Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2736)
З потоку життя (5825)
Душі криниця (3286)
Українці мої... (1425)
Резонанс (1439)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1620)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СОНЦЕ З М╤СЯЦЕМ ЗУСТР╤ЛИСЬ
21 кв╕тня у церквах сх╕дного обряду вшановують Святого Руфа — одного ╕з 70-ти апостол╕в,...


«НАБОЛ╤ЛО У ДУШ╤, НАКРИМИЛОСЬ...»
«Бог у пом╕ч творцям "Кримсько╖ св╕тлиц╕" ╕ ваш╕й газет╕, ус╕м укра╖нським патр╕отам Криму....


╤ван НИЗОВИЙ. «╤ Крим, ╕ Рим, ╕ м╕дн╕ труби…»
Ми й нин╕ щедр╕, Як були, Без м╕ри ╕ без меж: ╤ флот, ╕ море в╕ддали, ╤ Севастополь теж.


МАРТИН╤ВСЬКА ШКОЛЯРКА ЗАЙНЯЛА ПРИЗОВЕ М╤СЦЕ НА ВСЕУКРА╥НСЬКОМУ КОНКУРС╤
В╕длуння «Св╕тличного» конкурсу


СТИМУЛ ДЛЯ ТВОРЧОСТ╤
Зак╕нчилася зустр╕ч обм╕ном традиц╕йних подарунк╕в – книг та фотографуванням на згадку про...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 15.01.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 15.01.2016
Олександр САГАН, професор, рел╕г╕╓знавець: МОСКОВСЬКИЙ ПАТР╤АРХАТ ДОБРОВ╤ЛЬНО УКРА╥НУ НЕ «В╤ДПУСТИТЬ»

Дорога до Храму

Загострення останн╕м часом в╕дносин м╕ж православними громадами (як╕ хочуть зм╕нити юрисдикц╕ю з МП на КП) та ки╖вською митропол╕╓ю блаженн╕йшого Онуфр╕я знову поставило на порядок денний питання створення ╓дино╖ пом╕сно╖ церкви.
Нещодавно в «Укр╕нформ╕» в╕дбулася зустр╕ч активу «За ╓дину пом╕сну церкву» з рел╕г╕╓знавцем, доктором ф╕лософських наук, пров╕дним науковим сп╕вроб╕тником ╤нституту ф╕лософ╕╖ НАН Укра╖ни Олександром Саганом. У ход╕ зустр╕ч╕ О. Саган в╕дпов╕в на запитання «Укр╕нформу».

Олександр САГАН, професор, рел╕г╕╓знавець: МОСКОВСЬКИЙ ПАТР╤АРХАТ ДОБРОВ╤ЛЬНО УКРА╥НУ НЕ «В╤ДПУСТИТЬ»

— Олександре Назаровичу, одна з церковних топ-тем — автокефал╕я або, б╕льш св╕тською мовою, церковна незалежн╕сть в╕д ╕ншого адм╕н╕стративного центру. Чи повна церковна автокефал╕я (незалежн╕сть) завжди означа╓ наявн╕сть свого патр╕архату?
— Не завжди, якщо йдеться про назву. Бо у Диптиху (певним чином упорядкований список незалежних вза╓мовизнаних православних церков, в якому нарахову╓ться 14 — за Константинопольською, ╕ 15 — за Московською верс╕╓ю церков), до Грузинського катол╕коса включно, у нас йдуть вс╕ патр╕архи, а нижче — арх╕╓пископи та митрополити, як╕ очолюють сво╖ нац╕ональн╕ церкви або ж Синоди. Патр╕аршество — додатковий ступ╕нь визнання та визначення ваги у православному св╕т╕. Кожна православна церква у Диптиху, окр╕м перших чотирьох (сх╕дних) патр╕архат╕в, автокефал╕ю яких визнали Вселенськ╕ Собори, отримувала так званий Томос (документ) про повну незалежн╕сть. Автокефал╕я також ма╓ к╕лька ступен╕в, тобто церква також може бути автокефальною та водночас залежною. Залежн╕сть роблять через миро. Тобто у всьому ╕ншому церква незалежна, але не може варити сво╓ миро. Це зазнача╓ться в Томос╕ на автокефал╕ю. ╤ деколи Константинополь так ╕ робив, щоб прив’язати до себе церкву певними можливостями та впливом. Ну, не дав Константинополь миро, все церковне життя припиня╓ться. Але були випадки, як, наприклад, з Румунською церквою, коли румуни п╕сля отримання тако╖ ур╕зано╖ автокефал╕╖ демонстративно вже через тиждень почали варити миро у себе в Бухарестському кафедральному собор╕. ╤ Константинополь це ковтнув — не одразу, але через к╕лька рок╕в вимушений був таки погодити повну автокефал╕ю. Як правило, надавання патр╕аршого статусу певн╕й православн╕й церкв╕ — це визнання ╖╖ особливого значення для Вселенського православ’я. Але ╕нколи це — ╕ в╕дновлення ╕сторично╖ справедливост╕. Наприклад, у 1945 роц╕ Болгарська церква нарешт╕ позбулася 73-р╕чно╖ анафеми, яку наклав на не╖ Константинополь, ╕ вже через три тижн╕ отримала Томос про автокефал╕ю. Але болгари на цьому не зупинилися — у 1953 роц╕ на сво╓му Церковно-народному собор╕, в пам’ять про ╕снування у Болгар╕╖ двох патр╕арх╕й, як╕ були знищен╕ п╕д тиском пол╕тичних обставин, вони самов╕льно в╕дновили патр╕аршество. Константинополь, в силу певних обставин, у 1961 роц╕ вимушений був погодитися на це. Тобто статус патр╕архату теж може бути об’╓ктом торгу, залежати в╕д тих чи ╕нших умовностей.
— Як пов’язан╕ проблеми ╓дност╕ церков та отримання визнання (автокефал╕╖) в Укра╖н╕? ╤ яка чергов╕сть вир╕шення проблеми церковно╖ ╓дност╕: спочатку визнання УПЦ КП, л╕кв╕дац╕я УПЦ МП та м╕жцерковний д╕алог чи навпаки?
— Чергов╕сть не ма╓ жодного значення, якщо сусп╕льство ч╕тко розум╕╓, яким чином руха╓ться процес визнання церкви, ╕ що да╓ цьому сусп╕льству ╢дина пом╕сна православна церква. Он болгари 73 роки були п╕д анафемою, причому вся церква. Проте не здалися ╕ домоглися свого — в╕дновили й автокефал╕ю, ╕ патр╕арх╕ю. Щодо Укра╖ни, тут ситуац╕я — ╕з ╓дн╕стю в╕рних та розум╕нням в╕рянами ╕ сусп╕льством загалом проблеми — плачевна.
У 2005-2007 роках я, як радник президента В. Ющенка, працював над тим, щоб дати сусп╕льству хоч якусь ╕нформац╕ю щодо пом╕сност╕, пояснити, для чого це робиться. На с╕чень 2007 р., сп╕льними зусиллями ╕з зац╕кавленою громадськ╕стю, вдалося довести показник вп╕знаваност╕ проблеми та розум╕ння необх╕дност╕ пом╕сност╕ православ’я в Укра╖н╕ до 50,5%. Це був зам╕р з вересня 2006 до с╕чня 2007 року. Несприйняття ц╕╓╖ ╕де╖ у сусп╕льств╕ загалом було 10%, ╕ в сам╕й УПЦ МП несприйняття становило лише 20%. Тобто в УПЦ МП категорично проти пом╕сно╖ церкви був т╕льки кожен п’ятий в╕руючий. Сусп╕льство поступово почало сприймати ╕дею, п╕дтримувати ╖╖. Причому це сприйняття було не лише як теоретичне розм╕рковування, а й усв╕домлення ╖╖ як складово╖ незалежност╕ держави (наприклад, п╕сля проголошення незалежност╕ Укра╖ни н╕ в кого не викликало сумн╕в╕в у необх╕дност╕ розд╕лення колись ╓дино╖ арм╕╖ СРСР, то чому церква ма╓ бути винятком? ╤ т.п.).
Ситуац╕я на середину 2013 року була категорично ╕нша — майже 40% населення (в╕д 24% на заход╕ до 46% на п╕вдн╕ Укра╖ни) не розум╕ли, про що йдеться, коли ╖х запитували про необх╕дн╕сть ╢дино╖ пом╕сно╖ православно╖ церкви. ╤ндекс сприйняття становив 20%, а несприйняття — 21%. До реч╕, нав╕ть в УАПЦ чи УПЦ КП не вс╕ в╕руюч╕ ч╕тко розум╕ли, що таке ╓дина пом╕сна церква ╕ для чого вона необх╕дна.
Тому сусп╕льство потребу╓ ц╕╓╖ ╕нформац╕╖. Адже незнання — завжди шлях до ман╕пуляц╕й. Нещодавно до мене п╕дходили представники одн╕╓╖ з протестантських церков, як╕ вважають, що поява ╢дино╖ православно╖ пом╕сно╖ церкви призведе до появи в Укра╖н╕ державно╖ церкви. Тому, заявили вони, ╖хня церква буде цьому протид╕яти. Це — чудовий вз╕рець роботи московсько╖ пропагандистсько╖ машини, яка блискуче навчилася продукувати м╕фи. Зв╕дси ж ╕ певн╕ побоювання греко-католик╕в — московськ╕ м╕фотворц╕ лякають ╖х тим, що як т╕льки буде пом╕сна церква, то вони втратять багато параф╕й. А от французький ╕сторик ╕ ф╕лософ, академ╕к Ален Безансон небезп╕дставно вважа╓, що становлення автокефально╖ Укра╖нсько╖ ПЦ могло б покласти початок примиренню православних з католиками й узагал╕ дало б чудов╕ насл╕дки для християнського св╕ту. Пом╕сна православна церква об’╓ктивно зб╕льшу╓ шанси УГКЦ отримати статус патр╕архату, оск╕льки переор╕╓нту╓ переговорний процес ╕з площини «Ватикан — Рос╕я» у площину «Ватикан — Укра╖на».
Тому, повертаючись до вашого запитання, проблема визначення порядку отримання церковно╖ ╓дност╕ — вторинна. Головне — усв╕домлення критичною масою в╕рних ╕ сусп╕льства загалом необх╕дност╕ досягнення тако╖ ╓дност╕. А тод╕, як показу╓ наш волонтерський рух, й можливост╕ з’являться, ╕ схеми об’╓днання в╕дпрацюються. Головне, щоб цей рух почався ╕ не припинявся.
Проблема в ╕ншому — укра╖нц╕ часто хочуть все й одразу, причому — в ╕деальному виконанн╕. УПЦ КП та УАПЦ за 15 рок╕в переговор╕в напрацювали багато ╕деальних схем об’╓днання, але жодна ╕з них не спрацювала. Коли починають розписувати так╕ ось ╕деальн╕ схеми, я завжди наводжу приклад д╕яльност╕ М. Грушевського, який теж хот╕в усе й одразу. В╕н одразу почав будувати свою утоп╕ю — ╕деальне сусп╕льство з ╕деальними людьми. Без дом╕нуючо╖ ╕деолог╕╖ та апарату примусу. Але реал╕зац╕я ц╕╓╖ ╕де╖, яка виразилася у його формул╕ — «об╕йдемося без арм╕╖ та поп╕в», призвела до краху незалежно╖ Укра╖ни ╕ на 70 рок╕в визначила ╖╖ соц╕ал╕стичне майбутн╓ ╕з голодоморами та репрес╕ями. Тому — не все, ╕ не одразу. Треба давати можлив╕сть св╕домост╕ людей сприйняти нов╕ реал╕╖. Ми он майже два роки вже вою╓мо ╕з московськими «в╕дпускниками», а люди ще тримаються за Московський патр╕архат. ╥м треба пояснити проблему, розказати ╕стор╕ю ╖хньо╖ церкви, нараз╕ перекручену ╕ перебрехану московськими м╕фотворцями. А тод╕ вже оч╕кувати в╕д них якихось крок╕в.
— Ран╕ше паств╕ УПЦ МП малювали такий шлях автокефал╕╖: поступовий розвиток церкви, нарощування сусп╕льно╖ згоди щодо автокефал╕╖, а пот╕м — подарунок в╕д Москви у вигляд╕ в╕дпускно╖ грамоти. Чи ви в╕рили, що Москва зробить УПЦ МП такий подарунок? ╤ якою ви бачите формулу пом╕сност╕ для Укра╖ни?
— Ще в 1990-х роках з’явилися публ╕кац╕╖, в яких стверджувалося, що надання автокефал╕╖ з Москви може назавжди поховати перспективи Укра╖нсько╖ православно╖ церкви — як церкви, яка матиме визнання у Вселенському православ’╖. У 1970 р. Московський патр╕архат це вже зробив з╕ сво╓ю Американською митропол╕╓ю. Цю автокефал╕ю Американсько╖ ПЦ Константинополь не визнав. В╕н вважа╓ (на основ╕ канон╕в), що т╕льки Вселенська патр╕арх╕я може надавати автокефальний статус православним церквам, як╕ розс╕ян╕ у д╕аспор╕. Або принаймн╕ це ма╓ в╕дбуватися за його участ╕.
В╕д часу Вселенських собор╕в це так ╕ було — вс╕ церкви у Диптиху ╕з 5 до 14 м╕сця (за поодиноким винятком К╕пру) отримували Томос ╕з Константинополя. Нин╕ московськ╕ сател╕ти почали визнавати Американську ПЦ. Вона 15-та в Диптиху. Вт╕м, Константинополь ╖╖ там не бачить. ╤ важко уявити той компром╕с, який змусить Вселенського патр╕арха побачити там цю церкву. Тож УПЦ МП може отримати автокефал╕ю в╕д Москви. ╤ це назавжди прив’яже Укра╖ну до Москви. Тож, може, й добре, що вони не дають автокефал╕╖. Церква-Мат╕р для Укра╖нського православ’я — Константинопольська ПЦ. Ки╖вська православна митропол╕я с╕м стол╕ть була в юрисдикц╕╖ Царгороду ╕ т╕льки три стол╕ття — у п╕дпорядкуванн╕ Московсько╖ церкви. Тому автокефал╕ю ми повинн╕ отримувати ╕з Константинополя. Тим б╕льше, що останн╕й не визна╓ за Московським патр╕архатом право вважати Укра╖ну сво╓ю «канон╕чною територ╕╓ю», як про це заявляють московськ╕ патр╕архи.
— Як держава може сприяти тому, щоб Московський патр╕архат «в╕дпустив» Укра╖ну? Чи можливе тут мирне розставання? Як можна «демонтувати» УПЦ МП в Укра╖н╕?
— До реч╕, у 90-х роках минулого стол╕ття я у сво╖х статтях часто не включав розширення «МП» при назв╕ нин╕шньо╖ УПЦ МП. У той час була певна ╕люз╕я, що таким чином, п╕дкреслюючи ╖╖ укра╖нськ╕сть, вдасться пробудити хоч як╕сь нац╕ональн╕ почуття в ╖╖ прихильник╕в. Пам’ятаю, як мене на конференц╕ях критикували прихильники ╕ кл╕рики УПЦ МП — для них розширення «МП» було ознакою певно╖ гордост╕. Трохи згодом була придумана й ознака ц╕╓╖ гордост╕ — абсурдне ╕з канон╕чно╖ точки зору означення «канон╕ч╓ск╕╓» (бо якщо «н╓ канон╕ч╓ск╕╓» — то як╕ ж тод╕ «православн╕»?). Представники Ки╓во-Печерсько╖ лаври лог╕чно аргументували свою позиц╕ю — УПЦ МП не ма╓ автокефального статусу. А тому вказування ╖╖ належност╕ певному церковному центру ╓ обов’язковим. Наприклад, Ки╖вська митропол╕я була ╕ в Константинопольському, ╕ у Московському патр╕архатах, а тому треба завжди це вказувати. А от зараз ситуац╕я зм╕нилася навпаки — сварять за те, що я пишу «МП». Бо вони у сво╓му Статут╕ це розширення не вказали. Я ж апелюю до тих же канон╕в, як╕ були «правильними» у 90-х роках минулого стол╕ття, ╕ от вже «не працюють» зараз. Зрештою, а що написано у Статут╕ Московсько╖ патр╕арх╕╖? — УПЦ МП. То чого соромитися? Хочете ╕снувати в структур╕ Московсько╖ патр╕арх╕╖ — та хто ж заборонить? Але не соромтеся. ╤нше питання — не треба диктувати вс╕й кра╖н╕, як вона ма╓ жити, з ким об’╓днуватися/роз’╓днуватися ╕ т. п.
Чи може Московський патр╕архат «в╕дпустити» Укра╖ну? Боюся, що н╕. Як казав свого часу В. Пут╕н — «Традиц╕йна конфес╕я Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ [православ’я] й ядерний щит Рос╕╖ — т╕ складов╕, як╕ зм╕цнюють рос╕йську державн╕сть, створюють необх╕дн╕ передумови для забезпечення внутр╕шньо╖ ╕ зовн╕шньо╖ безпеки кра╖ни». Тому православ’я ╕ «руськ╕й м╕р» — це буде останн╕м, в╕д чого вони в╕дмовляться в Укра╖н╕.
Щодо Укра╖нсько╖ держави, то, думаю, вона ма╓ дбати не про те, щоб Московський патр╕архат «в╕дпустив» Укра╖ну, а про повернення укра╖нцям сво╓╖ ╕стор╕╖, складовою частиною яко╖ ╓ й ╕стор╕я Ки╖всько╖ митропол╕╖, про позбуття населенням комплексу меншовартост╕, про л╕кв╕дац╕ю не лише радянсько╖, а й рос╕йсько-╕мперсько╖ символ╕ки ╕ т.п. Все ╕нше, пов’язане ╕з пом╕сн╕стю православ’я в Укра╖н╕, в╕руюч╕ сам╕ реал╕зують.
— Чи ╓ досв╕д «уврачування» под╕бних до укра╖нських негаразд╕в у православ’╖?
— У 90-х роках под╕бн╕ проблеми виникли в Естон╕╖. Там конфл╕кт зак╕нчився, за активно╖ участ╕ державних ╕нституц╕й, створенням двох паралельних церков — Естонсько╖ апостольсько╖ православно╖ церкви Московського ╕ Константинопольського патр╕архат╕в. Щось под╕бне було ╕ в Болгар╕╖. Там у 90-х роках минулого стол╕ття теж виник «паралельний Синод», який нав╕ть отримав п╕дтримку держави. До л╕кв╕дац╕╖ розд╕лення православно╖ церкви п╕дключався Вселенський патр╕арх, ╕нш╕ патр╕архати та достатньо активно болгарський уряд. Сп╕льними зусиллями був в╕днайдений компром╕с. Тобто досв╕д ╓ — потр╕бне ще бажання поважно╖ б╕льшост╕ в╕руючих.
— Як╕ аргументи — ╕сторичн╕, юридичн╕, грошов╕, державно-дипломатичн╕ — мають працювати задля визнання УПЦ КП Константинополем? Чи ╕снують под╕бн╕ ╕сторичн╕ прецеденти?
— Вс╕ можлив╕ аргументи потр╕бн╕, якщо це буде зроблено в законний та канон╕чний спос╕б. Якщо шлях до автокефал╕╖ симон╕я (п╕дкуп, хабар) — це неканон╕чно. Якщо ж шлях проляга╓ через роз’яснення людям, формування у них внутр╕шнього бажання отримати автокефал╕ю — це канон╕чний спос╕б. ╢ поняття запитаност╕ проблеми у сусп╕льств╕. Коли ╓ запит, то вс╕ законн╕ засоби можуть ╕ повинн╕ працювати. Ми повинн╕ також врахувати, що Константинополь завжди, окр╕м бажання церкви, хоче бачити бажання сусп╕льства та готовн╕сть влади п╕дтримати автокефальн╕ устремл╕ння. Тому вони пост╕йно мон╕торять ситуац╕ю. Об’╓днання зусиль церков ╕ влади (принаймн╕ не протид╕я останньо╖) — це важлив╕ складов╕ усп╕ху.
— Якщо Вселенський патр╕арх визна╓ автокефал╕ю УПЦ КП, то майже однозначно ╖╖ й надал╕ не визнаватимуть Рос╕йська ПЦ та церкви, як╕ йдуть у фарватер╕ Москви. Чи не буде це вважатися нап╕ввизнанням?
— Якщо УПЦ КП не визна╓ Москва, це не буде вважатися нап╕ввизнанням. По-перше, за лог╕кою Константинополя в╕н передав Ки╖вську митропол╕ю Московськ╕й патр╕арх╕╖ в управл╕ння. Тому Укра╖на не ╓ канон╕чною територ╕╓ю Московсько╖ патр╕арх╕╖. По-друге, Ки╖вська митропол╕я с╕м стол╕ть була в юрисдикц╕╖ Константинопольсько╖ церкви, ╕ саме вона ╓ для нас Церквою-Мат╕р’ю. Зрештою, визнання Константинополя в╕дкрива╓ величезн╕ можливост╕, як╕ не можуть нав╕ть пор╕внятися ╕з московськими.
— Що найважче для церковного д╕алогу? Чи не вибудову╓ УПЦ КП св╕й захист в╕д УПЦ МП так, що це розд╕ля╓ кл╕р, перес╕чних в╕руючих? Окр╕м зусиль Москви, на розд╕лення працюють ╕ прост╕ священики обох юрисдикц╕й. Х╕ба н╕? Як ми будемо зал╕ковувати образи та рани, як╕ сам╕ створювали?
— Я б сказав дещо ╕накше: чому УПЦ КП вибудову╓ св╕й захист в умовах, коли треба наступати, а не ставати в захист? Треба посл╕довно працювати над зб╕льшенням в╕дсотк╕в людей, як╕ знають свою церковну ╕стор╕ю. Коли цей в╕дсоток досягне певно╖ критично╖ маси, то ситуац╕я буде вир╕шуватися об’╓ктивним способом, незалежно в╕д того, чи хочуть цього кл╕рики, чи н╕. Це буде бажанням в╕рних, а не верх╕вки церкви чи чиновник╕в ╕з владних структур. Проблемою вс╕х Президент╕в Укра╖ни ╓ та, що вони не бачать, що час конституювання церков згори минув. Ситуац╕я ╕нша — церкви повинн╕ об’╓днуватися знизу. Миряни, братський рух, вс╕ зац╕кавлен╕ громадськ╕ ╕нституц╕╖. ╤ коли оч╕льники держави говорять, що сл╕д запросити вс╕х ╕╓рарх╕в за один ст╕л ╕ домовлятися, то я не в╕рю в усп╕х таких акц╕й. Так, як вони «домовляються», то так вв╕члив╕ люди не розмовляють.
╤н╕ц╕атива знизу розставить ╕нш╕ акценти, бо кожен ╓пископ так чи ╕нше залежний в╕д думки людей, якими в╕н керу╓. До реч╕, у Ки╖вськ╕й митропол╕╖ Константинопольського патр╕архату було право ╓парх╕╖ самим обирати соб╕ ╓пископа, що буде л╕кв╕довано за Московського пер╕оду. Оновлення православ’я не в╕дбудеться, якщо миряни не будуть впливати на ситуац╕ю. В╕зьм╕ть Румунську церкву. Румунський церковно-народний собор збира╓ться щороку. Половина делегат╕в — звичайн╕ миряни, по дво╓ людей в╕д ╓парх╕╖. Собор розгляда╓ й економ╕чн╕, й кадров╕ питання. Тому Румунська церква на п╕дйом╕. У них величезне потужне лоб╕, румуни присутн╕ на вс╕х м╕жнародних богословських конференц╕ях. Вони англомовн╕ та моб╕льн╕, вони скр╕зь. Чому? Зв’язок церкви з мирянами. Церковно-нац╕ональний собор у Болгар╕╖. Така ж картина. Причому миряни входять ╕ в Синод. Зда╓ться майже неможливим. Чому? Ми ма╓мо вивчати досв╕д та повертатися до власних традиц╕й.
— В╕дколи сформоване бажання народу Укра╖ни про автокефал╕ю? Йому 100, 300 рок╕в? Якщо говорити про це без спекуляц╕й.
— Вперше ╕дею про автокефал╕ю Укра╖нсько╖ церкви озвучив ╤лар╕он Ки╖вський у «Слов╕ про Закон та Благодать» майже тисячу рок╕в тому. ╤дея була пров╕дною у багатьох стол╕ттях, але нам не пощастило ╖╖ реал╕зувати. Укра╖на була роз╕рвана м╕ж пол╕тичними центрами. В таких випадках н╕хто не дозволить мати автокефальну церкву. Тому шанс╕в створити Пом╕сну церкву завжди було мало. Шанси були на початку ХХ стол╕ття, якби не провальна пол╕тика М. Грушевського; шанси були в 1991 роц╕, якби тод╕шн╕й Глава держави Леон╕д Кравчук був уважн╕ший до ц╕╓╖ проблеми. Тут повинно бути ч╕тке розум╕ння, що «в╕кно можливостей» не може бути безк╕нечно в╕дкритим. Невикористаний шанс може в╕дтерм╕новувати автокефал╕ю на довг╕ роки чи нав╕ть стол╕ття.
— Як саме в╕дбулося об’╓днання РПЦ та РПЦЗ?
— Об’╓днання у традиц╕йному нашому розум╕нн╕ (переговори, модел╕, зняття анафем, розкаяння ╕ т.п. — все, що нам нав’язу╓ московський патр╕архат та його представники в Укра╖н╕) не було. Була одна сп╕льна л╕тург╕я, яка за верс╕╓ю московсько╖ патр╕арх╕╖ й означала ╕ зняття анафем, ╕ узгодження вс╕х умов. П╕сля л╕тург╕╖ вони вс╕ вийшли ╕ сказали: все, ми об’╓дналися. А вза╓мн╕ анафеми? ╤ анафеми цим богослуж╕нням позн╕мали. Тобто коли дуже хочеться вс╕м — ╕ держав╕, ╕ церквам, то перешкод нема╓. Бо що набула Рос╕йська ПЦ? Десятки монастир╕в ╕ об’╓кт╕в нерухомост╕ по всьому св╕ту. Що набула держава? Потенц╕ал рос╕йсько╖ д╕аспори для реал╕зац╕╖ сво╖х ц╕лей.
— Деколи зда╓ться, що ╓пископату обох юрисдикц╕й не потр╕бна ╓дн╕сть. УПЦ КП насолоджу╓ться визнанням власного народу, УПЦ МП чека╓ на московськ╕ транш╕. Нам це зда╓ться, чи це так ╕ ╓? Яка роль в╕рян УПЦ МП у такому об’╓днавчому процес╕?
— П╕дозри так╕ ╓. Активно╖ д╕яльност╕ не провадиться з жодного боку. ╢ маса можливостей п╕дтримувати ╕дею пом╕сност╕. Але ж ╖м вс╕м нагор╕ в╕дносно «тепло та затишно». Тому не кожен ╓пископ та чиновник готовий на зусилля, не кожен ╕нтелектуально здатний на них. ╤ тут треба дивитися правд╕ в оч╕. Над╕я — на громадянське сусп╕льство, яке не залишить це питання на забуття. Бо нав╕ть маленьк╕ перерви у робот╕ над ╕де╓ю пом╕сност╕ в╕дкидають ╖╖ на роки. Адже, я вже про це говорив, уже за к╕лька рок╕в п╕сля в╕дходу В. Ющенка в кра╖н╕ мало хто розум╕╓, про що йдеться, коли говорять про ╓дину пом╕сну православну церкву. ╤дея пом╕сност╕ повинна визр╕вати безперервно, «обтиратися» у вза╓мному д╕алоз╕, досягати максимально ╕деально╖ форми, ставати внутр╕шньою потребою. ╤ тод╕ вона стане надбанням усього сусп╕льства.

Лана САМОХВАЛОВА
Ukrinform.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 15.01.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16504

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков