"Кримська Свiтлиця" > #15 за 08.04.2016 > Тема "Душі криниця"
#15 за 08.04.2016
Олександр ГАВРОШ: «У Л╤ТЕРАТУР╤ АМАТОРИ НЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ...»
Письменник та журнал╕ст Олександр Гаврош минуло╖ суботи в╕дсвяткував сво╖ перш╕ 45. Книги автора видавалися в престижних видавництвах, нав╕ть екран╕зувалися. У його житт╕ не бракувало конкурс╕в, фестивал╕в, прем╕й, а деколи нав╕ть гонорар╕в. Але найважлив╕ше — досв╕ду в╕дкривати багато дверей, нав╕ть п╕д час кризи знаходити сприятливий зб╕г обставин у житт╕. Про все це ╕ дещо б╕льше автор ╕ розпов╕сть сьогодн╕ нашим читачам.
— Ти починав ╕з в╕рш╕в. Якою зараз бачиш першу книжку? Чи хот╕в би щось у н╕й пере╕накшити, доповнити? — Напевно, б╕льш╕сть письменник╕в починають ╕з в╕рш╕в. Дивлюся на першу книжку, що була довол╕ см╕ливою ╕ називалася «Фал╕чн╕ знаки», як на себе молодого. Кажуть, що Бокаччо на схил╕ л╕т соромився свого «Декамерона». Людина зм╕ню╓ться, а видана книжка — н╕. Мен╕ не соромно за сво╖ книжки, але розум╕ю ╖хню недосконал╕сть. Бо вдосконалення не зна╓ меж. Ставлюся до них без пафосу ╕ патетики. Люблю робити нов╕ редакц╕╖, удосконалюючи текст. Адже письменник, якщо працю╓ над собою, розвива╓ться. Гоголь казав, що кожен текст ма╓ пережити с╕м авторських редакц╕й. — Ти в╕д╕йшов в╕д журнал╕стики. Чому? — Це не я в╕д╕йшов в╕д журнал╕стики. Це наша журнал╕стика в╕дходить в небуття. Сучасна доба принесла смерть паперов╕й журнал╕стиц╕, а з нею ╕ розлогим та анал╕тичним жанрам. Тепер усе звелося до коротких ╕нформац╕й. А ╖х можуть продукувати вс╕. А я люблю думати, в тому числ╕ й у журнал╕стиц╕. Тепер «думання» н╕кому не потр╕бне, бо н╕хто не хоче платити гонорар. А праця без оплати переста╓ бути профес╕йною. Це вже хоб╕, аматорство. Профес╕йна журнал╕стика не може бути безкоштовною. Публ╕куюся на сайт╕ рад╕о «Свобода» в рубриц╕ «Точка зору». Там маю можлив╕сть висловитися з «гарячих» проблем Закарпаття. — Олександре, зараз працю╓ш у театр╕. Чи варто нам чекати до театрально╖ р╕чниц╕ якусь яскраву прем’╓ру? — Так, минулого року я зробив поворот у сво╓му житт╕ ╕ став працювати в муздрамтеатр╕ зав╕дувачем л╕тературно╖ частини. Це дало можлив╕сть зануритися всередину театрального процесу — ╕деальна робота для драматурга. Нин╕ муздрамтеатр знову звернув на себе увагу. З приходом нового директора Василя Марюхнича ситуац╕я в заклад╕ пол╕пшу╓ться. З’являються ц╕кав╕ прем’╓ри, зросла в╕дв╕дуван╕сть. Ще цього сезону хочемо в╕дкрити малу сцену. В планах — дуже ц╕кав╕ задуми, як╕ можуть стати в╕зит╕вкою театру. — Працю╓ш ╕з багатьма видавництвами. Чи ма╓ кожне з них сво╖ методи роботи? Як казав один досл╕дник, таку соб╕ «атомну бомбу» в боротьб╕ за читача? — Так, виг╕дн╕ше працювати з р╕зними видавництвами, бо, на жаль, вони мало уваги прид╕ляють промоц╕╖ книжки. А книжка — теж товар. ╤ якщо ╖╖ не пропагувати, то вона «загубиться» в книгарн╕ пом╕ж сотень чи тисяч под╕бних. Тепер мало книжку видати, треба ╖╖ ще й реал╕зувати. А продавати в сучасних умовах дуже важко нав╕ть харч╕ чи алкоголь, що вже казати про такий ╕нтелектуальний продукт? Тому наклади зменшуються, ц╕ни на книжку зростають. Невдовз╕ будемо св╕дками того, що вона стане поштучним товаром. — До реч╕, розкажи ╕ про таку ╕нтригуючу р╕ч, як гонорар. Вона ╕сну╓ в столичному масштаб╕? — Чим менший наклад, тим менший гонорар, бо автор отриму╓ в╕дсоток ╕з книжки. Насправд╕ це см╕шн╕ грош╕. Гонорар за книжку, над якою ти працював м╕сяц╕, може становити к╕лька тисяч гривень. Але ╕ це ще благо в пор╕внянн╕ з тим, що б╕льш╕сть автор╕в змушен╕ сам╕ шукати кошти на сво╖ книжки. Без ╖хн╕х зусиль вони би не виходили. — Письменникам не браку╓ рефлекс╕й, а от сюжет╕в часто не вистача╓. Зв╕дки береш ╖х, з обох кишень, як Чапек? ╤з життя? Чи вигаду╓ш сам? — ╤де╖ приходять ╕з пов╕тря. Закарпаття ма╓ дв╕ дуже велик╕ переваги для л╕тератора: воно — самобутн╓, ╕нтригуюче ╕ мало прописане в л╕тератур╕. Тому можна зв╕дси не ви╖жджати, писати про нього все життя ╕ до к╕нця не вичерпати вс╕х тем. Чим я ╕ займаюся, адже майже вс╕ мо╖ твори — про Закарпаття. — Недавно вийшла твоя книга легенд у видавництв╕ та в художн╕й ╕нтерпретац╕╖ Олександри Гаркуш╕. Як вважа╓ш, така книжка ма╓ бути подарунковою? Презентац╕╓ю бренд╕в? — «Легенди Ср╕бно╖ Рус╕» якраз ╕ ╓ яскравим прикладом того, що Закарпаття ма╓ ц╕л╕ нерозкрит╕ пласти для красного письменства. ╤ вони лежать на поверхн╕. Мен╕ захот╕лося наш╕ легенди п╕дняти на р╕вень художньо╖ л╕тератури, зробити ╖х ц╕кавим чтивом для сучасного читача. Олександра Гаркуша знайшла для цього ориг╕нальну форму. Тому книжка стала под╕╓ю. — Чи не хот╕в би поглибити фольклорну тему? Адже в нас багато народних перлин, як╕ ще н╕хто не бачив. Як╕, зрештою, ще можна назбирати по наших селах. — Так, через те, що закарпатц╕ не мали свого панства, л╕тература в нас почина╓ зароджуватися т╕льки з Х╤Х стол╕ття, та й то мертвонародженим «язич╕╓м». Але народ безмовним не бува╓. Якщо нема письмово╖ традиц╕╖, тод╕ широко розвива╓ться усна. Ма╓мо величезне багатство народних казок. Але нин╕ вони на задв╕рках уваги. Вочевидь, потр╕бна нова ╕нтерпретац╕я для сучасного читача. «Нова доба нового прагне слова» — як сказав поет. У книжц╕ «Д╕до-Всев╕до» я спробував подати сво╖ верс╕╖ «страшних» казок. ╤ це здобуло позитивний читацький розголос. Готую ще одну книжку такого роду, але вже з ╕ншою ╕де╓ю. — Як ставишся до л╕тературних конкурс╕в? Бо тут багато точок зору. Наприклад, що талант все одно не залишиться непом╕ченим. Або ж, н╕би всюди д╕╓ одне т╕льки кум╕вство-ц╕мборство… — Чудово, що ╓ л╕тературн╕ конкурси. Сам неодноразово беру в них участь. Не абсолютизую ╖хн╕й р╕вень чи незаангажован╕сть. По-р╕зному бува╓. Але це гарна нагода спробувати сво╖ сили на людях. До реч╕, згадуван╕ вже легенди про закарпатськ╕ замки стали переможцями двох всеукра╖нських л╕тературних конкурс╕в. Так що це т╕льки додало мен╕ впевненост╕ в тому, що роблю. — Чого не вистача╓ л╕тератур╕ Закарпаття? — Прочитаност╕. Наш край нин╕ ма╓ кращих л╕тератор╕в, н╕ж читач╕в. На жаль, цю проблему ми н╕як не можемо зрушити з м╕сця вже п╕втора стол╕ття. Наш╕ земляки мало читають. Нав╕ть гарна книжка не зац╕кавлю╓ закарпатц╕в. Майже в╕дсутня л╕тературна критика. Вочевидь, це св╕дчить про ментальн╕сть нашого краю, яка зосереджена на матер╕альних ц╕нностях, а не духовних. Да╓ться взнаки ╕ найменша чисельн╕сть м╕ського населення в Укра╖н╕, яке б╕льше прагне слова, ╕нформац╕╖, власного розвитку. Тому й виника╓ парадоксальна ситуац╕я, коли письменник╕в-закарпатц╕в б╕льше читають за межами област╕, н╕ж удома. У нас практично нема книжкового ринку. Все вида╓ться за рахунок авторських чи меценатських кошт╕в, бо видавництво «прогорить», якщо видаватиме книжки за власн╕ грош╕. Тому що ╖х не розкуплять. А в╕дтак ╕ к╕льк╕сть виданих книжок в област╕ знижу╓ться. Якщо ран╕ше ╖х було нав╕ть к╕лька сотень, то нин╕ рахунок, напевно, п╕шов на десятки. Незабаром кожна видана у нас книжка стане под╕╓ю. — Яким ти бачиш св╕й 2016 р╕к? — Насиченим. Чекаю на вих╕д к╕лькох книжок — не т╕льки в Ужгород╕, а й у Ки╓в╕ та Тернопол╕. Спод╕ваюся побачити нову п’╓су на закарпатськ╕й сцен╕. Словацьке телебачення готу╓ться зн╕мати казку за мо╖м сценар╕╓м. Хочу цього року спробувати себе ╕ в доросл╕й проз╕. Для людини, яка любить працювати, роботи завжди вистача╓. — Що дума╓ш про сво╓ 45-р╕ччя? — Що все ще т╕льки вчуся. Л╕тературою я став займатися рок╕в десять тому. Видав двадцять книжок, але т╕льки нин╕ п╕дходжу до ╖╖ розум╕ння. Л╕тература потребу╓ самопожертви. Нею не можна займатися на дозв╕лл╕. Це справа, як╕й потр╕бно повн╕стю в╕ддаватися. У л╕тератур╕ аматори не залишаються. Час — безжальний критик. Тому 90 в╕дсотк╕в книжок не доживають до другого видання.
Розпитувала Мар’яна НЕЙМЕТ╤ («Новини Закарпаття») Фото В. ДУДИ
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 08.04.2016 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16950
|