Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2841)
З потоку життя (5993)
Душі криниця (3337)
Українці мої... (1437)
Резонанс (1450)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1640)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НА – НАСТУПНА?
Рос╕я розпочала в Груз╕╖ в╕йну за встановлення нового св╕тового порядку. Груз╕я – це перший...


СВ╤Т ПРОКИНУВСЯ: ГОЛОВНИЙ П╤ДСУМОК ГРУЗИНО-РОС╤ЙСЬКО╥ В╤ЙНИ
Головне питання – чи в╕рно оц╕нив св╕т те, що тод╕ трапилося, та чи не була в╕дкрита саме...


В УКРА╥Н╤ ВШАНОВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ЖЕРТВ ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ
У Ки╓в╕ пройшли поминально-церемон╕альн╕ заходи за жертвами трагед╕╖ 1937-38 рок╕в.


НА ЯКУ РОЗВ╤ДКУ ПРАЦЮВАЛИ УКРА╥НСЬК╤ РАДЯНСЬК╤ ПИСЬМЕННИКИ?
Нин╕ нер╕дко критикують укра╖нських радянських письменник╕в. Адже вони сп╕вали диф╕рамби кату...


АРХ╤ВИ К╫Б: АКАДЕМ╤К БАЖАН ОЧИМА ДОНОЩИК╤В
Документи колишньо╖ радянсько╖ спецслужби – ЧК-НКВД-К╫Б збер╕гаються у фондах Галузевого...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 05.02.2016 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 05.02.2016
НЕЗАЛЕЖН╤СТЬ №1:КОЛИ ГРУШЕВСЬКИЙ ╥╥ ОГОЛОСИВ, ЧОМУ ВИННИЧЕНКО СУМН╤ВАВСЯ, А ╢ФРЕМОВ БУВ ПРОТИ

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

(Продовження. Поч. у № 5)

«Агенти Антанти, – писав Дмитро Дорошенко у сво╖х спогадах, – пильно стежили за тим, що д╕╓ться в Ки╓в╕, ╕ коли стався розрив м╕ж Укра╖ною ╕ Рос╕╓ю (п╕сля зв╕сного ультиматуму Ради московських народних ком╕сар╕в), то Франц╕я й Англ╕я посп╕шили ╕з оф╕ц╕альним визнанням Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки».
Дорошенко вважав, що держави Антанти давно махнули рукою на б╕льшовицьку Рос╕ю ╕ перенесли сво╖ погляди на молоду Укра╖ну у спод╕ваннях, що вона триматиме фронт ╕ зав’яже там значну частину австр╕йського та н╕мецького в╕йська. Саме це було прагматичним мотивом для визнання Укра╖нсько╖ республ╕ки.
Отже, на самому початку грудня французький генерал Табу╖ нав’язу╓ стосунки ╕з Генеральним Секретар╕атом УНР та в╕д ╕мен╕ Франц╕╖ запиту╓ щодо «ф╕нансово╖ та техн╕чно╖ допомоги, яку союзники могли б дати Укра╖н╕, щоб допомогти ╖╖ велетенськ╕й робот╕ орган╕зац╕╖ та в╕дродження».
21 грудня (3 с╕чня) 1918 року Табу╖ оф╕ц╕йно ╕нформу╓, що Уряд Французько╖ Республ╕ки призначив його «Ком╕саром Французько╖ Республ╕ки при Уряд╕ Укра╖нсько╖ Республ╕ки».
29 грудня (11 с╕чня) 1918 року Ки╖в ╕ Париж оф╕ц╕йно ув╕йшли у дипломатичн╕ стосунки.
Сл╕дом за Франц╕╓ю Укра╖ну визнала Велика Британ╕я, про що ╕ пов╕домила «Нова Рада» вже 9 (21) с╕чня.
Згодом, вручаючи сво╖ в╕рч╕ грамоти прем’╓ру Винниченку, представник Британ╕ Г. П╕ктон Ба╜е заявив, що ус╕ союзники об’╓днан╕ сп╕льною метою остаточного повалення прусського м╕л╕таризму ╕ затвердження права на ╕снування «малих нац╕й».
28 грудня 1917 року укра╖нську делегац╕ю на мирних переговорах у Брест╕ в╕д ╕мен╕ ус╕х чотирьох держав визнав ╕ австр╕йський м╕н╕стр закордонних справ граф Черн╕н:
«Ми взна╓мо укра╖нську делегац╕ю як делегац╕ю самост╕йну ╕ як правосильне заступництво самост╕йно╖ народно╖ республ╕ки Укра╖нсько╖».
Формальне визнання Укра╖ни мало м╕ститися у текст╕ мирно╖ угоди – так про це пов╕домляла ки╖вська преса у перш╕ дн╕ 1918 року.
Зв╕ти з мирних переговор╕в у Брест╕ також приносили ╕ тривожн╕ в╕стки:
«На зас╕даннях 29 та 30 грудня, п╕д час обговорення питань про територ╕альн╕ розмежування, генерал Гофман заявив: «Рос╕йська делегац╕я розмовля╓ так, н╕би вона вв╕йшла переможцем на германську територ╕ю та мала право диктувати сво╖ умови.
Я мушу звернути ╖╖ увагу на той факт, що в д╕йсност╕ германська арм╕я займа╓ рос╕йську територ╕ю, ╕ мушу зазначити, що рос╕йська делегац╕я вимага╓ для народ╕в прав на самовизначення – в таких умовах, яких сам рос╕йський уряд не додержу╓ на власн╕й територ╕╖.
Б╕лоруський з’╖зд, що оголосив у М╕нську незалежн╕сть б╕лоруського народу, був роз╕гнаний кулеметами та багнетами.
П╕сля зв╕стки про Укра╖нську незалежн╕сть, петроградський уряд послав на Укра╖ну велик╕ в╕йськов╕ сили».
Отже, представники Центральних держав, як ╕ Франц╕я з Англ╕╓ю, вже наприк╕нц╕ грудня сприймали Укра╖ну як самост╕йну державу.
Б╕льш того, на словах укра╖нську незалежн╕сть визнав ╕ представник петроградського уряду – Лев Троцький.
Слова Троцького п╕д час переговор╕в у Брест╕ укра╖нська ╕ – майже завжди – укра╖номовна «Нова Рада» циту╓ рос╕йською:
«Заслушав оглашённую украинской делегацией Генерального Секретариата ноту Украинской Народной Республики, русская делегация в полном соответствии с признанием прав каждой нации на самоопределение вплоть до полного отделения заявляет со своей стороны, что не имеет никаких возражений против участия украинской делегации в мирных переговорах».
Це створювало певний дисонанс: з одного боку – заяви про «самовизначення аж до повного в╕дд╕лення» за столом високих переговор╕в, а з ╕ншого – в╕йськова агрес╕я, що ширилася з захопленого б╕льшовиками Харкова навс╕б╕ч.
На початку грудня у Ки╓в╕ в╕дбувся з’╖зд рад роб╕тничих, солдатських ╕ селянських депутат╕в. Його початок зб╕гся ╕з висуненням Троцьким ╕ Лен╕ним ультиматиму, а завершення передувало проголошенню Третього Ун╕версалу.
Той ультиматум обговорювався на з’╖зд╕ досить жваво. За резолюц╕ю, яка засуджувала пол╕тику Троцького та Лен╕на та п╕дтримувала позиц╕ю Генерального Секретар╕ату, проголосувало 2479 делегат╕в з’╖зду. ╤ще дв╕ особи проголосувало проти, а 19 – утрималося.
Б╕льшовики з самого початку зрозум╕ли, що вони на цьому з’╖зд╕ не б╕льшовики, тобто б╕льшост╕ не складають: б╕льшовицьких делегат╕в набралося десь лише з п╕втори сотн╕.
Тому ╖хня фракц╕я на з’╖зд╕ залишила Ки╖в, пере╖хала до Харкова, захопила його у сво╖ руки, з╕брала там ╕нший «всеукра╖нський» з’╖зд ╕ проголосила там «радянську владу на Укра╖н╕».
«Тепер уже московськ╕ б╕льшовики, д╕йсн╕ аранжери ц╕ло╖ справи, могли говорити, що то не Москва вою╓ з Укра╖ною, а радянська Укра╖на з╕ сво╖м центром у Харков╕ бореться проти буржуазно╖ Укра╖ни з ╖╖ Центральною Радою у Ки╓в╕», — згадував т╕ дн╕ Дмитро Дорошенко.
De facto м╕жнародна суб’╓ктн╕сть Укра╖ни була визнана ╕ще до проголошення формально╖ незалежност╕ – на п╕дстав╕ Третього Ун╕версалу.
Але дехто з батьк╕в-засновник╕в Укра╖нсько╖ республ╕ки вважав, що правова позиц╕я, сформована цим документом, може бути заслабкою для подальших м╕жнародних переговор╕в.
Михайло Грушевський публ╕чно заявляв згодом, що проголошення незалежност╕ було необх╕дним з двох причин.
Перша була зумовлена необх╕дн╕стю завершення мирних переговор╕в ╕з Центральними державами. Укра╖нська республ╕ка мала р╕шуче в╕дмежуватися в╕д «ком╕сар╕в» ╕ «повести д╕ло миру зовс╕м самост╕йно, як окрема, суверенна, незалежна держава».
Друга причина: допоки не було сказано останн╓ слово про незалежн╕сть Укра╖ни, – становище дозволяло б╕льшовикам виставляти боротьбу проти Ки╓ва як внутр╕шн╕й конфл╕кт м╕ж парт╕ями, а не як зовн╕шню агрес╕ю на молоду республ╕ку.
Грушевський вважав, що ситуац╕я вимага╓ зараз р╕шуче в╕дд╕литися в╕д занурено╖ у заколоти Рос╕╖. Незалежн╕сть, на його думку, – була необх╕дною умовою усп╕шност╕ укра╖нського проекту.
«…Весь той тяжкий ╕ небезпечний шлях до повного тр╕умфу наших демократичних ╕ соц╕альних завдань Укра╖нська Народна Республ╕ка мусить пройти самост╕йно, як незалежна держава…» – писав голова революц╕йного парламенту.
«У так╕й страшн╕й боротьб╕ треба бути своб╕дним ╕ незв’язаним! Се перша умова ╕ велика необх╕дн╕сть – вимога самост╕йност╕, котро╖ тому мусять до останнього боронити вс╕, кому дорог╕ ╕нтереси Укра╖ни ╕ ╖╖ трудового народу».
Грушевський, попри притаманну розлог╕сть стилю, був у ц╕й позиц╕╖ найб╕льш ч╕ткий: незалежн╕сть – тепер, решта питань – пот╕м.
Але не вс╕ думали саме так, вважаючи, що документ ма╓ м╕стити не т╕льки декларац╕ю державно╖ незалежност╕, а й ц╕ле бачення ново╖ держави. ╤ тому до Центрально╖ Ради ввечер╕ 9 (22) с╕чня було подано ц╕лих три проекти Четвертого Ун╕версалу!

Три верс╕╖ Четвертого Ун╕версалу

Спочатку серед член╕в Центрально╖ Ради виникла дискус╕я, чи проголошувати незалежн╕сть просто зараз, чи зачекати скликання Укра╖нських Установчих Збор╕в.
В╕дголоски ц╕╓╖ дискус╕╖ зазвучали з газетних шпальт. Серг╕й ╢фремов, заступник Грушевського у Центральн╕й Рад╕, пост╕йний автор та сп╕вредактор «Ново╖ Ради», вважав, що питання державно╖ самост╕йност╕ не на час╕: Укра╖на ╕ще заслабка для цього кроку.
Вдень перед ╕сторичним зас╕данням революц╕йного парламенту «Нова Рада» виходить ╕з статтею ╢фремова «Непотр╕бний туман»:
«Серед укра╖нських круг╕в поширилась дуже останн╕м часом думка про самост╕йн╕сть Укра╖ни, — не так про саму самост╕йн╕сть, як про публ╕чне опов╕щення ╖╖, про заман╕фестування в форм╕ певного акту».
╢фремов у т╕й статт╕ спочатку взявся роз’яснити позиц╕ю сво╖х опонент╕в, позаяк, на думку багатьох, самост╕йн╕сть вже ╓ фактом – чому б не опов╕стити про цей факт, не закр╕пити його?! Мовляв, це буде власне ╕м’я, прикладене до реч╕. Мовляв, оголошення незалежност╕ допоможе внутр╕шньому зм╕цненню державно╖ влади, а ще б╕льшу вагу цей акт матиме у м╕жнародн╕й пол╕тиц╕.
Натом╕сть сам ╢фремов мав певн╕ застереження, побоюючись, що «новий акт, якщо його буде видано, т╕льки ще раз стрясе без жадно╖ потреби пов╕тря, ще раз з╕б’╓ порожню п╕ну на поверху нашого життя, яка хутко роз╕йдеться, не лишивши по соб╕ н╕якого твердого сл╕ду».
В╕н вважав, що питання незалежност╕ – це питання, яке можна вир╕шити силою ╕ т╕льки силою: «А сили словами, хоч би й якими гарними чи р╕шучими, не додаси» – слова завжди залишаються словами.
Але Грушевський знайшов потр╕бн╕, сильн╕ш╕ слова.
Ввечер╕ Грушевський переконав збори, що Центральна Рада представля╓ волю вс╕х верств укра╖нського народу ╕ «всякое промедление смерти подобно» – революц╕йний момент вимага╓ р╕шучого вчинку, який створив би ширшу перспективу для подальшо╖ визвольно╖ боротьби.
9 (22) с╕чня розпочалося закрите зас╕дання Мало╖ Ради, на якому Михайло Грушевський, Володимир Винниченко та Микита Шаповал разом ╕з Миколою Солтаном внесли три р╕зн╕ проекти Четвертого Ун╕версалу.
Проект Грушевського був найкоротшим.
Укра╖нський народ – ╕шлося у цьому проект╕ – п╕сля втрати сво╓╖ державност╕ протягом ц╕лих в╕к╕в виявляв незламну волю до нац╕онального визволення, ╕ що тепер настав час нарешт╕ зд╕йснити великий ╕деал, яким ╓ ц╕лковита незалежн╕сть Укра╖ни та ╖╖ державна самост╕йн╕сть.
«З огляду на це Центральна Рада, як представництво вс╕х верств укра╖нського народу, оголошу╓ самост╕йн╕сть Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки, а урядов╕ доруча╓ перевести орган╕зац╕ю держави, яка ма╓ бути демократичною республ╕кою», – так згадував зм╕ст проекту Грушевського один ╕з член╕в революц╕йного парламенту Микола Ковалевський.
Два ╕нш╕ проекти представили Володимир Винниченко та Микита Шаповал разом ╕з Миколою Солтаном.
Обидва ц╕ проекти дуже в╕др╕знялися в╕д запропонованого Грушевським. Окр╕м акту самост╕йност╕, вони м╕стили ц╕лу картину перебудови Укра╖нсько╖ республ╕ки.
╤ проект Винниченка, ╕ проект Шаповала-Солтана пропонували способи розв’язання таких питань, як спос╕б розв’язання земельно╖ справи та нац╕онал╕зац╕╖ певних д╕лянок промисловост╕.
Винниченко гаряче боронив св╕й проект. Результатом став компром╕с. Текст, який був запропонований Грушевським, був доповнений окремими положеннями ╕нших двох проект╕в.
Микола Ковалевський стверджував у сво╖х спогадах, що запозичен╕ з проект╕в Винниченка та Шаповала-Солтана соц╕ально-економ╕чн╕ постулати набули у ц╕й редакц╕╖ лаг╕дн╕шо╖ форми, н╕ж у першотвор╕.
Спочатку дискус╕╖ навколо тексту точилися пом╕ж укра╖нськими фракц╕ями революц╕йного парламенту: соц╕ал╕стами-федерал╕стами, одним з найб╕льш впливових представник╕в яких був Серг╕й ╢фремов, соц╕ал╕стами-революц╕онерами (Голубович, Шаповал, Ковалевський, Грушевський) та представниками соц╕ал-демократично╖ роб╕тничо╖ парт╕╖, л╕дером яко╖ був прем’╓р Володимир Винниченко.
10 (23) с╕чня до дискус╕╖ долучилися решта «неукра╖нських» фракц╕й: представники Бунда, представники польських ╕ рос╕йських парт╕й. Саме Бунд ╕ меншовики р╕шуче виступили проти проголошення самост╕йност╕.
Один ╕з рос╕йських соц╕ал╕ст╕в (Коваленко згаду╓ Рябцова) виступив ╕з заявою, що проголошення державно╖ самост╕йност╕ Укра╖ни – це удар ножем у спину ╓дност╕ пролетар╕ату ц╕ло╖ Рос╕╖, а тому це – акт реакц╕╖.
Натом╕сть польський соц╕ал╕ст Корсак без застережень висловився за прийняття Ун╕версалу. ╤нш╕ фракц╕╖ вносили сво╖ правки, ╕ деяк╕ з них ув╕йшли до остаточно╖ верс╕╖ тексту.
Зас╕дання розтягнулося на три дн╕ – з вечора 9 с╕чня до п╕зньо╖ ноч╕ 11-го. Проте ус╕ ц╕ дн╕ Ки╖в не надто переймався майбутн╕м проголошенням незалежност╕ – кияни були захоплен╕ обговоренням ╕ншо╖, шокуючо╖ ╕стор╕╖.
Б╕льшовики роз╕гнали Установч╕ Збори ╕ розстр╕ляли демонстрац╕╖ на захист демократ╕╖ у Москв╕ та Петроград╕.

«Караул устал»

5 (18) с╕чня Соловецький монастир оголосив себе республ╕кою ченц╕в. У будь-який ╕нший день ця новина стала б сенсац╕╓ю, але не цього разу. Газети були переповнен╕ пов╕домленнями про кривав╕ под╕╖ у Петроград╕ ╕ Москв╕.
6 (19) с╕чня 1918 року матрос Железняк звернувся до голови Всерос╕йських Установчих Збор╕в ╕з ╕сторичною фразою «Караул устал» ╕ наказав депутатам залишити сес╕йну залу у Тавр╕йському палац╕. У той день Лен╕н оголосив Сов╕ти верховною владою.
В╕дтод╕ Тавр╕йський палац був зачинений на замок, а перед входом стояла варта, озбро╓на кулеметами та двома легкими гарматами.
У Петроград╕ ╕ Москв╕ розпочалися масов╕ демонстрац╕╖ на захист демократ╕╖.
У Москв╕ сутички м╕ж б╕льшовиками ╕ ман╕фестантами тривали два дн╕. Пов╕домлялося, що на вулицях – сила-силенна труп╕в ╕ кров╕, повсюди чути постр╕ли з рушниць ╕ кулемет╕в. На якийсь час у стар╕й рос╕йськ╕й столиц╕ добровольч╕ загони перемогли червоноарм╕йц╕в.
З Петрограда ж газети пов╕домляли геть невт╕шн╕ новини:
«Демонстранти на чол╕ ╕з членами Установчих Збор╕в сформували маси у десятки тисяч, як╕ рушили до Тавр╕йського палацу. (…) Червоногвард╕йц╕ намагаються роз╕гнати демонстрант╕в. Чути постр╕ли. ╢ вбит╕ та поранен╕. Одначе ентуз╕азм демонстрант╕в великий. Ус╕ впевнен╕, що Установч╕ Збори функц╕онуватимуть ╕ спасуть кра╖ну».
Б╕льшовики зупинили випуск преси, конф╕скували наклади ╕ заарештували сп╕вроб╕тник╕в редакц╕й «Вол╕ Народу», «Дня», «Солдатсько╖ газети» та «С╕ро╖ шинел╕».
З Ростова-на-Дону пов╕домляли, що м╕стом кружляють чутки про те, що Лен╕н, Троцький та ╕нш╕ б╕льшовики отримували грош╕ з н╕мецьких банк╕в.
Останньою прийшла зв╕стка, що на самого Лен╕на вчинений замах, але в╕н врятувався – поранений його секретар Платтен.
Кожне пов╕домлення перекривало сенсац╕йн╕стю попередн╓. ╤, врешт╕-решт, 9 (22) с╕чня, – коли у Ки╓в╕ був внесений проект Четвертого Ун╕версалу, – Всерос╕йський Центральний виконавчий ком╕тет опубл╕кував декрет про розпуск Всерос╕йських Установчих Збор╕в.
Укра╖нськ╕ Установч╕ Збори, у свою чергу, так ╕ не змогли з╕братися: через б╕льшовицьку агрес╕ю вибори подекуди просто не в╕дбулися, подекуди – обран╕ делегати через во╓нн╕ д╕╖ не мали можливост╕ д╕статися Ки╓ва.

«Однин╕ Укра╖нська Народна Республ╕ка ста╓ самост╕йною, н╕ в╕д кого незалежною, в╕льною, суверенною державою укра╖нського народу»

Веч╕рн╕ ╕ нав╕ть н╕чн╕ зас╕дання тод╕ були звичайною справою. Закрит╕ дискус╕╖ тривали у Мал╕й Рад╕ майже до само╖ п╕вноч╕ 11 (24) с╕чня. ╤стор╕я донесла точний час, коли розпочалося урочисте зас╕дання, — 00 годин 20 хвилин в н╕ч з 11 (24) на 12 (25) с╕чня 1918 року.
Чутки про визначну ╕сторичну под╕ю почали ширитися ран╕ше, ╕ навколо Будинку Центрально╖ Ради на Володимирськ╕й вулиц╕ з╕брався великий натовп. Люди прагнули стати св╕дками ╕сторичного моменту.
Багато публ╕ки набилося на балкони сес╕йно╖ зали та терпляче чекали початку.
По оп╕вноч╕ на сцену вийшов Голова Центрально╖ Ради Михайло Грушевський та Голова Генерального Секретар╕ату Володимир Винниченко.
Зал вибухнув оплесками.
«Висок╕ збори! – почина╓ Грушевський. – Укра╖нськ╕ Установч╕ Збори, призначен╕ Трет╕м Ун╕версалом, не могли з╕братись у призначений день 9 с╕чня тому, що останн╕ми днями виникли всяк╕ заколоти. Тим часом обставини зложилися так, що в╕дкладання Установчих Збор╕в не можна довше терп╕ти.
Народ наш прагне миру. ╤ Укра╖нська Центральна Рада доложила ус╕х зусиль, щоб дати мир негайно. Але петроградське правительство, Сов╕т народних ком╕сар╕в, оголошу╓ нову «священну» в╕йну, а з другого боку, це правительство насила╓ в╕йсько сво╓, червоногвард╕йц╕в та б╕льшовик╕в на Укра╖ну ╕ веде з нами братовбивчу в╕йну.
Щоб дати нашому правительству змогу довести справу миру до к╕нця ╕ захистити в╕д усяких замах╕в на нашу кра╖ну, Укра╖нська Центральна Рада постановила не в╕дкладати до Установчих Збор╕в т╕ справи.
В ц╕й ц╕л╕ Укра╖нська Центральна Рада вже з 9 с╕чня в╕дбувала перманентне, безперервне зас╕дання аж до цього часу ╕ постановила проголосити Четвертий Ун╕версал!
Запрошую висок╕ збори вислухати Ун╕версал!».
«Присутн╕, ус╕ як один встають, – пише репортер «Ново╖ Ради». — Наста╓ урочиста напружена тиша. Професор Грушевський твердим, трохи схвильованим голосом, ясно вимовляючи кожне слово, голосно чита╓ Четвертий Ун╕версал.
╤сторична, незабутня хвилина… Коли в╕н прочитав слова Ун╕версалу: «Однин╕ Укра╖нська Народна Республ╕ка ста╓ самост╕йною, н╕ в╕д кого незалежною, в╕льною, суверенною державою укра╖нського народу», — буря овац╕й потрясла ст╕ни залу зас╕дань. Крики «Слава самост╕йн╕й Укра╖н╕!» злились у сп╕льний переможний гук раба, вирваного з криваво╖ невол╕».
Гарячий ентуз╕азм ╕ захоплен╕ вигуки було чутно, коли Грушевський зачитував т╕ м╕сця, де ╕шлося, що влада тепер належатиме Укра╖нськ╕й Центральн╕й Рад╕ та ╖╖ виконавчому органу, який матиме назву Ради народних м╕н╕стр╕в.
Аплодисменти переривали його, коли йшлося про встановлення миру й очищення Укра╖ни в╕д б╕льшовик╕в.
Крики «Слава!» грим╕ли, коли Грушевський оголосив, що земля передаватиметься трудовому народу без викупу, на п╕дстав╕ закону «про скасування власност╕ ╕ соц╕ал╕зац╕ю земл╕».
Л╕си, води ╕ надра, «яко добро укра╖нського трудящого народу», переходять в порядкування Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки.
«У самост╕йн╕й Народн╕й Республ╕ц╕ Укра╖ни не повинен терп╕ти н╕ один трудящ╕й чолов╕к».
«За старого ладу торговц╕ та р╕жн╕ посередники наживали на б╕дних пригноблених клясах величезн╕ кап╕тали. Однин╕ Народна Укра╖нська Республ╕ка бере в сво╖ руки найважлив╕ш╕ галуз╕ торговл╕ ╕ вс╕ доходи з не╖ повертатиме на користь народу».
Також встановлювався державний контроль за ус╕ма експортними й ╕мпортними операц╕ями, «щоб не було тако╖ дорожнеч╕, яку терплять найб╕дн╕ш╕ кляси через спекулянт╕в».
Четвертий Ун╕версал п╕дтверджував ус╕ демократичн╕ свободи, що були проголошен╕ у Третьому.
Усе це виклика╓ збуджену реакц╕ю зала. Врешт╕, коли Грушевський вимовив останн╕ слова Ун╕версалу, що закликали вс╕х громадян самост╕йно╖ Укра╖ни непохитно стояти на сторож╕ здобутк╕в вол╕ та прав, ус╕ма силами боронити свою волю в╕д ворог╕в, зал вибуха╓ сп╕вом нац╕онального г╕мну: «Ще не вмерла Укра╖на!».
«Особливу експансивн╕сть проявляють хори», — зауважив репортер опозиц╕йно╖ до Центрально╖ Ради газети «К╕евлянинъ».
Ун╕версал ставлять на по╕менне голосування. «За» голосують ус╕ укра╖нськ╕ фракц╕╖.
«В╕дпов╕д╕ «за», що дружно сл╕дують одна за ╕ншою, нав╕ть створюють ╕люз╕ю майбутнього визнання Ун╕версалу одностайно, — пише той самий репортер. – Це враження порушу╓ться, щойно черга голосування доходить до представник╕в нац╕ональних меншостей.
«Член Ради Чижевський? – ч╕тко викрику╓ секретар Ради п. ╢рем╕╖в.
«Проти!» — в╕дпов╕да╓ п. Чижевський, який першим порушу╓ гармон╕ю укра╖нських голос╕в».
Тут трапля╓ться неспод╕ванка: першому голосу «проти» починають аплодувати на хорах. Аплодисменти спричиняють обурен╕ вигуки ╕ свист решти.
«Меншост╕» проголосували у такий спос╕б: «меншовики» ╕ представники «Бунда» — оч╕кувано «проти». Соц╕ал-революц╕онери, Об’╓днана ╓врейська соц╕ал╕стична робоча парт╕я, «Поал╓й-Ц╕он» та польський Централ – утримались в╕д голосування. Польська парт╕я соц╕ал╕ст╕в – «за». С╕он╕сти на зас╕данн╕ були в╕дсутн╕.
У голосуванн╕ брали участь 49 член╕в Мало╖ Ради, з них: 39 – «за», 4 – «проти», 6 – утрималось.
Грушевський оголошу╓: «Ун╕версал про самост╕йн╕сть Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки прийнятий!». Зал вдруге вибуха╓ криками «Слава!» та сп╕вом нац╕онального г╕мну.

Сумн╕ви, побоювання та переляк

Реакц╕я сусп╕льства не була такою однозначно рад╕сною. Вже на самому зас╕данн╕ п╕сля урочисто╖ промови прем’╓ра В. Винниченка слово взяв представник меншостей – К. Сухових.
Його промова викликала збурення в зал╕.
«Ми не бачимо в обставинах проголошення повного волевиявлення укра╖нського народу. Цей акт виник якось випадково ╕ скоросп╕ло, н╕бито як╕сь прихован╕ обставини, про як╕ ми н╕чого не зна╓мо, примушують якнайшвидше зд╕йснити цей акт. Не в таких умовах в╕н мав би зд╕йснитися!».
Слова промовця явно дисонували загальному настрою публ╕ки. Хори влаштували оратору обструкц╕ю. Промову просто «закашлюють». Грушевський намага╓ться навести лад у зас╕данн╕.
«Мало оголосити Ун╕версал!.. (…) Треба мати впевнен╕сть, що ╕снують творч╕ сили вт╕лити його в життя. Це оголошення самост╕йност╕ загрожу╓ пол╕тичними небезпеками. Але ╕ще б╕льш сильними ╓ сумн╕ви у царин╕ економ╕чн╕й… 300 рок╕в Укра╖на не жила самост╕йним економ╕чним життям…
А ф╕нансова пол╕тика молодо╖ укра╖нсько╖ республ╕ки? Де грош╕? Адже т╕ пап╕рц╕, що зараз друкують, – х╕ба це грош╕?! Що таке бюджет – чи зна╓ це наша республ╕ка? Де валюта? Чи мислимо встановити контроль над банками, центри яких перебувають за межами Укра╖ни?».
Промову знову ╕ знову переривають см╕хом, аплодисментами, галасом ╕ вигуками: «Геть!», «Досить!».
Грушевський знову намага╓ться навести лад ╕ нагаду╓ з╕бранню про велич моменту.
Сухових врешт╕ завершу╓: «Я не дивуюся, коли мен╕ заважали говорити у перш╕й половин╕ промови. Але коли таке ко╖ться, коли я вимовляв завершальн╕ слова, то я з упевнен╕стю можу сказати: так, б╕льшовики вже тут, у ст╕нах Ради!».
Годинник в╕дбив другу годину ноч╕, коли головуючий – професор Грушевський — робить у зас╕данн╕ перерву до вечора наступного дня.
Так, у сумн╕вах ╕ в╕длуннях в╕йни Укра╖на проголосила свою незалежн╕сть.

Приватн╕ оголошення та ╕нш╕ газетн╕ шпальти

Студенти об╕цяли в сво╖х оголошеннях п╕дготувати г╕мназист╕в до ╕спит╕в. Перша ки╖вська нормальна школа вод╕╖в в╕дкривала наб╕р у нову групу вже 20 с╕чня.
Хтось продавав 6-ти, 5-ти, 4-х та трик╕мнатн╕ квартири у шестиповерховому будинку на Тарас╕вськ╕й. «Потр╕бна квартира 6-8 к╕мнат у центр╕. Ц╕на не ма╓ значення. Звертатися: Пушк╕нська, 8, кв. 9».
Прода╓ться: Б╕нокл╕ Цейса, Три корови, Два коня, Кава, Мило, Мед, Сода, Нашатирь, С╕рка, Сульфат, Цемент.
Ж. Руссель запрошував прийти прим╕рити корсети, нап╕вкорсети та бюстотримач╕.
Другий м╕ський театр п╕д орудою Миколи Садовського рекламував вистави «В╕й», «Сорочинський ярмарок», «Гетьман Дорошенко».
К╕нотеатр «Експрес» на Хрещатику, 25 об╕цяв стр╕чку «Сльози б╕дних матер╕в» за участ╕ Сари Бернар.
Нед╕льн╕ газети були переповнен╕ приватними оголошеннями – Ки╖в намагався жити звичайним життям.
Через два дн╕ почнеться ╕ще одне повстання б╕льшовик╕в на Арсенал╕. Через чотири – в╕дбудеться б╕й п╕д Крутами.
Центральна Рада ненадовго буде вимушена евакуюватися у Сарни. Пот╕м буде урочистий похорон Геро╖в Крут. Пот╕м – в╕йськовий переворот ╕ 81/2 м╕сяц╕в гетьманату Скоропадського, пер╕од Директор╕╖ ╕ багато чого ╕ншого.
1918 р╕к завершився, а песим╕стичн╕ новор╕чн╕ слова Винниченка та Шаповала так ╕ залишаться лише словами – Укра╖на якимсь дивом цей р╕к протрималася, вистояла.
В умовах зовн╕шньо╖ агрес╕╖ Укра╖н╕ треба було творити не т╕льки свою арм╕ю, а й практично весь необх╕дний наб╕р ╕нституц╕й: парламент, уряд, власну банк╕вську систему.
Кра╖на продовжувала боротися, але ресурс╕в ╕ на боротьбу, ╕ на творення сталих ╕нституц╕й лишалося усе менше ╕ менше.
Сусп╕льство швидко втомлювалося, вочевидь, ╕ в╕д завищених оч╕кувань щодо майбутн╕х зм╕н. Врешт╕-решт, «б╕льшовицьк╕» блага, як╕ Винниченко ╕ Шаповал вписували у текст Четвертого Ун╕версалу, взяти було н╕зв╕дки.
Сусп╕льство лишалося розд╕леним. Газета «К╕евлянинъ», ╕рон╕чно опов╕даючи про проголошення незалежност╕, писала у фейлетон╕ «Ун╕версал № 4» про те, що «в╕льна, незалежна, самост╕йна Укра╖на не ма╓ столиц╕».
Й у певному сенс╕ – мала рац╕ю: Ки╖в залишався ╕мперським островом, який на виборах до Установчих Збор╕в масово проголосував за Позапарт╕йний список рос╕йських виборц╕в (ПСРВ).
Так ц╕ла Ки╖вська губерн╕я ╕з величезною перевагою п╕дтримала р╕зн╕ укра╖нськ╕ парт╕╖. Але у Ки╓в╕ ПСРВ отримав подв╕йну перевагу перед укра╖нськими парт╕ями.
Нац╕ональн╕й ╓дност╕ було надто складно народитися у тих умовах. ╤, попри це, в Укра╖н╕ були люди, як╕ пов╕рили в ╖╖ незалежн╕сть.
Укра╖на була першою кра╖ною п╕сля Ф╕нлянд╕╖ з тих, що оголосили свою незалежн╕сть в╕д старих ╕мпер╕й. Литва, Естон╕я, Чехословаччина, Польща, Латв╕я й Югослав╕я – весь цей «ефект дом╕но» розпочався вже п╕сля укра╖нського Четвертого Ун╕версалу.
Т╕мот╕ Снайдер, спостер╕гаючи ╕сторичну долю молодих нац╕й Центрально╖ та Сх╕дно╖ ╢вропи, ╕рон╕зу╓ про ╖хню державну самост╕йн╕сть п╕сля Першо╖ св╕тово╖ в╕йни: «Це коли ти н╕чого не робиш для державност╕ – ╕ все одно ма╓ш ╖╖».
Укра╖на, на в╕дм╕ну в╕д багатьох кра╖н рег╕ону, боролася чотири роки за свою Незалежн╕сть ╕ програла. Зв’язок м╕ж силою та активн╕стю боротьби ╕ ╖╖ результатом у т╕ часи був м╕н╕мальний.
22 с╕чня 1918 року Укра╖на прийняла р╕шення оголосити про свою державну незалежн╕сть. Через р╕к саме цей день батьки-засновники оберуть, щоб проголосити Акт Злуки Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки та Зах╕дноукра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки.
Через багато рок╕в сотн╕ тисяч людей символ╕чно в╕зьмуться за руки, щоб продемонструвати, що цей день щось для них значить. Укра╖нц╕ утворили живий ланцюг як символ, що н╕коли-н╕коли-н╕коли не можна здаватися й опускати руки. Не варто ╕ тепер, – коли часом вида╓ться, що ╕стор╕я знову повторю╓ться.
Хоча агресор той же самий, що ╕ 97 рок╕в тому, – Укра╖н╕ не треба створювати з нуля державн╕ ╕нституц╕╖ та ц╕лу економ╕ку, ╕ народ трохи зм╕нився.

Олександр З╤НЧЕНКО,
╕сторик, журнал╕ст
Ки╖в
* * *
Автор сердечно дяку╓ за консультац╕╖ ╕ дружню допомогу Св╕тлан╕ Паньков╕й (Мемор╕альний музей Михайла Грушевського) та ╤горю Гиричу (╤нститут укра╖нсько╖ археограф╕╖ та джерелознавства НАНУ).
Матер╕ал п╕дготовлений Укра╖нським ╕нститутом нац╕онально╖ пам’ят╕ в рамках проекту популяризац╕╖ «╤стор╕я: (Не)засво╓н╕ уроки».

Будинок Педагог╕чного музею, де зас╕дала Укра╖нська Центральна Рада. Фото 1913 року

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 05.02.2016 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16619

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков