п╕сля Друго╖ св╕тово╖ в╕йни в основному розпрощались з╕ сво╖ми колон╕ями, Сов╓тська ╕мпер╕я, маючи величезн╕, причому значною м╕рою неосво╓н╕ територ╕╖, навпаки, наклала руку на ряд японських остров╕в на Сход╕, захопила значну частину Ф╕нлянд╕╖, частину Прусс╕╖, розставила сво╖ в╕йськов╕ гарн╕зони в низц╕ центрально╓вропейських кра╖н. Зв╕льнитися в╕д т╕╓╖ нав’язливо╖ оп╕ки кра╖ни Варшавського договору змогли лише в процес╕ розпаду СРСР. Невдовз╕ по тому, п╕сля провалу путчу комун╕стичних реваншист╕в 1991 року, в╕д Радянського Союзу в╕докремився ряд республ╕к, серед них ╕ Укра╖на. Розпад СРСР був неминучим з огляду на неефективну внутр╕шню пол╕тику, яка вимагала сл╕пого п╕дпорядкування диктату Москви, була зам╕шана на пол╕тиканств╕, волюнтаризм╕, на кривавому терор╕, на п╕дпорядкуванн╕ економ╕чно╖ складово╖ пол╕тичн╕й та через непередбачувану, загалом агресивну зовн╕шню пол╕тику.
Ще одним фактором дез╕нтеграц╕╖ було нац╕ональне питання. Попри оф╕ц╕йно деклароване сприяння розвитку нац╕ональних мов ╕ культур, насправд╕, вжиток нац╕ональних мов щодал╕ звужувався, культура зводилася до показових виступ╕в ансамблю бандурист╕в, хору Верьовки та к╕лькаразового на р╕к зам╕тання шароварами високих сцен п╕д поблажлив╕ посм╕шки компарт╕йних «товарищей», а руш╕я вс╕х перем╕н, творчу ╕нтел╕генц╕ю, було загнано в прокрустове ложе сп╕лок, тотально п╕дконтрольних КДБ. У реал╕ях намагання вивести нову сп╕льноту радянських людей означало обр╕зання нац╕онального кор╕ння та ╕нтеграц╕ю виключно на основ╕ мови рос╕йсько╖. Як результат, на початок 90-х рок╕в в Укра╖н╕ залишилося лише к╕лька виш╕в, де викладання велося укра╖нською мовою. Ще одним прикладом т╕╓╖ пол╕тики ╓ майже повний вих╕д з ужитку мови б╕лорусько╖.
На побутовому р╕вн╕ така нео╕мперська пол╕тика виливалась у презирливому ставленн╕ «титульно╖» нац╕╖ до представник╕в ╕нших нац╕й, особливо якщо це були представники кавказьких чи аз╕атських народ╕в. «Абреки», «бульбаши», «татарва», «хохлы», «чурки», «чучмеки» — ц╕ та ╕нш╕ презирлив╕ назвиська поступово перекочували з вулиць на «ел╕тн╕» сцени суверенно╖ Рос╕╖, де нелюбов до «п╕ндос╕в», «чухонц╕в» та ╕нших «нацмен╕в» за мовчазного схвалення перших ос╕б держави пропов╕дували тепер «╕нтелектуали» на кшталт Задорнова&Co.
Колись, к╕лька рок╕в тому, роблячи огляд книжки мо╓╖ колеги, англ╕йсько╖ письменниц╕ Jennie Ensor Ghostsof Chechnya («Привиди Чечн╕»), яка невдовз╕ вийде в св╕т, був вражений поясненням одного з ╖╖ геро╖в — колишнього рос╕йського солдата Н╕колая —головн╕й геро╖н╕, англ╕йц╕ Джордж╕, з якою той щойно познайомився, що в╕н ╓ не просто рос╕янином, а руським. Досл╕вно вже не пам’ятаю, але бажання Н╕колая, аби Джордж╕ усв╕домила ел╕тн╕сть руських в сонмищ╕ решти с╕рих рос╕ян, проглядало дуже ч╕тко. «Л╕тература, — скаже якийсь читач, — художн╕й домисел». Л╕тература, яка реал╕стично переда╓ д╕йсн╕сть, гарна л╕тература, скажу я. В усякому раз╕, той, хто пов╕дав Дженн╕ Енсор про таке, добре знав рос╕йськ╕ реал╕╖.
╤рон╕я ж у тому, що ан╕ Русь, ан╕ Рос╕я (так називали Русь греки) не мають жодного стосунку до Москов╕╖ чи Московського царства, як воно оф╕ц╕йно звалося ще на початку XVII стор╕ччя за Олекс╕я Михайловича. В тому можна легко переконатись, в╕дкривши документи того часу, зокрема дипломатичне листування, чи погортавши стор╕нки таких книжок, як Korespondencja Stanislawa Koniecpolskiеgo, hetmana wielkiego koronnego, 1632-1646 Агн╓шки Б╓држицько╖ чи The Crimean Khanate and Poland-Lithuania Дар╕уша Колоджейчика. Натом╕сть Руссю за тих самих час╕в звалися п╕вденно-сх╕дн╕ земл╕ Реч╕ Посполито╖, частиною яко╖ ми були на той час. ╤ це ц╕лком зрозум╕ло, бо саме на цих землях за к╕лька стол╕ть перед тим ╕снувала ╓дина в╕дома в ╕стор╕╖ Русь — потужна держава з центром у Ки╓в╕.
Лише союз з Москов╕╓ю, укладений Богданом Хмельницьким, який з часом перетворився на липк╕ тенета, дав п╕дстави царев╕ Петру Олекс╕йовичу, фактично привласнивши наше ╕м’я, перейменувати Москов╕ю на Рос╕ю. Що вам нагаду╓ та давня ╕стор╕я, м╕й читачу? Як╕сь асоц╕ац╕╖ з Притчею про Правду й Олжу незабутнього Володимира Висоцького, кажете?
М╕фи ╓ неймов╕рно захоплюючим видом опов╕дей ╕… благодатним ╕нструментар╕╓м для м╕фотворц╕в, адже ╖хньою особлив╕стю ╓ те, що так╕ категор╕╖, як минуле, сьогодення та майбутн╓, об’╓кт ╕ його символ, сакральне ╕ мирське, реальн╕сть ╕ вигадка, ╓ слабовираженими, а час уявля╓ться як замкнуте коло або сп╕раль, з повторенням певних етап╕в. Але, вибудовуючи на м╕фах ╕стор╕ю сво╓╖ держави, ╕гноруючи при тому саму Кл╕о, вперто не пом╕чаючи, скаж╕мо, що Рось впада╓ таки в Дн╕про, а зовс╕м не в Москву-р╕ку, ╕менуючи чорне б╕лим, а ╕стинних нащадк╕в рус╕в б╓нд╓рам╕, можна якийсь час ходити в тому сивому туман╕ по замкненому колу, та всякий туман рано чи п╕зно розв╕ю╓ться ╕ сходить сонце. Що ж воно висв╕тлить? Неналежне тоб╕ ╕м’я, двоголов╕ регал╕╖, до яких, власне, не ма╓ш стосунку, застрягл╕ в сво╓му розвитку народи, яких стол╕ттями змушу╓ш ходити по тому замкненому колу?
Чи не те саме з Кримом? Можна ск╕льки завгодно розводитись про ╕сконну сакральн╕сть скреп╕в, що ╓днають його до Москов╕╖, те аж н╕як не зрушить п╕востр╕в з його м╕сця, як в сенс╕ географ╕╖, ╕стор╕╖ чи етногенезу. Щоправда, Крим нав╕ть до його завоювання та оф╕ц╕йного входження до складу ╕мпер╕╖ (8 кв╕тня 1783 р.) чимало означав для Москов╕╖. Була ╕ сп╕льна боротьба з Великою Ордою, ╕ три стол╕ття протистояння та кривавих в╕йн.
173 роки (включно з двома роками вже нашого, XXI стор╕ччя) перебування в склад╕ Московсько╖ ╕мпер╕╖ ╓ лише невеликим в╕дтинком у двотисячол╕тн╕й писан╕й ╕стор╕╖ Криму, але вони стали тяжким випробуванням для завойованого народу. Так, у тому ж таки 1783 роц╕ з Криму було виселено тридцять одну тисячу християн — грек╕в та в╕рмен╕в, значна частина яких вимерла на призначених ╖м м╕сцях поселення. В самому Криму зм╕на форм власност╕ на землю з десяти, як╕ ╕снували в ханств╕, на дв╕, як╕ утверджувала ╕мпер╕я, спричинила обезземелення селян та масову ем╕грац╕ю 1790-х та 1850-х рок╕в до Османсько╖ ╕мпер╕╖, що призвело до занепаду с╕льського господарства ╕ практично повного знелюднення степово╖ частини Криму. Щоб уявити масштаби того лиха, зазначимо лише, що з 450 тисяч татар, як╕ мешкали в Криму в 1770-х роках, на 1759 р╕к залишилося лише 156 тисяч. Ще 131 тисяча къиримли ви╖хали в 1860-1862-х роках через подальше зменшення земельних над╕л╕в та побоювання план╕в Рос╕╖ переселити ╖х у внутр╕шн╕ райони ╕мпер╕╖. А пот╕м був голодомор 1921-1923 рок╕в, який забрав життя до п’ятнадцяти в╕дсотк╕в кримських татар, було безумне звинувачення в зрад╕ ╕ примусове виселення автохтонного народу з╕ сво╓╖ батьк╕вщини 18 травня 1944 року, в результат╕ якого загинули до сорока шести в╕дсотк╕в народу, було ц╕льове переселення на зв╕льнен╕ земл╕ переважно вих╕дц╕в з Рос╕╖ та частково з Укра╖ни. В результат╕ того тривалого цин╕чного переформатування етн╕чний склад Криму кардинально зм╕нився, що згодом, навесн╕ 2014 року, дало п╕дстави Володимиру Пут╕ну роз╕грувати карту волевиявлення нечуваного дос╕ «кримського народу».
Повертаючись, нарешт╕, до теми сприйняття Криму в Рос╕╖, в св╕т╕, мусимо констатувати, що протягом принаймн╕ минулого стор╕ччя, особливо за сов╓тсько╖ доби, Кремль, не покладаючи рук, витворював м╕ф, який на р╕вн╕ п╕дсв╕домост╕ прив’язував би стратег╕чно важливий для Чорномор’я п╕востр╕в нав╕ть не до Союзу РСР, а саме до Москов╕╖.
В тому м╕ф╕ величезна роль в╕дводилась м╕сту «русской славы» — «городу русских моряков» Севастополю. Геро╖зац╕я його першо╖ оборони в програн╕й рос╕йсько-турецьк╕й кампан╕╖ 1854-1855 рок╕в, з приписуванням ус╕х подвиг╕в так званим великоросам, ╕з замовчуванням того, що б╕льшу частину ек╕паж╕в бойових корабл╕в та гарн╕зон╕в набирали саме в «малорос╕йських» губерн╕ях, тобто в Укра╖н╕, що багато видатних особистостей т╕╓╖ кампан╕╖, включно з Павлом Степановичем Нах╕мовим та Петром Марковичем К╕шкою, були укра╖нцями, мала сво╓ продовження. Запеклий восьмим╕сячний спротив протягом к╕нця жовтня 1941-го — початку липня 1942 року залишк╕в радянських арм╕й, загнаних в результат╕ бездарних д╕й командування до Севастополя ╕ пот╕м полишених там на смерть адм╕ралом Октябрським, було в подальшому геро╖зовано радянською пропагандою у вже в╕домий спос╕б. При тому, як ╕ в попередньому випадку, акцент робився на подвигу саме рос╕ян, повн╕стю ╕гноруючи той факт, що нац╕ональний склад захисник╕в Севастополя цього разу був ще барвист╕шим, оск╕льки сов╓тське в╕йсько формувалося з представник╕в ус╕х союзних республ╕к.
Ще одним м╕фом, ╕мплантованим у св╕дом╕сть спершу сво╖х п╕дданц╕в, а пот╕м ╕ св╕ту, був м╕ф про п’яницю Хрущова, який з перепою, одним лише сво╖м волюнтаристським р╕шенням передав Крим з╕ складу Рос╕йсько╖ РСР до складу Укра╖нсько╖ РСР. М╕фотворення й цього разу було масштабним, ╕з зад╕янням парламентар╕в та вищих посадовц╕в держави.
Витворюючи под╕бн╕ м╕фи, як╕ не мали н╕чого сп╕льного з д╕йсним станом речей, роздуваючи ╖х до неймов╕рних масштаб╕в, ╕гноруючи, в останньому випадку, широко в╕дому постанову Ради М╕н╕стр╕в Союзу РСР (була надрукована свого часу у вс╕х пров╕дних газетах), ╕снування яко╖ вже само собою розв╕ювало неправду про н╕бито спонтанне, одноос╕бне р╕шення тод╕шнього Генсека, ╕гноруючи Догов╕р про дружбу ╕ добросус╕дство, укладений з Укра╖ною, ╕гноруючи засаднич╕ положення Гельс╕нсько╖ Декларац╕╖, влада Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ ц╕леспрямовано готувалася до агрес╕╖ супроти Укра╖ни, ╕ в╕дторгнення Криму в тих планах було лише програмою-м╕н╕мум. Останньою ланкою того злочинного ланцюжка було порушення Будапештського меморандуму, зг╕дно з яким Рос╕я була одним з гарант╕в суверен╕тету та територ╕ально╖ ц╕л╕сност╕ Укра╖ни.
Окупац╕я та анекс╕я Криму, спроба в рамках проекту московських спецслужб «Новорос╕я» зд╕йняти заколот на п╕вденних теренах Укра╖ни, розв’язування криваво╖ в╕йни на сход╕ Укра╖ни дуже багатьом у св╕т╕ в╕дкрили оч╕ на ╕стинну сутн╕сть сьогодн╕шньо╖ кремл╕всько╖ влади. Та чи зроблен╕ належн╕ висновки? Дуже хот╕лося б спод╕ватися на позитивну в╕дпов╕дь на це запитання. Зах╕д тим часом поводить себе стримано. Часом аж надто стримано. Що сто╖ть за т╕╓ю стриман╕стю — страх зажир╕лого буржуа, а чи здоровий глузд фах╕вця, який намага╓ться з найменшими ризиками знешкодити знахабн╕лого в╕д в╕дчуття власно╖ безкарност╕ терориста, що взяв у заручники сво╖х сус╕д╕в?
Ставки, насправд╕, дуже висок╕, адже терористом, який вимага╓ визнання за собою права — не мало, не багато — переформатовувати п╕д себе св╕т, ╓ потужна ядерна держава. При тому щодал╕, то б╕льше склада╓ться враження ментально╖ неадекватност╕ найвищих ╖╖ посадовц╕в, як╕ на весь св╕т заявляють то про свою здатн╕сть за два тижн╕ захопити п╕в-╢вропи та перетворити США на ядерний поп╕л, то погрожують скинути ядерну бо╓головку в Босфор, аби змити з лиця земл╕ — н╕, не якусь в╕йськову базу, а… мирний Стамбул.
Насправд╕, тактика констриктора, зад╕яна Заходом, попри сумн╕ви скептик╕в ╕ ейфор╕ю ще не протверезлого терориста, вигляда╓ досить ефективною. Ма╓мо лишень запастись терп╕нням ╕ витримкою. Це стосу╓ться не лише тих, хто безпосередньо опинився в заручниках безумця й на соб╕ в╕дчува╓ перспективи св╕ту, який той намага╓ться вибудувати, але й тих, хто вже принаймн╕ п╕втора року зазна╓ вельми в╕дчутних економ╕чних втрат.
Нещодавно колега Руко К╕тамару поширила на сво╖й FB-стор╕нц╕ пост, в якому нагадувала, що кожен запуск «томагавка» кошту╓ платникам податк╕в п╕втора м╕льйона долар╕в. Не м╕г не в╕дреагувати на те, написавши, що доки ма╓мо таких непередбачуваних сус╕д╕в, под╕бн╕ витрати виглядають безальтернативними. Руко на те зауважила, що во╓нним способом Укра╖на не може перемогти Рос╕ю, як не може над╕ятись й на те, що ╓вропейськ╕ чи американськ╕ вояки будуть класти сво╓ життя за не╖. На ╖╖ думку, можемо повернути втрачене лише мудрою дипломат╕╓ю. Поки ж ╓ св╕дками, як Пут╕н веде в гр╕, обм╕нюючи голову Асада на Укра╖ну.
В минулому сп╕вроб╕тниця ООН, зв╕сно ж, ма╓ сво╓ бачення ситуац╕╖. Не м╕г, проте, не зауважити, що ми не плану╓мо атакувати Рос╕ю ╕ не оч╕ку╓мо, що ╓вропейськ╕ чи американськ╕ солдати будуть класти за нас сво╖ життя, що ми сам╕ здатн╕ викинути агресора з╕ сво╓╖ земл╕. Потребу╓мо натом╕сть в╕д зах╕дних партнер╕в не торг╕вл╕ головою Асада, а реально╖ допомоги, в тому числ╕ поставок сучасних вид╕в збро╖, що було б найменшою компенсац╕╓ю за Будапештськими угодами.
Як мен╕ вида╓ться, дуже важливим в цей час ╓ те, як Укра╖на позиц╕ону╓ себе у св╕т╕ — як принижений прохач чи як партнер, який потрапив у б╕ду ╕ потребу╓ допомоги. Партнер╕в поважають. Прохач╕в зневажають.
Ц╕лком очевидно, що в╕д позиц╕онування особи великою м╕рою залежить те, як ╖╖ сприймають назовн╕. Напевно, найяскрав╕ше це показав Марк Твен перевт╕ленням жебраченяти Тома Кент╕ в принца Едуарда. Аналог╕я, може, й не дуже пряма, але ц╕лком зрозум╕ла. Те ж саме з державами.
Починаючи в╕д основ, а саме в╕д того, яку мету ставимо перед собою ╕ що робимо для ╖╖ досягнення, напряму залежить, у тому числ╕, й як╕сть нашо╖ влади, ╖╖ п╕дконтрольн╕сть сусп╕льству, ╖╖ ефективн╕сть, а отже, й те, як вона позиц╕ону╓ кра╖ну перед св╕том. Обираючи сво╖ми представниками в╕двертих злод╕╖в чи язикатих н╕кчем, ма╓мо розум╕ти, що яку б мету ми не мали на уваз╕, насправд╕ ми п╕дда╓мо свою кра╖ну руйнац╕╖, принижу╓мося перед ц╕лим св╕том. Вимагаймо ж в╕д сво╓╖ влади г╕дност╕, державного мислення ╕ мудрого урядування в ╕нтересах держави, в ╕нтересах кожного з нас. А ще — щиро докладаймося, де лишень можемо, до визволення Укра╖ни, до повернення ╖╖ в сво╖ кордони. Пам’ятаймо, що лише г╕дна ╕ д╕яльна позиц╕я забезпечить нас в╕рними союзниками, розум╕нням, повагою ╕ п╕дтримкою.

Валентин БУТ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 08.01.2016 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16467

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков