Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КОЗАЦЬКИЙ ДУХ ЛОХВИЧЧИНИ
Лохвиччина, попри все багатство етнокультурно╖ спадщини, до сьогодн╕ залишалася недостатньо...


ЩО 2022-Й В╤ДКРИВ УКРА╥НЦЯМ ПРО САМИХ СЕБЕ, А СВ╤ТОВ╤ – ПРО УКРА╥НЦ╤В
Ми остаточно в╕дбулися – ╕ як пол╕тична нац╕я, ╕ як держава.


КАМ╤НЬ ЗА ПАЗУХОЮ
Картинки з життя


СОБОРН╤СТЬ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ╤З КОЖНОГО З НАС
З╕рвав прихильн╕ оплески, к╕лька поважних у журнал╕стиц╕ персон п╕д╕йшли пот╕м, дали в╕зит╕вки,...


В╤Д ПОРОШЕНКА ВИМАГАЮТЬ ПОЗБАВИТИ В╤ТАЛ╤Я КОЗЛОВСЬКОГО ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРА╥НИ»
Льв╕вська облрада прийняла звернення до Президента щодо позбавлення сп╕вака В╕тал╕я Козловського...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2004 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 30.01.2004
ПРОЩАЙ, УКРАЇНО...
Юрій Мушкетик

Ні, я нікуди не їду з неї, й ще нібито й не помираю. Але її не стає й не стає, і вже залишилося так мало, що її майже не видно нині. Й тотально заплановано неіснування в майбутньому. Така їй запланована "перспектива". А втім... Перед нею, на мій погляд, три дороги. Ось вони.
По одній, на яку нас штовхають, ведуть, манять, як того осла віхтем сіна, ми йшли майже триста п'ятдесят років, а до того випали з одного, як нам казали, гнізда-колиски, де було троє яєць, а далі пташенят, проте одне яйце, либонь, виявилося зозулиним, а по тому кігтяста лапа двоголової крилатої потвори пригребла нас до себе. Що було далі, яким було наше існування, знають усі. Проте й наш так званий старший брат жив не солодко, безконечні загарбницькі війни, які виробили ментальність жорстоку й ледачу, безконечні розколи, починаючи з Петра І, коли більшість населення перетворили в рабів, яких не було ніде по світу, а купка багатіїв сіла їм на шию, розкол церковний, безкультур'я, безправ'я, голод.
І вдарив 1917 рік. Сьогодні вже навіть більшість російських вчених визнають, що більшовизм переміг у Росії не випадково, що він був підготовлений всією історією імперії, властивий її духові й устрою. В жодній іншій країні світу він не переміг. І ті країни, західні держави, повели боротьбу з новою російською імперією - совітською - всіма способами: інтервенцією, підривом економіки, холодною війною. На ту війну Захід на чолі з США витратив колосальні, необмірні кошти та зусилля, бо й було з ким боротися, лише золотого запасу Совітська імперія, совітські зеки накопали більше десяти тисяч тонн (в кінці правління Брежнєва лишилося 300 тонн). СРСР (Росія) жив ще за рахунок експорту нафти, газу, металу, за що Росія живе й зараз, Москва - досить добре, вже за 50 км від неї - животіє в старцівстві.
Західні держави її підманюють майбутнім вступом в ЄС, але вона їм там не потрібна, з її хижацьким менталітетом, та й просто як конкурента вони туди її не допустять, їм потрібна сировинна база, країна третього світу. І ось сьогодні стало для нас, України: куди йти? Спробувати самим якось прослизнути в ЄС чи вшелепуватися далі в єдиний з Росією економічний простір, куди нас з усіх сил ведуть, тягнуть наші зверхники, кримінальні клани та їхні слухняні виконавці. Ми вже й так віддали майже всю нафтопереробну промисловість Росії, далі віддамо її до решти, російський капітал панує по всій Україні, ефемерний нафтопровід Одеса - Броди, який хоч якось міг би сприяти нашій економічній незалежності, під тиском Росії віддаємо в її руки на відверто невигідних для нас умовах, а вступ до єдиного економічного простору відсталих країн категорично відтручає нас від інтеграції до Євросоюзу; буде введено єдину валюту й, зрозуміло, для кого вигідну, українська мова (вже сьогодні нею послуговуються тільки 34% населення) і культура підпаде повному занепаду (вже зараз на українських сценах гуцикають у синьому, червоному, жовтому диму тільки зарубіжні гастролери), до національної
самоповаги нас закликає українською мовою американський президент, а мав би хоча б щотижня по телевізору наш, українською мовою говорить англійський посол, а наші посли й сенатори навіть до дружин та власних дітей здебільшого бурмочуть чужою; вслід за маленьким острівцем Тузла в Росію загуде Крим (ось як йшла агітація за Тузлу в російській пресі: "Украинские пограничники приготовили для россиян колючую проволоку, собак... на подходе военные корабли". "Литературная  газета", № 43).
Ми вже поглухли від галасу про Крим. Навіть високі урядові особи мимрять: "Никита нажрался сала и водки, отдал Крым украинцам". На той час великі російські міста - Москву, Ленінград - годували цілеспрямовано по кілька українських областей, Росія Крим не могла прогодувати. До того ж ті мимрії "забувають" (одвічний обман народу), що за відхід Криму до України по черзі голосували Кримська рада, Верховна Рада РРФСР, а далі Верховна Рада СРСР. Так вже кажіть, що всі вони нажралися українського сала та горілки.
Сама угода про ЄЕП страшенно завуальована, її навіть не показують журналістам, у кінцевому підсумку не важко побачити в кінці цього тунелю єдиний радянський народ. Недарма так запопадливо нам нав'язують святкування Переяславської Ради. Отакі перспективи. Вже сьогодні слова "Україна, український патріот" викликають у кримінальних владців люту ненависть, а охоронці конституційних прав громадян реагують на них гумовими кийками, справжніх українських патріотів, під'юджені місцевими властями, товпи розшалілих шовіністів зустрічають камінням і антиукраїнськими гаслами. Направляють їх власні зверхники, отримавши конкретні вказівки із "зореносної". Навіть до татарських ханів не їздили так запопадливо колишні владці, як нинішні в Москву. Зате в єдиному економічному просторі ми разом будемо боротися з тероризмом (читай - з Чечнею і всіма іншими, хто одважиться підвести голову), зросте злочинність, побільшає наркотиків і т. ін. В чомусь ми Росію обганяємо. Так, у Росії ще докладають зусиль, щоб президента обирав не народ, а парламент, а в нас уже прийнято відповідний закон. Просто, як палиця (а ми з зашореними очима не бачимо), депутати обиратимуться на так званій пропорційній основі, тобто тільки від партій, а ми знаємо, як це: у виборчий список попадатимуть ті, хто дав більше доларів, отже, олігархи, які міцно всядуться на народній шиї, голосують так, як велить їм партія, і обирають свого президента. В мажоритарних округах обирають також підкупом. Хоч круть, хоч верть.
Президент стане знаряддям у руках так званих олігархічних кланів, які насправді треба називати плутократами, котрі сьогодні захопили в свої руки всі національні багатства, жиріють, розкошують, а народ бабрається по сміттєзвалищах. Ось-ось ввійде в дію закон про купівлю землі, й тоді селяни вже "законно" стануть кріпаками, як то було при Петру І і Катери-ні ІІ. Отож  куди йти? До кого? У народі казали - до чорта в пекло. Та це вже мало кого й хвилює. Скрізь туск, байдужість, похилені голови. А згадуються мітинги 1989 -1991 рр. Які вибухові слова лунали, яка ясна віра летіла в небо, як стрясали простір молоді голоси! Де вони? Куди поділися? Де Наливайки, Богуни, Залізняки? Та навіть де Сухомлинські, Довженки? Пішли в брокери, бізнесмени, там "піклуються" про народ і показують приклад, як треба жити? Чи хоча б Скрипники, Шумські, Блакитні? Засідають у Верховній Раді, в Уряді, отримують кругленьку зарплатню й затверджують наш вихід у єдині економічні простори та оббалакують реформи. А демократія де? У руках олігархів-плутократів, ця ж таки еліта геть відірвана від народу, не хоче його бачити й чути, а тільки чухрати, бо вона не національна еліта, а п'ята колона.
Звичайно, не дурімо себе. Бо винувата не тільки еліта. Але й народ вже не той і не хоче пробудитися. Чи не вперше за сто літ селянин отримав землю. Так, немає сільськогосподарських кредитних банків, а відтак ні за що купити трактор, плуга, зерно на посів. Але там, де щось і є, люди не рвуться до землі, не хочуть оросити її потом, а росять тільки прокльонами. У нас немає жодної сили, яка б чітко і вповні (як на початку Рух) ставила своїм завданням боротьбу за Україну. Партії борються, щоб пробитися в парламент і стати при владі. Й, на превеликий жаль, чимало демократів, тих, які на початку галасували на мітингах, закликали до справедливості та істини, повкублювалися по теплих місцях, на "хлібних" посадах і не хочуть нічого міняти.
У Росії безліч організацій, які борються за імперську Росію, і на чолі їх стоїть президент.
Змінити ситуацію у нас можуть тільки ліві сили, якби прийшли до влади, але ще одного переділу власності ми, мабуть, не витримаємо, та ми вже й знаємо, що таке громадянська війна.
І знову тоді - що робити? Два шляхи... Підеш праворуч, підеш ліворуч... Чому нас несе на найгірший? Певно, є й третій шлях. Якби на нього хотіли стати наші поводирі, повести по-ньому. Дуже нелегкий. Але привабливий. Адже не всі держави Європи пішли в Євросоюз. Є Швейцарія, є Ісландія, є Норвегія. Є й інші. І не тільки в Європі. Десяток років тому мені привелося побувати в Малайзії. Колишня англійська колонія, з якої англійці вигребли з землі всі копалини, джунглі вирубали. А вона розвивається, й сьогодні по всьому світу, навіть у наших магазинах, продаються малазійські телевізори та комп'ютери. Розумні закони, спрямовані на добробут і захист населення, які виконуються, захист національних інтересів; 53% малайців, але все малайське - школи, вузи, не те, що в нас, ходиш по вулиці, неначе в іноземній державі. Де ж нам узяти таких законів? Чекаємо на вибори. Де взяти президента, свідомого національно, відданого своєму народові, який повів би по правильному шляху, який, ризикуючи навіть життям, став би грудьми проти всіх крадіїв, злочинців, перекинчиків, україножерів, а не казав би: маємо, що маємо", - та не сліпував би на національну ідею.
От футболіста можна купити, а президенти поки що не продаються, а то купили б у якій-небудь Малайзії чи Папуа...
Лишається одне - самим творити таку силу, яка буде боротися за Україну в Україні. Може, це буде Новий Рух, Нова "Просвіта" чи якась інша інституція, яка об'єднає народ, вдихне в його груди вітру свободи і звитяги.
...Як страшно, як важко жити в моєму віці в такому обвалі, в крахові надій і сподівань, в розчаруванні, у відсутності перспектив. Кришиться серце, плаче душа, голосить безнадія. І рветься, рветься звідкілясь, з глибин, крик душі: люди, схаменіться, не вірте плутократам, поважайте себе, станьте плече до плеча, захистіть Україну, захистіть своїх дітей!
"Літературна Україна" № 3, 2004 року.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2004 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1691

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков