Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2816)
З потоку життя (5952)
Душі криниця (3327)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1634)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СВ╤Т ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Нещодавно в Ки╓в╕ в рамках М╕жнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко ╓дна╓...


ПЕТРО ПОЧИНА╢ ЗАЖИН
Свято апостол╕в Петра ╕ Павла (12 липня) символ╕зу╓ п╕дготовку до жнив; а в деяких рег╕онах...


КУПАЙЛО: ПРИСТРАСТЬ ╤ ВОГОНЬ ПАЛАЮТЬ
Ким же був Купайло для наших пращур╕в, що його ╕м'я ╕ дотепер береже людська пам'ять?..


З КРИМУ - ДО ХОЛОДНОГО ЯРУ, ЛЬВОВА, СЛОБОЖАНЩИНИ
згадалася мен╕ в ц╕ посушлив╕ л╕тн╕ дн╕ в Криму моя весняна подорож по Укра╖н╕. ╤ н╕би св╕жим...


Алла ОСАДЧА. ╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
(Продовження. Початок у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» №23-26)




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 15.01.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 15.01.2016
КОНКУРС МОГО ЖИТТЯ!

Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!

На запрошення «Кримсько╖ св╕тлиц╕» в╕дгукнутися колишн╕х учасник╕в л╕тературного конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕ под╕литися спогадами про Данила Кононенка та про конкурс, у якому в╕н багато рок╕в був головою жур╕ й який ми вс╕ гуртом ма╓мо в╕дродити з його ╕менем, в╕дгукнулась ще одна учасниця (1999 року) — Ольга Мурашко.
У лист╕ до редакц╕╖ Оля пише: «Що дав мен╕ л╕тературний конкурс «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» — впевнен╕сть у соб╕! В╕ру в себе, як в особист╕сть. В╕ру в те, що я можу писати. Розум╕ння сили слова! Я вже понад 15 рок╕в працюю з╕ словом ╕ розум╕ю, що це чи не найпотужн╕ший ╕нструмент впливу, який ма╓ людство. Л╕тературний конкурс, який проводився в Криму для школяр╕в старших клас╕в ╕ головою жур╕ якого вс╕ 10 рок╕в був знаний у Криму ╕ в Укра╖н╕ поет Данило Кононенко, в╕дкривав наш╕ дитяч╕ серця, ╕ ми в зрос╕йщеному Криму п╕знавали себе ╕ д╕знавались, що ми, виявля╓ться, — укра╖нц╕! Цей конкурс, звичайно, повинен в╕дродитись на всеукра╖нському р╕вн╕ й мати ╕м’я Данила Кононенка, якого в╕домий л╕тератор з Канади Яр Славутич назвав пров╕дною зорею укра╖нського Криму. ╤, можливо, цей конкурс допоможе д╕тям ус╕╓╖ Укра╖ни, як колись в╕н допом╕г мен╕!».
Сьогодн╕ Ольга Мурашко живе ╕ працю╓ в Ки╓в╕ ╕ вважа╓, що саме конкурс «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» допом╕г ╖й, тод╕ ще учениц╕ 11 класу маленько╖ с╕льсько╖ школи в Криму, пов╕рити у себе. А публ╕кац╕я ╖╖ твору в газет╕ «Кримська св╕тлиця», яку дос╕ збер╕гають ╖╖ батьки, в╕д╕грала важливу роль п╕д час вступу до ╕нституту.

КОНКУРС МОГО ЖИТТЯ!

Вперше я побачив школярку Олю в с╕чн╕ 1996 року в студ╕╖ ДТРК «Крим» п╕д час еф╕ру програми «Р╕дна хата». Ольга Мурашко була серед запрошених кримських школяр╕в, як╕ щойно повернулись ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни, де святкували Р╕здво, ╕ тепер д╕лилися враженнями про те, який же в╕н — «Льв╕в — очима кримчан». Привернула увагу д╕вчинка, яка намагалась розпов╕дати про побачене лише укра╖нською мовою, хоча було пом╕тно, що це ╖й нелегко да╓ться. Д╕знався, що вона з села Курортне, учениця Ароматн╕всько╖ ЗОШ, звуть ╖╖ Ольга Мурашко. У т╕ роки в Криму та на сход╕ Укра╖ни набирав популярност╕ проект «Святкуй Р╕здво на Галичин╕!». Проект мав велике просв╕тницьке значення, адже наш╕ д╕ти вперше бачили, як треба зустр╕чати це велике свято. Як на Р╕здво колядують, як ходять з Вертепом, як╕ 12 страв ставлять на святковий ст╕л. Багато д╕тей саме в цих по╖здках вперше в житт╕ в╕дв╕дували церковну службу, та ще й укра╖нською мовою. А проживаючи тиждень в родинах «зах╕дняк╕в», слухаючи укра╖нську мову з ранку до ноч╕, знайомлячись з однол╕тками, багато з яких ставали друзями на все життя, кримськ╕ д╕ти поступово зм╕нювали сво╓ уявлення як про Зах╕дну Укра╖ну, так ╕ про людей, як╕ там проживають. ╤ чомусь ця зм╕на в╕дбувалась не на користь розповсюдженому радянському м╕фу про «махрових нац╕онал╕ст╕в та бендер╕вц╕в». Р╕здвяний тиждень на Галичин╕ робив дива, ╕ деяк╕ д╕ти повертались додому не т╕льки укра╖номовними (тобто намагались говорити б╕льше укра╖нською), а й майбутн╕ми пластунами, патр╕отами Укра╖ни.
Саме так╕ зм╕ни в╕дбулись ╕ з Ольгою Мурашко. На запитання ведучого телепрограми «Р╕дна хата», чи не в╕дмовляли батьки в╕д по╖здки до Львова ╕ чи не залякували «бендер╕вцями», Ольга в╕дпов╕ла, що ╖╖ не в╕дмовляли, а ╕нших д╕тей так залякали, що багатьох батьки не в╕дпустили. На наступне запитання, чи вдалось на Галичин╕ побачити справжн╕х «бендер╕вц╕в», у в╕дпов╕дь прозвучало — так! А дал╕ кримськ╕ телеглядач╕ почули в╕д школярки сенсац╕йне з╕знання-в╕дкриття: «На Зах╕дн╕й Укра╖н╕ живуть чудов╕ люди, як╕ люблять св╕й край, свою мову, свою Батьк╕вщину ╕ роблять все, щоб життя там ставало кращим — людським. Оце, мабуть, ╕ ╓ т╕ «бендер╕вц╕», якими нас тут, у Криму, пост╕йно залякують. ╤ ще п╕сля по╖здки я зрозум╕ла, що укра╖нська мова — це мова ц╕лого народу».
Уявля╓те, в якому ╕нформац╕йному вакуум╕ виховувались кримськ╕ д╕ти, якщо, т╕льки побувавши в Р╕здвяному Львов╕, починали розум╕ти, що Укра╖на — це держава великого народу?
На цьому еф╕р╕ Ольга познайомилась ╕з учнями зразково╖ театрально╖ студ╕╖ «Св╕танок» ╕ вир╕шила, що дв╕ч╕ на тиждень буде ╖здити маршруткою ╕з свого села до С╕мферополя на заняття до студ╕╖, тому що з дитинства ╖й подоба╓ться акторство, просто в сел╕ Курортне н╕чого, кр╕м л╕су, нема╓.
Але повернемось до л╕тературного конкурсу та до листа, який тиждень тому над╕йшов в╕д Ольги Мурашко до редакц╕╖ «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Ольга пише: «Про конкурс нам, вихованцям театрально╖ студ╕╖ «Св╕танок» (╓дино╖ укра╖номовно╖ студ╕╖ Криму), розпов╕ла кер╕вник та педагог — Алла Володимир╕вна Петрова. Сказала, пиш╕ть, адже актори, як ╕ письменники, повинн╕ мати гарну уяву. Пиш╕ть, можливо, це вам допоможе в майбутньому. Я послухала ╖╖ ╕ вир╕шила взяти участь у цьому конкурс╕. Це в╕дбувалось 17 рок╕в тому ╕ це був перший у мо╓му житт╕ л╕тературний конкурс — «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!». Пам’ятаю, що сво╓ опов╕дання «Краще г╕р ╓ т╕льки гори» я написала на вирваних аркушах зошита з алгебри. Я ненавид╕ла алгебру, але не через те, що не розум╕ла, а через конфл╕кт з викладачкою, яка не сприймала мого захоплення театром ╕, щоразу викликаючи до дошки, казала: «Давай, арт╕стка, к даск╓!..». Але зараз не про це. Я – донька л╕сника, яка виросла у л╕с╕ (буквально). Наше маленьке село Курортне Б╕лог╕рського району розташоване у передг╕рськ╕й зон╕ кримських л╕с╕в. Зрозум╕ло, що найближча мен╕ тема була – л╕с, гори, мандри. Отже, вирван╕ ╕з зошита аркуш╕, синя ручка, яка пише «товстим шаром», бо у мене, як у тата, «круглий почерк», ╕ горище над лазнею, яке було мо╓ю резиденц╕╓ю. Так народилася новела —

«КРАЩЕ Г╤Р ╢ Т╤ЛЬКИ ГОРИ»

«Коли в Криму спека досягла свого апогею, коли в╕д аромату кв╕т╕в, зда╓ться, п’ян╕ють бджоли, у маленькому селищ╕, яке не пом╕чають нав╕ть на географ╕чних картах, весела компан╕я збиралася на к╕лька дн╕в помандрувати у гори. Компан╕я складалася з шести ос╕б ╕ одного собаки — в╕вчарки Мухтара.
Шостого липня, ще до того, як встигли просп╕вати п╕вн╕, вс╕ семеро рушили в дорогу. За жартами н╕хто нав╕ть не пом╕чав навантажених за спиною рюкзак╕в. А вони ж бо були важкими: спальн╕ м╕шки, сякий-такий посуд, ╖жа…
Вс╕, хто зараз мандрував л╕сом, були знайом╕ м╕ж собою ще з дитячого садочка. Микола був найстаршим: високий, чорнявий хлопець з суворим обличчям, але добрими голубими очима. Н╕ для кого не було та╓мницею, що за цим юнаком сохло багато д╕вчат. В╕н йшов попереду вс╕х, а за ним сл╕дом дв╕ подруги-нерозлийводи — Мар╕йка ╕ Роза. За характером вони були прямою протилежн╕стю одна одн╕й. Мар╕йка нагадувала ляльку з гудзиками зам╕сть очей, вогненно-руде, як кримське сонце, волосся ╕ завше сяюча усм╕шка на обличч╕. Роза була невисока на зр╕ст ╕ завжди ходила задумлива. Д╕вчата йшли, взявшись за руки, ╕ про щось збуджено розмовляли. Сл╕дом за ними крокував ╢вген — найзагадков╕ший хлопець з ╖хньо╖ компан╕╖: високий, ╕з зеленими очима, добрий жарт╕вник. За ╢вгеном крокувала дуже ц╕кава пара — Дмитро й Олеся. Вс╕ добре знали, що Дмитро був небайдужим до Олес╕. А ще в╕н був дуже гарячковитим ╕ не любив, коли його ображали. Олеся була душею компан╕╖, ╕ це ╖й належала ╕дея помандрувати в л╕с, гори. Дмитра вона не кохала, але поважала як друга.
«Гей, закохан╕, може, засп╕ва╓мо», — запропонував Микола. ╤ вс╕, як по команд╕, п╕дхопили: «Йшов я на пас╕ку вчора гей, гей...».
Час лет╕в швидко ╕ н╕хто не пом╕тив, як почало смеркатися.
— Де будемо зупинятися на н╕ч? — запитав ╢вген.
— Я гадаю, що найкраще б╕ля джерела, воно неподал╕к, — запропонувала Олеся, яка була тут не раз. Адже батько в не╖ був л╕сником.
За п╕вгодини вже була готова ватра, а над вогнем у казанку варилася картопля. Хлопц╕ п╕шли по дрова, а д╕вчата готували вечерю. Коли хлопц╕ повернулися, Олеся кинула:
— Гей, соколи, якщо ви засп╕ва╓те нам п╕д г╕тару, то ми вас почасту╓мо найсмачн╕шою картоплею й ог╕рками. Згода?
— Звичайно, згода, — сказав Микола ╕ взяв г╕тару.
Його пальц╕ б╕гали по струнах ╕ змушували ╖х вигравати таку сумну сердечну мелод╕ю. Вс╕ притишено слухали, нав╕ть на деревах перестало шелест╕ти листя. П╕сня ск╕нчилась. У пов╕тр╕ зависла пауза.
— Чого притихли? — запитав Микола ╕ посм╕хнувся, задоволений тим, що вс╕м сподобалася його п╕сня. — А хтось же об╕цяв нагодувати смачною картоплею, бо я ж голодний як лев.
— О, звичайно, с╕дайте хлопц╕, — сказала Роза. — Олесю, подавай, будь ласка, чай.
— Д╕вчата, а ви таки казали правду, що картопля найсмачн╕ша у св╕т╕. Якщо чесно, тако╖ смакоти, напевне, нав╕ть у китайському ресторан╕ не зможуть приготувати...
Вс╕ засм╕ялися з жарту ╢вгена.
Вечеря надовго не затяглася, ╕ дуже швидко, загорнувшись у ковдри та зручн╕ше вмостившись б╕ля вогнища, вс╕ слухали п╕сн╕ — сумн╕ ╕ весел╕, про кохання ╕ зраду...
— Все, я йду спати, бо завтра рано вставати, — сказав Микола ╕ п╕шов у намет. Його п╕дтримали ╢вген ╕ д╕вчата, а б╕ля багаття залишилося тро╓: Олеся, Дмитро ╕... Мухтар.
— Олесю, ти любиш з╕рки? — спитав Дмитро.
— Дуже. Вони нагадують мен╕ багато-багато вогник╕в, великих ╕ маленьких. Ти зна╓ш, що з╕рки — це маячки, котр╕ допомагають рибалкам ор╕╓нтуватися вноч╕ серед моря?
— Так, я щось чув, але Олесю... Я хот╕в сказати, що... — в╕н опустив оч╕. – Олесю, вже п╕зно... Йди спати, а я почергую б╕ля ватри...
Олеся все зрозум╕ла ╕, не вимовивши жодного слова, п╕шла в намет.
Н╕ч була тиха. Все навколо поринуло в глибокий сон, здавалося, нав╕ть вогонь почав пов╕льн╕ше ╖сти дрова.
Дмитро дивився у небо, лежачи гор╕лиць ╕ заклавши руки за голову, а думками був десь дуже далеко. В його голубих очах тонули вс╕ небесн╕ з╕рки, ус╕ т╕ далек╕ вогники...
Н╕ч у л╕с╕ промайнула швидко. Почало св╕тати.
— Еге-ге-гей! Вставайте! Вставайте, ледар╕, бо пропустите народження св╕танку.
Дмитро б╕гав по наметах ╕ ус╕х будив.
Пов╕льно сходило сонце, ╕ здавалося, що все у л╕с╕ прокида╓ться разом з ним.
— Хлопц╕, час сн╕дати! А хто перший вгада╓, що ми будемо ╖сти, — отрима╓ подв╕йну порц╕ю, — сказала Олеся.
— Картопля!
— Лангусти, чорна ╕кра ╕... «в╕всянка, сер...» — пожартував ╢вген — ╕ вс╕ почали см╕ятись.
— Нехай я лусну, якщо на вогн╕ зараз на нас не чека╓ смачна л╕сова шурпа, — промовив Микола.
— Ура! — вигукнула Олеся. — У нас переможець!
Добре посн╕давши, компан╕я вирушила дал╕ в путь.
— До мо╓╖ улюблено╖ гори залишилося к╕лометр╕в зо два, не б╕льше, — сказала Олеся. — Ось побачите, як╕ там чудов╕ кра╓види, яка краса!
Незабаром почався найважчий в╕др╕зок шляху. Дорога стала упиратись в гору. Йти було все важче й важче. Вс╕ дерлися вгору, ч╕пляючись за г╕лки дерев, траву...
— Боже м╕й, який ╕д╕от сказав, що краще г╕р ╓ т╕льки гори. Це — каторга, — заск╕млила Роза. — Олесю, коли це все уже ск╕нчиться?
— Розо, я тебе благаю, не скигли. От побачиш, що ц╕ муки варт╕ того.
— Ц╕ муки варт╕ т╕льки смерт╕ ╕ дуже скоро я помру! — п╕дтримала Розу Мар╕йка.
Попереду вже забовван╕ла вершина гори, на яку вибиралися шестеро, та н╕ — семеро мандр╕вц╕в. Першим, як завжди, на гору з╕брався Мухтар, а пот╕м вс╕ решта — один за одним.
На вершин╕ гори подував в╕терець ╕ ск╕льки сягав з╕р — простиралися гори. Ц╕л╕ хребти г╕р, могутн╕ ╕ величн╕, лежали п╕д ╖хн╕ми ногами. Десь далеко внизу поблискувала г╕рська р╕чечка, а в неб╕ ширяв великий птах.
— А що я казала! — вигукнула Олеся. — Та куди т╕й Швейцар╕╖ до нашого Криму?!
— Клас! — сказав Микола.
— А я обов’язково подамся в десантники, — пооб╕цяв Дмитро.
— Не розум╕ю наркоман╕в, вони заради «кайфу» псують сво╓ життя, а ми ╕ здоров’я зберегли, ╕ «кайф» отримали, — сказав ╢вген.
— Це — справжн╕й рай, — пролепетала Роза.
— От бачиш, а ти казала, що гори — це каторга ╕ т╕льки ╕д╕оти говорять про гори гарн╕ реч╕. Н╕, краще г╕р ╓ т╕льки гори! — вигукнула Олеся.

Ольга МУРАШКО,
учениця 11-го класу Ароматн╕всько╖ середньо╖ школи
Б╕лог╕рського району (1999 р.)

Прочитавши конкурсну роботу Ольги Мурашко, Данило Андр╕йович в╕дклав ╖╖ ╕ чекав, як╕ будуть думки в ╕нших член╕в жур╕. На обговоренн╕ Данило Кононенко, як голова жур╕, мав додатковий голос. «Щось у ц╕й д╕вчинц╕ ╓. Давайте хоч заохочувальну прем╕ю дамо, щоб ╕ дал╕ продовжувала писати». В╕дчував Андр╕йович талановитих д╕тей, ╕ цього разу теж не помилився!
Дал╕ в сво╓му лист╕ Ольга Мурашко згаду╓, яким для не╖ був день, коли запросили при╖хати до С╕мферополя на ДТРК «Крим», де мали оголосити результати конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!».
«Дуже добре пам’ятаю день, коли вручали нагороди за твори. Я ╖хала на еф╕р програми «Р╕дна хата», де мало в╕дбутися нагородження, але не знала, що стала лауреатом. Почався цей день для мене жахливо. Дорогою до телецентру мене штовхнули у тролейбус╕, впала – подерла дорог╕, ба н╕ – дорогенн╕ капронов╕ колготки ╕ розбила кол╕но. А коли трохи отямилася, ще й зрозум╕ла, що у мене з пакета вкрали фотоапарат… це був жах ╕ в╕дчай… Нап╕вавтоматичний китайський пл╕вковий «Skina-2» був чи не найдорожчою р╕ччю, яка була у мене за час╕в школярства. Цей фотоапарат допомогла мен╕ купити старша сестра. Отже, вийшла я з тролейбуса, с╕ла на паркан╕ б╕ля ринку, трохи поплакала ╕ п╕шла купувати нов╕ капронов╕ колготки. Звичайн╕ – бо грошей на лайку ╕ зайв╕ ДЕНи у мене не було.
На ДТРК «Крим» вс╕ – ведуч╕, кер╕вники й учасники конкурсу — зустр╕чалися б╕ля входу. Пам’ятаю, як у студ╕╖ було спекотно… Голос режисера Тамари Карташово╖, яка командним тоном приводила нас до тями. Еф╕р тривав, ╕ щоразу, коли викликали на нагородження учасник╕в конкурсу, у мене всередин╕ щось уривалося… гран-пр╕! Не я… перше м╕сце. Не я… Друге м╕сце… знову не я… ╕ кожному, хто виходив з╕ свого м╕сця, Данило Кононенко тиснув руку ╕ вручав подарунки. У той момент в╕н здавався мен╕ центром Всесв╕ту. ╤ було страшенно прикро, що в╕н не звернув уваги на мою скромну персону ╕ новелу «Краще г╕р ╓ т╕льки гори». Аж раптом – Ольга Мурашко! Спец╕альна заохочувальна прем╕я в╕д жур╕ конкурсу «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!». ╤ я встаю, ╕ на ватяних ногах ╕з розбитим кол╕ном ╕ду до Данила Кононенка, який посм╕ха╓ться у вуса ╕ тисне мен╕ руку. При цьому тисне довше, н╕ж ╕ншим (у всякому раз╕, так мен╕ тод╕ здалося).
П╕сля еф╕ру програми я по╖хала у магазин фототехн╕ки ╕ на заохочувальну прем╕ю конкурсу купила новий фотоапарат. Чи треба говорити, що додому я повернулася найщаслив╕шою людиною?!
Вс╕ твори конкурсу було надруковано у газет╕ «Кримська св╕тлиця». Пам’ятаю, що уважно стежила за номерами, бо мен╕ корт╕ло прочитати в╕рш╕ д╕вчини, яка отримала гран-пр╕. То був в╕рш про загибель Чорновола. В’ячеслава Максимовича вбили (╕ тод╕, й тепер у цьому мало хто сумн╕вався) якраз напередодн╕ конкурсу, ╕ д╕вчина, чи╓ ╕м’я сьогодн╕ я вже не пам’ятаю, написала в╕рш, в╕д якого плакала Алла Володимир╕вна, кер╕вник театрально╖ студ╕╖ «Св╕танок», де я саме цього року ╕ мала зак╕нчити сво╓ навчання, тому що зак╕нчувала школу ╕ налаштовувалась вступати до театрального ╕нституту. Я тод╕ була апол╕тичною – телев╕зор у сел╕ справа десята.., але мене вразило, що сила слова розбурху╓ почуття людей не менше, н╕ж театр».
З дитинства Ольга Мурашко мр╕яла про сцену, про театр. Хоча батько хот╕в, щоб донька обов’язково вступила до м╕л╕цейсько╖ академ╕╖. В╕н з дитинства вчив ╖╖ стр╕ляти, брав на полювання в л╕с ╕ в гори. Вчив виживати в незвичайних умовах, як справжню майбутню пластунку. П╕сля участ╕ в л╕тературному конкурс╕ Ольга задумалась над профес╕╓ю журнал╕ста, але тут вже мама була проти. В к╕нц╕ дев’яностих профес╕я журнал╕ста в Криму вважалась справою небезпечною для «здоров’я». Отже, краще нехай буде театр, сказала мама, ╕ батько здався.
Але Бог — В╕н мудрий, В╕н розпорядився по-сво╓му. На акторський факультет Ольгу не взяли, виявили мовний дефект. Як пише в сво╓му лист╕ Оля: «То була трагед╕я життя — не менше. Й ╓диною соломинкою у стр╕мкому потоц╕ мо╓╖ аб╕тури стала новела «Краще г╕р ╓ т╕льки гори». Я привезла ╕з собою «Кримську св╕тлицю», де було надруковано м╕й тв╕р. «Якщо не в╕зьмуть на акторський, то вступай на театрознавчий», — так радила мен╕ Алла Володимир╕вна. Отже, моя новела ╕ стала «зал╕зним» аргументом перед Юр╕╓м Борисовичем Богдашевським, який того року набирав курс майбутн╕х театрознавц╕в. Прочитав тв╕р ╕ зробив висновок, що мене можна допустити до ╕спит╕в».
Уже через м╕сяць Оля склала ╕спити ╕ стала студенткою театрознавчого курсу одного з найкращих ╕ найпрестижн╕ших навчальних заклад╕в Укра╖ни — ╤нституту театрального мистецтва ╕мен╕ ╤. Карпенка-Карого, який усп╕шно зак╕нчила з в╕дзнакою та рекомендац╕╓ю до асп╕рантури.
То чи потр╕бен був у Криму л╕тературний конкурс «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» для школярки Ольги Мурашко? Звичайно, що так! Адже нев╕домо, як склалася б доля аб╕тур╕╓нтки Ольги, якби не «Кримська св╕тлиця» з новелою «Краще г╕р ╓ т╕льки гори», завдяки як╕й вона потрапила ╕з свого маленького кримського села Курортне у св╕т Театру, К╕но та Телебачення. Адже п╕сля зак╕нчення ╕нституту, починаючи з 2004 року, для Ольги Мурашко були в╕дчинен╕ вс╕ двер╕. Вона працювала зав╕дувачкою л╕тературно-драматично╖ частини Ки╖вського театру оперети та театру «Атель╓-16», сценаристом телеканалу «К-2», випусковим редактором ранково╖ програми «Ранок з ╤нтером», шеф-редактором ранкового еф╕ру програми «Прокидайся з «Укра╖ною» на телеканал╕ «Укра╖на», редактором в╕дд╕лу «Театр» у журнал╕ «Театрально-концертний Ки╖в», редактором в╕дд╕лу «Драматург╕я» в л╕тературно-художньому журнал╕ «Дн╕про», редактором-сценаристом телев╕з╕йного проекту «11» на телеканал╕ «СТБ», а також сценаристом багатьох сер╕ал╕в для телеканалу «ТЕТ». Також Ольга Мурашко за ц╕ роки не раз була експертом ╕ членом жур╕ у всеукра╖нському конкурс╕ «Коронац╕я слова», редактором-сценаристом сер╕алу «Реальна м╕стика» на ТРК «Укра╖на». Часто публ╕кувалась у багатьох газетах та журналах («День», «Укра╖на молода», «Камуфляж», «Укра╖нський театр», «Просцен╕ум», «Ки╖вський телеграф», «Ки╖впост», «Спудей»...). Ольгу запрошують як члена жур╕ на театральн╕ фестивал╕ Укра╖ни («Мельпомена Тавр╕╖», «Класика на сцен╕», «Золотий лев», «В╕длуння»...). Працю╓ в Нац╕ональному центр╕ театрального мистецтва ╕мен╕ Леся Курбаса на посад╕ ученого секретаря. ╤ все це — одна людина, яка колись витягла «виграшний квиток» — по╖хала на Р╕здво до Львова, потрапила на еф╕р телепрограми «Р╕дна хата», п╕сля чого п╕шла навчатись до театрально╖ студ╕╖ «Св╕танок», де ╕ дов╕далась про л╕тературний конкурс «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!», в якому взяла участь, що й допомогло вступити та зак╕нчити театрознавчий факультет ╤нституту театрального мистецтва ╕мен╕ ╤. Карпенка-Карого. Зараз Ольга Мурашко (Лещенко) в декретн╕й в╕дпустц╕ — вихову╓ донечку Н╕но, буду╓ хату та пише розробку нового комед╕йного сер╕алу.
А ще при╓мно, що колишн╕ конкурсанти, як╕ живуть у р╕зних куточках Укра╖ни, готов╕ об’╓днатися ╕ допомогти в╕дродити той перший ╕ найголовн╕ший Конкурс ╖хнього життя, — т╕льки тепер ставши його орган╕заторами! ╤ я думаю, це справедливо! А редакц╕я «Кримсько╖ св╕тлиц╕» буде ╖м у цьому сприяти. Ольга Мурашко впевнена, що коли на материков╕й Укра╖н╕ пройде перший л╕тературний конкурс ╕мен╕ Данила Кононенка, в якому в╕зьмуть участь школяр╕ старших клас╕в з ус╕х куточк╕в нашо╖ держави, заявивши сво╖ми творами — «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!», — це ╕ буде найкращим пам’ятником поету Данилу Кононенку, який писав: «Укра╖нц╕ мо╖! Пробуд╕ться, не будьте байдуж╕! Ваша доля таки ж бо у ваших у дужих руках!».
╤, можливо, цей оновлений л╕тературний конкурс для багатьох д╕тей стане дороговказом у вибор╕ профес╕╖, а це значить — у вибор╕ життя!

Олесь ТАВР╤ЙСЬКИЙ
м. С╕мферополь

Ольга Мурашко — волонтер Майдану

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 15.01.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16513

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков