Версiя для друку Обговорити в форумi

«Кримським домом», що перемістився тепер із Сімферополя в Київ, у результаті опитування було з’ясовано: на півострові немає жодного україномовного ЗМІ. Опитування – це для респектабельності, бо ситуація з україномовними ЗМІ тут завжди була катастрофічною, про що добре знав і керівник «Кримського дому» Олексій Скорик. І в цьому, зокрема, також одна із причин безславної здачі Криму. Україна пишалася своїми європейськими орієнтирами, зокрема толерантністю, й у всьому потакала вороже налаштованим кримчанам, дивлячись крізь пальці на їхні протизаконні дії.
У Росії ж панують зовсім інші ідеали. «Дотолерантничались» — так єхидно називається одна із публікацій у «Комсомольской правде», що закликає читачів до дискусії на тему, чи припинить Європа бути толерантною до мігрантів після подій у Кельні, де смагляві чоловіки грубо поводилися з місцевими дівчатами. Все це стало для російських ЗМІ топ-темою. З екранів не зникають потерпілі німкені, яких приїжджі в новорічну ніч грубо хапали за інтимні місця. Змальовується це у таких фарбах, що на цьому тлі меркнуть і терористи, й ісламісти, і так звані українські фашисти. Вже не виникає сумнівів: у Росії з’явився ще один затятий ворог – це біженці, які не від хорошого життя сотнями гинуть, переправляючись морем в Європу. Інші ж «вороги» Росії замість того, щоб нищити їх з допомогою військово-космічних сил, рятують людей від голоду і холоду, даючи шанс отримати нову домівку, що може стати рідною.
Як це позначається на інтересах Росії – і не збагнути, бо на проживання в РФ ці люди не претендують. Невже вся справа в популяризації своєї ідеології, яка вихваляється, зокрема, в статті «Могут ли повториться кельнские события в нашей стране» у тій же «КП»: «Мы живем в стране терпеливой, но не толерантной в западном понимании этого термина». Ось чим російські патріоти відрізняються від українських націоналістів, які, люблячи своє, з шаною ставляться і до чужого.
«В Европу пришли варвары» — оголошує біженцям свій джихад «інженер людських душ» Олександр Проханов, нібито сповнений щирого почуття до Німеччини, яку ті роздягнуть і роззують, замість того, щоб подбати про економічну ситуацію у власній батьківщині, бо Німеччина продемонструвала минулого року рекордні темпи зростання, які Росії і не снилися. Зрештою, то чужі справи, чужа економіка, чужі мігранти і чужі жінки, на захист яких, здається, Росія вже і війська ввести не проти. І щоб хоч якось пояснити свою, м’яко кажучи, небайдужість до чиїхось проблем, телеведучий В. Соловйов виправдовується: «Они потом и нам будут навязывать тот подход к мигрантам, что и у них».
Ось і так званий національний інтерес проклюнувся, хоча зі своїми мігрантами, тобто гастарбайтерами із країн СНД, у Росії розмова коротка: щоб мити за росіянами клозети, вони мають скласти іспити і з російської мови, і з історії Росії, а ще оформити безліч документів, що обійдуться приїжджим у десятки тисяч рублів. Уже давно не діє спрощена система і для українців, у тому числі жителів «ЛНР» і «ДНР», що стали заручниками російської політики. Вони тепер стоять у тих самих чергах, складають іспити і платять ті ж самі гроші, що і традиційна російська обслуга.
Кримчани теж стали для кремлівської пропаганди своєрідною обслугою. Сам Путін, зокрема, називає їх людьми, «встревоженными государственным переворотом на Украине», бо «націоналісти», що прийшли до влади, «напрямую начали угрожать людям, и русским людям, и русскоязычным людям, проживающим на Украине вообще и в Крыму в частности». І скільки ще можна поширювати цю нісенітницю! Ніхто, нічим і ніколи кримчанам не погрожував, а «страшний» Яценюк тут починав свою кар’єру міністром економіки років 15 тому. Більша загроза тепер навпаки йде від російської політики, що обертається економічним падінням, інфляцією і зубожінням широких верств населення. Чи варто все це задоволення покричати «Кримнаш» — для більшості питання сьогодні залишається відкритим. Гендиректор Центру політичних технологій Ігор Бунін, зокрема, зауважує: «Взрывная ситуация наподобие декабря 2011 года сейчас невозможна по причине огромной персональной поддержки Путина за счет «крымского консенсуса». Этот консенсус, заметим, перестал быть активным, никто не готов больше громко и восторженно поддерживать решения власти. Консенсус стал пассивным. «Кругом враги, мы живем в осажденной крепости, но нам не нужен страшный, принесенный из Запада Майдан, мы должны защищать своего коменданта».
А щоб люди якомога довше перебували під наркозом, адекватно не реагували на явища життя, з ними працює чималий штат екстрасенсів-психологів. Щойно слухала, як телеведучий «Информационной войны» по кримському ТБ навчав своїх адептів, як же правильно реагувати на критику російської влади в соціальних мережах.
«Посылайте очень далеко тех, кто говорит о смене власти. Вы должны доверять верховному главнокомандующему. Власть – это голова, которая все понимает, думает и планирует. Нужно отпустить ситуацию и не верить людям, которые получили деньги, чтобы расшатать Россию».
Ось так люди і втрачають свою особистість, стають «нулями без палички», відпускаючи ситуацію. Але як же треба їх не поважати, аби відмовляти їм у спроможності до елементарних силогізмів. Навчаючи кримчан, як правильно спілкуватися з родичами із материкової України, пан ведучий пояснює, що там люди перебувають під «идейным экспериментом», у них «измененное сознание», тому не треба на них дуже тиснути. Нібито кримчани не здатні ситуацію з «измененным сознанием» приміряти і на себе.
Тим більше, що аргументи для родичів з України, запропоновані «Информационной войной», не завжди працюють, а ними мають стати позитивні життєві приклади. Хіба ж таким назвеш той, що навела у прямому ефірі опитана кримським ТБ на вулиці жінка. Вона зізналася, що півроку чекала свою чергу на дослідження МРТ хребта, а в призначений день з’ясувалося, що апарат зіпсувався. Чекала ще місяць, коли їй пояснили, що апарат взагалі не підлягає ремонту. І це в Сімферополі, в республіканському центрі, що ж говорити про безкоштовну медицину для жителів сіл і містечок. Інша опитана нарікала на скажені ціни в аптеках, а ще одна побажала собі більшої пенсії і подешевшання комунальних послуг. Смішна! Та там же ціни тільки набирають обертів, бо ми нібито й так платимо менше, ніж у Росії. А з літа платитимемо ще й за капітальний ремонт. І нікого не хвилює, що цій літній жінці ремонту, що відбудеться через кілька десятиліть, і не дочекатися…
І, дійсно, це було дивне якесь опитування, м’яко кажучи, нетрадиційне, бо всі вони мають на меті зовсім інше: аби людина, якій тяжко живеться, почувалася незрозумілим винятком і навіть соромилася цього, адже усім навкруги добре й усі щасливі.
Ось приїхав до Криму соціолог Євген Копатько, і результатами свого репрезентативного дослідження похвалявся всюди, де тільки міг. Виголошував їх гордо, про кримчан говорив не «ви», а «ми». Зазначив, що абсолютна більшість висловила надію і соціальний оптимізм, у той час, як жителям материкової України переважно притаманна тривога. А ще, на відміну від українців, кримчани демонструють колосальну підтримку місцевій і російській владі, що тільки підсилюється труднощами. Ось так і має виглядати «побідоносна» інформаційна війна: що не постріл, то в яблучко. Однак при чому тут український соціолог Є. Копатько, чому він так і світиться, говорячи про підтвердження результатів кримського референдуму, – тому, що зрадник, чи тому, що толерантний?
А непогано б йому було поцікавитися, чи використовується в Криму закон про державні мови, однією з яких вважається українська. Бо він же не знає, що цим законом, як пояснили кримські чиновники, застерігається лише право однією із трьох мов звертатися в органи влади, а зовсім не навчатися нею, читати, задовольняти свої культурні потреби. Але соціологу все це ні до чого. Він, як немовля, пускає слину від задоволення, що кримчани здійснили-таки, за путінською термінологією, удар в спину державі, яка була для них терплячою матір’ю.

Тамара ФЕДОРЕНКО
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 05.02.2016 > Тема "Резонанс"