"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема "Душі криниця"
#12 за 18.03.2016
ЗА ЦЕРКВУ… ЗА В╤РУ… ЗА УКРА╥НУ
Дорога до Храму
(Зак╕нчення. Поч. у № 11)
Мат╕нка Св╕тлана згаду╓, як, п╕дтримуючи чолов╕ка, сказала: «Я в╕рю, настане той день, коли ти п╕д╕йдеш до мене, обн╕меш ╕ мовиш: «Ми перемогли». Так ╕ сталося п╕сля року вперто╖ боротьби з хворобами. В╕н п╕д╕йшов, легенько обняв за плеч╕ ╕ сказав слова, про як╕ вона мр╕яла, як╕ приходили у снах: «Р╕дна, мен╕ якось незвично, чогось н╕би не вистача╓». Тод╕ не зм╕г ще збагнути, що вперше за довг╕ м╕сяц╕ його полишив б╕ль... Його пац╕╓нтом п╕сля себе стала донечка. Через к╕лька рок╕в в╕н ╕ ╖╖ поставив на ноги. Маша теж пройшла через велик╕ муки. Робив ╖й масаж, розминав кожен суглобик маленького неслухняного т╕льця. Дитина плакала, кричала, а в╕н, зц╕пивши зуби, продовжував. Дружина не витримувала, називала тираном. Та ╤ван розум╕в, що то в╕д велико╖ материнсько╖ любов╕ ╕ в╕дчаю. Умовляв Св╕тлану, переконував, що через це треба пройти, аби не залишитися кал╕кою ╕ навчитися обслуговувати себе, жити в цьому св╕т╕ ╕ рад╕ти сонцю.
ЦЕ МОЖЕ БУТИ ╤ ╢
Коли дружина побачила результат — Маша почала сид╕ти — дов╕рилася повн╕стю чолов╕ков╕ й Богу. Плакали обо╓, коли д╕вчинка почала повзати, стала на н╕жки, зробила перш╕ самост╕йн╕ кроки. Через деякий час показали дитину л╕карям. Люди в б╕лих халатах були впевнен╕, що Маша пройшла курс реаб╕л╕тац╕╖ у в╕дом╕й Ки╖вськ╕й кл╕н╕ц╕ ╕нституту ╕мен╕ Бурденка. А батьки за вс╕ роки не зробили ╖й жодного уколу, не дали жодно╖ таблетки. — Та й моя поява свого часу в с╕мферопольськ╕й л╕карн╕ стала справжньою сенсац╕╓ю, — з╕зна╓ться отець ╤ван. — За вс╕ма канонами медично╖ науки я не повинен був ходити. З╕брали консил╕ум, обмацували мене, змушували робити вправи, прис╕дати ╕ все повторювали: «Цього не може бути...». А я стояв перед ними на ногах ╕, усм╕хаючись, казав: «Це може бути ╕ ╓».
ГАРМОН╤Я ДУШ╤ ╤ Т╤ЛА
— У церкви на першому план╕ духовне, а Ви так багато уваги прид╕ля╓те тренуванню ╕ загартовуванню плот╕, чи не суперечить це церковним канонам? — Христос говорить: «Т╕ло наше — храм Духа Святого», тобто ми повинн╕ до свого т╕ла ставитися, як до храму, берегти його, зм╕цнювати. Не можна розвивати щось одне. Треба п╕дн╕мати ╕ дух, ╕ плоть. Якщо людина молиться, просить щось у Господа, а сама для цього н╕чого не робить, результату не буде. В╕ра без д╕ла мертва, повинна бути гармон╕я, ╓дн╕сть духу ╕ т╕ла. Я сам через це пройшов ╕ стараюсь донести ц╕ переконання сво╖м параф╕янам.
ВПЕРШЕ ЙОГО ОБРАЛИ СВЯЩЕНИКОМ... НА КОЛГОСПНИХ ЗБОРАХ
Люди в р╕дному сел╕ бачили, що ╤ван живе життям праведним, у щирих молитвах ╕ щоденн╕й прац╕. Тож коли на початку 90-х рок╕в у Товст╕ вир╕шили орган╕зувати церкву, звернулися до Катькала з проханням, щоб став ╖хн╕м священиком. Нав╕ть на колгоспних зборах постановили доручити йому створити громаду. Пам’ятаючи свою клятву, дану Богов╕ у хвилини болю ╕ знев╕ри, взявся за справу. Коли постало питання про прим╕щення, згадали, що на продаж виставлено колишн╕й магазин господарських товар╕в. Т╕льки де ж взяти грош╕? Люди живуть небагато ╕ в╕д╕рвати коп╕йку в╕д с╕м’╖ непросто. Ось тод╕ ╕ прийшла йому думка з╕брати картоплю. Про╖хали селом п╕дводою, з╕брали три тонни бульб. Виручених кошт╕в вистачило. Опорядили прим╕щення, придбали необх╕дний ╕нвентар. Але чи бути священиком, вагався, сумн╕вався чи зможе, та й не мав у той час в╕дпов╕дно╖ осв╕ти. Прив╕з у село священика, та людям той не сподобався. Знову вкотре зверталися до ╤вана. Т╕льки сумський владика Миха╖л зум╕в переконати: це його м╕с╕я — нести слово Боже людям. По╖хав «на стажування» в одну з церков сус╕днього району. А м╕сцевий священик ╕ каже: «╤ди, прав службу». Досв╕д св╕тського життя мав, молитви знав, Б╕бл╕ю читав не один раз, тож ╕ не розгубився. Люди не в╕рили, що в╕н вперше служив л╕тург╕ю. У сво╓ село повернувся уже рукопокладеним у священики.
СВЯЩЕНИК-ВО╥Н
Маленька церковка, збудована ним на власному подв╕р’╖ у Криму, названа ╕м’ям ╤вана-во╖на. Так ╖╖ назвав Владика при освяченн╕. Мен╕ ж це ймення здалося символ╕чним. Бо й герою мо╓╖ розпов╕д╕ судилося стати во╖ном. Усе сво╓ життя отець ╤ван бореться... за церкву, за в╕ру, за Укра╖ну. Коли повернувся в р╕дне село рукопокладеним у священики, там уже господарював ╕нший, з Московського патр╕архату (укра╖нська церква т╕льки починала в╕дроджуватися). Зайняли прим╕щення, п╕шли по хатах, переконували людей, що укра╖нська церква зрадила православну в╕ру ╕ таке ╕нше. Село розкололося. Та т╕, хто знав отця ╤вана, не в╕двернулися. Приходили до нього додому, де й служив (на веранд╕), зверталися по допомогу, за порадою, в скрутну годину. А коли на запрошення Кримського владики Климента повертався в Крим, з жалем проводжало його ╕ с╕м’ю ледь не все село. За к╕лька рок╕в став для них ╕ священиком, ╕ л╕карем, ╕ порадником, ╕ суддею.
ТАМ, ДЕ БОЛЯЧЕ
В╕н завжди там, де боляче людям, де боляче його кра╖н╕, де посягають на ╖╖ свободу, де борються за ╖╖ майбутн╓. З перших дн╕в укра╖нського Майдану разом з мат╕нкою ╕ д╕тьми був серед тих, хто не зм╕г сид╕ти в теплих дом╕вках, коли вир╕шувалася доля Укра╖ни. Разом з духовником Майдану Павлом Добрянським (сво╖м учнем), священиками ╕нших конфес╕й укра╖нських церков сп╕льно обладнали каплицю, яка стала прообразом ╓дино╖ пом╕сно╖ укра╖нсько╖ церкви. Укра╖на ╓дина ╕ в╕ра ма╓ бути ╓диною. З в╕ри почина╓ться ╓дн╕сть держави. У цьому в╕н твердо переконаний ╕ ц╕й позиц╕╖ не зраджу╓ за будь-яких обставин. Крим, як часточка Укра╖ни, став ╖м за багато рок╕в р╕дним. Тут народилося ╖хн╕х четверо д╕тей, тут будували д╕м, церкви. До отця ╤вана ╖здили за порадою з усього п╕вострова, ╕нших м╕сць кра╖ни. Та настали чорн╕ дн╕. Т╕льки-но в Криму провели так званий референдум, через к╕лька дн╕в йому поставили ультиматум: переходиш в рос╕йську церкву — залиша╓шся в Перевальному жити ╕ служити, н╕ — зв╕льня╓ш прим╕щення церкви, та й тоб╕ з с╕м’╓ю спокою тут не буде. Але ж церква — не приватна власн╕сть, вона належить ╓парх╕╖, намагався в цьому переконати нових господар╕в. Почалися фальсиф╕кац╕╖, шантаж. Змонтували в╕деоролик, де в╕н н╕бито заклика╓ «бити москал╕в»... Друз╕, знайом╕ п╕дтримували, знали, що то провокац╕я. Х╕ба в╕н м╕г соб╕ таке дозволити? Адже серед прихожан церкви було багато рос╕ян, кримських татар, представник╕в ╕нших народ╕в. Та й слова такого в його багатому лексикон╕ нема╓.
ТОЛЕРАНТН╤СТЬ ╤ БЕЗХРЕБЕТН╤СТЬ — Р╤ЗН╤ РЕЧ╤
— Отче ╤ване, у кримських та й ╕нших ╕нформац╕йних джерелах того пер╕оду Ваше ╕м’я було досить популярним ╕ часто вживаним. В б╕льшост╕ з них Ви поставали патр╕отом Укра╖ни. П╕сля анекс╕╖ Криму до останнього боролися за укра╖нську церкву, за в╕рян Вашо╖ параф╕╖. Як Ви ╕ прихожани розц╕нювали ситуац╕ю? — Якщо одним словом, то це було страждання. Уяв╕ть соб╕, за к╕лька годин до л╕тург╕╖ перекрили вх╕д до церкви, почали погрожувати. Я, мат╕нка, наша дочка закрилися в машин╕. Люди у форм╕ козак╕в розхитували автомоб╕ль, пробили колесо, насипали в бензиновий бак п╕ску. Натовп прихожан хот╕в захистити нас, але н╕кого не п╕дпускали. Викликали м╕л╕ц╕ю, яка теж н╕чого не могла чи не хот╕ла зробити. Люди у форм╕ шептали: «Мы ничем не можем вам помочь, у нас приказ»... Я до страждань готовий, бо знаю, що п╕сля розп’яття завжди буде воскрес╕ння, а от в╕руюч╕... У них забирали церкву, ╖х принижували. До мене п╕дходили, може, сотн╕ мирян. Одн╕ спов╕дувалися, просили п╕дтримки, ╕нш╕ — благали прощення за вимушену зраду. А я молився за мир, за спок╕й у душах вс╕х. Ми повинн╕ бути терпимими, поважати людей з ╕ншими поглядами, але твердо стояти за свою в╕ру ╕ свою державу, не бездумно, сл╕по п╕дкорятися чуж╕й вол╕. Толерантн╕сть ╕ безхребетн╕сть — це р╕зн╕ реч╕. Т╕ ж в╕руюч╕, котр╕ просили не залишати ╖х у скрут╕, через деякий час, коли стало дуже небезпечно, просили нас ви╖хати, щоб врятуватися. Вперше, три десятки рок╕в тому, залишав цей край з великим болем у т╕л╕, вдруге — з великим болем у душ╕.
У МЕНЕ ╢ УКРА╥НА
Родина Катькала зупинялася в друз╕в по вс╕й Укра╖н╕. Доки одна з колишн╕х прихожанок церкви, яка нин╕ прожива╓ в Канад╕, не запросила ╖х до себе. Незабутн╓ враження залишили зустр╕ч╕ з укра╖нською д╕аспорою. Розпитували про Майдан, про Крим. Для канадських укра╖нц╕в отець ╤ван був живою г╕лочкою дерева м╕ц╕ ╕ твердост╕ укра╖нського духу. Трич╕ зустр╕чався з Владикою. Той просив залишитися в Канад╕. М╕сцева громада готова була купити церкву, забезпечити сталий дох╕д священику. Та в╕дпов╕дь отця ╤вана залишалася непохитною: «Я не можу, у мене ╓ Укра╖на, якщо ми вс╕ зв╕дти по╖демо, Укра╖ни не стане. Бо як море набира╓ сили з кожно╖ краплини, так ╕ Укра╖на сильна укра╖нцями».
Тамара КОМАР Газета «Катериноп╕льський в╕сник», 21 серпня 2015 року Черкаська область
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 18.03.2016 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16841
|