Версiя для друку Обговорити в форумi

Вчителько моя...

Учительку суспільствознавства і координатора рязанського відділення руху «Голос» Софію Іванову звільнили із середньої школи-ліцею № 4 російського міста Рязані після дзвінка «згори». Адміністрація ліцею попросила Іванову написати заяву за власним бажанням, «інакше у школи будуть великі проблеми».
Учителька вважає, що її звільнили через донос колеги, теж викладача суспільствознавства. Колега вирішила, що на своїх уроках Іванова критикує дії російської влади і тому небезпечна для суспільства. Свою історію Софія Іванова розповіла Радіо «Свобода».

– У 2013-му мені зателефонувала знайома, заступник з науки ліцею № 4, яку я давно знаю за проектами «Меморіалу». Вона попросила замінити хвору вчительку суспільствознавства. Півроку я заміняла хворого педагога, а після літніх канікул мені запропонували залишитися на постійній основі. Адміністрації сподобалося, як я працюю.
Я висловила свої сумніви: «Я – людина публічна, з думкою влади не завжди згодна, у школи через мене можуть бути проблеми. Ви впевнені, що вам потрібен такий педагог?». Директор відповіла, що зараз не ті часи й адміністрація школи має право сама обирати вчителів. Мене її оптимізм дуже здивував, і я пообіцяла, що якщо у ліцею будуть складнощі через мене, то я піду. Директор відповіла: школа – поза політикою, і головне, щоб учитель добре виконував свою роботу.
– Яким чином Ви викладали суспільствознавство?
– Звичайно, ми обговорювали суспільно-політичну ситуацію в країні. Діти самі порушували актуальні теми. Їх цікавило – наш Крим чи не наш, як я ставлюся до геїв і навіщо американців тепер називають ворогами. Діти висловлювали різні думки, але робили це дуже категорично. Я намагалася, щоб у учнів формувалося об’єктивне ставлення до предмета дискусії. Я завжди повторювала їм: ми з вами дуже різні, треба вміти слухати одне одного. Я стежила за тим, щоб мої особисті політичні погляди не впливали на те, як я викладаю предмет. Інакше діти перестали б мені довіряти.
– Звідки Ваші учні дізнавалися про події у країні? З телевізора?
– Телевізор вони майже не дивляться. Вони живуть в Інтернеті. І намагаються з розмаїття інформації виокремлювати правду. Багато хто з них бере участь у волонтерських рухах, займається соціально важливими проектами.
І, серед іншого, спілкуються з організаціями, де під патріотизмом розуміють те, що «Крим наш». Але діти намагаються думати своєю головою і мати свої переконання. Наприклад, одного разу одна старшокласниця з цього ліцею відмовилася сісти на уроці за свою парту, бо поруч з нею висів портрет Сталіна. Оформили так стенд до Дня Перемоги. Дівчинка сказала, що не буде сидіти поруч із зображенням тирана.
– Що Ваші учні говорили про Крим і війну з Україною?
– Багато розповідали: у Криму все побудовано руками росіян, і Хрущов зробив велику помилку, подарувавши Крим Україні, а Путін повернув його назад. У мене щодо Криму зовсім інша точка зору, але мені було важливо, щоб діти не повторювали мої судження, а самі робили висновки з фактів. Я їм розповідала про норми міжнародного права, які не дозволяють приєднувати території таким чином, як це зробила наша влада. Одного разу в 11-му класі ми обговорювали переслідування ЛГБТ у Росії. У Рязані ще в 2006 році обласна дума ухвалила закон «Про захист моральності та здоров’я дітей у Рязанській області», який заборонив публічні дії, спрямовані на пропаганду гомосексуалізму серед неповнолітніх. Я розповіла їм, що учасники ЛГБТ-руху були оштрафовані за порушення цього закону, але зуміли оскаржити це рішення в ЄСПЛ. Діти прямо на уроці знайшли текст закону в телефонах і спробували розібратися в ньому.
Але справедливості заради треба сказати, такі обговорення були у нас дуже рідко. На уроках ми вивчали теми уроків: основи філософії, соціології, права, політології, культурології, економіки. Програма суспільствознавства така, що на дискусії та обговорення часу майже не залишається. Показники успішності з суспільствознавства були непоганими... І перед початком наступного навчального року адміністрація попросила мене вести уроки не тільки в моїх, тепер уже десятих класах, а ще й у восьмих і дев’ятих. Класним керівником одного з дев’ятих класів була та сама вчителька суспільствознавства, яку я заміняла. Вона до того часу вилікувалася і вийшла на роботу. Учитель стала пильно стежити, як я викладаю суспільствознавство в її класі.
– Що означає «пильно стежити»?
– Вона прийшла до заступника директора школи з наукової частини і сказала: батьки скаржаться на мене, тому що на уроках я лаю російську владу. З’ясувалося, що після уроку, присвяченого політичній пропаганді в ЗМІ, учень дев’ятого класу прийшов додому і поділився своїми враженнями з батьками, високопоставленими чиновниками-«єдиноросами». На уроці я попросила дітей вдома подивитися федеральні канали і порахувати у відсотках, скільки в сюжетах оціночних думок, а скільки фактів. У інших батьків моїх учнів не було до мене жодних претензій.
– Як відреагувала адміністрація школи на цю ситуацію?
– Спокійно. Але мене попросили бути обачнішою: скарги батьків – це завжди неприємно. Потім ця вчителька скопіювала з Інтернету і показала директору школи дві фотографії. Одну, де я стою з українським прапором (я справді якось брала участь в акції пам’яті людей, загиблих на Майдані, – Небесної Сотні). Другу, на якій я тримаю на мітингу проти фальсифікації президентських виборів у Рязані плакат зі словами: «Путін – СНІД і сором Росії». Потім вона дізналася, що в День прав людини я роздавала своїм учням наклейки з цитатами з Конституції Росії. Як мені потім розповіли, вона постійно скаржилася на мене адміністрації: «Софія Юріївна веде не ту політику, вона — небезпечна людина». Адміністрація школи її скарги стримано терпіла. Тоді вчитель вирішила піти іншим шляхом.
– «Настукала» в департамент освіти?
– Мене на початку грудня викликали до директора. Директор була схвильована і засмучена. Вона сказала, що їй зателефонували з такої організації, з якою сперечатися марно, і нічого зробити не можна. Директор висловила мені вдячність і попросила написати заяву за власним бажанням. Я зробила це без зайвих розмов. Я і раніше стикалася з тим, що музеї і бібліотеки Рязані спочатку надавали нам майданчик для проведення дискусій, «круглих столів» та тренінгів з прав людини, а в останню хвилину відмовляли.
– Вчителька, яка Вас вижила, має такі сильні провладні переконання? Чи вона конкуренції з Вашого боку боялася? Які в неї мотиви?
– Ми були з нею давно знайомі. Її учні у 2000-2007 роках брали участь у конкурсах «Меморіалу» «Права людини в сучасному світі», посідали призові місця.
– Потім, мабуть, вітер подув в інший бік і цитати із Загальної декларації прав людини стали їй здаватися небезпечними?
– Мені складно судити. Я намагалася з нею поговорити, але вона уникала спілкування зі мною... Вона довго й тяжко хворіла, окрім того, у неї чоловік працює в силових структурах. Може, під його впливом вона так змінилася. Інші вчителі розповідали, вона говорила в кулуарах, що мені вказівки дають британська розвідка і Держдеп. Напевно, щиро в це вірила.
– Як учні відреагували на Ваше звільнення?
– Я розповіла дітям усе, як є. Діти засмутилися, запитували, як зробити, щоб я залишилася, можливо, батьківські збори допоможуть... Я пояснювала дітям, що зараз така непроста ситуація в країні. Діти обурювалися. Мені теж було сумно. Я дуже багато чого дізналася за ці два роки, коли готувалася до уроків, спілкувалася з учнями. Дуже цікавий новий досвід у свої 52 роки отримала.
– Ваші учні теж на цьому досвіді зрозуміли, мабуть, що таке права людини в Росії.
– Діти все прекрасно розуміють. Вони говорили мені, що нічого хорошого від держави не очікують. Діти з благополучних сімей упевнені, що в майбутньому розраховувати можуть тільки на батьків і власні сили. Підлітки з проблемних сімей взагалі ні в що не вірять і ніякого майбутнього не планують, живуть одним днем. Мені здалося, що це — покоління анархістів у деякому сенсі.
– Торік почалися протестні мітинги бюджетників – вчителів і лікарів. Які настрої зараз в учительському середовищі?
– Мовчати, щоб не звільнили. Обурюються на кухнях. Не знаю, звідки ця покірність навіть у найбільш розумних і талановитих викладачів. Іноді вчителі мене запитували: «У мене є права?». Я відповідала – є, звичайно. Тоді мені ставили запитання: «Чому тоді мене ніхто не захищає?». Я їм казала, що захищати свої права треба самостійно.
– Учителів зганяють на провладні мітинги, змушують брати участь у фальсифікації виборів. Чи часто до Вас по допомогу звертаються педагоги, щоб захистити свої права?
– Скаржаться на несправедливість часто, але на конкретні дії мало хто наважується. Не вірять, що зможуть чогось домогтися. Є, звичайно, винятки. Наприклад, директор однієї зі шкіл в регіоні після свого звільнення подала до суду. Її поновили на посаді, тепер вона в цій школі працює викладачем суспільствознавства. Каже, що цей досвід її багато чому навчив, вона тепер розповідає дітям, як захистити свої права.
– На формування якоїсь особистості зараз у школі є запит від держави?
– На нарадах у департаментах освіти красиво розповідають про особистісно-орієнтований підхід в освіті, але насправді перед школами ставлять завдання здійснювати морально-патріотичне виховання. Моральність в їхньому розумінні – це православ’я, сліпе схвалення і прийняття всіх дій влади.

Дарина ШЕВЧЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 22.01.2016 > Тема "З потоку життя"