Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2841)
З потоку життя (5993)
Душі криниця (3337)
Українці мої... (1437)
Резонанс (1450)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1640)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НА – НАСТУПНА?
Рос╕я розпочала в Груз╕╖ в╕йну за встановлення нового св╕тового порядку. Груз╕я – це перший...


СВ╤Т ПРОКИНУВСЯ: ГОЛОВНИЙ П╤ДСУМОК ГРУЗИНО-РОС╤ЙСЬКО╥ В╤ЙНИ
Головне питання – чи в╕рно оц╕нив св╕т те, що тод╕ трапилося, та чи не була в╕дкрита саме...


В УКРА╥Н╤ ВШАНОВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ЖЕРТВ ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ
У Ки╓в╕ пройшли поминально-церемон╕альн╕ заходи за жертвами трагед╕╖ 1937-38 рок╕в.


НА ЯКУ РОЗВ╤ДКУ ПРАЦЮВАЛИ УКРА╥НСЬК╤ РАДЯНСЬК╤ ПИСЬМЕННИКИ?
Нин╕ нер╕дко критикують укра╖нських радянських письменник╕в. Адже вони сп╕вали диф╕рамби кату...


АРХ╤ВИ К╫Б: АКАДЕМ╤К БАЖАН ОЧИМА ДОНОЩИК╤В
Документи колишньо╖ радянсько╖ спецслужби – ЧК-НКВД-К╫Б збер╕гаються у фондах Галузевого...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 12.02.2016 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 12.02.2016
ТУРЕЦЬК╤ ПОХОВАННЯ НА ПРИКАРПАТТ╤ ЯК СВ╤ДЧЕННЯ НЕРЕАЛ╤ЗОВАНОГО, АЛЕ Ц╤ЛКОМ МОЖЛИВОГО УКРА╥НСЬКО-ТУРЕЦЬКОГО СОЮЗУ

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

«Минулося — осталися могили по полю…». ╢ таке у Тараса Шевченка. Йшлося, зв╕сно, про козацьк╕ могили. Але я чомусь згадав ц╕ рядки безсмертного Кобзаря, коли ми разом ╕з льв╕вським географом ╕ кра╓знавцем Василем Стецьким об’╖жджали давн╕ турецьк╕ цвинтар╕, яких ╓ дек╕лька на ╤вано-Франк╕вщин╕. Виявля╓ться, сто рок╕в тому, захищаючи Прикарпаття в╕д заз╕хань рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, тут гинули ╕ турки.
Малов╕домий факт, правда? Справд╕, кожен народ ма╓ сво╖ м╕фи та стереотипи. ╢ вони ╕ в укра╖нц╕в. Деяк╕ з них не зовс╕м в╕дпов╕дають д╕йсност╕, однак м╕цно вкор╕нен╕ в народну св╕дом╕сть. Чомусь було прийнято вважати, що турки ╕ кримськ╕ татари несли наш╕й земл╕ т╕льки смерть ╕ руйнування. А рос╕йськ╕ цар╕ т╕льки й мр╕яли про те, як зв╕льнити нас в╕д цього лиха й ощасливити укра╖нц╕в. Очевидно, п╕днев╕льне ╕снування укра╖нц╕в у склад╕ рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ не передбачало ╕снування якихось ╕нших м╕ф╕в. А цей м╕ф дуже зручний: мусульманин — отже, ворог! При так╕й постановц╕ питання мало в кого виникало бажання глибше покопатися в ╕стор╕╖ ╕ щось д╕знатися про факти сп╕впрац╕. А вони, безумовно, були.

ТУРКИ БУЛИ ПЕРШИМИ СОЮЗНИКАМИ УКРА╥НЦ╤В

Вважа╓ться, що життя укра╖нц╕в у межах Австро-Угорщини було загалом прийнятним. Принаймн╕ набагато кращим, н╕ж у царськ╕й Рос╕╖. Турки п╕д час Першо╖ св╕тово╖ в╕йни були союзниками Австро-Угорщини. А отже, автоматично — союзниками галицьких укра╖нц╕в. Але це ще не все. Виявля╓ться, укра╖нськ╕ патр╕оти почали наводити мости з Туреччиною ще на початку Першо╖ св╕тово╖.
Ще до оф╕ц╕йного вступу у в╕йну Туреччини Союз визволення Укра╖ни виступив з в╕дозвою до турецького народу. Ця в╕дозва — перший оф╕ц╕йний документ у нов╕тн╕х в╕дносинах м╕ж Укра╖ною ╕ Туреччиною. Укра╖на ╕ Туреччина трактувались як союзники, що мають сп╕льного противника в особ╕ рос╕йського царизму.
Звернення СВУ знайшло в╕дгук у Туреччин╕. У прес╕ вказувалось на утиски, що ╖х зазнавали укра╖нц╕ п╕д гн╕том Рос╕╖. Часопис «Тердж╕ман-╕-Хак╕кат» стверджував, що укра╖нський народ м╕г зберегти власну мову ╕ себе як нац╕ю лише завдяки правам, якими користувалися укра╖нц╕ в Австро-Угорщин╕.
Союз визволення Укра╖ни зустр╕в вступ Туреччини у в╕йну ╕з захопленням. Для встановлення контакт╕в з турецькими ╕ болгарськими урядовими ╕ громадськими колами до Соф╕╖ ╕ Константинополя були направлен╕ представники Головно╖ укра╖нсько╖ ради ╕ СВУ. Делегати Головно╖ укра╖нсько╖ ради Лонгин Цегельський ╕ Степан Баран мали зустр╕ч╕ з пров╕дниками турецько╖ пол╕тики Енвер-пашою ╕ Талаат-бе╓м. Вони п╕дтримали прагнення створити на ру╖нах переможено╖ Рос╕╖ незалежну укра╖нську державу, що буде охоронним муром проти рос╕йсько╖ навали на Балкани ╕ Середземне море.
Д╕яльн╕сть Константинопольсько╖ групи СВУ сприяла поширенню ╕нформац╕╖ про укра╖нське питання в турецьк╕й пров╕нц╕╖. «╤нтел╕гентн╕ турки ц╕лком захопилися укра╖нською справою, — пов╕домляв дописувач «В╕стника СВУ» навесн╕ 1915 р. — Вс╕ вони, здибавши кого-небудь з укра╖нц╕в, зачинають розмову про Укра╖ну, про змагання укра╖нц╕в ╕ щиро бажають визволення з-п╕д Москви».
Найб╕льшим досягненням м╕с╕╖ СВУ в Константинопол╕ стала декларац╕я Талаат-бея (м╕н╕стра внутр╕шн╕х справ Туреччини, одного з трьох фактичних кер╕вник╕в кра╖ни) з укра╖нського питання, опубл╕кована 24 листопада 1914 р. Наприк╕нц╕ жовтня 1914-го в статт╕ «Нова держава» «Тасф╕р-╕-Ефк╕ар» стверджувала, що утворення Укра╖нсько╖ держави буде значною послугою св╕тов╕ й людству.
Талаат-бей заявив, що Туреччина визна╓ необх╕дн╕сть визволення Укра╖ни з-п╕д рос╕йського панування; п╕сля розгрому Рос╕╖ Османський уряд буде готовий допомогти укра╖нському народов╕ створити незалежну державу. Союз визволення Укра╖ни визнавався як загальнонац╕ональний представницький орган укра╖нського народу, що живе в рос╕йськ╕й Укра╖н╕.
Пол╕тичн╕ насл╕дки декларац╕╖ Талаат-бея важко переоц╕нити. Це — перший у м╕жнародних в╕дносинах оф╕ц╕йний документ, в якому за укра╖нським народом визнавалося право на створення незалежно╖ держави. Для укра╖нсько╖ ╕стор╕╖ Декларац╕я Талаат-бея ма╓ таке саме значення, як в╕дома декларац╕я Бальфура для ╕стор╕╖ ╓врейського народу ╕ держави Iзра╖ль.

ЯКБИ Ж КУБАНЬ БУЛА ТАКОЮ, ЯК ГАЛИЧИНА...

Французькомовна газета молодотурк╕в «Жен Тюрк» зазначала, що «╕нтереси укра╖нц╕в т╕сно пов’язан╕ з ╕нтересами Туреччини. Укра╖нська держава, яко╖ жадають для себе укра╖нц╕, в╕дд╕лила б Рос╕ю в╕д узбережжя Чорного моря. Створення нерос╕йсько╖ слов’янсько╖ держави зв╕льнило б Туреччину в╕д пол╕тики ╕нтриг ╕ забаганок рос╕йського царства, яке хоче запанувати над Константинополем ╕ морськими протоками». Усп╕х визвольних змагань укра╖нського народу, в╕докремлення Укра╖ни в╕д Рос╕╖, як вважалося, завдавали б могутнього удару по традиц╕йн╕й пол╕тиц╕ Рос╕╖ та зв╕льнили б Туреччину в╕д небезпеки, яка загрожу╓ ╖й протягом останн╕х двох стол╕ть.
Делегац╕я СВУ в Туреччин╕ мала ще одне завдання: п╕дготувати умови для створення укра╖нського в╕йськового з’╓днання, яке б разом з турецькими в╕йськами висадилось на Кубан╕ або в П╕вн╕чному Причорномор’╖, в район╕ Одеси, з тим, щоб ╕н╕ц╕ювати нац╕онально-визвольний рух укра╖нського населення проти гн╕ту царсько╖ Рос╕╖.
Повстання на Кавказ╕ ╕ на Кубан╕ готувалося спец╕альним н╕мецько-турецьким ком╕тетом; розглядалася можлив╕сть участ╕ в акц╕╖ укра╖нських ем╕сар╕в, чия д╕яльн╕сть поширювалася також ╕ на орган╕зац╕ю повстання на рос╕йському Чорноморському флот╕.
Представники Союзу визволення Укра╖ни обговорили в Константинопол╕ з дов╕реними особами в╕йськового м╕н╕стра Туреччини Енвер-паш╕ питання турецько-укра╖нського сп╕вроб╕тництва. Передбачалося, що п╕сля висадки в одному з пункт╕в рос╕йського узбережжя Чорного моря невеликий укра╖нський п╕дрозд╕л за п╕дтримки значних турецьких сил спробу╓ викликати революц╕йний рух в Укра╖н╕.
Однак у листопад╕ 1914 року Енвер-паша, п╕дтримавши загалом таку операц╕ю, назвав ╖╖ умовою досягнення ц╕лковитого панування на Чорному мор╕, що було практично недосяжне. Виходячи з реального сп╕вв╕дношення сил на рос╕йсько-турецькому фронт╕, а також враховуючи настро╖ б╕льшост╕ населення Кубан╕ та Укра╖ни, шанс╕в на усп╕шне зд╕йснення операц╕й не було. ╤ на сухопутному, ╕ на морському театрах в╕йни ╕н╕ц╕атива поступово переходила до рос╕йських в╕йськ. Кр╕м того, коли б укра╖нськ╕ представники прибули на П╕вн╕чний Кавказ в обоз╕ турецького десанту, то ╖х би вважали за представник╕в ворожо╖, окупац╕йно╖ арм╕╖.
На ймов╕рн╕сть под╕бного розвитку под╕й вказував кер╕вник Союзу визволення Укра╖ни О. Скоропис-Йолтуховський у сво╓му анал╕з╕ ситуац╕╖ 20 грудня 1914 р. Кер╕вництво СВУ робить висновок, що нац╕ональна самосв╕дом╕сть кубанц╕в невисока. Тому ╖х треба ще переконати, що запланована в Константинопол╕ акц╕я зд╕йснюватиметься не заради турк╕в ╕ турецьких ╕нтерес╕в, а на користь пол╕тичних ╕нтерес╕в укра╖нського народу. Тут можна лише пошкодувати, що виплекан╕ царизмом м╕фи виявилися сильн╕шими в╕д здорового глузду. Зв╕сно, багато чого зм╕нилося б у випадку посилення турецьких вплив╕в на Чорному мор╕. Рос╕йське населення укра╖нських етн╕чних територ╕й (особливо дворяни, оф╕церство) навряд чи п╕дтримало б такий укра╖нсько-турецький союз. Спрацював би ╕мперський ментал╕тет. А ось укра╖нц╕ в перспектив╕ в╕д такого союзу т╕льки виграли б. Не було б жах╕в Громадянсько╖ в╕йни, спровоковано╖ ╕мперською пол╕тикою Кремля, н╕коли не д╕йшло б до штучних голодомор╕в (в╕д чого надзвичайно постраждало населення Кубан╕ у 1932-1933 роках), не було б масштабних репрес╕й проти св╕домого укра╖нства. Ймов╕рно, не було б ╕ Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, бо пол╕тична конф╕гурац╕я у випадку утворення незалежно╖ Укра╖ни була б ╕ншою. Стал╕ну було б не до Ф╕нлянд╕╖, не до розд╕лу Польщ╕ ╕, звичайно ж, не до св╕тово╖ революц╕╖. Але сталося те, що сталося... Нам важливо зробити належн╕ висновки з минулого.

СОЮЗНИЦЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК ТУРКИ ВИКОНУВАЛИ НА ПРИКАРПАТТ╤

Воювати разом на Кубан╕ укра╖нцям ╕ туркам не довелося, але бо╖ на Прикарпатт╕ показали, що турки можуть бути над╕йними союзниками. У червн╕ 1916 року м╕ж турецьким ╕ австр╕йським генеральними штабами було досягнуто порозум╕ння, зг╕дно з яким до Галичини передислокувався 40-тисячний турецький корпус п╕д командуванням дуже популярного в арм╕╖ генерала Севата Чобанл╕. А перед тим були бо╖ п╕д Дарданеллами, де турки хоробро воювали. Турецьк╕ п╕дрозд╕ли почали брати участь у боях уже 19 серпня. ╥хн╕ми безпосередн╕ми сус╕дами стали п╕дрозд╕ли Укра╖нських с╕чових стр╕льц╕в, як╕ тримали оборону в╕д Потутор до Диких Лан╕в. Перш╕ знайомства галичан з турками сталися п╕д час земляних роб╕т при спорудженн╕ л╕н╕╖ оборони на Диких Ланах. Укра╖нц╕ в╕дразу потоваришували з союзниками. «Турецьке в╕йсько виявилося дуже хоробрим…» — згадував пот╕м стр╕лецький сотник Б. Гнатевич. Окр╕м хороброст╕, не бракувало туркам ╕ розуму. Рос╕яни, д╕знавшись, що певну д╕лянку фронту утримують не австр╕яки, а турецьк╕ п╕дрозд╕ли, перекинули туди 3-ю туркестанську див╕з╕ю, укомплектовану мусульманами. Недалек╕ рос╕йськ╕ ╕мперц╕ думали, що таке сус╕дство сприятиме моральному розкладу османських п╕дрозд╕л╕в. Але турки трималися ст╕йко, навпаки, нер╕дко ц╕лими групами на ╖хн╕й б╕к переходили рос╕йськ╕ мусульмани. Брехня, яка була основою рос╕йсько╖ ╕деолог╕╖, тут виявилася неефективною. В ц╕лому ж, турки були цив╕л╕зован╕шими, культурн╕шими, тому симпат╕╖ до них з боку туркестанц╕в були виправданими. Ну а стосовно хороброст╕, то 17 вересня турки кинули в б╕й вс╕ сво╖ п╕дрозд╕ли включно з тиловими службами ╕ резервом. В б╕й п╕шли нав╕ть старш╕ штабн╕ оф╕цери. За м╕сяць бо╖в турецьке в╕йсько втратило убитими 95 оф╕цер╕в та майже 7000 солдат╕в. А 30 жовтня 1916 року в╕дбулася найгранд╕озн╕ша рукопашна битва, п╕д час яко╖ в багнетну атаку турецьк╕ полки ходили чотири рази. П╕д час так званого «наступу Керенського» на турецьк╕ позиц╕╖ впало 43 тисяч╕ рос╕йських снаряд╕в. Рос╕яни травили турк╕в ╕ газами, тому зрозум╕ло, зв╕дки так╕ велик╕ втрати (за деякими даними, до 20 тисяч убитих п╕д час ус╕╓╖ кампан╕╖) — ╕ це ж лише на Прикарпатт╕.
* * *
Гинути за р╕дну землю значно легше, н╕ж виконувати союзницький обов’язок на чуж╕й територ╕╖. Але багатьом турецьким во╖нам довелося випити саме цю г╕рку чашу. Тисяч╕ й тисяч╕ могил з’явилося на прикарпатськ╕й земл╕... ╤ це було справжньою трагед╕╓ю для родич╕в загиблих. Якщо п╕д час афгансько╖ авантюри т╕ла б╕льшост╕ «шурав╕» все-таки були перевезен╕ на свою малу батьк╕вщину (незважаючи на величезн╕ в╕дстан╕ в╕д Кандагара до Укра╖ни чи, скаж╕мо, з Кабула до Владивостока), то тут нав╕ть турецьк╕ оф╕цери не могли розраховувати на под╕бний вар╕ант. Нав╕ть генерали! Вс╕х загиблих прийняли укра╖нськ╕ чорноземи, над╕йно збер╕гаючи до цього часу вс╕ родинн╕ та╓мниц╕. Хто тепер скаже: ким був во╖н, про що мр╕яв, кого з р╕дних залишив на берегах Антал╕╖ чи в горах Сх╕дно╖ Фрак╕╖? А може, босоноге дитинство юного османа проходило в долин╕ р╕чки Кизил-╤рмак? Чи серед мальовничих Понт╕йських г╕р, як╕ так нагадують Балкани чи словацьк╕ Татри? Стоячи б╕ля турецьких могил, я не м╕г не думати про те, як зустр╕ла р╕дня зв╕стку про смерть того чи ╕ншого во╖на. Хто його оплакував: дружина, д╕ти чи стареньк╕ батьки? Мабуть, затяжна укра╖нська в╕йна на Донбас╕ п╕дштовху╓ розм╕рковувати саме п╕д таким кутом зору.
* * *
Отож разом з╕ льв╕вським географом ╕ кра╓знавцем Василем Стецьким ми об’╖хали вс╕ ш╕сть турецьких цвинтар╕в ╕ переконалися, що за ними доглядають. Принаймн╕ сн╕г, який випав напередодн╕, було прибрано. П╕зн╕ше познайомилися з Мар’яном Михайлишиним, який викону╓ цю м╕с╕ю доглядача. В╕н розпов╕в про обставини знайомства з прац╕вниками турецько╖ амбасади та роб╕тниками, як╕ облаштовували цвинтар╕:
«Вони при╖хали сюди в 2004 роц╕ ╕ довго ходили по зарослому цвинтарю та фотографували надгробки. А я п╕д╕йшов ╕ попередив, щоб вони були обережними, бо тут легко можна наступити на гадюку. Тод╕ вони запитали, чи не м╕г би я тут скосити бур’яни? Я в╕дпов╕в згодою. А п╕зн╕ше я позр╕зав дерева, домовився з в╕йськовою частиною, щоб допомогли викорчувати пн╕. Так я поступово «втягнувся» в роботу, турки нав╕ть почали називати мене бригадиром…»
Помаленьку втягуються в «турецьку» тему ╕ д╕ти Мар’яна Михайлишина. А ╖х у нього аж семеро! Сп╕лкуючись ╕з батьком та прац╕вниками турецького посольства, юн╕ прикарпатц╕ д╕зналися чимало нового про участь турк╕в у Перш╕й св╕тов╕й в╕йн╕. Старша Леся нав╕ть почала вчити турецьку мову. Адже ц╕каво буде сп╕лкуватися з турецькими в╕дв╕дувачами! Проте в ц╕й справ╕ не обходиться ╕ без пригод:
«Якось восени ми робили реставрац╕ю цвинтаря на прохання турецького посольства, — каже пан Михайлишин, — ╕ випадково знайшли… гранату час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни. Добре, що з нами був оф╕цер, учасник АТО, то в╕н знав, що робити у таких випадках, — викликав фах╕вц╕в».
Пор╕вню╓мо давн╕ бо╖ час╕в Першо╖ св╕тово╖ та нин╕шню в╕йну на Донбас╕: «Тут в одному м╕сц╕ ледь не половина полку загинула, — каже Мар’ян. — У Мечищев╕ турки, як╕ ╖хали до л╕н╕╖ фронту, т╕льки-но почали вивантажуватися з по╖зда, як ╖х в╕дразу розстр╕ляли рос╕яни. Вони заздалег╕дь зробили зас╕дку. Це трохи нагаду╓ под╕╖ п╕д Волновахою. Там теж б╕йц╕ ще не встигли як сл╕д повоювати, як ╖х розстр╕ляли терористи…». Справд╕, в╕йна ╓ в╕йна, тому аналог╕й вистача╓.
На великому цвинтар╕ в сел╕ Гутисько, де живе родина Михайлишиних, похований увесь оф╕церський склад ╕ нав╕ть генерал арм╕╖. Там ╓ 60 символ╕чних поховань, насправд╕ ж, поховано значно б╕льше людей. Господар продовжу╓: «Якось при╖хав начальник пол╕ц╕╖ Стамбула, в якого тут загинув д╕д. П╕сля того почалася реставрац╕я ус╕х турецьких цвинтар╕в на ╤вано-Франк╕вщин╕…».
Виявилося, що з укра╖нського боку першим досл╕див поховання час╕в Першо╖ св╕тово╖ професор б╕олог╕╖ Володимир Черняк. Запиту╓мо пана Мар’яна про к╕льк╕сть поховань.
«Поки ╓ ш╕сть повн╕стю облаштованих турецьких цвинтар╕в, — в╕дпов╕да╓ в╕н. — Окр╕м того, ╓ дек╕лька поховань у л╕сових масивах… Могилки позначен╕ на картах, але туди нема п╕д’╖зних дор╕г, ╕ там усе заросло…»
Говоримо про те, що родина Михайлишиних могла б, використовуючи ситуац╕ю, зробити поштовх у розвитку «зеленого туризму» в сел╕ Гутисько. Адже сюди все част╕ше при╖жджають турки, чи╖ родич╕ воювали на Прикарпатт╕ 100 рок╕в тому. А в св╕тл╕ останн╕х под╕й (п╕сля збитого л╕така ми знову в╕дчули себе союзниками) ╖хали б ╕ патр╕отично налаштован╕ укра╖нц╕. Якщо ран╕ше активно порушувати тему було дещо незручно перед рос╕янами, то тепер моральних обмежень нема╓. Яку б стриман╕сть ми не проявляли у цьому питанн╕, — для Жириновського й Пут╕на ми все одно будемо найлют╕шими ворогами. Тож краще дбайливо збер╕гати поховання, шанувати союзник╕в та, використовуючи сприятливу ситуац╕ю, налагоджувати сп╕впрацю з турками.

Серг╕й ЛАЩЕНКО

ТИМ ЧАСОМ...

Вандали знову осквернили турецький мемор╕ал у Севастопол╕, пов╕домив голова Азербайджансько╖ громади Криму Раг╕м Гумбатов на сво╖й стор╕нц╕ у Фейсбуц╕.
«Вчора в Севастопол╕ побував. Севастопольц╕ привели в порядок покажчик на Мемор╕ал турецьким во╖нам, на якому недавно було написано образливе слово. Сам пам’ятник знову п╕ддався нашестю вандал╕в. На надгробних плитах з╕рки й п╕вм╕сяц╕ в╕дбит╕, пор╕зан╕ гострим предметом», – пов╕домив Раг╕м Гумбатов.
Це не перший випадок осквернення пам’ятника. Вандали псували його у 2014 й 2015 роках. П╕сля втручання Кримсько╖ азербайджансько╖ громади через к╕лька м╕сяц╕в було порушено крим╕нальну справу за цим фактом.
Ран╕ше цей же пам’ятник у Севастопол╕ був частково зруйнований вандалами 2009 року. Тод╕ правоохоронц╕ оперативно знайшли злочинц╕в, яких Балаклавський суд засудив до позбавлення вол╕ на три роки.
2013 року з ╕н╕ц╕ативи азербайджансько╖ громади Криму пам’ятник був реконструйований за рахунок ф╕нансових кошт╕в Азербайджану.
ua.krymr.com

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 12.02.2016 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16632

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков