Версiя для друку Обговорити в форумi

«Він був мені друг...»

(ДО 200-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ О. І. БУТАКОВА)
На життєвому шляху Тараса Григоровича Шевченка зустрічалось багато добрих вірних друзів, які відіграли у його подальшому житті немалу роль. Так, у лютому 2012 року відзначали 200-літній ювілей з дня народження Євгена Гребінки, який одним із перших оцінив поетичний талант Шевченка. У квітні 2012 р. відзначали 200-літній ювілей з дня народження Олександра Герцена, який теж дуже шанував Шевченка, виступав на його захист у «Полярной звезде» і «Колоколе». Позаминулого року ми відзначили 200-літній ювілей з дня народження Тараса Шевченка, а 19 лютого цього року виповнюється 200 років з дня народження Олексія Бутакова, який відіграв у Шевченковому житті значну роль.
Т. Шевченко про О. Бутакова сказав: «Він був мені друг, товариш і командир» [7, с. 58].

У 2013 році виповнилося 165 років від початку діяльності наукової експедиції на Аральському морі за участі Тараса Шевченка.
На засланні тяжко було талановитому поетові та художнику переживати заборону писати й малювати. Тож можна вважати як справжній подарунок долі Тарасу Григоровичу запрошення до участі в науковій географічній експедиції, що мала дослідити маловивчене Аральське море. Але його непокоїла думка, що це може бути надто виснажливий похід по безлюдному, безводному степу та ще й у нестерпну спеку. Він навіть хотів просити, щоб його залишили в Орську: «…якщо пошлють весною в степ на Раїм, бо є така чутка, то тоді вже проситиму, та, може, Бог дасть, що тут остануся» [8, c. 42].
Та вже, коли він дізнався про характер і свої обов’язки, то полегшено зітхнув: «Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тільки!.. А іду, єй-богу, веселий [8, c. 46].
Керівником експедиції було призначено Олексія Бутакова – капітан-лейтенанта, людину інтелігентну і високоосвічену.
Народився Олексій Іванович у родині військового моряка, віце-адмірала Івана Миколайовича Бутакова 19 лютого 1816 року у місті Миколаєві. Всі п’ять синів батька Олексія Бутакова — Івана Миколайовича обрали морську кар’єру. Всі вони зробили великий внесок у розвиток мореплавства, особливо Григорій Іванович Бутаков (1820-1882) — адмірал флоту.
Бутакови – дві старовинні дворянські родини. Родинне дерево Бутакових дуже розгалужене, їхньою малою батьківщиною є невелике село Пчолкіно в Костромському краї. Дослідник історії костромського дворянства А. А. Григоров так описує це село: «По большой дороге, пролегающей из Костромы в город Галич, недалеко от Судиславля, лежит село Антипино. Если свернуть направо, едучи из Костромы, то вскоре покажется деревушка Пчёлкино, невдалеке от реки Мезы. Это Пчёлкино, где в XVIII столетии стояла небольшая усадьба того же имени, и есть родина Бутаковых. С незапамятных времён поселившиеся в костромском крае Бутаковы на протяжении почти двухсот лет верно служили морскому флоту, и до самой последней войны 1941-1945 гг. имена Бутаковых неизменно украшали славные страницы военно-морской истории» [1, c. 1].
У львівському часописі «Дзвін» Іван Чернецький опублікував передрук із газети «Вільна думка» (Австралія), де була на завершення подана така інформація: «Від редакції «ВД». Для інформації наших читачів подаємо, що внук О. І. Бутакова – Олександр Бутаков – був учасником визвольних змагань, полковником армії УНР, начальником штабу Запорізької дивізії. Правнуки О. І. Бутакова перебувають в еміграції в Австралії» [6, с. 153-155].
У недавно створених українських енциклопедіях значиться ім’я ще одного з Бутакових, Григорія Івановича Бутакова, який народився 21 лютого 1873 року в Афінах. У 1914 році він – капітан І-го рангу. А в 1919 році був начальником штабу Морського управління Української республіки. У 1920 році удостоєний звання контр-адмірала флоту. Пізніше емігрував до Франції й у французькому флоті дослужився до адміральського чину. Від першого шлюбу з Вірою Василівною Гротгус мав двох синів: Володимира – помер у 1980 році, Михайла – помер у 1934 році у Парижі. У другому шлюбі з Варварою Григорівною Боборикіною у 1917 році у подружжя Бутакових народився син Іван, який помер у 2000 році у Парижі. На жаль, не вдалося встановити контакти з нащадками роду Бутакових, за винятком Карла-Томаса фон Кристіерсона, який живе у Данії. Він відвідав могилу і музей Тараса Шевченка влітку 2003 року. Побачив в експозиції «Дневные записки плавания А. И. Бутакова по Аральскому морю в 1848-1849 гг.», почув розповідь про Аральську експедицію, що її очолював Олексій Бутаков і, глибоко вражений, залишив запис у Книзі вражень, пов’язаний з родинами Бутакових і Кристіерсонів. Повернувшись до Данії, надіслав кілька листів з інформацією про публікації за кордоном про О. Бутакова в енциклопедичних виданнях різних країн. Він досліджує російську династію Бутакових. Напередодні ювілею О. Бутакова надіслав багато документальних матеріалів про своїх родичів. Старший науковий співробітник Шевченківського національного заповідника Дзима Віта у газеті «Дніпрова зірка» 25 липня 2003 р. (с. 3) опублікувала статтю про зустріч з Карлом-Томасом фон Кристіерсоном під заголовком «Нащадок великого мореплавця – на Чернечій горі». Старший науковий співробітник Національного музею Т. Шевченка у Києві Остафієва Людмила у журналі «Музеї України» також опублікувала статтю «Про данця Карла-Томаса — далекого нащадка О. Бутакова, який відвідав музей Т. Шевченка і розповів про родовід сім’ї Бутакових».
Багатогранною людиною був Тарас Григорович Шевченко, він — геніальний поет, чудовий художник, письменник і драматург, знавець українського фольклору, історії України, неабиякий співак, географ, топограф, картограф, гідрограф. Під час роботи Аральської експедиції розкрились інші грані таланту Шевченка. Метою експедиції було більш систематизоване дослідження району Аральського моря, вивчення акваторії моря, дослідження флори та фауни, складання карт. Під нижньою рамкою карти, виданої Гідрографічним управлінням радянських військово-морських сил, праворуч надруковано: «Составлена по карте Бутакова 1850 года» [2, с. 4].
Із Аральської експедиції Шевченко вивіз багато рисунків, які свідчать про його багатий досвід не лише в одній геології. Часто його рисунки і картини оцінюють з професійної точки зору як окремі художні роботи. Це не зовсім правильно. Тарас Григорович був членом наукової експедиції, він брав участь в описі Арала і на його художні роботи, апробовані вченим колективом екіпажу, слід поглянути очима геолога, ботаніка, зоолога.
Перебуваючи в Оренбурзі, Шевченко впродовж листопада 1849 — квітня 1850 років багато і плідно працював над завершенням опису видів Аральського моря, карти Аральського моря. Що стосується нагород, то 27 січня 1849 року начальник Аральської експедиції капітан Бутаков пережив радість першого визнання свого високого наукового подвигу — з черговою поштою на Кос-Арал було доставлено почесний диплом про обрання Олексія Івановича дійсним членом Російського географічного товариства. За опис Аральського моря Бутаков, за пропозицією Гумбольдта, у 1853 році був обраний Почесним членом Берлінського географічного товариства, а в 1867 році за ту ж роботу – отримав медаль від Лондонського «Королівського товариства». А нижні чини, тобто матроси і серед них рядовий Тарас Шевченко, були удостоєні за ці морські кампанії 1848-1849 років «высочайше дарованной денежной награды», кожен в розмірі по 5 рублів сріблом.
Після експедиції у Шевченка була надія, що йому дадуть офіційний дозвіл малювати і що можуть задовольнити піклування його друзів, щоб його підвищили до звання унтер-офіцера.
Це був би реальний крок до волі. Але зі столиці надійшла категорична відповідь: «Высочайшего соизволения не воспоследовало!» [3, с. 184]. Якби не було поруч Бутакова, справжнього дружнього оточення, йому було б значно тяжче пережити цю відмову.
З Олексієм Бутаковим вони подружилися назавжди. Із листа до Варвари Рєпніної: «Проживая в Одессе, быть может, встретитесь с Алексеем Ивановичем Бутаковым; это флотский офицер и иногда бывает в Одессе, у него в Николаеве родственники и родные. Это мой друг, товарищ и командир при описании Аральского моря. Сойдитесь с ним. Благодарите его за его доброе, братское со мною обращение, он, ежели встретитесь с ним, сообщит все подробности о мне. Прощайте, добрая моя Варвара Николаевна, кланяюсь Глафире Ивановне, князю Василию Николаевичу и всему дому вашему. Шевченко, 14 листопада 1849 р., Оренбург» [7, с. 58].
У своїх наступних листах Шевченко частенько скаржився «на поганоє море», «нікчемноє море». І дивувався, що те ж саме «поганоє море» так захопило командира Аральської експедиції Бутакова, що, одружившись, той знову поїхав на Арал. У 1858 р., повертаючись із заслання, поет зустрів його на поштовій станції у Владимирі: «Теперь он едет с женой в Оренбург, а потом на берега Сырдарьи. У меня об одном воспоминании об этой пустыне сердце холодеет, а он, кажется, готов навсегда там поселиться» («Дневник», 10 марта 1858 года)» [8, с. 160].
Працюючи над темою, вдалося відкрити нові джерела про спадкоємців Бутакових, про взаємозв’язок і взаємовплив Олексія Бутакова і Тараса Шевченка, про набутий Шевченком флотський досвід під час його роботи в Аральській експедиції. Вражає те, що під час експедиції з допомогою О. Бутакова поет освоїв астрономію, штурманську справу, проводив гідрографічні заміри, які потім переносив на карту Аральського моря. Висновок: завдяки Тарасу Шевченку, його мистецькому доробку, безпосередній участі у складанні карт і звітних матеріалів, результати Аральської експедиції були високо оцінені в Росії і за кордоном. Олексій Бутаков допоміг Тарасу Шевченку, а той, своєю чергою, — Бутакову.

Віктор ТАРАХАН,
завідувач сектора науково-дослідного відділу культурно-освітньої роботи Шевченківського національного заповідника
м. Канів

Література:
1. Григоров А. Бутаковы / Из истории Костромского дворянства. – Костромской фонд культуры, 1993.
2. Дмитриев В. И. А. И. Бутаков. – Москва: Государственное издательство географической литературы, 1955.
3. Документи та матеріали до біографії Тараса Шевченка. К.: Видавництво «Вища школа», 1982.
4. Короцінська М. Л. Т. Г. Шевченко – географ–дослідник. [Електронний ресурс]. http://geograf.lnu.ed
5. Пипко О. Тарас Шевченко – географ і картограф в експедиції О. І. Бутакова. – Режим доступу: // http:geograf.lnu.ed…
6. Чернецькій І. Друг Шевченка О. І. Бутаков // Дзвін. — 1991. — № 3 (557).
7. Шевченко Т. Г. Зібрання творів у шести томах. – К.: Наукова думка, 2003. – Т. 5.
8. Шевченко Т. Г. Зібрання творів у шести томах. – К.: Видавництво Академії наук, 1964 – Т. 6.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 19.02.2016 > Тема ""Білі плями" історії"