"Кримська Свiтлиця" > #2 за 08.01.2016 > Тема "Душі криниця"
#2 за 08.01.2016
ДЛЯ ЧОГО В НЕБ╤ СОНЦЕ ЩЕ ВИДН╤╢ТЬСЯ, ЯКЩО У СЕРЦ╤ ТЬМИ НЕ ПОБОРОВ?..
Володимир ШЕВЧУК
Клуб поез╕╖
Володимир Шевчук народився в Тернопол╕, з 2012-го мешка╓ у Львов╕. У 2009-2012 рр. працював у видавництв╕ «Ранок». У творчому доробку Володимира Шевчука чекають публ╕кац╕╖ б╕льше десятка роман╕в. Зв╕дси найб╕льша мр╕я письменника – стати визнаним роман╕стом. Серед в╕рш╕в, пропонованих спец╕ально для читач╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕», ╓ так╕, що н╕де не публ╕кувались. ╥х не знайти н╕ в альманахах, н╕ в ╤нтернет╕...
СЬОГОДН╤...
Сьогодн╕ непогода, що й несила Дивитись у в╕кно, аж так сн╕жить!.. Сьогодн╕ нег╕дь. Певне, моя мила Засумувала. Плаче ╕ мовчить. А завтра знову сонце, знову спека, Сп╕ва╓ сад, ╕ мр╕╖ у вин╕!.. А все тому, що мила, хоч далека – Всм╕ха╓ться. Дарма що не мен╕.
НЕ ОБМАНЮЙТЕ Р╤ДНИХ СЕРДЕЦЬ…
Не обманюйте р╕дних сердець. Не розбийте над╕╖-св╕танки! Вс╕ зусилля п╕дуть нан╕вець, Щоби скле╖ти пот╕м уламки. ╥хня в╕ра свята, це — трофей: Хоч на╖вна, а щира, чудова… Не обманюйте р╕дних людей – Вони в╕рять вам, кожному слову!
ТИХО, МОВ ПУХ, ЗАКРУЖЛЯ╢ ДОВКОЛА…
Тихо, мов пух, закружля╓ довкола Ледве холодний сн╕г, Юн╕сть мою, дитинство ╕ школу В╕н нагада╓ мен╕. Як я любив це зимове казкове Д╕йство на Новий Р╕к! Що ще потр╕бно, окр╕м любов╕, Рад╕сн╕й д╕твор╕? ╤ хоч тепер не далеко в╕д того В╕ку я вир╕с, вт╕к – Жаль, не вернути Року Старого, Ноч╕ ╕ дн╕ золот╕…
ВЕЧ╤Р Л╤Г НА ЗЕМЛЮ, ЯК ВУАЛЬ НА ПЛЕЧ╤…
Веч╕р л╕г на землю, як вуаль на плеч╕. Ск╕льки ще чудових дн╕в таких буде? У вишнев╕м гаю соловей щебече. Мила забарилась. Та серденько жде. Соловей щебече у вишнев╕м гаю, – Як же серцю миле тьохкання дзв╕нке! Дев’яносто два дн╕ л╕та догоряють. Чи колись ще буде л╕течко таке? Буде! ╤ багато! Сто десятк╕в нових! Лиш не буде л╕та у с╕мнадцять л╕т. Лиш не повторяться оч╕ васильков╕, Що в гаю казали: «Об╕ймай! Прив╕т…»
ДЛЯ ЧОГО…
Для чого в неб╕ сонце ще видн╕╓ться, Якщо у серц╕ тьми не поборов?.. Я хочу у дитинство повернутися, Бо т╕льки там безпека ╕ добро.
В дитинств╕ небо перлами ╕ стразами Здавалося, а зараз там – д╕ра, ╤ т╕льки оч╕ мило╖ п╕дказують, Що руки опускати не пора…
СН╤Г РОЗТАНЕ
Сн╕г розтане. Зимов╕ пута Тр╕снуть, наче крихкий чавун. Ти не можеш з╕ мною бути? Ну, тод╕ я знайду нову… В березнево-кв╕тнев╕й тиш╕ Чути л╕та хм╕льний мотив. Я шукаю тебе у ╕нш╕й! – Вона схожа… – а все ж не ти.
ЧИ Б╤ЛЬ, ЧИ ЩАСТЯ…
Чи б╕ль, чи щастя – зближення ╕з Богом? Складне питання, в╕дпов╕дь – проста… Вдихаю повн╕ груди. Перемога, Якщо душа рад╕╓ просто так. Шафранне сонце вигулькнуло знову: Ну здраствуй, визволителю оков! Чудовий день. ╤ н╕ч така чудова, Коли на серц╕ настр╕й ╕ любов. Забулося. Усе лихе забулось, Зар╕с той путь, де я давно ходив… Для чого ж ти, колишня, повернулась? Х╕ба не бач, я справився один.
НЕ ПЕРЕДА╢ТЬСЯ Л╤ТН╤Й ЩЕБ╤Т…
Не переда╓ться л╕тн╕й щеб╕т, В╕чн╕сть за секунду промайне… Дай хоч надивитися на тебе, Синьооке диво неземне. Я в тоб╕, прен╕жна, пречудесна, Полум’яне щастячко мо╓, Згину! В╕д╕йду! Але воскресну… Т╕льки ти над╕╖ не да╓ш.
ЩОСЬ НЕ ТЕ
╤ мов все добре, але щось не те. Ви скажете: х╕ба так може бути? Якщо для серця рад╕сть – це святе, Так зв╕дки в ньому сум узявся лютий? ╤ наче все чудово, як завжди, ╤ сонце св╕тить, ╕ довкола л╕то… То хто ж тод╕ печаль ту породив, Нестримний ╕ такий пекучий смуток?
ПЕРШЕ КОХАННЯ
Закохалось щиро в юнака простого Молоде д╕вчатко; серце – сотня св╕ч! Щоби надивитись досхочу на нього, У кв╕тневих зорях – виб╕гала в н╕ч… О кохання перше! Мр╕╖ запов╕тн╕! Щоб його обняти – хоче ж т╕льки це… А юнак уперто не з’являвся в кв╕тн╕, Не св╕тили зор╕ на його лице…
В╤РШ ПРО КОХАННЯ
М╕сяць за хмарами щезнув, Дощ по дахах задзвен╕в. Дво╓ стоять ╕ не мерзнуть, Оч╕ горять, мов огн╕. ╤ в стук╕т холодного щастя В╕н мовив, мов в╕дпов╕дь знав: – Хочу, щоб дощ не к╕нчався! – А сонце? – питала вона. В╕дпов╕дь взялася хутко, – П╕д сонцем такого нема! – В╕н зняв свою вицв╕лу куртку, В╕ддав ╖й, ╕ м╕цно обняв. Проливень т╕льки сильн╕шав, Холод вражав, як лиш м╕г… Вона усм╕халась ще б╕льше. – Ти – сонце, – зривалось у тьм╕.
УМРЕ ЗОРЯ – НАРОДЖУ╢ТЬСЯ МР╤Я…
Умре зоря – народжу╓ться мр╕я, Що мовби з╕рка пада╓ до н╕г. Так швидко в листопад╕ вечор╕╓, А в ╕нший веч╕р – то уже ╕ сн╕г. Мота╓, наче розпис петрик╕вський Дивацьк╕ в╕зерунки замет╕ль. Виб╕лю╓ вузьк╕ провулки льв╕вськ╕, Як це бува╓ часто у житт╕. На серц╕ в так╕ дн╕ чомусь неспок╕й (Хоча й взим╕ можлив╕ чудеса). …А в тебе знов зачервон╕лись щоки, Як я про тебе вкотре написав…
ДОСТИГАЮТЬ БАГРЯН╤ ВИШН╤…
Достигають багрян╕ вишн╕, Г╕лля гнеться, мов та верба… Ти до мене сьогодн╕ вийшла З тихим присмутком на губах. Тво╖ оч╕, з╕в’ял╕ кв╕ти, Не см╕ялися голуб╕. Ти сказала: «Як жаль, що л╕то Не лишилося у тоб╕»…
Я ГАСНУ…
Я гасну. Мов щастя зникаю. Мен╕ вже не рад╕ Н╕ т╕, що любили, н╕ хто залишавсь вдалин╕. Я гасну. Н╕-н╕, так ╕ ╓: я згасаю насправд╕! – ╤ б╕льше не знаю, за що ухопитись мен╕. Вже й сяйво очей щосекунди мо╓ пригаса╓ ╤ т╕нь ухвалила, що кинуть мене вже пора… Забув про весну, та й вона в╕дпов╕ла – навза╓м! Бо меркну, як сон, бо зникаю, неначе м╕раж… Та ╕нколи думка находить, що так воно чесно, Бо ╕стина впала з небес, наче в╕тер подув, Бо завтра, можливо, я з попелу знову воскресну, Якщо кра╓м ока побачу тебе молоду…
ТИХА НЕУВАГА
Тиха неувага так мен╕ простима; Ну куди кохання знову привело? Фея-чар╕вниця з юними очима С╕╓ в мо╓ серце зор╕ ╕ тепло. Н╕, вона — принцеса! Молода княгиня, ╤ на крилах юн╕ щастячко несе… А краса в з╕ницях, наче небо синя, Може, й не безмежна, та для мене – все. ╤ нехай у душу ще нема╓ ходу – Все одно там св╕тло, а не дика тьма. Так, вона байдужа, – холодн╕ша льоду! – А ут╕м, для мене гаряч╕ш нема…
ЩАСТЯ
Що найб╕льше багатство, найвище добро у житт╕, Н╕ж з╕ниц╕ д╕тей, у майбутн╓ вузенький м╕сточок? Що ╓ б╕льшим од дива дитячо╖ радост╕, ╕ Коли крих╕тн╕ пальчики вас в╕дпускати не хочуть?.. А об╕йми дитяч╕ – це впевнен╕сть: все ж недарма! Мил╕ очка з╕гр╕ють до сл╕з, це в╕конця едему. Коли поруч ╕з нами дитячого св╕ту нема – Чи тод╕ ми велик╕, доросл╕, х╕ба ми ростемо? Сотворити маленьке життя – от задача яка; Не придумало небо для смертних гарн╕шого вчинку. …А колись, може скоро, народиться й в мене донька, Усм╕хаючись мам╕ ╕ сонцю, маленька людинка…
ЯКБИ…
Якби тво╖ губи були ел╕ксиром – Я пити б не став ╖х, зда╓ться. Я краще б дивився, спок╕йно ╕ щиро, Як ти соб╕ просто см╕╓шся. Якби тво╓ т╕ло було ц╕лим св╕том – Я жити би в ньому не прагнув. Я краще у дощ неласкавого л╕та У тепл╕ думки тебе вдягну. Якби тво╖ оч╕ були океаном – Я плавати в них би не вчився. Я став би ╓диним, хто мирно, кохана, Нав╕ки б у них утопився. Якби тво╖ руки були золотими – Об╕йми б мен╕ не св╕тили… О Боже, чому ми так р╕дко ╕з тими, Кого до душ╕ полюбили? Якби. О, якби ж то ╕з тими нам бути, Кому з╕зна╓мось в коханн╕!.. Якби ж ти змогла хоч увагу звернути На мо╖ скуп╕ потурання.
ВЖЕ ЗАСП╤ВАЛИ…
Вже засп╕вали в садочках птахи – Райськ╕, либонь нетутешн╕. Геть осоромлен╕ сп╕вом таким Почервон╕ли черешн╕. Кв╕ти п╕д сонцем гол╕вок сво╖х Нав╕ть на веч╕р не стулять. Липа в пахуч╕й раху╓ фат╕, Ск╕льки кувала зозуля. Оч╕ рад╕ють в╕д к╕лькост╕ див – Безм╕р барвистого кв╕ту! …В спеку таку я й тебе полюбив Позаминулого л╕та…
МР╤Я
Моя мр╕я. Близька. Далека. Н╕би тут, а насправд╕ нема… Закрива╓ш оч╕ – ╕ спека… Т╕льки б мр╕ялось нам недарма! Бо життя – це для мр╕╖ сцена, Точно усм╕шка серед весни!.. Жаль, що мр╕╖ т╕ сокровенн╕, Т╕льки мр╕╖. Химери ╕ сни. Як же в╕рити в те, що гр╕╓? В те, що рад╕сть несе, не б╕ль, Коли зовс╕м нема над╕╖ – Як же в╕рити дос╕ ТОБ╤? Опуст╕ли ос╕нн╕ сквери… Н╕, я в╕рю, що в п╕к самоти Я колись ще в╕дкрию двер╕, А за ними стоятимеш ти.
Л╤ТА╢ СН╤Г, ЧОМУСЬ ТАКИЙ ГАРЯЧИЙ…
Л╕та╓ сн╕г, чомусь такий гарячий, Розтане – а солоний, як сльоза! Хурделиця гуля╓, ╕ неначе В╕дносить пам’ять на роки назад… О, як колись любив я сн╕гопади! У замет╕ль на серц╕ – як весна. Л╕та╓ сн╕г, вигулю╓, заради Тепла вс╕х душ, прикутих до в╕кна. Кружля╓ зав╕рюха, ╕ зда╓ться, Що ц╕й крас╕ нема к╕нця й ц╕ни. Холодний сн╕г так близько б╕ля серця ╤ в мит╕ ц╕ не хочеться весни. Чи ж я не знав, що сн╕г бува гарячий? Не знав, що й сн╕г солоний, як ропа? …Сиджу й над╕юсь, що ╕ ти в цей веч╕р, Немов колись, не спиш у сн╕гопад…
Я ЗАВЖДИ ПРИХОДИТИМУ ВЧАСНО…
Я завжди приходитиму вчасно, Т╕льки ти мене, прошу, чекай, Бо лиш та пора в душ╕ прекрасна, Коли поруч ╓ чиясь рука. Я н╕коли не скажу погано, Т╕льки ти мене, благаю, знай… Ще така пора в житт╕ настане, Юност╕ ╕ радост╕ – весна!
САДИ Б╤Л╤ЮТЬ
Сади б╕л╕ють. Все довкола б╕ле. ╤ аромат – медовий ╕ п’янкий Так лаг╕дно в╕д повсякдення зц╕лить, Що, мабуть, лиш в едем╕ ще такий. Сади б╕л╕ють. Н╕би чиста казка! – Черешня в цв╕т╕ – б╕ла, неземна, Та вишн╕ вицв╕т пода╓ п╕дказку, Що найгарн╕ша зараз – це вона… А яблун╕! Якщо цв╕т╕ння мало, То ╖х це не стосу╓ться – н╕-н╕! …Чи ж то ти знов про зиму нагадалась, Що так сади б╕л╕ють, наче сн╕г?
ЛИНУТЬ СЕРЕНАДИ…
Линуть серенади ╕ п╕сн╕ Орфея П╕сля наших сп╕льних диво-перемог; Ти – моя пок╕рно-найсолодша фея, Я – тв╕й нездоланно- дружелюбний бог. Цю вагу п╕дношу я широким хватом, Лиш одна проблема: св╕т! – а не св╕ти… В неб╕ для великих м╕сця не багато; Я тоб╕ поступлюсь... – т╕льки дай п╕ти.
Я НЕ СТАНУ…
Я не стану тебе чекати, Зрозум╕й. В╕дпусти. Прости. В╕дстань також буду╓ грати, – Не мости. У тво╓му т╕сному св╕т╕ Поки м╕сця нема для двох. Мо╖ мр╕╖ – тобою спит╕, – Зверху мох. Мо╖ мр╕╖ втрачають мову, Та колись я сягну мети. Ще ╕з нас хтось полюбить знову! – Певне, ти…
Я Б ХОТ╤В…
Я б хот╕в, щоб ти стала другою, Щоби заздрили нам кити. У житт╕ мо╖м була смугою Т╕льки б╕лою, – т╕льки ти! Тр╕шки м’якшою, тр╕шки тихшою, Щоби легше сягнуть мети. Я б хот╕в щоб ти була ╕ншою.., Та тод╕ будеш вже не ти. * * * Я хот╕в би бути, як ти, – Я хот╕в би бути тобою; В╕д самотност╕ утекти, В╕д пустел╕ до водопою. Буть тобою, хоча б на мить, Променистою, чар╕вною ╤ в╕д тебе – себе любить!.. Але хто тод╕ буде мною?
ЯК ЛЕГКО ПОЛЮБИТИ…
Зима – ос╕нн╕й сум приберегла, ╤ не вт╕шають сн╕гов╕ концерти. Як мало треба серцю для тепла! А як багато, щоб образу стерти. Непросто передбачити б╕ду. Нехай вона буде неначе п╕р’я! Як легко п╕дкорити словом дух! А як же важко втримати дов╕р’я. Як легко полюбити: раз – ╕ все! На серц╕ кв╕ти, у очах салюти! До неба рад╕сть душу п╕днесе… А як же важко пот╕м це забути.
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 08.01.2016 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16481
|