Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2736)
З потоку життя (5825)
Душі криниця (3286)
Українці мої... (1425)
Резонанс (1439)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1620)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ОТАМАН ОРЕЛ: «Н╤КОЛИ ЛЮДСЬКА КРОВ НЕ ЛЛ╢ТЬСЯ НА МАРНО!»
Нещодавно ╤сторичний клуб «Холодний Яр» видав у сер╕╖ «Отаман╕я ХХ...


З ЛЮБОВ'Ю ╤ ДОБРОМ. СЛОВО ПРО ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Я н╕коли не був на Кримському п╕востров╕. Так якось склалося. Та з творч╕стю л╕тератор╕в-кримчан...


КОРСОВЕЦЬКИЙ ╤ ШЕВЧЕНКО
Не забудем пом’янути незлим, тихим словом…


ПОЛИНУВ ЖУРАВЛЕМ У НЕБО, ДО Р╤ДНО╥ ВКРА╥НСЬКО╥ ЗЕМЛ╤…
Сумна зв╕стка над╕йшла з Нью-Йорка. 8 с╕чня 2018 року в╕д╕йшов у в╕чн╕сть славний укра╖нець...


НА ЧЕСТЬ ВЕЛИКОГО ВКРА╥НЦЯ
Степан Руданський, поет ╕ л╕кар, класик укра╖нсько╖ л╕тератури, належав до яскравого...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 15.01.2016 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 15.01.2016
ЖИВИЙ У ПАМ’ЯТ╤…

Незабутн╕

Р╤К БЕЗ ДАНИЛА КОНОНЕНКА

Зда╓ться, нещодавно ще ходив м╕ж нас – задуманий, замр╕яний, юначе-рад╕сний. ╤ ось уже перша р╕чниця з дня його передчасно╖ смерт╕, коли на 74-т╕й зим╕ ув╕рвався житт╓вий шлях – одна з важких утрат, що ╖╖ зазнала наша л╕тература, особливо тут, на кримськ╕й земл╕. Одначе поетичний, духовний шлях трива╓. Данило Кононенко ╕де ╕ йтиме до людських сердець, до нових покол╕нь, допоки житиме справжня поез╕я.
Ще на початку творчого шляху в╕н визначив для себе кредо:

Доки живу – не хочу знать спокою.
Доки живу – в╕дкину геть жал╕.
Життя мо╓! Поклич мене до бою
Супроти всього злого на земл╕!

В╕н для мене не просто приятель, а побратим ╕ однодумець. Мен╕ його, як ╕ багатьом, не вистача╓. Запам’ятався р╕зним. Ось усм╕хнений ╕ романтичний, коли розпов╕да╓ про сво╓ село Ребедайл╕вку ╕ р╕чку Тясмин на Черкащин╕. Ось буденний ╕ з╕ркий, коли як редактор в╕дд╕лу мистецтва ╕ л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ╕ шеф-редактор дитячо╖ газети «Джерельце» «ф╕льтру╓» дописи читач╕в, а то й досв╕дчених автор╕в. Ось поривно напружений, «повен сили ╕ дороги» (П. Тичина), коли чита╓ власн╕ або чи╖сь поез╕╖.
Будучи добрим красномовцем чи то пак оратором, запальним у дискус╕ях, в╕н н╕коли не з’╖жджав на голосл╕вн╕ звинувачення чи бездоказову похвалу. Два приклади. Якось я зайшов у редакц╕ю «КС» ╕ став мимов╕льним св╕дком, як Данило Андр╕йович аргументовано доводив немолодому в╕ршувальников╕, що його твори поки що не дозр╕ли для публ╕кац╕╖ в газет╕, анал╕зуючи рядок за рядком. Той вперто заперечував, вимагав надрукувати бодай одного в╕рша. Врешт╕-решт, попри дел╕катн╕сть, редактор в╕дд╕лу вибухнув гн╕вом ╕ повернув твор╕ння. ╤нший приклад протилежного характеру. На зв╕тно-виборних зборах в╕н як голова нашого письменницького осередку у сво╖й допов╕д╕ розглянув доробок кожного з нас, — а це понад п╕всотн╕ поет╕в ╕ проза╖к╕в, — ╕ кожному знайшов похвальне слово чи то за вдалий в╕рш ╕ нав╕ть рядок, чи то за прозову р╕ч, чи за переклад. Подумалось тод╕: це ж треба було не т╕льки потримати в руках, а й прочитати згадуван╕ в допов╕д╕ твори, зокрема й кримськотатарських письменник╕в, що були разом з укра╖номовними в одному осередку! До реч╕, найб╕льше в╕н перекладав саме кримськотатарську поез╕ю ╕ прозу, хоча переклади з б╕лорусько╖ все ж на першому м╕сц╕.
Залюблений з юнацьких л╕т у слово, Д. Кононенко добре знався на сучасному л╕тературному процес╕ в Укра╖н╕, був об╕знаний з творч╕стю як класик╕в, так ╕ сучасних автор╕в. Цьому сприяло ╕ те, що двадцять п’ять рок╕в (!) очолював Кримську письменницьку орган╕зац╕ю НСПУ ╕ мав приязн╕ стосунки з письменниками багатьох областей. Та не в посад╕ справа! Читав ╕з пам’ят╕ поет╕в-земляк╕в з Черкащини Миколу Негоду, ╤вана Дробного, Миколу ╢ременка ╕, зв╕сно ж, сво╖х кумир╕в Володимира Сосюру, Василя Симоненка. Силу-силенну статей, розв╕док, л╕тпортрет╕в опубл╕кував у «КС» про доробок л╕тератор╕в чи не з ус╕х укра╖нських земель – в╕д Сумщини до Буковини. Чи не тому з ус╕х цих земель упродовж к╕лькох м╕сяц╕в ╕шли сп╕вчуття в «КС», коли його не стало…
Кр╕м таланту, кр╕м тонкого л╕тературного смаку, Бог подарував йому ще й лаг╕дну товариську вдачу ╕, що найголовн╕ше, порядн╕сть. ╥╖ зум╕в г╕дно пронести через ус╕ терни не дуже порядно╖ соц╕ал╕стично╖ д╕йсност╕ ╕ тако╖ ж само╖ д╕йсност╕ в незалежн╕й Укра╖н╕. Ота готовн╕сть його зробити людин╕ добро вражала. Думалось: невже вс╕ письменники так╕? Аж н╕, не вс╕. ╢ серед нас р╕зн╕, як ╕ серед решти людей. У цьому я переконався, коли сам потрапив у л╕тературне середовище ╕ б╕льш як двадцять рок╕в у ньому живу. Мав змогу пересв╕дчитись: порядн╕стю ╕ добротою в╕дзначаються зазвичай талановит╕ письменники ╕ люди взагал╕. Якраз таким ╕ був наш Кононенко.
В╕н ╕ сам горнувся до щирих, правдивих ╕ добропорядних. Не можу забути нашу по╖здку 2005 року в Ки╖в, де нам вручали прем╕ю ╕мен╕ Олекси Г╕рника. Березень видався сн╕жний ╕ морозний, вулицями гуляла хуртовина. Я давненько не був у Ки╓в╕, ╕ Данило Андр╕йович розпов╕дав-показував зм╕ни, а коли зайшли в Сп╕лку письменник╕в, знайомив з присутн╕ми там л╕тераторами. З ним ручкались, по-дружньому об╕ймали. Така ж «процедура» ╕ п╕сля вручення прем╕╖. ╤ тут я пом╕тив, як в╕н одному поетов╕ не подав руки, не захот╕в нав╕ть з ним говорити. Вже в по╖зд╕ пояснив: «Непорядна людина. Лицем╕р!». Цим все було сказано.
Подарував йому Бог ╕ таку рису вдач╕, що приверта╓ до себе людей, як дотепн╕сть, тонке почуття ╕ в╕дчуття гумору. Вручаючи мен╕ 1995 року письменницький квиток, жартував: «Бажаю стати великим!». Н╕ знаменитим, н╕ великим я, зв╕сно, не став. Та пишаюсь тим, що в╕н – м╕й земляк ╕, б╕льше того, брат по духу. Такий, яким був для нього Василь Симоненко, про що з╕знавався в однойменному в╕рш╕:

Василь живий
у пам’ят╕ ╕ слов╕,
У п╕сн╕-дум╕,
 виплекан╕й ним.
В╕н – брат мен╕
по духу ╕ по кров╕,
В╕н – м╕й земляк,
 ╕ я пишаюсь цим.

Син села ╕ черкаських степ╕в, прагнув вирватися ╕з с╕мферопольсько╖ багатоповерх╕вки. Жал╕вся: «Завидую вам: живете в сел╕. А я задихаюсь у чотирьох блокових ст╕нах. Х╕ба з балкона в╕дчу╓ш тишу степу, його задуму?..». Зате яку рад╕сть випром╕нював, коли п╕сля в╕дв╕дин р╕дного краю опов╕дав про Кам’янку, про р╕чку свого дитинства Тясмин. Певне, п╕сля таких в╕дв╕дин ╕ народжувались так╕ перлини л╕рики: «Село мо╓», «╤ все-таки скучаю за селом…», «Вишневий в╕тер», «У Кам’янц╕», «На весняному берез╕», «Степовики мо╖, с╕льчани» та ╕нш╕. А сонет «Б╕ля моря» кожного в╕зьме за душу, хто п╕знав терпкий подих пол╕в:

Я – степовик.
 Я не люблю затишшя.
Та як охопить серце супок╕й
╤ сум за полем душу враз
 прониже, —
Я йду до моря
 наслухать приб╕й.
Воно величне у крас╕ сво╖й
Мен╕ назустр╕ч
 солоно так дише,
╤, н╕би чайок, корабл╕ колише,
Я розум╕ю: тут неспок╕й м╕й.
Ця синь безмежна,
мов небесна вись,
Зигзаги хвиль, мов спалах
 блискавиц╕,
╤ полинево-терпкуватий бриз
Мен╕ ночами
 довго будуть сниться.
Бо в шумовинн╕ моря,
 як колись,
Я чую шелест
 стигло╖ пшениц╕.

Перша поетична книжка Данила Кононенка мала промовисту назву – «Джерело». Воно, джерело, — один ╕з наскр╕зних образ╕в його творчост╕. Ув╕бравши в себе багатоман╕тний зм╕ст, метафора джерела з синон╕мами криниця, живець (сили), кор╕нь, початок, колиска, зародок (правди), св╕точ – це шукання шлях╕в до морально╖ ╕стини – ╕з шуканням ╕стини нац╕онального буття свого народу – Укра╖ни, в непод╕льност╕ сво╓╖ дол╕ з ╖╖ ╕сторичною долею. Тут ╕ «чумацьк╕ шляхи» укра╖нсько╖ ╕стор╕╖ (поез╕я «Чумацьк╕ шляхи»), ╕ козацька слава, бо «про козак╕в в нас кожен пам’ята╓//╤ кожен у душ╕ в нас ╓ козак» («Не вмре козацький дух наш у в╕ках»). Тут ╕ джерела любов╕ ╕ добра (назва одн╕╓╖ з╕ зб╕рок поета), як╕ починаються ╕з земл╕ батьк╕в:

Р╕дна, кохана, ╓дина, —
Сонце мо╖х над╕й,
Мат╕р моя Укра╖на,
Син я нав╕ки тв╕й!

Як ╕ Т. Шеченков╕, Укра╖на Д. Кононенку потр╕бна не для гордин╕, а для справедливост╕, бо нав╕що ж тод╕ жити на св╕т╕, в якому не буде твого народу. ╤ в останн╕х сво╖х поез╕ях, опубл╕кованих на стор╕нках р╕дно╖ йому «Кримсько╖ св╕тлиц╕», знову поста╓ метафора джерела. Характерна вже сама назва чималого за обсягом поетичного циклу за 3 с╕чня 2014 року, — «Черкащино, п╕сень мо╖х колиско…». Чесно, хвилююче, одверто, просто, хоч ╕ не без пафосу, «пишеться тут про р╕дний край, де народився, виростав, набирався сили й розуму» (цитую самого поета з його стисло╖ передмови до циклу). Кожен в╕рш зач╕па╓ за серце, бентежить. Ось рядки з елег╕╖ про р╕чечку, що зветься Лаврусихою, яка «до Тясмина б╕жить соб╕, б╕жить»:

З ╖╖ джерел моя зростала доля,
Й добром заколосилися л╕та.
╥╖ люблю й не розлюблю н╕коли,
Вона мен╕, як мат╕нка свята.

В ╕ншому в╕рш╕ мовиться про джерельце в р╕дному краю з ц╕лющою живою водою. ╤ згадалось мен╕ наймення дитячо╖ газети в «КС» — «Джерельце», колись улюбленого для д╕тей видання. Зда╓ться мен╕, що ╕м’я для нього п╕д╕брав саме поет Данило Кононенко, багатор╕чний шеф-редактор, доклавши досить багато зусиль для того, аби воно стало одним з найкращих серед дитячих газет в Укра╖н╕.
Сила Кононенково╖ л╕рики – у глибок╕й сучасност╕. Вона б’╓ з багатьох його в╕рш╕в з ус╕ма тривогами, бол╕ннями, суперечностями. Здавалося, в╕н не писав сво╖х в╕рш╕в, а вони сам╕ писалися, вихлюпуючись готовими з неспок╕йного серця – так╕ були щир╕, людян╕ ╕ правдив╕, здатн╕ сколихнути твою душу. В╕рш╕ про Укра╖ну – це найвища його тривога. Хто хоче впевнитись у цьому, нехай прочита╓ поез╕╖ «Слово до кримських укра╖нц╕в», «В╕к Укра╖ну люби», «Р╕дна мова»… Про полум’яну любов поета до матер╕ В╕тчизни може говорити такий факт. Як св╕дчить донька поета, перед смертю в╕н зболено мовив: «Б╕дна моя Укра╖на…». Це – не випадков╕ й не марн╕ слова.
До к╕нця свого життя в╕н збер╕г св╕ж╕сть св╕тосприймання, незатьмарен╕ враження, тонку спостережлив╕сть, гострий, проникливий розум ╕ невимушений, природний плин в╕ршованого слова. У нього вишневий в╕тер може жбурляти в обличчя пелюстки, ц╕лувати д╕вчат, клен жовтавий спинитися посеред узл╕сся, п╕сня пахнути м’ятою духмяною ╕ не прим’ятою, жайв╕р яблуком виснути, падати ╕ не впасти тощо. Дивом диву╓шся, як багато можна сказати, коли так в╕ртуозно волод╕╓ш поетичним ремеслом.
Я далекий в╕д того, аби обожнювати Данила Кононенка, тим паче, створювати йому ореол великомученика. В╕н був надто земним, надзвичайно талановитою, ц╕льною ╕ вольовою натурою. У нього ╓ чого повчитися: ╕ людяност╕, ╕ художньо╖ майстерност╕, ╕ непохитност╕ у борн╕ за нашу Долю ╕ Волю. Повторюсь: як ╕ багатьом, мен╕ його завжди не вистачатиме…

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
письменник
с. Пруди в Криму

15 липня 2014 року. Останн╓ «св╕тличне» фото Данила Кононенка (Фото В. Качули)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 15.01.2016 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16485

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков