Водохрещі, Водохреще, Йордана (19). Це третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хреста ("йордана"), ставили його поруч з ополонкою і обливали червоним буряковим квасом. Під обід священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього випускали в повітря кілька пар голубів і вчиняли стрілянину порожніми набоями. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважали своєрідним спасінням од багатьох недуг; нею також святили будівлі, тварин, збіжжя тощо. І ось загадка: водохрещенська джерелиця може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста. До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо "там чорти сидять і можуть вчепитися". Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум'яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду; це мали робити лише чоловіки. Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози. Тому казали: - Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі. - Яскраві хрещенські морози городять білі ярки. Івана Предтечі, Хрестителя (20). У цей день виносили з хати хліб і сіль, що лежали на покуті від багатої куті, і, розламавши на шматочки, годували тварин. Це ж саме робили і з сіном. З Івана Хрестителя жінкам дозволялося шити і прясти. Не випадково мовиться: - Після Івана Предтечі, хто не робить, того б'ють у плечі. Прийшов Іван Предтеча та й забрав свята на плечі. Справді-бо, цим днем закінчувалися зимові святки.
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
