"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2004 > Тема "Крим - наш дім"
#4 за 23.01.2004
Стала газета долею...
Тетяна ДУГІЛЬ.
...З першими гарматними залпами, що розірвали тишу літньої ночі, і вибухами бомб батько зрозумів, що почалася війна. Але, спішно збираючись за викликом вістового, заспокоїв дружину: "Не хвилюйся, схоже, це маневри. Вас вивезуть з міста, думаю, на три дні". Що взяли з собою на ці три дні, з тим і виїхали - на усю війну. На товарняках, на перекладних, як прийдеться, прагнула молода жінка відвезти своїх пацанів глибше в тил, завзято добиралася через палаючу величезну країну до батьків на Кавказ. А в сорок другому році, відразу після народження третього сина, прийшла "похоронка". Так восьмирічний Ілля став старшим мужчиною у родині. Як і мільйони співвітчизників, пухли від голоду. Від неминучої смерті врятував учительку російської мови, що вже злягла, і її синів голова колгоспу, який випадково зайшов до них, - дотепер пам'ятає Ілля Борисович Мельников смак принесених ним тоді молока і хліба... Але хіба може щось виснажити сили жінки, якщо черпає вона їх з любові і сердечного тепла? Вже після війни, вийшовши знову заміж за чоловіка, у якого було четверо своїх дітей, Ольга Федорівна усіх підняла на ноги, усіх вивела в люди. А головне - зуміла вкласти в них найважливіше, найпотрібніше у житті... Ось лист, написаний Миколою Борисовичем, про який редактор газети "Евпаторийская здравница" І. Б. Мельников ще не знає: "Мій старший брат Ілля був надзвичайним сином. Мама говорила, що за все життя він не завдав їй жодної неприємності. Він завжди був кращим учнем школи і закінчив її із золотою медаллю, помічником у домі - на ньому трималося все господарство. Мені він замінив загиблого на фронті батька. Пам'ятаю такий випадок. Ми жили на березі Сиваша в селі Хейрус. Я був зовсім маленьким, мені було всього п'ять років, а Ілюші - тринадцять. Його відправили в піонерський табір у селі Аблеш, що знаходився за 50 кілометрів від нашого села. Я дуже нудьгував за старшим братом, з нетерпінням чекав, коли ж він приїде. Напередодні його повернення з табору протягом декількох днів я виходив на дорогу і з раннього ранку до самого заходу сонця чекав Іллю. І от, нарешті, бачу - він іде. Це було велике щастя - брат вдома! У нього на плечі ціпок, а на ньому - вузлик. А у вузлику - яблука, які я тоді вперше у своєму житті побачив. У таборі дітям іноді давали яблука, а Ілля їх не їв, збирав і привіз додому як подарунок. Сьогодні цим нікого не здивуєш, а в той час у Криму був голод. Тому вчинок тринадцятилітнього брата я дотепер без перебільшення вважаю подвигом..." Ілля хотів стати військовим, як батько, але був змушений піти з останнього курсу льотного училища - виявилися розлади у вестибулярному апараті. Можна тільки уявити, який це був би блискучий офіцер - натхненний, романтичний... Однак часом Всевишній дозволяє собі втручатися в людський вибір. Адже не по роках відповідальний п'ятикласник у часи нестачі педагогів спокійно заміняв маму в школі, частенько самостійно проводив всі уроки в малят. А коли навчався у шостому класі - з'явилися перші публікації юного кореспондента в пресі, і не просто замітки - цілі фейлетони у віршах! Була газета й у льотному училищі - багатотиражка, яка друкувалася в друкарні. Курсантам дуже подобався створений однокурсником сатиричний розділ. Так життєві дороги невблаганно привели Іллю Мельникова в Московський державний університет на факультет журналістики, який він закінчив у 1963 році з червоним дипломом. Газета стала його долею... З витонченим, легким, скупим на слова, але щедрим на думки пером Іллі Мельникова знайомі багато регіональних видань Криму. 35 років тому з "Крымского комсомольца" він прийшов заступником редактора в "Евпаторийку", якій недавно теж виповнилося тридцять п'ять... Існує думка, нібито висококласно виконувати кореспондентські, а тим паче - редакторські обов'язки здатна навчитися будь-яка грамотна людина, яка вдало складає слова в речення. Однак практика незаперечно доводить: ця професія - і мистецтво, і ремесло, і наука - багатогранний алмаз творчості. Адже ким тільки не доводиться бути редакторові! Він - технік-поліграфіст, посадою приречений віртуозно, краще всіх підлеглих, володіти тонкощами виробництва й оформлення газети, знати всі нюанси її макетування, верстки, друку. Як керівник-адміністратор, на плечах якого - щоденна відповідальність за колектив, коректно вирішує проблеми не тільки співробітників, а й відвідувачів. Він "змушений" бути бездоганним літератором-стилістом і "живим довідковим бюро", усе, що відбувається навколо, знати, пам'ятати, враховувати. Він обов'язково - чуйний вихователь, що вміє не тільки помітити, але і дбайливо виростити-випестити талант. Ніякі політичні, економічні, життєві колізії не позбавили ще ЗМІ від клопітних функцій і повноважень "четвертої влади". І при цьому навряд чи коли зійде нанівець роль преси у формуванні ідеології, моралі, моральних основ суспільства, а значить - газета незмінно повинна залишатися другом читачу - авторитетним, надійним, цікавим у спілкуванні. Чи варто повторювати, що "обличчя" видання - завжди в першу чергу визначає особистість його редактора? Чи варто говорити, що фахівці, у професіоналізмі яких органічно злиті в єдине ціле такі самостійні іпостасі, як журналіст, літератор, редактор, - "товар" на ринку праці штучний, рідкісний, ексклюзивний?.. Правом доброзичливо, строго, небайдужо-творчо судити, "страчувати чи милувати" чужі перші несміливі проби пера Господь нагородив лише щирих майстрів слова. Скільки їх уже, вихованців-учнів! Вища похвала для них: "Ти усе робиш так, як Ілля Борисович!"... Десятки стали такими ж "правильними" - скромними, щирими і чесними газетярами, одиниці - поетами. Основні риси свого редактора творча ланка "Евпаторийской здравницы" формулює, практично, не замислюючись: "Людяність і делікатність. Він ніколи ні над ким не панує, надаючи кожному право бути самим собою. І в той же час за спиною завжди почувається стіна, завжди знаєш, що тебе чуйно охороняють від помилок будь-якого плану. А це дуже важливо - йти по життю з надійною страховкою". Чи не в таких взаєминах - причини творчих перемог газети, яка впевнено тримається в десятку найбільш тиражних міських видань, є лауреатом Міжнародного рейтингу популярності і якості "Золота фортуна" за 2000 рік, користується незмінною повагою відданих читачів? Чи не в них - джерело натхнення кореспондентів "Євпаторійки", які неодноразово ставали призерами республіканського творчого конкурсу журналістів "Срібне перо"? ...Закінчився ще один звичайний день роботи у жорсткому ритмі стресів-нервів: що б не сталося - черговий номер повинен вийти вчасно. Чергова купка авторських оригіналів дбайливо покладена в портфель (так мама несла додому вічні шкільні зошити). Увечері можна буде ще почитати-поправити - дорого ціниться реноме не тільки інформаційно насиченої, душевної, але і грамотної газети. Добре, що можна дозволити собі деяку відчуженість від марноти побуту. Добре, що поруч - людина, на яку можна "у здоров'ї і хворобі, радості і сумі" безоглядно покластися в усьому: "Бережи мене, мій талісмане..." А "талісман" - дружина Світлана В'ячеславівна. Вона небагатослівна від емоцій і почуттів: "Ми разом уже двадцять років. І я, напевно, кожній жінці побажала б такого взаєморозуміння, уваги, чуйності, які пізнала сама. Основна риса чоловіка в спілкуванні зі сторонніми людьми, на мій погляд, - терпимість і ввічливість - навіть у відповідь на хамство. Але це ні в якому разі не означає, що він покірливо дозволяє себе скривдити! Уміє двома-трьома словами поставити нахабу на місце. А ще... Не всі можуть прощати. Він - уміє. Я його намагалася і намагаюся берегти. Те ж саме робить і він. Такі вірші, які він мені присвячує, такі слова, які він мені говорить... Я щаслива, що ми - разом". Тече далі життя - історія любові, перевіреної часом на чистоту...
* * *
20 січня 2004 року рішенням президії Верховної Ради Криму редактору "Евпаторийской здравницы" І. Б. Мельникову було присвоєно звання "Заслужений журналіст АРК". А сьогодні Ілля Борисович святкує свій 70-літній ювілей. "Кримська світлиця" приєднується до численних ювілейних привітань і бажає колезі здоров`я, натхнення, творчого довголіття і багато-багато вдячних учнів та читачів!
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2004 > Тема "Крим - наш дім"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1677
|