Версiя для друку Обговорити в форумi

ДЕЩО ПРО ПІДМІНУ ПОНЯТЬ ЛЮБИТЬ ПО-РУСЬКИ...
- И, Боже вас сохрани, не читайте до обеда советских газет!
- Гм... Да ведь других же нет.
- Вот никаких и не читайте.

Любити Україну можна по-різному. Наприклад, як російський бард Олександр Розенбаум: "Украина - моя кухня, здесь я ем!". А можна, як Тарас Шевченко: "Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!" Відчуваєте різницю?
Приблизно таке саме відчуття з'явилося в мене після ознайомлення з першим, як то кажуть, "пілотним" числом нової московської багатотиражки під назвою "Украинские вести". Дозволю собі припустити, що зміст і назва видання перетинаються хіба що там, де меценати газети - значні російські та українські підприємці - дипломатично прикрасили неприховану рекламу своїх компаній малоросійськими візерунками, витриманими у незабутньому шароварному стилі колишньої УРСР. Наявність на першій сторінці видання бренда "Газета Общественного Совета при Посольстве Украины в Российской Федерации" наводить при цьому на певні сумні роздуми...
Тепер без жартів. Президент ВАТ "РАО Роснефтегазстрой", вихідець з Донбасу
І. Мазур публікує в газеті серйозну фахову розвідку, присвячену темі бізнесу інноваційних технологій. Стаття науковця і промисловця гідна солідного наукового журналу. Навіть попри відверту рекламу очолюваної ним компанії. Але до чого тут "Украинские вести" - не зрозуміло.
Із зацікавленням читається ще одна стаття номера. А саме - "Ситуационный анализ торгово-экономического сотрудничества между Россией и Украиной", написана провідним науковим співробітником Центру зовнішньоекономічних досліджень РАН Юрієм Годіним. Насторожує хіба відсутність точки зору його українських колег, попри саму назву газети. Не менш серйозну тему піднімає на її шпальтах і член-кореспондент Міжнародної академії біосферних наук Віктор Балаченцев. Він пише про "потенциал и проблемы украинского транзита", причому пропонує свою концепцію його розвитку. Але знову ж відсутність альтернативи...
Як на мене, то більше читати в газеті, що налічує 16 сторінок кольорового друку, просто нічого. Загальні слова привітання Президента України, не менш загальні роздуми українського посла в Росії Миколи Білоблоцького щодо підсумків Року Росії в Україні (2003), який, як відомо, завершувався Тузлою. Втім, посол про це дипломатично не згадує. Далі - реклама книжок російського посла в Україні Віктора Черномирдіна, попри те, що вони не мають аніякого відношення до української тематики.
Ще є в газеті замітка про книгу "Україна - не Росія" під авторством Леоніда Кучми, але, як то кажуть російські газетярі, явно "дежурная", бо інформації в ній про зміст самої книги - круглий нуль. Є звіт генерального директора Культурного центру України в Москві про діяльність очолюваної ним установи. Добре хоч здогадалися оприлюднити документ двома мовами. До речі, мовний фактор теж помітно характеризує це видання. Крім згаданого звіту та привітання Президента Кучми, українська в ньому і не ночувала. Знову-таки, попри назву. Хоча для оптимістів пропонується ціла сторінка з красивими краєвидами історичних місць Києва...
Заради об'єктивності згадаю про статті до 85-ї річниці Бориса Патона та з нагоди 80-річчя московського поета походженням з Донбасу Миколи Дорізо. Нейтральні такі собі, і то дай, Боже...
Два чималенькі матеріали першого числа багатотиражки присвячені Донецькому
московському земляцтву. України я там не знайшов. Редакція обіцяє висвітлити ці питання у наступному номері. Побачимо. Але сам факт, що в "пілотному" немає жодної згадки про існування в російській столиці Об'єднання українців Росії (ОУР) з його відділеннями в десятках регіонів країни, про інші українські організації Москви, крім купки східноукраїнських земляцтв, про українські сайти в Інтернеті, що створені московськими українцями, про щотижневу українську радіопрограму на Москву та область, виклопотану стараннями голови ОУР Олександра Руденка-Десняка, про багаторічний ентузіазм співробітників московської Української бібліотеки - цей факт не лише дивує, але й обурює. Таке враження, що спочатку народився, а тепер і живешь із засновниками та авторами газети на різних планетах. 
Нарешті, про "духовність". Я недаремно взяв це поняття в лапки. Справа у тому,
що девіз нової газети: "В духовности наша сила!". Непоганий девіз. Але цікаво виглядає на тлі передостанньої статті номера під назвою "Из украинского наследия". Про що б, ви думали, в ній йдеться? Гадаєте, про нашу історію? Віру? Мову? Традиції? Даруйте мені, мовиться у ній про харчі. Точніше, що треба їсти, коли постишся. Як тут не згадати Розенбаума?
Отож, завершую висновком про підміну понять. Я - українець. Причому - східняк, не галичанин. Дружина взагалі з Донбасу. Але особисто нам такі "Украинские вести" й даром не потрібні. Маю в Москві десятки друзів-земляків, яких теж не зацікавила уся ця малоросійщина. Чому? Читайте епіграф (Михайло Булгаков, "Собачье сердце")...

P. S.
А справжніх українських газет у Москві як не було, так і немає.

м. Москва.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2004 > Тема "Урок української"