Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2816)
З потоку життя (5952)
Душі криниця (3327)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1634)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
БЕЗ ПРАВА НА ЖИТТЯ?
...бачимо, як н╕кчеми, що узурпували владу в держав╕ Укра╖на, нищать тих, хто ту державу...


БОЛ╤СН╤ КОРЕН╤ ПРОБЛЕМИ: ЯК ╥Х ВИТЯГТИ?
Ш╕стдесят восьмий день голодування Володимира Балуха, дванадцятий – Олега Сенцова…...


РОЗДУМИ НА ТЕМАТ ДЕПОРТАЦ╤╥ ╤ НАШИХ КРИМСЬКИХ ПЕРСПЕКТИВ
Сьогодн╕, в день пам’ят╕ жертв депортац╕╖ 1944 року, ми згаду╓мо те пекло, у яке...


ВИКУВАТИ ГОЛКУ ДЛЯ КОЩ╤Я
перше, що ма╓мо зробити – це в╕дновити дов╕ру до влади.


ПРО ДУРНОГО ЯСЬКА, МИРШАВИХ КРИМСЬКИХ ОВЕЦЬ ╤ КРЕЙСЕР «УКРА╥НА»
Туп-туп, туп-туп, туп-туп – ╕де товариство. Дол╕ шука╓. Омр╕яно╖. Щастям в╕нчано╖. Тихою...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 29.01.2016 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 29.01.2016
КРИМ. ЗМОВА БАЙДУЖИХ

Кримський Майдан

«Некопан╕ криниц╕ благослови, Творець,
╤ дай сл╕пим прозр╕ти,
╤ дай глухим почуть!»
(Володимир Верховень)

У книжц╕ «Змова Байдужих» Бруно Ясенського ╓ так╕ слова: «Не б╕йся ворог╕в. У найг╕ршому раз╕ можуть тебе вбити. Не б╕йся друз╕в. У найг╕ршому раз╕ можуть тебе зрадити. Стережися байдужих. Не вбивають ╕ не зраджують, але за ╖хньо╖ мовчазно╖ згоди вбивство й зрада ╕снують на св╕т╕».
Продовжуючи цю думку, сказав би, що найнебезпечн╕шою ╕ вже точно найогидн╕шою формою байдужост╕ ╓ байдуж╕сть ╕дейних раб╕в – отих некопаних криниць, про як╕ писав поет. Саме ╖хня лукава натура, зам╕сть того, щоб шукати шляхи до вол╕, перманентно вишуку╓ як не «доброго царя», то «хазя╖на», «батька нац╕╖», «гетьмана» чи яку ╕ншу «сильну руку», аби, не напружуючи почасти атрофован╕, почасти здеформован╕ м╕зки, можна було й дал╕ дибати по колу в такому звичному ярм╕, прикрашеному г╕рляндами похвальних-за-дармову-працю-грамот, брязкальцями блискучих медальок, нав╕шуваних колись на червон╕й, а нин╕ на жовто-блакитн╕й стр╕чечц╕ – в ярм╕ з причепленою попереду нап╕взогнилою морквицею об╕цянок, п╕льг та субсид╕й. Саме ╖хн╓ радикальне крило ╓ в╕рною опорою влади, в тому числ╕ й на антимайданах. Саме ╖хн╓ електоральне болото перманентно нейтрал╕зу╓ вс╕ спроби св╕домо╖ частини укра╖нського сусп╕льства витягти Край ╕з смердючо╖ тван╕ духовно╖ невол╕ та економ╕чного занепаду. ╤ справа ж не лише в тому, що ╖хня бездумна б╕льш╕сть щоразу приводить до влади як не безсмертне кодло злод╕йкуватих янукович╕в-герег-пашинських, то язикатих н╕кчем, як╕ безсоромно паразитують на тому субстрат╕ за будь-яких обставин, нав╕ть у час в╕йни. Б╕да в тому, що, лаючи чергових нездар, приведених до влади в результат╕ ╖хньо╖ же байдужост╕ чи й прямо╖ продажност╕, лаючи потворного покруча, якого вони витворили зам╕сть в╕дпов╕дально╖ перед сво╓ю нац╕╓ю держави, переважне число ╖х, попри те, ╕ дос╕, як бачимо, не готове в╕дмовитись в╕д прищеплено╖ ╖м за довг╕ в╕ки невол╕ ╕ так дбайливо випещувано╖ вже нин╕шн╕ми мудрагелями психолог╕╖ лукавого раба, чия хата завжди скраю. Але чи може так тривати безк╕нечно? Очевидно, що н╕. Вже втрачено Крим, частину Донбасу, Луганщини. ╤ часу на те, щоб прийти до тями та, роз╕рвавши с╕т╕ знев╕ри, безнад╕╖ та глухо╖ байдужост╕, взяти врешт╕ в╕дпов╕дальн╕сть за свою власну долю, за долю сво╖х д╕тей, за долю свого Краю на себе, лишилось дуже мало.
Крим, попри усталену думку, не був аж якимось особливо згущеним концентратом болота духовного рабства. В цьому сенс╕ в╕н мало чим в╕др╕знявся в╕д будь-яко╖ ╕ншо╖ област╕ Укра╖ни – т╕╓╖ ж Одещини чи Дн╕пропетровщини, за винятком х╕ба що Севастополя, де за рахунок присутност╕ московсько╖ в╕йськово-морсько╖ бази та десятил╕ттями осаджуваних сов╓тсько-московських в╕йськових пенс╕онер╕в концентрац╕я совка була таки значно вищою. А проте насм╕люсь висловити думку, що за державницько╖ пол╕тики значну частину т╕╓╖ п’ято╖ колони можна було б за десяток рок╕в перетворити як не на палких поборник╕в в╕льно╖ Укра╖ни, то принаймн╕ на звичайних, задоволених життям обивател╕в.
За яко╖ ж умови те чудо могло статися, спита╓те? Власне, та метаморфоза ╕ не потребувала жодного чуда. Все, що треба було робити, це не поступатися належним нам по праву флотом, не розкрадати кра╖ну, знищуючи ╖╖ економ╕ку, ╖╖ потенц╕ал, ╖╖ ╕м╕дж, а якомога активн╕ше розвивати ╖╖. Благо, розвивати було що. Мали ╕ потужну суднобуд╕вну галузь, ╕ л╕такобудування, були одн╕╓ю з небагатьох косм╕чних держав. Тридцять друге м╕сце в списку найбагатших кра╖н св╕ту, на якому Укра╖на перебувала, з’явившись на св╕тов╕й арен╕ як незалежна держава, було прекрасним стартовим майданчиком ╕ давало п╕дстави для найоптим╕стичн╕ших прогноз╕в. Чи ж дивно, що нав╕ть мультиетн╕чний Крим переважною б╕льш╕стю сво╓ю п╕дтримав незалежн╕сть Укра╖ни! Так, це була любов за розрахунком. Але хто ма╓ хоч найменш╕ сумн╕ви в тому, що якби розрахунок справдився, то за короткий строк переконаних прихильник╕в незалежно╖ Укра╖ни на п╕востров╕ значно поб╕льшало б, а прагматичний розрахунок поступово перер╕с би в б╕льш глибоке почуття? Хто ма╓ хоч як╕сь сумн╕ви, що за под╕бного розвитку под╕й сус╕дня кра╖на не мала б жодних можливостей ╕нтригувати, ухвалюючи закони про «защиту соотечественников», а шанс на появу в укра╖нському Криму, тим б╕льше в так╕й потужн╕й баз╕ укра╖нського в╕йськово-морського флоту, як Севастополь, якихось зелених марс╕ян сприймався б виключно як весела фантастика.
Перефразуючи в╕дому мудр╕сть, скажемо, що навколо усп╕ху завжди безл╕ч шанувальник╕в, а в╕д невдахи в╕двертаються нав╕ть найближч╕ друз╕. Наша нерозб╕рлив╕сть щодо тих, кого ми приводили до влади, наша байдуж╕сть до того, що вони чинили, зруйнували наш шанс, перетворивши нас на невдах, як╕ за р╕внем ВВП на душу населення скотилися на передостанн╓ м╕сце в св╕товому рейтингу. Чи ж варто дивуватися, що за тако╖ пол╕тики число прихильник╕в укра╖нського вибору в Криму почало стр╕мко скорочуватись? Чи варто дивуватися, що його терени стали родючим ╜рунтом для щедро с╕яних Кремлем зерен сепаратизму? Чи варто обурюватись, що по двадцяти трьох роках тако╖ пол╕тики кримчани не стали, вс╕ як один, ст╕ною на шляху «зелених чолов╕чк╕в», а частка тих, хто назвав себе укра╖нцями всього за п╕втора року по анекс╕╖, зменшилася з двадцяти чотирьох до менш н╕ж ш╕стнадцяти в╕дсотк╕в? За таких обставин б╕льш г╕дною подиву вида╓ться ст╕йк╕сть укра╖нських в╕йськових гарн╕зон╕в у Криму, як╕ протягом трьох тижн╕в стояли в облоз╕, марно чекаючи на в╕дпов╕дн╕ накази свого головнокомандувача, а ще — п╕дтримка ╖х з боку частини м╕сцевого населення, бо ж не секрет, що б╕льш╕сть того в╕йська складалася з мешканц╕в самого Криму. Так, вс╕ вони, зрештою, здали сво╖ гарн╕зони, а багато хто, «натхненний» прикладом свого головнокомандувача, п╕шов ще дал╕, перейшовши на б╕к ворога, але чи повернеться хоч в когось язик сказати, що це вони ╓ справжньою причиною здач╕ Криму?
Причинно-насл╕дковий зв’язок ╓ нерозривним ╕ нев╕дворотним. Кожному насл╕дку переду╓ певна причина, част╕ше низка причин. ╤ хоча кажуть, що ╕стор╕я, яка опису╓ все те, тим ╕ в╕др╕зня╓ться в╕д художньо╖ л╕тератури, що в н╕й в╕дсутн╕й умовний спос╕б, ми все ж знову й знову поверта╓мось до сво╖х помилок, аби, зрозум╕вши ╖хню причину: а) спробувати ╖х виправити; б) за жодних обставин не повторювати ╖х.
Було б ╕деально, якби свого часу байдужа до всього маса укра╖нц╕в, усв╕домивши себе нац╕╓ю, здогадалася б обирати соб╕ владу не з╕ звичного середовища комуняцько-комсомольсько╖ номенклатури, яка, перефарбувавшись, розповзлася по псевдопатр╕отичних парт╕йках та блоках, не з середовища «усп╕шних б╕знесмен╕в», як╕ ще вчора промишляли рекетом на базарах, а з вц╕л╕ло╖ укра╖нсько╖ ел╕ти, як╕й, до слова, не потр╕бн╕ жодн╕ означення на кшталт «культурна» чи «пол╕тична». Але ж це завдання залиша╓ться невир╕шеним до сьогодн╕! До сьогодн╕, на превеликий жаль, в широких колах укра╖нського сусп╕льства нема усв╕домлення, що лише державницька пол╕тика в ╕нтересах нац╕╖, яка може реал╕зуватися виключно за умови приходу до влади патр╕отичних, фахових ╕, найголовн╕ше, порядних людей, дозволить Укра╖н╕, реан╕мувавши економ╕ку, швидко просуватися у сво╓му розвитку. Якби те сталося в дев’яностих, як у Чех╕╖, де народ настановив президентом ╕нтелектуала Вацлава Гавела, чи нав╕ть на злам╕ тисячол╕ть, у двотисячних, то на сьогодн╕ ми не вели б безпредметних розмов про «пох╕д» у ╢вропу, ми вже мали б розвинуту, конкурентоспроможну ╓вропейську кра╖ну, г╕дного партнера ╕нших кра╖н на св╕товому ринку, мали б гарний торговельний баланс як ╕з зах╕дно╓вропейськими, так ╕ з московськими партнерами, в яких нав╕ть думки не виникало б про ведення супроти нас торговельних во╓н, ми уникли б посягань на нашу територ╕ю, уникли б в╕дторгнення Криму, руйнац╕╖ та в╕дчуження територ╕й на сход╕, уникли б в╕йни ╕ тисяч загиблих та покал╕чених з обох стор╕н.
Неможливо заперечити величезне значення для кожно╖ кра╖ни р╕вня добробуту ╖╖ громадян. Але наш добробут не ╓ б╕блейною манною, яку посипають на нас небеса за наш╕ гарн╕ оч╕. Добробут нац╕╖ створю╓ться наполегливою працею громадян. Влада, яка чи то через свою нездарн╕сть, чи через захланн╕сть нищить економ╕ку кра╖ни, знижу╓ добробут громадян, руйнуючи тим самим основи державност╕, ставить п╕д загрозу усп╕шн╕сть нац╕╖, а в крайн╕х випадках — ╕ саме ╖╖ ╕снування, заслугову╓, щонайменше, на негайну ╖╖ зм╕ну. Це — незаперечна ╕стина, ╕ саме тому, нав╕ть при невеликому пад╕нн╕ р╕вня свого добробуту, громадяни, в тому числ╕ й найусп╕шн╕ших кра╖н, негайно виходять на страйки, аби таким чином вказати влад╕ на ╖╖ найголовн╕ший обов’язок, а саме – задоволення ╕нтерес╕в нац╕╖. Страйки ╓ нормальною практикою в╕дстоювання сво╖х ╕нтерес╕в у вс╕х демократичних кра╖нах. Сьогодн╕шня Франц╕я ╓ яскравим тому п╕дтвердженням: вчорашн╕й страйк таксист╕в, яких прийшли п╕дтримати колеги з Бельг╕╖ та ╤спан╕╖, страйк ав╕адиспетчер╕в, уже запланований страйк вчител╕в – усе те ╓ н╕чим ╕ншим, як одним з ефективних прояв╕в народовладдя.
Чи так було з нами? Чи багато гучних страйк╕в пам’ята╓мо з дев’яностих, коли закривали сотн╕ завод╕в, фабрик, вир╕зали ╖х на металобрухт, викидаючи на вулицю м╕льйони роб╕тник╕в? Привчен╕ за стол╕ття московсько-сов╓тсько╖ невол╕ до статусу раба, який якщо й розкрива╓ рота, то лише для того, щоб славити свого хазя╖на, ми мовчали. Мовчали продажн╕ профсп╕лки, мовчали безроб╕тн╕, позбавлен╕ засоб╕в для утримання сво╖х с╕мей, мовчали «щасливц╕», як╕, уникнувши зв╕льнення, ладн╕ були м╕сяцями, а подекуди й роками працювати, не отримуючи зарплати чи отримуючи ╖╖ у вигляд╕ капц╕в, шкарпеток, гор╕лки…
Чому ж, попри жахливу злиденн╕сть, люди, в переважн╕й б╕льшост╕ сво╖й, ╕гнорували цей д╕╓вий важ╕ль впливу на владу? Причиною тому було (значною м╕рою ╕ дос╕ залиша╓ться) невтомно приживлювана владою переконан╕сть у власн╕й н╕кчемност╕ перед молохом держави, в марност╕ протистояння ╖й, а ще малодушн╕сть – глибоко вкор╕нений за часи перебування в ╕мпер╕╖ страх затюканого холопа, який радше вим╕стить сво╓ невдоволення на ближн╕х, ан╕ж ризикне висловити його справжньому винуватцев╕ його б╕ди.
 Але там, де через все те переступили, поступитися довелося держав╕. Ось доказ. Восени 1998 року, доведен╕ до в╕дчаю невиплатою зарплат протягом восьми м╕сяц╕в, страйк оголосили три кримськ╕ школи – одна з ялтинських, к╕ровська та м╕жводненська. Попри потужний тиск на колективи, який за два тижн╕ змусив дв╕ перш╕ школи припинити акц╕ю, остання протрималась протягом п╕втора м╕сяця, змусивши владу таки виплатити заборговане. В подальшому затримок зарплати в ц╕й школ╕ вже н╕коли не було.
Держава, влада зокрема, ╓ в╕ддзеркаленням р╕вня розвитку нац╕╖, р╕вня ╖╖ самоорган╕зац╕╖, що прямо вит╕ка╓ з р╕вня самосв╕домост╕ окремих ╖╖ представник╕в, себто кожного з нас. В╕ддаючи функц╕╖ управл╕ння державою до рук сумн╕вних ос╕б, б╕льш того, ╕гноруючи необх╕дн╕сть ефективного контролю за ╖хньою д╕яльн╕стю, жодним чином не можемо розраховувати на усп╕шн╕сть у цьому м╕нливому св╕т╕, б╕льш того – в╕дверто наража╓мось на вс╕ його небезпеки, аж до повно╖ втрати незалежност╕ та п╕дпорядкування вол╕ ╕нших держав.
На жаль, у нашому сусп╕льств╕, яке ще й дос╕, п╕сля «революц╕╖ на гран╕т╕», «кучмугеть» та двох Майдан╕в, у мас╕ сво╖й не перебороло в╕русу холопства, де незалежн╕сть, воля часом сприймаються саркастично, а то й з роздратуванням, мовляв, на хл╕б н╕ те, н╕ ╕нше не намажеш, не стало загальним надбанням н╕ розум╕ння виключно╖ важливост╕ незалежност╕ сво╓╖ держави, як гарант╕╖ реал╕зац╕╖ можливостей нац╕╖, а в╕дпов╕дно, й можливостей кожного з нас, н╕ усв╕домлення того, що воля, насправд╕, ╓ найвищою п╕сля дару життя ц╕нн╕стю в цьому св╕т╕.
Вже не раз згадував про те в сво╖х попередн╕х статтях, але в цьому сенс╕ доводиться визнати, що широкий загал нашого сусп╕льства ще не дор╕с нав╕ть до р╕вня св╕домост╕ громадян самоврядних давньогрецьких пол╕с╕в, де кожен в╕льний громадянин тим чи ╕ншим чином брав участь в управл╕нн╕ сво╖м м╕стом-державою, а в╕дсторонення його в╕д громадських справ було страшенною ганьбою, адже прир╕внювало його до раба.
Але ж так було не завжди! За сорок рок╕в по Любельськ╕й ун╕╖, коли, наклавши на Русь свою тяжку руку, Р╕ч Посполита спробувала було на п╕двладних ╖й в╕дтод╕ землях перетворити в╕льних людей, у тому числ╕ й козак╕в, на хлоп╕в, люд масово посунув на терени небезпечного, але ще в╕льного тод╕ Низу. (Нагада╓мо, принаг╕дно, що у Великому княз╕вств╕ Литовському, у склад╕ якого Русь ув╕йшла до Реч╕ Посполито╖, не ╕снувало кр╕посного права). Коли ж ╕ туди згодом дотягнулася довга рука польських магнат╕в, як╕ до вже отримано╖ земл╕ потребували хлоп╕в, козацтво п╕днялося на боротьбу. Повстання Тараса Федоровича Трясила 1630 року, повстання п╕д проводом ╤вана Михайловича Сулими та Павла Михновича Бута 1635 року, повстання Павла Михновича Бута 1637 року, повстання Якова Стефана ╤скри-Острянина та Дмитра Тимошовича Гун╕ 1638 року, повстання п╕д проводом Богдана З╕нов╕я Хмельницького 1654 року – чи то не доказ волелюбност╕ мого народу? В еп╕лоз╕ книжки «Павло Михнович Бут, лицар зраджено╖ вол╕» ╓ так╕ слова: «Жодним чином не ╕деал╕зуючи т╕ сувор╕ часи, хот╕лось все ж звернути увагу на те, що, попри вс╕ тогочасн╕ труднощ╕, загрози та небезпеки, люди, як╕ знали смак вол╕, не так просто в╕дступалися в╕д не╖. Б╕льше того, як ми бачимо, вони були ладн╕ в╕ддати все ╕ нав╕ть покласти життя, аби лишень не втратити той безц╕нний скарб».
Байдуж╕сть… Мов липке павутиння обплуту╓ вона наш╕ душ╕, тягнеться за ногами, спов╕льню╓ рухи, не да╓ вдихнути чистого пов╕тря в╕льного св╕ту. Нав╕ть через чверть стол╕ття незалежност╕ – незалежност╕, яко╖ прагнули стол╕ттями, за яку пролито кров незчисленних покол╕нь наших пращур╕в, за яку полягла, зрештою, Небесна Сотня, – багато хто так ╕ не може усв╕домити безц╕нного дару, що впав до ╖хн╕х н╕г. Хтось ще ч╕пля╓ться за так╕ звичн╕ оку символи комун╕╖, хтось в╕дверто спов╕ду╓ ╕деолог╕ю режиму, що винищив м╕льйони укра╖нц╕в, ╕нш╕ н╕як не наважаться визначитись, хто ╖м р╕дн╕ший у терм╕нах мови – зумисно п╕дселена чужа т╕тка, яка в╕льно та невимушено почува╓ться в ╖хн╕й хат╕, чи р╕дна мат╕р, яку в╕дт╕снили в темний закуток…
Дуже хот╕лося б зак╕нчити цю статтю на оптим╕стичн╕й нот╕, висловивши спод╕вання, що соколи, яких обернули було на курей, не довго залишатимуться п╕д тим нав╕юванням, сокочучи чужою мовою та гребучись серед покидьк╕в. Укра╖на, насправд╕, прокида╓ться. Вона сто╖ть сьогодн╕ на л╕н╕╖ розмежування, не даючи розповзтися раков╕й пухлин╕ луганденеер╕╖, вона вим╕та╓ корупц╕ю з Кривор╕жжя, вона вже змусила владу припинити безсоромне гендлювання з окупац╕йним режимом Криму (щоправда, чутки про в╕дновлення поставок сировини на «Титан» мали б результуватися в негайному запит╕ до уряду на предмет того, чи те насправд╕ в╕дпов╕да╓ д╕йсност╕, що автор ╕ робить цими рядками), але час невблаганний, так само, як нев╕дворотн╕сть причинно-насл╕дкового зв’язку. Можна лише гадати, якими насл╕дками обернеться для нац╕╖ сьогодн╕шня зац╕пен╕л╕сть, байдуж╕сть велико╖ ╖╖ частини. Тож пробуджуймось, панове, доки ще не п╕зно, ╕ наводьмо лад у сво╓му дом╕!

Валентин БУТ
Крим

9 березня 2014-го, С╕мферополь. Сплеск кримсько-укра╖нсько╖ небайдужост╕... але було вже п╕зно...

Фото В. Качули

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 29.01.2016 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16576

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков