Версiя для друку Обговорити в форумi

Неоголошена війна

Перш, ніж говорити про цьогорічну поїздку на Донбас (а вона була дуже багатою на враження), скажу декілька слів про мітинг 13 березня, присвячений другій річниці війни на Донбасі. Цей мітинг значною мірою окреслив сферу моїх зацікавлень, мого пошуку під час поїздки. Українські патріоти з шахтарського краю вважають день 13 березня початком українсько-російської війни. Тобто, саме день загибелі «свободівця» Дмитра Чернявського. Тому й зібралися на Майдані. Ось тоді й поговорив я з великою кількістю заочних друзів, з якими або перетинався в соцмережах, або бачив виступи на телебаченні, або щось чув про них, читав статті. Так чи інакше, люди, свого часу витіснені сепаратистами з Донбасу, вже давно стали частинкою Центральної України, частинкою Києва. І як вони мислять, у що вірять, на що розраховують – все це дуже цікаво. Адже з ними доведеться радитись стосовно того, як повертати втрачені території.

* * *
Кинулося у вічі те, що людей було не дуже багато. Може, через погоду? Вона й справді, була не найкращою – холодно, вітряно... Привернула увагу огрядна жінка, яку відразу впізнав. Це та сама дама, яка примудряється ходити абсолютно на всі мітинги, не виявляючи при цьому ні найменшого зацікавлення у тому, що робиться в Україні. В її руках маленький плакат: «Мне негде жить, нечего есть, некуда больше идти. Церковь и власть ничем помочь не хотят…». Ніколи не чув, щоб вона брала участь у якихось дискусіях чи обговореннях. І взагалі, у якомусь спілкуванні з людьми. Тільки турбота про комфорт і калорії. Ну, видно, хтось же її таки годує, раз є кілька пудів зайвої ваги? Може, не все так погано? Не здивуюся, якщо колись виявиться, що ця всюдисуща пані перебуває в путінській обоймі. Такі люди теж можуть мати певну місію. Відвертати увагу від головного, деморалізувати загал своїм ниттям… Але досить про егоїстів. Адже на мітингу явно переважали люди, які постраждали саме через свою громадянську позицію. Саме такі тримали плакат: «Донецьк — Україна». Саме такі жадібно шукали в натовпі знайомі обличчя побратимів і бігли їм назустріч, тиснули руки... Побачив і я людину, з якою давно мріяв познайомитися. Телевізійники брали інтерв’ю у лідера українських мусульман муфтія Саїда Ісмагілова. Коли вони поспілкувалися, я підійшов і подякував головному мусульманину України за проукраїнську позицію. Розповів історію про загиблого бійця АТО, у якого мама — українка, а тато – чеченець. Розповіли мені її біженці з Луганщини. Виявляється, хлопець хоч і жив окремо від батьків (його виховувала бабуся-українка), все ж прийняв іслам і попросив побратимів, щоб у випадку смерті поховали його за мусульманським звичаєм. Я розповів муфтію цю історію, не знаючи насправді, як поховали загиблого воїна. Саїд Ісмагілов відповів, що знає про цей випадок; заспокоїв мене, що поховали юнака за мусульманським звичаєм.
* * *
Запам’ятався емоційний виступ голови Незалежної профспілки гірників Донбасу Миколи Волинка. Той зі сцени закликав українців до масштабної люстрації, навіть до утворення фільтраційних таборів відразу після встановлення Україною контролю за кордоном. Інакше, вважає він, цю ракову пухлину (тобто, так звані ДНР-ЛНР) ми ніколи не вилікуємо. Виступи інших донеччан також заставляли присутніх мислити в такому ж ключі. А як ще можна думати, якщо зі сцени говорилося про випадки, коли людей з проукраїнськими поглядами скидали з донецьких висоток, а то й живцем закопували в землю? Як це все можна вибачити? Проте тут же були люди, які виступали за максимальне прощення. Усім, хто бігав на мітинги і навіть стояв на блок-постах. Слухав і записував, якщо дозволяли. Бо це вже голос не лише Донбасу, це голос столичного Києва! Так ось, дехто з переміщених говорив про речі малоприємні. Скажімо, про випадки мародерства з боку окремих вояків наших добровольчих батальйонів:
«Багатьох командирів добровольчих батальйонів можна було б запроторити до в’язниці. Перед першими добровольцями-батальйонівцями треба знімати шапку і ставати перед ними на коліна. Адже вони, дійсно, захистили Україну. Бо інакше стріляли б уже під Києвом – на Донбасі якраз було б тихо. І Україну, дуже ймовірно, поділили б по Дніпру. Але проблема в тому, що деякі комбати мали судимості і до себе набирали таких же. Принаймні, формували таким чином своє найближче оточення. Були люди, які воювали, а були й такі, що займалися мародерством. Військову прокуратуру створили лише в серпні 2014 року. А до того ніхто не контролював добровольців. І місцеве населення нерідко страждало від грабежів. Але були й справжні герої: згадаймо айдарівців, які намагалися визволити Надю Савченко. Шестеро хлопців тоді загинуло, а один потрапив у полон. В полоні айдарівця катували, вирізали серце…».
* * *
Дехто з болем обговорював проблему Донбасу. Мовляв, подейкують, що київська влада планує поставити Рината Ахметова «керманичем» окупованих територій після їхнього визволення. Це обурює патріотів Донбасу. Бо це саме те, заради чого олігарх і розпочав сепаратистський шабаш. Не було б його підтримки – Росія не змогла б окупувати території. То навіщо ж ми воювали? За що загинули наші хлопці? Два роки минуло, і ми прийшли до того, чого й хотіли владоможці Донбасу. Тільки тепер там уже все зруйновано. А у скількох людей проблеми із психікою? Волонтери з фонду Рината Ахметова розповідають про масову онкологію серед населення окупованих територій Донбасу. І це від стресів. Ми втратили чудових людей, наступне покоління донеччан також «проріджене», ослаблене. То, може, краще було б ще в 2014 році домовитися з Ахметовим? Ось такі песимістичні були розмови в певних осередках під час мітингу.
* * *
Дехто намагався докопатися до істини: «Цікаво було б відкрити записи нарад РНБО по ситуації на Донбасі. Як здавали Донецьк? Насправді, були шанси утримати його під контролем. Там тоді сепаратисти забарикадувалися, були у них і каністри з бензином. ФСБ планувало той же сценарій, що й в Одесі. Якби був штурм, зробили б картинку для світових ЗМІ. Мовляв, багато жертв… На засіданнях РНБО, мабуть, підраховували — скільки могло бути жертв у випадку штурму Донецької адміністрації? Цікаво б знати цифри. В Одесі загиблі були, і про це в Росії свого часу говорили дуже багато. Мовляв, українські неонацисти живцем палили людей. Але Одесу, попри таку велику кількість жертв, українці відстояли. Шкода загиблих, але жертв могло б бути набагато більше, якби не відстояли причорноморське місто, а здали його сепаратистам...»
* * *
Говорили й про таке: «Чому, коли росіян почали автобусами звозити на мітинги, наші прикордонники відразу не перекрили кордон? Якщо місцеве прикордонне начальство феесбешники купили, то чому Київ не забезпечив ротацію прикордонників? До речі, люди з російського боку, які спочатку їхали на мітинги, а потім воювали за ДНР, часто підкреслювали, що вони з Донецька. І це було чиста правда! Але вони були, як правило, з російського Донецька, тобто – з міста, що належить до Ростовської області. А вже потім пішли буряти, осетини, чеченці… Мешканці з українського Донецька воювали за «русский мир» не так охоче, як з Донецька російського, мало того — чимало з них без вагань пішли воювати за Україну».
* * *
Говоримо з правозахисницею Тетяною Матяш про покарання злочинців і про прощення обманутих. Заторкуємо непросте питання: як відрізнити хороших донецьких від поганих?»
Українська активістка, яка вимушена була покинути рідний Донецьк ще в 2014 році, емоційно роз’яснює: «Поганим», як ви кажете, треба допомагати в першу чергу! Їм треба показати, що єдина справжня родина для них – це Україна. Що вони не потрібні ні в Росії, ні деінде… Вони потрібні лише в Україні! А що робимо ми? Військовики тримають людей у величезних чергах на блок-постах, чиновники нерідко забирають у них пенсії і соцвиплати…».
Ставлю питання руба: але ж є сепаратисти, які зараз просто жирують! Вони отримують від України все, що тільки можна отримати. А ще, окрім того, отримують в ДНР російську пенсію (якщо вік відповідний) ще й допомогу Рината Ахметова. Як з такими бути?
Відповідь Тетяни була не менш емоційною:
«Сепаратисти повинні бути покарані! Люди, які закликали до відділення від України і які заробляли на цьому гроші, повинні бути покарані! Прізвища їх відомі, багато з них живе тепер в Києві. Але ними ніхто не займається! Прокуратура не може знайти часу, щоб нас допитати, а є вже понад тридцять свідків. Є люди, які любили Росію, дуже боялися насильницької русифікації, тому активно підтримали референдум. Але їм можна вибачити, вони помилилися... А є люди, які переконували загал у нісенітницях, у які не вірили самі. І на цьому заробляли гроші. Їм все одно – Україна, Росія, Америка, Німеччина… Аби платили. І вони насправді винні більше, ніж ті, хто стояв на блок-постах, оберігаючи кордони своїх так званих «республік». Ось таких безсовісних, цинічних «заробітчан» на людському горі і треба судити в першу чергу…»
Слухав Тетяну уважно. Це раніше вона була мешканкою Донецька. Тепер Тетяна Матяш живе в Києві, тож сприймав її вже інакше. Як освічену мешканку столиці, збагачену донбаським досвідом.

Сергій ЛАЩЕНКО

ТИМ ЧАСОМ...
У Донецькій області за співпрацю з терористами «ДНР» засудили 8 підлітків, ще 9 кримінальних проваджень щодо неповнолітніх осіб розслідуються. Про це повідомили у прес-службі прокуратури Донецької області.
«Протягом 2015 року за вчинення злочинів проти громадської безпеки судами області засуджено 8 підлітків, які внаслідок своєї необізнаності та недостатнього батьківського піклування вступили до лав незаконних збройних формувань терористичної організації «ДНР», - йдеться у повідомленні.
Також відзначено, що в даний час на стадії досудового розслідування та судового розгляду перебуває ще 9 кримінальних проваджень зазначеної категорії стосовно неповнолітніх осіб. У прокуратурі підкреслили, що більшість з цих підлітків добровільно вийшли з незаконних збройних формувань і з'явилися в правоохоронні органи з повинною, щиро розкаялися і активно сприяли розкриттю злочинів.
«За таких обставин вони можуть бути судами звільнені від кримінальної відповідальності», - запевнили в прокуратурі

Сватівський районной суд Луганської області засудив чоловіка до 15 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного майна за скоєння терористичного акту, що призвів до загибелі військовослужбовця Збройних сил України.
Як повідомляє прокуратура Луганщини, мешканця Станично-Луганського району визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 258 КК України (вчинення терористичного акту, що призвів до загибелі людини) та ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 258 КК України (незакінчений замах на повторне вчинення терористичного акту).
Нагадаємо, у січні 2015 року чоловік приніс на блокпост ЗСУ та подарував військовим поліетиленовий пакет з банкою меду, яка виявилася замаскованим невідомим вибуховим пристроєм, внаслідок вибуху якого загинув один військовослужбовець, а ще троє були важко поранені.
Як зазначає прокуратура, в лютому 2015 року ця особа намагалася скоїти повторний терористичний акт за допомогою вибухівки. Проте при підготовці до його вчинення чоловік був затриманий працівниками поліції.
УНІАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 08.04.2016 > Тема "Ми єсть народ?"