Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2677)
З потоку життя (5748)
Душі криниця (3242)
Українці мої... (1420)
Резонанс (1428)
Урок української (984)
"Білі плями" історії (1618)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЧЕРЕЗ ПУБЛ╤КАЦ╤Ю «ЖИДИ ЧИ ╢ВРЕ╥?» НА ТЕРНОП╤ЛЬЩИН╤ РЕДАКТОРА ГАЗЕТИ П╤ДОЗРЮЮТЬ У РОЗПАЛЮВАНН╤ М╤ЖНАЦ╤ОНАЛЬНО╥ ВОРОЖНЕЧ╤
Газета "Чортк╕вський в╕сник", що виходить у м╕ст╕ Чортк╕в Терноп╕льсько╖ област╕, 2 лютого вийшла...


У РФ ВИМАГАЮТЬ В╤Д ПУТ╤НА В╤ДЗВ╤ТУВАТИ ПРО МАСОВЕ ЗНИЩЕННЯ РОС╤ЙСЬКИХ НАЙМАНЦ╤В У СИР╤╥
Якщо масова загибель рос╕йських громадян мала м╕сце, то в╕дпов╕дн╕ посадов╕ особи, включаючи...


У РАЙОНАХ ХЕРСОНЩИНИ, ЩО МЕЖУЮТЬ З ОКУПОВАНИМ КРИМОМ, В╤ДКРИЮТЬ СУЧАСН╤ ЦНАПИ
Як написав у Facebook голова Херсонсько╖ обласно╖ державно╖ адм╕н╕страц╕╖ Андр╕й Горд╓╓в, про це...


СЕНЦОВ УПЕРШЕ ПОДЗВОНИВ ╤З КОЛОН╤╥ ╤ ДАВ ЗРОЗУМ╤ТИ, ЩО ЧЕКА╢ ОБМ╤НУ ПОЛОНЕНИМИ
Дуже важкий дзв╕нок вийшов, хоча зв’язок тривав всього три хвилини


В РОС╤╥ ЗААРЕШТУВАЛИ СХОПЛЕНОГО У КРИМУ «УКРА╥НСЬКОГО ШПИГУНА»
Лефортовський районний суд у Москв╕ заарештував на два м╕сяц╕ громадянина Укра╖ни Костянтина...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 26.02.2016 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 26.02.2016
╤ДИ ╤ ДИВИСЬ

«Покращення» по-кримськи

Хочемо ми того чи н╕, але життя в цьому чудовому св╕т╕ да╓ться мисляч╕й людин╕ як виб╕р. ╤ в╕н товаришить нам в╕д перших порух╕в д╕твацько╖ св╕домост╕ аж до останнього нашого подиху. Вибира╓мо, зазвичай, м╕ж простими речами повсякденност╕, часто не задумуючись над тим, що життя раз по раз ставить нас перед р╕шеннями значно серйозн╕шими, ан╕ж виб╕р, скаж╕мо, кольору краватки. При тому ма╓мо усв╕домлювати, що нав╕ть такий простий виб╕р, як, умовно, повернути праворуч чи повернути л╕воруч, ╓ вельми серйозним, адже подальш╕ наш╕ р╕шення будуть визначатися напрямком обрано╖ нами теч╕╖ весь той час, доки триматимемося ╖╖ русла. На д╕л╕ це проявля╓ться ╕ в тому, що доки в русл╕ одного пот╕чка обирають: дати кусень хл╕ба змерзлому голодному цуцику, знайти йому притулок чи взяти додому, виб╕р за усталеними правилами ╕ншого потоку лежить м╕ж тим, аби дати йому копняка, просто пристрелити чи зробити те, вибивши попередньо оч╕. Або ж, стосовно нашо╖ д╕йсност╕, доки одн╕ обирають м╕ж тим, купити на свою злиденну пенс╕ю хл╕б, л╕ки чи передати т╕ грош╕ на в╕йсько, ╕нш╕ мародерствують на тендерних закуп╕влях, ховаючись за спинами обкрадуваного ними в╕йська, безсоромно гендлюють з ворогом.

╤ДИ ╤ ДИВИСЬ

Здавалося б, виб╕р м╕ж щир╕стю й ошуканством, м╕ж правдою ╕ кривдою, м╕ж добром ╕ злом ╓ дуже легким ╕ однозначним. Але то далеко не так, бо ╕ сам св╕т, ╕ природа людини, як частини його, склада╓ться як ╕з св╕тлих, так ╕ з темних стор╕н ╕ часто гран╕ м╕ж ними дуже розмит╕ ╕ неясн╕. А що за виб╕р треба платити ц╕ну, яка зветься в╕дпов╕дальн╕стю, та ще й, виявля╓ться, докладати певних зусиль, особливо, коли йдеться про власний внесок в управл╕ння державою, то багато хто вважа╓ за краще взагал╕ уникати його, передов╕ряючи ту непевну справу комусь – невпинно м╕м╕круючим парт╕ям ╕ парт╕йкам, барвистим борцям за простих людей – всьому тому сонму юль, юр, сень, п╓ць ╕ ╕нших доброд╕╖в, як╕ хором ╕ соло об╕цяють щасливцев╕, що поставлять на них вс╕ блага св╕ту, включно з п╕льговим про╖здом зал╕зницею в╕д Компан╕╖вки до ╢ланця через Бобринець. Це зручно ще й тому, що на них, у раз╕ чого, можна буде пот╕м вказати пальцем, склавши вину за вс╕ сво╖ б╕ди ╕ зруйноване життя.
Така ╕нфантильн╕сть, обтяжена синдромом невинно╖ жертви, ╓ дуже поширеною серед вих╕дц╕в з тотал╕тарних систем, ╕ Укра╖на, на жаль, тут далеко не виняток. Яскравим зразком ╖╖, – повед╕нкою, що межу╓ з ф╕лософ╕╓ю лукавого раба, — ╕ ╓ якраз усталена вже звичка бездумно обирати сво╖х представник╕в у владу з одн╕╓╖ й т╕╓╖ ж засалено╖ колоди краплених валет╕в, яку с╕р╕ кардинали укра╖нського пол╕тикуму, так-сяк перетасувавши, щоразу п╕дсовують нам перед черговими виборами.
Неймов╕рно, але нав╕ть повстання Г╕дност╕, де молодь спершу таки намагалась в╕дторгнути в╕д себе той щуруватий «бомонд», зрештою було згвалтоване ним. Ми добре пам’ята╓мо човников╕ в╕зити п╕д Стелу ще худого п╕сля в’язнично╖ д╕╓ти Юр╕я В╕тал╕йовича, його тези про безальтернативн╕сть пол╕тичних парт╕й як ╕нструментар╕ю – тако╖ соб╕ лопати – соц╕альних зрушень. Але х╕ба пан нин╕шн╕й голова найб╕льшо╖ фракц╕╖ ВР згадував про якусь як╕сно нову силу, х╕ба говорив щось, окр╕м загальних сл╕в, про нов╕ п╕дходи? А х╕ба не очевидною була як╕сть того «пол╕тбомонду», коли тр╕йця «революц╕онер╕в» наввипередки с╕дала за круглий ст╕л з президентом Януковичем, пол╕ткоректно тисла його вже закаляну кров’ю перших вбитих ╕ покал╕чених руку, погоджувалась, отримавши певн╕ пол╕тичн╕ хабар╕, ще на р╕к його «лег╕тимного» урядування?
Так, зряч╕ не сприймали ╖х вже тод╕. Вже тод╕ за багатосл╕в’ям «революц╕йних» заклинань з приватизовано╖ ними сцени проглядала зяюча порожнеча на м╕сц╕ план╕в реформац╕╖ Краю. Вже тод╕ було видно, що ╖хн╕ пол╕тсили не надто схож╕ на кельму чи лопату, з якими ╖х так образно пор╕внював пан Луценко, що вони б╕льше под╕бн╕ до все т╕╓╖ ж януковицько╖ фомки, а в╕дверте небажання прислухатися до голосу народу та в╕дсутн╕сть сформовано╖ небутафорно╖ опозиц╕╖ викликала серйозне занепоко╓ння долею оч╕куваних зм╕н.
Кажуть, де тонко, там ╕ рветься. Як╕сть «ново╖» влади негайно ж проявилася з першими порухами московсько╖ агрес╕╖. Безумовно, новий сп╕кер ВР приступив до виконання сво╖х обов’язк╕в, а парламент — до формування нового укра╖нського уряду практично одночасно з початком московсько╖ агрес╕╖ в Криму, тож виклики, що стояли перед ними, були надзвичайно серйозними. Та чи були д╕╖ ново╖ влади в тих надзвичайних умовах адекватними? Як на мене, н╕. Суд╕ть сам╕: нов╕ оч╕льники держави щонайп╕зн╕ше вже 23 лютого знали про явно агресивн╕ д╕╖ Москви у Криму. Важко пов╕рити, що принаймн╕ на особистому р╕вн╕ депутати ВР Укра╖ни не отримували пов╕домлень в╕д сво╖х колег з ВР АР Крим про те, як╕ шокуюч╕ питання порушувалися в парламент╕ Криму 23 лютого. Год╕ уявити, що вони були аж наст╕льки в ейфор╕╖ в╕д осягнення Печерського Ол╕мпу, що випустили з поля зору розбурхану кра╖ну. Неможливо нав╕ть помислити, що не передбачали, як тим може скористатися Кремль.
У С╕мферопол╕ тим часом пророс╕йськ╕ депутати м╕сцевого парламенту в╕дверто на камери озвучували погрози щодо в╕дд╕лення в╕д Укра╖ни, Севастополь п╕шов дал╕, того ж дня обравши сво╖м оч╕льником громадянина Москов╕╖ Олекс╕я Чалого. Чи можна, насправд╕, уявити, щоб нав╕ть людина, далека в╕д пол╕тики, ╕дентиф╕кувала все те якось ╕накше, ан╕ж сепаратизм! До дня Х лишалось ще три з половиною дн╕, щонайменше в╕с╕мдесят годин.
Що ж зробила ки╖вська «хунта», аби негайно припинити явний дрейф п╕вострова в б╕к сус╕дньо╖ держави? Може, ╖╖ оч╕льник, новоявлений Голова Верховно╖ Ради Укра╖ни, у в╕дсутн╕сть зб╕глого Президента Укра╖ни, Головнокомандувач Збройних Сил Укра╖ни, негайно встановив зв’язок з командуванням п’ятнадцятитисячного, як нам тепер кажуть, в╕йська, розташованого у ключових пунктах п╕вострова, прив╕в його у повну бойову готовн╕сть та наказав його п╕дрозд╕лам негайно взяти п╕д контроль вс╕ стратег╕чн╕ об’╓кти, найперше буд╕вл╕ Верховно╖ Ради, Ради м╕н╕стр╕в АР Крим, вокзали, порти, аеропорти, центри найб╕льших м╕ст, п╕дступи до м╕сць базування ЧФ Москов╕╖? Може, в╕н наказав кораблям ВМС Укра╖ни негайно вийти в море ╕ заблокувати виходи з м╕сць базування корабл╕в ╕ суден ЧФ, а ав╕ац╕╖ та ППО взяти п╕д контроль небо над п╕востровом? Зовс╕м н╕. Як бачимо з╕ стенограми (стор. 10), м╕н╕стр оборони лише 28 лютого просить в. о. Головнокомандувача дозволити привести в╕йська в стан бо╓готовност╕ «повна», просить дозволити… навчання в╕йськ!!!
А може, щойно призначен╕ оч╕льники МВС та СБУ потурбувались сформувати загони спецпризначенц╕в з контингенту зах╕дних та центральних рег╕он╕в та негайно перекинути ╖х в Крим? З тим взагал╕ ц╕каво. Можна лише здогадуватись, хто персонально приймав неадекватне р╕шення, але звичка вир╕шувати все м╕жсобойчиками п╕дказала «решалам» «хунти» не тягнути на романтичний п╕востр╕в грубих спецпризначенц╕в, а послати натом╕сть лише ╖хн╕х оч╕льник╕в. Т╕╓╖ ж ноч╕ в.о. м╕н╕стра внутр╕шн╕х справ Арсен Аваков та новопризначений голова СБУ Валентин Наливайченко приземлились в аеропорту С╕мферополя. Проте тим все й ск╕нчилося, бо нашим достойникам не дозволили нав╕ть вийти з терм╕налу аеропорту, а прийом, який ╖м влаштували, був наст╕льки негостинним, що в╕зит той тривав неймов╕рно коротко. ╥хн╕ коментар╕ для преси т╕╓╖ ноч╕ найкраще ╕люструють ╖хн╕ нам╕ри ╕ розум╕ння под╕й. Так, пан Аваков заявив, що:
«Важливо н╕кого не провокувати зайвими емоц╕ями. Ситуац╕я повинна бути такою, щоб не повторювалася картина протистоянь, яка у нас виникла в Ки╓в╕, коли влада п╕шла проти народу. Шляхом мирного д╕алогу ми зможемо привести все в стан спокою».
Пан Наливайченко пояснив ╖хн╕й в╕зит тим, що «ми об╕цяли на дов╕р╕ спрацювати, по-╕ншому, без збро╖, без охорони».
Без охорони!!! Неймов╕рн╕ см╕ливц╕. А чи мав охорону той же Анатол╕й Ковальський, Андр╕й Щекун, сотн╕ ╕нших майдан╕вц╕в Криму? Чи мали охорону волонтери, як╕ п╕дтримували обложених укра╖нських вояк╕в? Чи мали ╖╖ мед╕йники?
А ось слова укра╖нського дипломата пана Олександра Чалого, сказан╕ ним увечер╕ 23 лютого 2014 року в програм╕ «Свобода слова». Коментуючи те, що в╕дбувалося того дня в Севастопол╕, в╕н сказав: «Вони роблять все те саме, що м╕сяць тому робили в Франк╕вську чи Львов╕. ╥х треба розум╕ти ╕ лише з цих позиц╕й вести дал╕ д╕алог» (!!!)
Нам╕ри розум╕ти сво╖х (поки що!) сп╕вгромадян, спрацювати на дов╕р╕ ╕ повернути мир ╕ спок╕й шляхом мирного д╕алогу, безумовно, шляхетн╕. Питання, проте, в ╕ншому, а саме: як так╕ заяви та д╕╖ корелювались з реал╕ями, з╕ здоровим глуздом ╕ в╕дпов╕дальн╕стю державних муж╕в за насл╕дки сво╖х помилкових р╕шень, висловлювань ╕ д╕й у час, коли кожна година була на вагу – нав╕ть не золота, а м╕льйон╕в людських доль, тисяч людських житт╕в?
Минулого понед╕лка Ком╕тет з питань нац╕онально╖ безпеки й оборони ВР оприлюднив арх╕вн╕ стенограми РНБО в╕д 28 лютого 2014 року. Що змусило народних обранц╕в звернутись до под╕й двор╕чно╖ давнини? Хтось гада╓, що метою того була спроба виправдати д╕╖ тод╕шньо-тепер╕шньо╖ влади, найперше, вину ╖╖ тод╕шнього оч╕льника-тепер╕шнього секретаря за здачу Москов╕╖ Криму. Дозволю соб╕ не погодитись з тим. Пан тепер╕шн╕й секретар РНБО, попри вс╕ його минул╕ «заслуги», почува╓ться сьогодн╕ досить впевнено. На мою думку, оприлюднення виб╕рково насмиканих стор╕нок т╕╓╖ стенограми мало на мет╕ зовс╕м ╕нше. Що саме? Знайд╕ть хвилину ╕ прогляньте цей ц╕кавий ╕ повчальний документ сво╖ми очима, читачу. В╕н вартий витраченого часу вже хоча б тому, що да╓ яскраве уявлення про як╕сть «усп╕шних менеджер╕в», яких перманентно приводимо до влади. http://komnbo.rada.gov.ua/komnbo/control/uk/publish/article?art_id=53495&cat_id=44731
В цьому м╕н╕-спектакл╕ ╓ все – монологи геро╖в ╕ антигеро╖в, голоси мас╕вки ╕ кульм╕нац╕йна пауза, протягом яко╖ за кул╕сами в╕дбува╓ться сп╕лкування формального протагон╕ста з потойб╕чними силами. ╢ тут ╕ розв’язка, й однозначний висновок, який напрошу╓ться сам собою. Ч╕тка патр╕отично-державницька позиц╕я одних на тл╕ ледь не пан╕чних настро╖в ╕ висловлювань ╕нших не передбача╓, зда╓ться, жодних ╕нших трактувань. Тож, як на мене, вс╕ т╕ потуги явно розрахован╕ на те, щоб, не оминувши, зв╕сна р╕ч, важливо╖ рол╕ в тих процесах формального протагон╕ста Турчинова, сконцентрувати всю увагу сусп╕льства на видатн╕й рол╕ протагон╕ста неформального – незм╕нного з того часу (╕, як дехто вважа╓, незам╕нного) голови уряду пана Яценюка, п╕д яким останн╕м часом в╕дчутно захиталося його, добряче трафлене корупц╕╓ю, кр╕сло. Поб╕жна мета – втоптати в бруд вчорашн╕х соратник╕в-сьогодн╕шн╕х суперник╕в — була при тому не менш важливою.
Ну хто, скаж╕ть, байдуже читатиме майже пан╕чний лемент Юл╕╖ Володимир╕вни про те, що «…ми ма╓мо благати сьогодн╕ все м╕жнародне сп╕втовариство стати на захист Укра╖ни. Жоден танк не повинен ви╖хати з казарми (чого б це його туди занесло?), жоден солдат не повинен п╕дняти зброю, бо це означатиме програш»! Хто не задума╓ться над тим, а чому ж це ми на сво╖й земл╕ не мали ан╕ повноц╕нного в╕йська, ан╕ потужно╖ сучасно╖ збро╖, читаючи, як далеко не остання особа в держав╕ – особа, яка весь цей час була у влад╕, не раз очолювала уряд – заклика╓ член╕в РНБО: «Подив╕ться, в якому стан╕ зараз наша арм╕я. Подив╕ться, чи можемо ми протистояти йому (Пут╕ну) в Криму, де на порядок б╕льше рос╕йських солдат╕в, найсучасн╕ша зброя та повноц╕нн╕ в╕йськов╕ бази»! Хтось зауважить, що в ╖╖ урядах були не найг╕рш╕ м╕н╕стри оборони, та й урядування не було тривалим. Хтось нагада╓, що Юл╕я Володимир╕вна, як ж╕нка, ма╓ право на емоц╕йн╕сть. Зв╕сно. Але державних д╕яч╕в оц╕нюють аж н╕як не за ╖хньою статтю чи емоц╕йн╕стю, а за реальний внесок у розвиток кра╖ни, в добробут нац╕╖, в тому числ╕ в ╖╖ безпеку.
Т╕ ж нотки пан╕ки вчуваються ╕ в словах зверхника СБУ, який, як ми пам’ята╓мо, мав час проводити екскурс╕╖ для ц╕кавих телев╕з╕йник╕в сво╓ю штаб-квартирою, але не зум╕в у стислий терм╕н взяти п╕д контроль сво╓ в╕домство, опанувати його структурою в Криму. «…Що робила Служба безпеки в координац╕╖ з ╕ншими правоохоронними органами та М╕н╕стерством оборони всю н╕ч?» — запиту╓ в╕н. «Перше – це ╕нформування тих, хто лишився в╕рним присяз╕, щоб не п╕ддавались на можлив╕ провокац╕╖. Щоб не дати жодного приводу… Ми не повинн╕ допустити стр╕лянини та жертв серед мирного населення або в╕йськових Чорноморського флоту Рос╕йсько╖ Федерац╕╖, тобто того, щоб в╕йськовий тиск рос╕йських ╕ пророс╕йських структур не знайшов жодного виправдання для встановлення повного в╕йськового контролю Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ над об’╓ктами ╕нфраструктури, в╕йськовими частинами Укра╖ни, або взагал╕ над вс╕╓ю територ╕╓ю Криму».
Ц╕ слова важко читати без сл╕з замилування. Яка батьк╕вська турбота про мирних громадян Криму, а ще б╕льше про вельмишановних загарбник╕в, як╕ в той самий час, коли виголошувались ц╕ слова, впевнено ╕ безперешкодно розповзались п╕востровом.
Пам’ята╓мо – сумнов╕дома з Майдану тактика нездар «стояти ╕ не провокувати»? Оч╕льник СБУ п’ять дн╕в тому побував у Криму, де його не пустили нав╕ть на пор╕г. Мовити дал╕, що в╕н не розум╕╓, що в╕дбува╓ться, нема жодних п╕дстав. За час, що минув в╕дтод╕, в╕н д╕знався, що в Криму, виявля╓ться, ще ╓ сп╕вроб╕тники, як╕ залишились в╕рними присяз╕. В╕н же, зам╕сть того, аби, спершись на них, спробувати перекинути до Криму спецп╕дрозд╕ли з Ки╓ва, з зах╕дних рег╕он╕в, не знаходить н╕чого д╕╓в╕шого, н╕ж переказувати тим сво╖м кримським сп╕вроб╕тникам, як╕ залишились в тому котловищ╕ в╕рними Укра╖н╕, аби не провокували!!!
Ще сумн╕ш╕ думки огортають, коли справа доходить до оц╕нки стану укра╖нського в╕йська новопризначеним в. о. м╕н╕стра оборони паном ╤горем Тенюхом. Напевно, шановний ╤гор Йосипович мав п╕дстави, коли говорив, що зам╕сть двадцятитритисячного угруповання, про яке зв╕тували весь час, ми мали в Криму всього п’ятнадцять тисяч в╕йська, включно з флотом, а «готових виконати наказ щодо застосування збро╖ буде 1,5-2 тисяч╕ максимум». Читаючи таке, хочеться спитати ╤горя Йосиповича, чи вс╕ т╕ страшн╕ метаморфози в╕дбулися з нашим в╕йськом, з нашим флотом лише за чотири коротких роки президентства В╕ктора Хведоровича, а чи руйнац╕я нашого в╕йська почалася значно ран╕ше, а саме: з середини дев’яностих, включно з тим часом, коли й в╕н сам усп╕шно проходив службу в його лавах, дослужившись в╕д кап╕тан-лейтенанта до повного адм╕рала? Хот╕лось би знати, як в╕н, як усп╕шний оф╕цер, як командувач ВМС Укра╖ни протягом 2006-2008 рок╕в (президентство В. Ющенка, прем’╓рство В. Януковича), доклався до того, що наше в╕йсько з кожним наступним роком не зм╕цнювалось, а послаблювалось? Чи бив в╕н на сполох, чи кричав на вс╕х кутках про те, що наше в╕йсько перетворюють на бутафор╕ю? Чи подав публ╕чно у в╕дставку через неможлив╕сть змусити владу утримувати в╕йсько, флот у належному стан╕?
Патр╕отизм — це не ст╕льки щемлив╕ почуття й яскрав╕ гасла, ск╕льки реальн╕ вчинки ╕ наполеглива праця. Я знаю тих, хто, пам’ятаючи оф╕церську честь, робив усе на сво╖х посадах, аби зм╕цнити Збройн╕ Сили Укра╖ни, а ще докладав ус╕х сво╖х зусиль, аби переконати високих державц╕в у беззаперечн╕й необх╕дност╕ утримувати реформоване, потужне, бо╓здатне в╕йсько. Це, щоправда, не принесло ╖м ан╕ кар’╓ри, ан╕ великих з╕рок на погони. Багато хто, як, скаж╕мо, перший оф╕цер сучасного укра╖нського в╕йська В╕тал╕й ╤лл╕ч Лазорк╕н, не заслужили в держави нав╕ть власного житла. Пам’ята╓мо про виб╕р? Це був ╖хн╕й виб╕р. Вони так ╕ залишились в сво╖ ш╕стдесят, с╕мдесят рок╕в каперангами, полковниками. Але й людьми чест╕, на в╕дм╕ну в╕д тих достойник╕в, як╕ лише через тиждень п╕сля початку московсько╖ агрес╕╖ в Криму здогадалися з╕брати ц╕лком ╕мпотентну нараду п╕д вив╕скою РНБО, яка вир╕шила… не робити жодних проблем агресивному сус╕дов╕, який, вломившись у в╕тальню, гвалту╓ дружину, прозоро натякаючи при тому, аби хазя╖н сид╕в тихо, бо те саме буде ╕ йому, а на додачу забере, мовляв, ╕ всю хату. Чого ж не послухатися щиросердно╖ поради, тим б╕льше, що та шльондра вже наче й мовчить, та й не опиралася дуже…
Вража╓, що у стенограм╕ лише поб╕жно згаду╓ться закон «Про оборону Укра╖ни» ╕ жодного разу — Конституц╕я Укра╖ни, статтями яко╖ насамперед мали б керуватися найвищ╕ посадовц╕ держави. Адже саме Конституц╕я Укра╖ни ╕ закон «Про оборону Укра╖ни» безальтернативно визначають д╕╖, як╕ оч╕льники держави, найперше Головнокомандувач ╖╖ в╕йська, мають, не мудрствуючи лукаво, вчинити НЕГАЙНО у випадку агрес╕╖ проти ╖хньо╖ нац╕╖ ╕ держави.
Чому ж так не сталося? Чому були покинут╕ напризволяще в╕йська в ╖хн╕х базах ╕ гарн╕зонах? Чому ╖хн╕ командири не отримали вчасних, зрозум╕лих ╕ ч╕тких наказ╕в? Чому в╕дпов╕дальн╕сть за р╕шення не ╖хнього р╕вня перекладалось на плеч╕ полковник╕в, майор╕в, лейтенант╕в? Де бачено, щоб регулярна арм╕я розпочинала бойов╕ операц╕╖ без наказу головнокомандувача? Невже турчинови-яценюки спод╕вались, що командир якогось гарн╕зону здогада╓ться з власно╖ ╕н╕ц╕ативи взяти п╕д контроль урядов╕ установи С╕мферополя чи Севастополя, прин╕сши нашим «героям» перемогу на тар╕лочц╕ з блакитною облям╕вкою?!
Схоже, що страх – липкий ╕ гидкий страх панував тими днями на Печерських пагорбах. «Геро╖» Сцени Майдану, щойно видряпавшись в сво╖ кр╕сла, раптом усв╕домили, наск╕льки п╕дступною може бути доля. Виб╕р був невеликий – виконати приписи закону й отримати в╕йну, до яко╖ не була готова ан╕ кра╖на, економ╕ку, обороноздатн╕сть яко╖ руйнували упродовж вс╕х рок╕в Незалежност╕, ан╕ вони сам╕, адже йшли до влади, маючи на мет╕ ц╕лком визначен╕ реч╕, чи в╕ддати нахаб╕ все, що в╕н хот╕в, хоч би й по самий Дн╕про, й отримати, зрештою, хоч би синицю в жмен╕.
Виб╕р у кожному раз╕ залежить в╕д особистост╕. Оск╕льки серед тих, хто приймав р╕шення, особистостями не пахло, то й виб╕р був ц╕лком прогнозованим. Саме тому Кремль поводився так впевнено ╕ зухвало. Його не лякали ан╕ турчинови, ан╕ яценюки, ц╕ну яким знали достеменно. ╢дине, чого вони остер╕галися, то це непрогнозованост╕ «правосек╕в» ╕ тому под╕бно╖ добровольчо╖ тус╕вки – незрозум╕ло╖ ╕ неп╕дконтрольно╖, а тому страшно╖. Т╕ побоювання, зрештою, справдилися, бо саме це нап╕вроздягнуте, нап╕возбро╓не во╖нство, яким наша манкуртська влада прикрилася в критичну годину, зупинило ел╕тних диверсант╕в на Донбас╕. Але то було п╕зн╕ше. А два роки тому Кримом ширилася повзуча окупац╕я. Кинуте напризволяще в╕йсько все ще чекало наказ╕в з Ки╓ва. А там в той час, забувши про в╕дмову в╕д квотного принципу формування уряду, наш╕ достойники чубились за м╕н╕стерськ╕ кр╕сла, за доступ до «поток╕в»…
Сьогодн╕ стало майже модним у певних колах копати оте зрадливе кримське в╕йсько, з якого на Велику землю вийшло заледве дв╕ тисяч╕ в╕рних сво╖й присяз╕ вояк╕в. Джерело того очорнення добре в╕доме. Це — наша влада, яка намага╓ться таким чином перекласти в╕дпов╕дальн╕сть за ско╓н╕ нею злочини на нею ж зраджених. Три тижн╕ в обложених гарн╕зонах серед знущань, тиску на родини, а головне — в безнад╕╖ в╕д розум╕ння того, що тебе списали, полишили як непотр╕б, зрадили тво╖ ж найвищ╕ оч╕льники, що допомоги чекати нема зв╕дки… Чи легко було пережити те воякам, яким заборонили до того ж застосовувати проти нападник╕в зброю, воякам, дов╕ра яких до перманентно клептократично╖ влади Укра╖ни була й так не надто високою?
Нов╕тня ╕стор╕я не пам’ята╓ приклад╕в тако╖ в╕дверто╖ зради свого в╕йська, тож в╕дмитися в╕д не╖ нашим «героям» буде непросто.
Сьогодн╕ ц╕ нездари, серед яких так╕ достойники, як голова Ком╕тету ВР з питань безпеки й оборони Серг╕й Пашинський (див: http://antikor.com.ua/articles/78482-sergej_pashinskij._vor_rejder_moshennik
_i_nardep ), його секретар ╤ван Винник (http://antikor.com.ua/articles/25428-rejder_ivan_vinnik_iz_slesarej__
v_deputaty, http://ukr.lb.ua/news/2016/02/19/328371_vikonavcha_sluzhba_zmogla.html?utm_source=local&utm
_medium=cpm&utm_campaign=bytheme) вир╕шили прислужитись сьогодн╕шньому прем’╓ров╕ та секретарев╕ РНБО, намагаючись безсов╕сно видати в╕дверту зраду за турботу про долю Краю. Але, схоже, зробили тим ведмежу послугу, адже нав╕ть ця виб╕ркова стенограма зас╕дання РНБО в╕д 28 лютого 2014 року, яке влада, нагадаю, наважилась провести лише на шостий день в╕д початку агрес╕╖, вигляда╓ як св╕дчення ганебного злочину, ско╓ного його учасниками, красномовно засв╕дчуючи ╖хн╕ зд╕бност╕ ╕ фахов╕сть.
На щастя, в╕дтод╕ минуло не так багато часу, аби т╕ под╕╖ вив╕трилися з нашо╖ пам’ят╕. На щастя, нац╕я, а особливо т╕, хто мав безпосередн╕й стосунок до тих под╕й, здатн╕ робити сво╖ власн╕ висновки. Час розставить усе на сво╖ м╕сця. Героям, – а це в б╕льшост╕ сво╖й звичайн╕ укра╖нськ╕ громадяни, — не буде встановлено пам’ятник╕в, та вони, власне, й не потребують ╖х. Але зрадники укра╖нського народу – найперше, високопосадовц╕, чия гра в п╕ддавки призвела до анекс╕╖ Криму, до того, що п╕дбадьорений таким «геройством» ворог розв’язав в╕йну на Донбас╕, – рано чи п╕зно займуть сво╓ м╕сце на в’язничних нарах. Як пересторога для наступник╕в. В╕рю в те непохитно.
Насамк╕нець, як замальовка з тих буремних дн╕в, моя репл╕ка на катрен шановно╖ Л╕ни Костенко:

«Не пощастило нашому народу –
Дав Бог сус╕д╕в, ласих до нашесть.
Забрали все – ╕ землю, ╕ свободу.
Тепер забрати хочуть ще ╕ честь.»
(Л╕на Костенко)
Н╕, не забрали. Наше й дос╕ з нами,
Так само, як свобода, г╕дн╕сть, честь.
Немало ми пережили нашесть,
А й дос╕ можемо пишатися синами,
Отими, що в блокован╕м Криму
Стоять в оч╕куванн╕ штурму
 гарн╕зон╕в,
Честь не бруднять, не спорюють
 погони –
Шанс дипломатам, уряду – кому?!
А в Ки╓в╕ готуються до свята.
Святе – читать Шевченков╕ в╕рш╕!
Чи й сам Шевченко
 так би согр╕шив –
Курити ф╕м╕ам, як палять хату?

Валентин БУТ
Крим

21 лютого 2014 року, С╕мферополь, початок протистоянь б╕ля Верховно╖ Ради Криму. Укра╖нц╕, кримськ╕ татари та й ус╕ ╕нш╕ прихильники Укра╖ни в Криму ще на щось спод╕валися...

Фото В╕ктора Качули

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 26.02.2016 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16708

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков