Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРИЙДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ...
У н╕ч на 19 грудня до слухняних д╕точок нав╕ду╓ться Святий Отець Миколай ╕ потайки кладе п╕д...


КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК БЕК╤Р АБЛА╢В ПРЕЗЕНТУВАВ КНИГУ «ТРИВОЖН╤ ЧАСИ»
А В╤ДТОЧУВАВ СВ╤Й Л╤ТЕРАТУРНИЙ ХИСТ ЩЕ У НАШОМУ «ДЖЕРЕЛЬЦ╤»!


СОБОР УПЦ КП ВИЗНАЧИВСЯ З КАНДИДАТОМ НА ПОСАДУ ОЧ╤ЛЬНИКА ПОМ╤СНО╥ ЦЕРКВИ
Один з╕ сп╕врозмовник╕в розпов╕в журнал╕стам, що процедура голосування була в╕дкритою. На собор╕...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Сьогодн╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му шановному читачев╕ доб╕рку прекрасних, напо╓них...


ЧИ ПОТР╤БНА ДИТЯЧА ПРЕСА УКРА╥Н╤?
Дитяча преса потр╕бна вс╕м – ╕ юним читачам, ╕ батькам, ╕ осв╕тянам.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 29.01.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 29.01.2016
Я — ЛЮБОВ... Я — МОЛИТВА… Я — В╤РШ...

Клуб поез╕╖

Сьогодн╕ господинею поетично╖ св╕тлиц╕ «КС» ╓ чудова поетеса з ╤вано-Франк╕вщини Леся Шмигельська (Варварук). ╥╖ слово, мов доб╕рне зерно, ляга╓ в душу, проростаючи любов’ю до р╕дно╖ земл╕, в╕рою в людину.
Леся Васил╕вна народилася 3 листопада 1972 року в сел╕ Кам╕нь Рожнят╕вського району на ╤вано-Франк╕вщин╕. Зак╕нчила Калуське училище культури. З цього часу працю╓ у шк╕льн╕й б╕бл╕отец╕ в р╕дному сел╕ Кам╕нь. Голова первинного с╕льського осередку «Просв╕та» ╕мен╕ Тараса Шевченка.
В╕рш╕ почала писати ще з дитячих рок╕в. Друкувалася в районн╕й, а також в обласн╕й та республ╕канськ╕й прес╕, в журналах «Перевал», «Дзв╕н», «Дн╕про», «Ж╕нка», «Гражда», «Чорнильна хвиля» та ╕нших виданнях в Укра╖н╕ та за кордоном. Твори вм╕щен╕ в колективних зб╕рниках: «З гор╕ха зерня», «В╕чний Павло» – (спогади про Павла Казимировича Добрянського), «Рожнят╕вщина л╕тературна» та ╕н. Видала поетичн╕ зб╕рки «Поц╕лунок л╕та» (2008 р.), «Ж╕нка з осен╕» (2011 р.), «Тепло незв╕даних дор╕г» (2012 р.), «Всеобр╕й» (2014 р.). Лауреат прем╕╖ ╕м. Мар╕йки П╕дг╕рянки (2015 р.). Член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни.

Леся Шмигельська
Я — ЛЮБОВ... Я — МОЛИТВА… Я — В╤РШ...

ПРО ОТЧЕ
1
Шлях, що додому пропах
ковилою ╕ м’ятою,
Наче в таркат╕й хустин╕ ос╕нн╕ сади.
Вчора прощались лелеки
 крильми понад хатою,
Нин╕ п╕вобр╕ю н╕титься
 в хмарах густих.
Словом, як завше – л╕та,
 одкровення, побачення,
Ос╕нь – у зиму,
весна, водогра╖, меди.
Десь в╕днайшлися, а десь
 м╕ж роками утрачен╕.
Вкрилася стежка за хатою
 листом рудим.
В╕чна ╕ в╕ща земля,
 що пару╓ неспоко╓м,
Родить колосся, кв╕ту╓,
 черств╕╓ в льодах.
Од першого кроку до мр╕╖,
 як небо глибоко╖,
Мама чека╓ весну молода-молода…
2
Шлях, що додому
 ╕ верби сн╕гами заб╕лен╕,
Батьков╕ руки,
 натруджен╕ працею, дн╕.
Р╕дна оселя голублена
 рад╕стю-б╕дами,
Недруги й друз╕,
 под╕бн╕ на мене – в мен╕.

Знову вертаю Молочним Шляхом
 через повен╕
В св╕т колисково╖, де мат╕оли ╕ Бог.
Зорян╕ янголи
 вчора наснилися знов мен╕.
Вчуся прощати,
 ╕накше не можу, ╖й-бо…
Вчуся молитви у неба
 з громами ╕ тишею,
В╕рю у слово нетл╕нне,
 мов огниво, твердь.
Мр╕╖ обох молодими св╕танками
 вишию,
В св╕т╕, на гран╕ старого
 «колись» ╕ тепер.
* * *
А я – трава... Я – хрест.
Я – св╕тлий м╕ф. ╤гор Павлюк
Я – трава,
Що воскресла з-п╕д сн╕гу зими
та байдужост╕.
Я – жива,
Хоча жити нелегко м╕ж в╕чних
 огн╕в.
Я – чийсь б╕ль,
Що зрина╓ сльозою ╕ в проСв╕т╕
 губиться.
Я – хрести
На солдатських могилах,
 одв╕чно сумн╕…
Я – легенда
Карпатська, водою джерельною
 свячена.
Я – яса,
М╕ж зорею ╕ кв╕ткою, кор╕нь,
 що вр╕с.
Я – любов,
Що ╕де понад смертю,
 ╕ п╕сня нестрачена.
Я – молитва…
Я – в╕рш...
* * *
╤ знову кров… О Боже,
 знову в╕дчай,
╤ знову смерть-хижачка на пор╕.
╤ розпина╓ небо крик у в╕чн╕сть.
╤ молитовно ждуть свят╕ та гр╕шн╕
Матер╕.
Горить земля ╕ кра╓ться надво╓,
Сумне безсмертя набира╓ л╕к.
Доба новонароджених геро╖в
Нетл╕нне св╕тло доблест╕ людсько╖
Пов╕к.
Ще крок, ще два… А там –
чиясь Голгофа.
Важка дорога ма╓ св╕й к╕нець.
На в╕втар╕, що зветься Перемога,
Моя земля скал╕чена, убога.
…╤ Бог Отець.
* * *
Я просто була собою, любила сн╕г,
Л╕пила прозору мр╕ю
 з хм╕льно╖ хуги.
Лишивши дом╕вку отчу
 ╕ще колись,
До не╖ кр╕зь б╕ль ╕ хащ╕
 верталась вдруге.
Не знаю, чи╓ крайнебо
 (було ж мо╖м…),
Вчорашн╕ жита налит╕,
 що пахли хл╕бом.
Ключ╕ журавлин╕, гн╕зда,
 тепло п╕р’╖н…
У дн╕, велелюддя, храми
 вростала н╕би.
Боялася тихо вмерти
 м╕ж сл╕в ╕ мр╕й,
Помежи рядк╕в ╕ мисл╕
 зотл╕ти в муц╕.
Шукала спас╕ння в Боз╕
 од зла ╕ в╕йн…
М╕ж мною ╕ сивим небом –
 сн╕ги рипуч╕.
* * *
Пощо мен╕ мр╕я? До не╖ ╕ти та ╕ти.
Любити багаття ос╕ннього листу
 нав╕що?
А дн╕ пережит╕,
 немов муркотлив╕ коти,
Лукаво проходять
в невпинних розмовах «про в╕чне».
Поети ╕ л╕ри, а дал╕ гов╕ння, дощ╕,
Порепана стежка
 в╕д отчого дому до серця.
Крилом перебитим
 порою сягали вершин…
А нин╕ – ру╖ни,
 доба покаянь ╕ зречень.
Устигнути варто
 за св╕тлом, що кличе, веде.
…Десь кул╕, недолюд,
 дими ╕ святе безсмертя.
Пощо мен╕ мр╕я
 ╕ полум’я листу руде?
Щоб жити – не вмерти…
* * *
Скал╕чен╕ осквернен╕ хрести –
Господн╕й Суд м╕ж небом ╕ землею,
Де ан╕ сл╕з, н╕ крапельки ╓лею,
Лише скупа, непрощена душа –
Скитальниця осуджена ╕ ница,
Уся у глицях…
П╕дхмар’я димне, сповнене ячань,
╤ наскр╕зь дн╕ простр╕лян╕ журбою,
╤ мов Апостол стезею глевкою
Пройшовся нин╕. Мо’ благословить
Г╕рк╕ потуги двох тисячол╕ть
Знайти сей св╕т?
Усе несправжн╓ – сонце, л╕то, дн╕,
У канделябр╕ вигор╕ла св╕чка.
Лишився Бог
 й н╕мий скорботний в╕дчай,
Що не зум╕в од болю вберегти…
Яр╕ють стигми Духа-Саваофа
…А десь Голгофа...
* * *
У просв╕т╕, помежи мною ╕ в╕чн╕стю
 – св╕т,
Уперлися в небо сторуко
 смереки-колони.
╤ капають сльози у душу
 мол╕нь-панахид,
╤ п╕няться р╕ки нестримно,
 що також солон╕.
Вселенськ╕ литаври,
 неволя, дощ╕ ╕ п╕тьма,
╤ вкотре воскреслий Мес╕я
 ╕з в╕йн ╕ пожарищ.
Де вервиц╕ терпнуть,
 регоче безглуздо в╕дьмар,
На дикому плес╕
 вмира╓ леб╕дка без пари.
...Повол╕ вста╓ ╕з кол╕н
 одурманений св╕т
╤ кануть у Лету сл╕пц╕
 та продажн╕ шеврони.
У просв╕т╕ – небо,
 сумл╕ння ╕ Божий Зав╕т,
╤ янгол, поранений в душу,
 н╕мий охоронець…
* * *
Шукаю спас╕ння в тоб╕,
 як в молитв╕ чи тиш╕,
Звикаю до ср╕бла на скронях
 ╕ в╕рю у мить.
Пером журавлиним
 вклонюся зор╕ щонайвищ╕й.
Тв╕й б╕ль, що п╕д серцем,
 хай нин╕ в мен╕ в╕дболить.
╤ сонця в╕дбитки в долонях,
 у погляд╕ – небо,
Тоб╕ подарую, як мр╕ю,
 бажання бажань.
Не вгадуй н╕чого,
 я просто повинна, так треба.
Наш св╕т на пороз╕ хуртеч╕,
 а дал╕ – межа.
А дал╕ незнане, а дальше
 рови та облоги,
Розхитан╕ зор╕, тумани по в╕нця,
 огн╕…
Як вляжеться плом╕нь,
 зотл╕лий в сльоз╕ до знемоги,
Щоб ти лише поруч,
 як небо високе в мен╕.
* * *
Йдеш над╕ пр╕рвою –
 в╕тер, туман в лице,
Йдеш з молитвами ╕ сонцем
 (душ╕ так треба).
Може, у простор╕ крила ╕ обпече
Ватра пекельна, що аж в╕д земл╕
 до неба.
День без к╕нця ╕ без краю,
 зима без меж,
Св╕т, що ст╕ка╓ кров’ю
 (учора Божий)…
Зразу ще плачеш,
 оп╕сля – звика╓ш, йдеш,
В╕трилом ста╓ш для того,
 хто йти не може.
Чимось по╓днан╕ люди ╕ корабл╕,
Може, штормами,
 а мо’ сум’яттям чи морем...
Краплю останню, що з неба,
 в╕зьми соб╕,
Пристань едемська нескоро ще,
 ой, нескоро…
* * *
Тв╕й п╕взабутий янгол
 м╕ж небом й пеклом,
Падають зор╕ в безв╕сть
 проз глибу хмар.
Там, у чужому св╕т╕,
 н╕ зле, н╕ тепло –
П’╓ ╕ регоче дурно чужа юрма.
Всюди рови ╕ хащ╕, всесв╕тня злоба.
Юди, цар╕, престоли,
 пустий олтар…
Там, у чужому св╕т╕, нема╓ Бога,
Б╕ситься трич╕ клята лиха орда.
Несосв╕тенно-довго чекати св╕тла,
С╕ллю на св╕ж╕ шрами
 сльоза з-п╕д в╕й,
Кв╕тка, поникла вчора,
 колись розкв╕тне,
Знайде пут╕ до сонця ╕ янгол тв╕й.
* * *
╤ду по струн╕, що натягнута
 св╕том ╕ пр╕рвою,
╤ду в незнайоме – туди,
 де нема╓ меж╕.
Кр╕зь меси ╕ миси молюся,
 чекаю ╕ в╕рую,
У тиш╕ в╕нчальн╕й – мости,
 дзеркала, в╕раж╕.
У вис╕ – лелеки, дощ╕,
 херувими, пробачення,
Тремке безталання,
 що ляже на б╕лий пап╕р.
Помежи св╕тання крихке,
 набол╕ле, небачене,
Проб’╓ться пром╕ння
 умовност╕ наперек╕р.
…А всесв╕т ряб╕╓ оголено
 стегнами, стигмами,
Поети мудрують,
 регочуть зажерл╕ цар╕.
Кр╕зь цв╕т, що пала╓,
 стараються бути щасливими
Безкрило-крилат╕ у неб╕ сво╖х дор╕г.
* * *
Я молилася, прагнула, мр╕яла,
Як паломник, ╕шла до мети.
А л╕та мо╖ птахами б╕лими
Вили гн╕зда за мревом густим.
╤ псалми, що на янгольськ╕м
 крилас╕,
Завмирали у св╕тл╕ н╕рван.
╤ несни мо╖ в зорях губилися,
В час, коли з╕гр╕вали слова.
Я любила, гор╕ла, я в╕рила,
Прагла правди м╕ж зла ╕ вогню.
В тишин╕, що прошрамлена
 в╕йнами,
Я – люблю…

ПРО СВ╤Т ╤ ПРОСВ╤Т

У просв╕т╕ – лжел╕хтар╕
╤ н╕ч, ╕ ос╕нь.
Огонь ╕ кров на в╕втар╕
Жертвоприношень.
Гаряча даль, холодна вись,
Вози чумацьк╕.
Мовчать дуби ╕ще з «колись»,
╥м л╕т за надцять.
У вир╕ зрад ╕ ницих рад
П╕╖ти й л╕ри.
В╕йна, паломники, парад…
Чи те хот╕ли?...
Юрба ╕уд, невинний Бог
Розп’ятий дос╕…
Межи гр╕х╕в згадають мо’
Про св╕т ╕ просв╕т…
* * *
Вт╕ка╓ день бозна-куди,
Згора╓ н╕би.
Там, де «не вбий», «не осуди»,
Кривав╕ н╕мби.
Вже чорним янголом проз млу
Регоче веч╕р,
Запеленали долю злу
Гр╕хи-предтеч╕.
Жертовна тиша, крок в н╕де,
Немов по лезу,
Видать, осп╕ваний Едем,
Не вс╕м належить.
Ця н╕ч безглузда ╕ н╕ма,
Не випадково,
Коли н╕ сл╕з, н╕ сил нема –
Ряту╓ Слово.

СЛОВО

С╕м сл╕в, с╕м струн,
с╕м ср╕берних сотань…
Анатол╕й Мойс╕╓нко

Серед скрижал╕ смутку серця стуки
Св╕танок стр╕ну ср╕блом
 стоголосим.
Св╕т споконв╕чно св╕титься
 словами.
С╕м сл╕в. С╕м струн.
С╕м сивочолих смутк╕в.
Лиманом ллються ласки лебедин╕,
Л╕лове л╕то л╕пить л╕ру лип╕.
Лата╓ лихо л╕л╕пут-лакей
Лапатим листям л╕тн╕х лотерей.
Осанна осен╕. Оголена образа
Обв╕нчана оковами, осанна.
Ос╕нн╕ обц╕лован╕ оази,
Одв╕чн╕ обр╕ю огн╕ об╕тован╕.
Валторна, веч╕р, ватра,
 в╕тер, вальс —
В╕ч-на-в╕ч, вдруге, втрет╓,
 вп’яте, всоте.
Вже вкотре в╕ршем вимолила вас,
Взам╕н вернула впевнен╕сть
 вже вкотре.
Обкраден╕, облатан╕. Одн╕
Обточен╕, обтесан╕ обрубки.
Одушевлять окрилен╕ онуки
О, одержим╕ оди огнян╕!
С╕м сл╕в. С╕м струн.
 С╕м сивочолих смутк╕в…
* * *
╤люз╕я намовлених огн╕в,
Коли горить минуле й нев╕доме,
Коли над╕я г╕ркне до оскоми
╤ день, що подарований мен╕, —
Це всього-на-всього
 лиш звуки павутини.
╤ шал рутини...
╤люз╕я несказаних думок,
Де вс╕ слова загублен╕ в «сьогодн╕»,
В╕д горя слизько —
 дал╕ йти не годн╕.
З п╕сочника розсипався п╕сок,
Що рахував: «А ск╕льки ще до л╕та?»
Лишився в╕тер…
╤люз╕я невистиглих бажань
М╕ж «не моли!» ╕ в╕чн╕стю,
 що в неб╕.
Оте столике, стоязике «треба»,
Де кожен крок — на в╕чних терезах.
╤ дощ не дощ, а марево зелене,
Що йде кр╕зь мене…
* * *
Кожна твоя сльоза — це м╕й б╕ль.
В╕н болить…
Пече, як вогонь, як на ран╕ с╕ль,
Г╕рчить, як полин.
Я в╕дчуваю, як у мене вроста╓
 колосся,
╤ небо,
╤ п╕сня — сумна, стоголоса,
╤ щебет…
Я — укра╖нка, з плот╕ ╕ кров╕,
Я — митар,
Хоча й на сво╖й земл╕.
Серед смерт╕, метання, ╕мли
Я вибираю — жити.
* * *
Не шукала шалених пригод,
Силу духу чеканням не м╕ряла.
Б╕ль п╕д серцем в╕д зла та гризот
Л╕кувала не з╕ллям, а в╕рою.
Не мовчала фальшивим словам,
П╕д╕ймалась з кол╕н, коли падала.
╤ за правду свою, як за крам,
Я сумл╕нням платила, не зрадою.
М╕ж людей, серед помисл╕в,
 скр╕зь —
Я була лиш такою, не ╕ншою.
Я навчилась ридати без сл╕з
В цьому св╕т╕ —
 святому ╕ гр╕шному.
«Сили дай!» — все, що в Бога
 прошу,
Щоб думки мо╖ стали св╕тл╕шими,
Щоб ще раз в╕д рясного дощу
Прорости не травою, а в╕ршами.

РУБА╥

1
Життя вд╕лило кожному па╖:
На них потр╕бн╕ добр╕ рата╖.
Отак Хайям, узявшись за чеп╕ги,
Нас╕яв сл╕в — зродились руба╖.
2
Кажуть, що пос╕╓ш, те й пожнеш,
╢ суть у ╕стин╕ оц╕й, авжеж.
Якщо зустр╕лась повноводна р╕чка,
Шукай моста, бо не перебредеш.
3
У в╕чност╕ сво╖ ╓ постулати,
Що мають здатн╕сть
 нав╕ть смерть здолати,
А ми лиш гост╕ на оц╕й земл╕,
Народжен╕, щоб ╕стину п╕знати.
4
Поетом бути — вчення це чи дар?
Я думаю — тут зайвий коментар.
Поет такий без в╕рш╕в одинокий,
Немов погаслий у п╕тьм╕ л╕хтар.
5
Мости, мости, як в╕хи пом╕ж нами,
╤ р╕ки часу плинуть п╕д мостами.
Та важко нам до берега ╕ти,
Як яр╕сть прот╕ка м╕ж берегами.
6
Щасливим народився — так бува╓,
Нещасний той, хто щастя не шука╓,
Не той оц╕нить, хто чогось досяг,
А ц╕нить той, хто губить ╕ втрача╓.
7
Здавалося б: та що от╕ слова? –
Ан╕ сокира, ан╕ булава.
Коли поранять, довго ни╓ рана –
Болюч╕ше за всякий б╕ль бува.
8
Чому пишу? Та часом ╕ не знаю.
В житт╕, напевне, ╕стину шукаю,
Хоча тернистий ╕нод╕ м╕й шлях,
Але не скажу: «Моя хата скраю».
9
Дала тепло розпечена чер╕нь,
Та в╕д вогню залишилася тл╕нь.
А добре слово, що лягло строфою,
З╕гр╕╓ душу к╕лька покол╕нь.
10
Не знаю, чи усе це руба╖,
Чи недостигл╕ домисли мо╖?
Мабуть, у строфи
 заплелись рядками
Мо╖х думок натерт╕ мозол╕.
11
Сво╖м думкам спочинку я не дам,
Мо╓ перо вклоня╓ться словам.
О руба╖в ср╕бляст╕ влучн╕ стр╕ли!
За них тоб╕ завдячую, Хайям.
12
«Вт╕кай в╕д дурня, — кажуть, —
 й поли вр╕ж»,
Не вийдеш з ним на лад —
 себе не т╕ш,
Хоча у нього титули ╕ слава,
Та розуму нема╓ ╕ на гр╕ш.
13
Комусь за щось ч╕пляли ордени,
А ще комусь — в’язниця без вини,
Були всевладн╕, не боялись Бога.
Як╕ батьки, так╕, видать, сини.
14
Дощ╕, дощ╕, мо╖ строкат╕ музи,
Без вас плакучих так самотньо дуже.
Повисла хмара на плеч╕ гори,
Як мокрий плащ на чорному
 галузз╕.
15
Не прикраша╓ титул тв╕й тебе,
Бо зна╓ кожен, що ти за цабе.
Якщо зам╕сть р╕ки сто╖ть калюжа,
Чи в н╕й побачиш небо голубе?
16
Холодн╕ руки легко в╕д╕гр╕ти,
Хай нав╕ть сн╕г мете чи в╕╓ в╕тер.
Але нема для люто╖ душ╕
Такого сонця в неб╕, щоб з╕гр╕ти.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 29.01.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16587

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков