Версiя для друку Обговорити в форумi

У новому навчальному році школярі Криму наразилися на безліч сюрпризів, і відсутність обіцяних занять з української мови — лише один з багатьох. Єдина радість для дітей — нові підручники історії за 11 клас, у яких добре все, крім суперечливості й брехливості кожного параграфа.
У 2014 році «глава республіки» Сергій Аксьонов пообіцяв вирішити питання щодо викладання української мови: «Ми обговорили можливість надання коштів, у тому числі на підготовку цих вчителів. Не з їхньої провини сталася ця ситуація, при цьому українська мова на території республіки є однією з державних, тому буде її викладання за бажанням у школах».
Державна? Тоді чому в Таврійському національному університеті ім. В. Вернадського ліквідували факультет української філології? Закрили і українську гімназію в Сімферополі. А з більш ніж двадцяти «україномовних» шкіл зробили кілька переповнених класів по 40 чоловік. Не кращою є ситуація і з кримськотатарською мовою, якою на весь півострів навчають лише 4895 дітей. Для порівняння: у 2008-2009 навчальному році рідну мову вивчали 34 610 дітей кримськотатарської національності. У 2013-2014 навчальному році в Криму налічувалося 7 шкіл з українською мовою навчання і загальною кількістю учнів близько 13 тисяч. Наразі залишилися тільки 2 школи, які можуть прийняти не більше 2000 осіб.
«Міністр освіти» Криму Наталя Гончарова у всіх інтерв’ю пояснює це банальним зниженням попиту на українську та кримськотатарську мови. В свою чергу, батьки обурені такими коментарями й діями окупантів, які, як і сто, і двісті років тому, забороняли українську мову.
«На перших батьківських зборах у серпні нам сказали: «Хто хоче навчатися українською мовою, підніміть руки», і запропонували написати заяву. З 28 чоловік підійшли 17. Це більше половини, вважайте, більшість! Ще троє висловили бажання навчатися кримськотатарською мовою. Я заповнила дитині щоденник українською, вгорі написала місяць — «вересень». Син повернувся додому, зайшов на кухню й каже: «Там усе російською, ти мене надурила». У щоденнику все було перекреслене, і написано «сентябрь» червоною пастою. Так-от, я не дурю своїх дітей, і я не захоплювала Крим! На наші скарги дивляться крізь пальці, сьогодні 17 жовтня, а проблему ніхто не хоче вирішувати. Це зробили спеціально, штучно! Тато Данилові увечері так і сказав: «Спочатку, синку, вони забрали нашу землю, а тепер забирають твою мову». Не подумайте, ми не якісь «бендерівці», просто наше законне право розтоптали. Конституція Криму — це папірець, де насправді не три державні мови», — розповідає Ірина, матір першокласника.
«А за нас взагалі забули, — перебиває Ельзара, — татари чинять спротив, блокують Крим. Тому кримськотатарські школи позакривали, кажуть, бажаючих нема. Як нема? В нас навіть більше, ніж до українських, і ми неодноразово це казали, але нас ніхто не чує».
Оскільки вивчення української нема, а факультативи відбуваються за старими підручниками, моє зацікавлення викликали нові посібники з історії. Візьмемо видання 2014 року «Історія Росії» за 11 клас під редакцією О. Левандовського.
На сторінці 74 зустрічаємо елемент російського шовінізму: «Політична лихоманка, що охопила центральні райони Росії, не могла оминути національні околиці (Прибалтика, Білорусь, Україна, Середня Азія), де виникало безліч ліберально-буржуазних і соціалістичних партій…». Автор перелічує цілі сучасні держави, при цьому називає їх не регіонами чи іншими територіальними утвореннями, а іменує просто — національні околиці. Немовби Україна разом з мешканцями Балтії, котрі мешкають у Євросоюзі, — це околиця Росії.
Пакт Молотова-Ріббентропа у книзі описується найбільш правдоподібно, при цьому період Великої Вітчизняної війни знову наповнений «совковим» пафосом на кшталт, «як вони могли, Сталін же домовився з Гітлером про поділ Європи…». Виходить, тайкома ділити Європу можна, приносячи горе на чужу землю, а підступно вдиратися на російську територію (автор усе радянське намагається зробити російським) — це ай-ай-ай як несправедливо щодо Йосипа Віссаріоновича.
Дві чеченські війни, в яких Росія зазнала поразки, згадуються у двох абзацах: «Реформування армії підвищило її боєготовність. До середини 2000 року федеральні війська розгромили більшу частину організованих бойових формувань сепаратистів і взяли під свій контроль практично всі міста й села Чечні. Почався новий етап антитерористичної операції. Основну частину військових підрозділів було виведено з території республіки, і влада там перейшла до створеної за наказом Президента РФ цивільної Адміністрації Чечні та її органів на місцях. У березні 2003 року в Чечні відбувся референдум, який схвалив нову конституцію республіки як рівноправного суб’єкта Російської Федерації. Незабаром відбулися вибори законного Президента Чечні. Ним став А. Кадиров».
Доходиш висновку, що про цю подію авторові й написати нема чого, щоб не збрехати, — Росія влаштувала Чечню на Донбасі, обзиваючи Україну «хунтою», а в своїй Чечні провела псевдореферендум і зробила Героєм Росії спочатку Ахмада Кадирова, який воював з федеральними військами, а потім — його сина, який вбив росіянина вперше у 16 років. Чому ж не розповісти школярам усієї правди?
Рушаємо далі. Половину параграфа присвячено реформам і програмам Путіна — Медведєва — Путіна та взаємним контактам з НАТО, співпраця з яким, виявляється, до останніх подій була значно глибшою, ніж в України з її намірами щодо вступу. І, немовби виправдання, червоною ниткою через всю сторінку йде окремий абзац: «У січні 1996 року Російська Федерація була прийнята до Ради Європи, що стало визнанням миролюбного курсу нашої країни…». А от про виключення з «Великої вісімки» автор тактично не згадує. За що Росію виключили, не знаєте?
А тепер апогей в описі подій у нашій країні. «Влада України не перший рік вела перемовини з Європейським Союзом про вступ до нього як його асоційованого члена, проте в останню мить Президент України відмовився від погодження сторонами дати підписання угоди і переніс на невизначений термін. Це викликало хвилю обурення серед тих громадян України (переважно у західних областях), які пов’язували свою долю не з Росією, а з Заходом. Символом «майдану» став запеклий русофоб і поплічник фашистів — С. Бандера. Це викликало відповідну реакцію в Криму та південно-східних областях України, заселених переважно російськомовним населенням. Там почалися масові демонстрації під прапорами РФ. У цих умовах Верховна Рада Криму прийняла рішення про входження до складу РФ, призначивши на 16 березня референдум, за підсумками якого 96,77% кримчан і 95,6% севастопольців висловилися за возз’єднання з Росією… Було створено Кримський федеральний округ». Тут відверта брехня ллється з кожного речення — хвилю обурення вчинок Януковича викликав у всієї України, протестували навіть у Донецьку та Луганську, не кажучи вже про Харків і Одесу. Не кажучи вже про те, що Степан Бандера ніколи не був символом жодного з Майданів. Як звичайно, у всьому «бендерівці» винні. Вочевидь, автори Кисельова передивилися перед написанням цього розділу.
Масові демонстрації були проплачені, як і організовані збройні штурми державних установ спецпризначенцями російських спецслужб, в той час у ближніх дворах стояли тоновані мікроавтобуси з краснодарськими номерами, під зав’язку набиті зброєю. Все це я бачив у Донецьку на власні очі. Чи з МДУ видніше? Про «зелених чоловічків» і солдатську медаль «За повернення Криму» теж забули? Чи як взвод псковських десантників рачкував від Юлія Мамчура, який ішов зі своїми підлеглими без зброї, але з прапором частини? Цей акт агресії проти ЗСУ і його народу теж був одним з елементів референдуму.
Наприкінці підручника є словничок. Так-от, у ньому термін «референдум» трактується як «всенародне голосування, яке проводиться у зв’язку з прийняттям нової конституції, важливих законів чи внесенням до них змін». Тоді, виходячи з цього, під автоматами «ввічливих людей» до Криму приїхало проголосувати все населення України, чи, може, Крим і є весь народ України, чи 16 березня вносилися зміни до Конституції країни?
Колегія авторів дає визначення поняттю «фашизм» — це «ідеологія войовничого шовінізму й расизму; засновані на цій ідеології політичні течії, а також державний лад, спрямований на знищення демократії, встановлення режиму жорсткої реакції і зовнішню агресію». Класичний випадок — звинуватити Україну в фашизмі, а потім написати визначення терміна і самому цілковито йому відповідати. Збіг? Не вважаю!

Олександр КУРКОВ
http://farwater.net/sotsium/krym-2015-polnoe-otsutstvie-ukrainskogo-yazyka-i-lzhivye-uchebniki-istorii/

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 05.02.2016 > Тема "Крим - наш дім"