Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КОЗАЦЬКИЙ ДУХ ЛОХВИЧЧИНИ
Лохвиччина, попри все багатство етнокультурно╖ спадщини, до сьогодн╕ залишалася недостатньо...


ЩО 2022-Й В╤ДКРИВ УКРА╥НЦЯМ ПРО САМИХ СЕБЕ, А СВ╤ТОВ╤ – ПРО УКРА╥НЦ╤В
Ми остаточно в╕дбулися – ╕ як пол╕тична нац╕я, ╕ як держава.


КАМ╤НЬ ЗА ПАЗУХОЮ
Картинки з життя


СОБОРН╤СТЬ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ╤З КОЖНОГО З НАС
З╕рвав прихильн╕ оплески, к╕лька поважних у журнал╕стиц╕ персон п╕д╕йшли пот╕м, дали в╕зит╕вки,...


В╤Д ПОРОШЕНКА ВИМАГАЮТЬ ПОЗБАВИТИ В╤ТАЛ╤Я КОЗЛОВСЬКОГО ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРА╥НИ»
Льв╕вська облрада прийняла звернення до Президента щодо позбавлення сп╕вака В╕тал╕я Козловського...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2016 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#16 за 15.04.2016
ДОНБАС, ЯКИЙ НЕ В╤ДДАЛИ!

Ми ╓сть народ!

Тобто йдеться про ту частинку Донбасу, яку ми в╕дстояли, не в╕ддали «русскому миру», заплативши за цей скромний усп╕х життями тисяч громадян. Тут ╓ бодай якась можлив╕сть працювати з м╕сцевим населенням ╕ хоч якось впливати на ситуац╕ю. Навчимося тут — легше буде працювати в Криму. Але для цього треба зробити визволену частину Донбасу всеукра╖нською «народною будовою» — як сказали б у роки СРСР. Або сво╓р╕дною «толокою» (так звичн╕ше для укра╖нського вуха, традиц╕йн╕ше), коли проблема вир╕шу╓ться зусиллями багатьох небайдужих людей. Бо спод╕ватися лише на чиновник╕в було б на╖вно. Вони ╕ в ╕нших рег╕онах Укра╖ни не перепрацьовують на нив╕ облаштування держави. А в умовах Донбасу не робитимуть цього й погот╕в.
* * *
Про це я думав, намотуючи к╕лометри, добираючись п╕шки в╕д Попасно╖ (це ще Луганщина) до Артем╕вська (тепер цьому м╕сту повернули давню назву — Бахмут). Справа в тому, що транспорт у шахтарському кра╖ тепер працю╓ значно г╕рше, н╕ж це було до початку «русской весны». Я зап╕знився на останн╕й автобус до Бахмута лише на 5 хвилин. Виявилося, що п╕сля об╕ду туди вже н╕чого й не передбача╓ться. Нав╕ть такс╕ не буде, бо «грачувати» у такому знищеному в╕йною м╕ст╕, як Попасна, зовс╕м невиг╕дно. А якби й було, то я б у нього не с╕дав — зарплата не дозволя╓... Та й в╕ддаль см╕шна — якихось тридцять з гаком к╕лометр╕в. Пройду й п╕шки, якщо станеться так, що н╕хто не п╕дкине.

Я не сплю, я не можу спати!
В ц╕й ос╕нн╕й цупк╕й ╕мл╕
Мен╕ сняться донбаськ╕ хати,
Терикони ╕ журавл╕…

Це в╕рш б╕женки з Луганська Олени Ольшансько╖, яка тепер живе у Запор╕жж╕. Я в╕дчуваю приблизно те ж саме, що й Олена, хоча кор╕ння у мене не донбаське. Де б ми не проживали, а б╕ль втрати в╕дчуватимемо однаково. Мабуть, це нормально, коли ╓ певний в╕дсоток укра╖нц╕в, яким ╓ д╕ло до всього, що в╕дбува╓ться в Укра╖н╕. Тому й в╕рю, що неодм╕нно вирвемо Донбас ╕з кривавих пазур╕в загарбника.

 «НЕ ФОТОГРАФУЙТЕ, НАС МОЖУТЬ ПЕРЕВ╤РЯТИ НА БЛОКПОСТАХ…»

…Довго йти п╕шки мен╕ не довелося. П╕д╕брали м╕сцев╕, попередивши, що можуть п╕двезти лише частину маршруту. К╕лометр╕в двадцять. Ну, що ж… Нехай хоч двадцять. А там вже недалеко й до Бахмута. Боявся, що ╖хатиму з сепаратистами, але вод╕й ╕ його попутник виявилися адекватними донеччанами. Все ж на початку шляху вони запитали, як ставляться у Ки╓в╕ ╕ в Зах╕дн╕й Укра╖н╕ до мешканц╕в Донбасу? Чесно в╕дпов╕в, що ставляться по-р╕зному. Одн╕ пропонують ф╕льтрац╕йн╕ табори, ╕нш╕ наполягають на прощенн╕. Ус╕х, за винятком убивць, мародер╕в ╕ кат╕в. В╕дпов╕дь задовольнила м╕сцевих. Один з них, видно, мав вищу осв╕ту. Багата мова ╕ високий р╕вень аргументац╕╖. Та й другий не говорив дурниць ╕ мав на все свою обгрунтовану точку зору. Не ватники, одним словом, нормальн╕ хлопц╕. Донеччани сам╕ почали розмову про необх╕дн╕сть позбавлення громадянства за сепаратизм. Про «л╕кування» примусовими роботами тих, хто стояв на блокпостах. Про найсувор╕ше покарання для тих, хто вбивав ╕ катував. Коротше, донецьк╕ мене не розчарували. Частину дороги ми мовчали, переосмислюючи сказане. Витягнув фотоапарат, щоб зняти мальовнич╕ пагорби. Донеччина н╕чим не г╕рша в╕д Под╕лля! Хвилястий рель╓ф, невелик╕ р╕чки, струмки… Якби ще л╕с╕в поб╕льше! Розм╕рковуючи у такому ключ╕, я зн╕мав в╕део. Раптом почув стривожене: «Не фотографуйте укр╕прайон! Нас можуть перев╕ряти на блокпостах…». В╕дразу й не зрозум╕в, про що вони. А пот╕м побачив транше╖ на одному з пагорб╕в. Дал╕ ще ╕ ще… Виявилося, що наша арм╕я про всяк випадок п╕дготувалася до масштабного вторгнення. Справд╕, в╕д Пут╕на всього можна чекати, але тут його «в╕дпускникам» точно буде непереливки. Це вже не Крим 2014 року, тут терористи зуби зламають об укра╖нську оборону. В╕дчув дивну, майже безпричинну горд╕сть. Може, в╕д того, що тепер ми, нарешт╕, готов╕ воювати? Але ж ск╕льки земл╕ з╕псовано бл╕ндажами ╕ траншеями… Чим це можна компенсувати? Х╕ба що вихованням ново╖ людини, нового укра╖нця. Добре, якщо це станеться.

БАХМУТ — ЦЕ ЯК ДРОГОБИЧ ДЛЯ ГАЛИЧИНИ

Добираючись частину шляху п╕шки, я вир╕шив хоч поб╕жно оглянути с╕льськ╕ цвинтар╕ — т╕, як╕ трапляться по дороз╕. Адже це також ╕нформац╕я, причому важлива. Вони завжди в╕дображали внутр╕шн╕й св╕т людей, як╕ проживають у тому чи ╕ншому рег╕он╕. Дещо й тут кинулося у в╕ч╕ в╕дразу. Пр╕звища померлих на 90% укра╖нськ╕. Мова напис╕в — виключно рос╕йська. Якщо ран╕ше надгробки були у вигляд╕ тумбочок з червоними з╕рками, то в роки незалежност╕ ╖х поступово вит╕снили мармуров╕ плити з вибитими на них (чи намальованими) православними хрестами. Причому зам╕на пройшла в╕дносно швидко, в ╕нших рег╕онах все було поступов╕ше, плавн╕ше. На Льв╕вщин╕, скаж╕мо, червон╕ з╕рки н╕коли не були в пошан╕. Х╕ба що на могилах в╕йськових, парт╕йних прац╕вник╕в чи м╕л╕ц╕онер╕в. Та й то лише до 60-х рок╕в.
* * *
До Бахмута д╕стався, коли вже вечор╕ло… Але центральну частину м╕ста все-таки оглянув. Без переб╕льшення — вона мен╕ дуже сподобалася. Багато зелен╕, тротуари викладен╕ плиткою, чимало гарних будинк╕в. Нав╕ть набережну впорядковують та осв╕тлюють — буде м╕сце для прогулянок молод╕. Як для Донбасу — чимало укра╖номовних напис╕в. Наприклад: «Ремонт взуття. Зам╕на зм╕йок». Лише два коротеньких речення, а м╕сто, з точки зору укра╖номовно╖ людини, ста╓ набагато ближчим. Або: «Нью-Йорк стр╕т. П╕ца». Дал╕ — магазини «М╕шель», «Л╕л╕я»... ╢ й подв╕йн╕ назви: «Мебл╕. Мебель». Проти тако╖ штучно╖ двомовност╕ душа волинянина чи галичанина протестувала б. Мовляв, що ж там перекладати, коли й так усе зрозум╕ло? Але при уважн╕шому вивченн╕ донбаських реал╕й почина╓ш розум╕ти, що й тако╖ двомовност╕ на Донбас╕ — як к╕т наплакав. Так що можна лише похвалити власника магазину за спробу гармон╕йного по╓днання двох мов. Б╕льш╕сть ╕ не пробу╓, в╕дсоток укра╖номовних вив╕сок у м╕ст╕ лише 25%-28%. В ╕нших м╕стах рег╕ону ще менше: в╕д 10% до 15%. Чому Бахмут вир╕зня╓ться у кращий б╕к? Мабуть, тому, що це давн╓ козацьке м╕сто. ╤ перейменували його тому, що б╕льшовик Артем жив тут лише якихось два м╕сяц╕, а укра╖нц╕ називали м╕сто Бахмутом понад 400 рок╕в. Це як Дрогобич для Галичини. Тод╕ як шахтарський галицький Червоноград лог╕чн╕ше пор╕внювати з Горл╕вкою. До реч╕, ще якихось сто рок╕в тому мешканц╕ Бахмута розмовляли укра╖нською мовою! Тепер таких залишилося лише дек╕лька в╕дсотк╕в… Одна з них — Марина Дмитр╕╓ва. Познайомилися ми в соцмережах, а вперше наговорилися досхочу, сидячи на лавочц╕ в центр╕ Бахмута. Передав ж╕нц╕ к╕лька прим╕рник╕в св╕жих чисел «Донеччини». Отак, «точково» ╕ поширював пресу, добре знаючи — кому що треба. Б╕льш╕сть м╕стян на розкладках вибирають лише рос╕йськомовн╕ газети ╕ часописи. Тому ╕нших тут ╕ не побачиш. Х╕ба що вряди-годи. Щоправда, добре розходиться «Бульвар» Гордона. А цей часопис, попри свою рос╕йськомовн╕сть, тепер досить проукра╖нський. Але до справедливого вир╕шення мовного питання в Бахмут╕ ще дуже далеко. Чи не тому в самому центр╕ м╕ста висить плакат з текстом Тараса Шевченка: «Обн╕м╕ться ж, брати мо╖. Молю вас, благаю!». Мабуть, це ╕дея влади — звернутися до творчост╕ Кобзаря. Вважаю це р╕шення в╕рним. Шевченко н╕коли не розколював народ, навпаки — завжди об’╓днував. ╤ ще одне спостереження: в Бахмут╕ розташована в╕йськова частина та госп╕таль, тому чолов╕ки у форм╕ трапляються тут дуже часто. До цього швидко звика╓ш, як ╕ до «камуфляжних» машин. Вимушен╕ рахуватися з фактом присутност╕ патрул╕в ЗСУ ╕ замаскован╕ сепаратисти. Один л╕тн╕й бахмутчанин розпов╕в мен╕, що якось у центр╕ м╕ста негативно висловився про захисник╕в ДНР, як про недоумк╕в. Тут же якийсь молодик визв╕рився на нього: «Погоди, разберемся еще с тобой! Я тебя запомнил…». Пенс╕онер покликав в╕йськових, як╕ саме проходили повз нього, щоб т╕ затримали сепаратиста. Але молодик швидко заскочив у м╕ський автобус ╕… зник з м╕сця пригоди. Проукра╖нський бахмутчанин вважа╓, що в╕йськов╕ тут ще довго будуть потр╕бн╕.

ТАМ — СЕПАРСЬКИЙ В╤ДСТ╤ЙНИК, ТУТ — «С╤РА ЗОНА»

Я не кривлю душею, коли кажу, що в╕рю у виховання ново╖ людини. В тому числ╕ й на Донбас╕. Вс╕х сепар╕в не перевихова╓ш, сичати ще будуть довго, може, й пару десятил╕ть. Але за в╕дносно короткий час можна з╕брати тих людей, на кого можна спертися. Вони ╓ в природ╕, ось т╕льки ╕снування багатьох дос╕ залиша╓ться дискомфортним. По-перше, вони ╓ «б╕лими воронами». ╥х не вс╕ люблять, не вс╕ розум╕ють. Проукра╖нськ╕ люди Донбасу часто виявляються заручниками негативного ставлення соц╕уму до влади. Влада ╕ в Черн╕вцях може бути непопулярною, ╕ в Житомир╕, ╕ в Полтав╕... Захищати ╖╖ — соб╕ дорожче. Але якщо ти живеш у Краматорську чи в Мар╕упол╕, то к╕льк╕сть косих погляд╕в на тебе буде сутт╓во б╕льшою. Адже дос╕ значна частина населення не сприйма╓ владу лише тому, що вона в ╖хньому розум╕нн╕ занадто укра╖нська. От якби вона назад в СРСР покликала трудящих! До дешево╖ ковбаси та до безплатно╖ медицини. А так… Терп╕ти терплять (ще б не терп╕ли — ст╕льки в╕йськових навкруги), але не люблять. А пом╕ж тим влада могла б ╕ спертися на патр╕от╕в. Це дещо незвично для Донбасу, але ж коли пробувати, як не зараз? Натом╕сть, чув в╕д патр╕от╕в лише нар╕кання — мовляв, н╕кого не посадили, вс╕ сепаратисти при влад╕. Тепер такий час, що на визволених територ╕ях вони вимушен╕ маскуватися. Наприклад, чиновниця оф╕ц╕йно розлуча╓ться з чолов╕ком, який вою╓ на боц╕ ДНР. Сама залиша╓ться при посад╕ в област╕ (чи в так зван╕й «с╕р╕й зон╕»), непогано заробля╓, стереже добро... А син ╕ чолов╕к — воюють проти Укра╖ни.
Стосунки негласно п╕дтримуються, а як жити дал╕ — п╕дкаже час. «Голь на выдумки хитра…» — кажуть в таких випадках рос╕яни. Ось ╕ будемо ще довго мати справу з такими хитрунами. А ╓ так╕ пут╕ноф╕ли, що не дуже й маскуються. ╤ в осв╕т╕ вони ╓. Патр╕оти розпов╕дали про випадки, коли д╕ти на урочистих заходах починали дружно сп╕вати г╕мн, а пот╕м бачили, що вчител╕ не сп╕вають, то й сам╕ замовкали… Один хлопчик написав на дошц╕ гасло: «Слава Украине», а вчителька, побачивши таке, з ╖╖ точки зору, неподобство, дописала попереду слово «позорная». Вийшло: «Позорная слава Украине». Вона дос╕ працю╓, н╕хто ╖╖ не зв╕льнив.

ОДИН — ЗА ВСЮ ВОРОНЕЖЧИНУ

Под╕бних ╕стор╕й може багато розпов╕сти Анатол╕й Водолазький з Олекс╕╓во-Дружк╕вки. За╖хав я до нього в╕дразу п╕сля Костянтин╕вки. Нескорений син воронезького краю Анатол╕й Данилович Водолазький був одним з небагатьох, хто не приховував сво╓╖ патр╕отично╖ позиц╕╖. Про нього тепер частенько згадують патр╕отичн╕ газети. Шанованого серед м╕сцевих патр╕от╕в Анатол╕я Водолазького ╕ в п╕дручники з ╕стор╕╖ втиснути можна. ╤ варто! Бо не так вже й багато ╓ сучасних доказ╕в укра╖нськост╕ цих, втрачених для Укра╖ни сто рок╕в тому, територ╕й. Це про кубанц╕в багато доброго можна сказати. ╤ на Холодноярщин╕ воювали разом з Горл╕сом-Горським, ╕ на ем╕грац╕ю ╖хали як укра╖нськ╕ патр╕оти. ╤ книжки гарн╕ писали. ╤ гинули за Укра╖ну з г╕дн╕стю. Один лише Михайло Тел╕га, розстр╕ляний г╕тлер╕вцями в Ки╓в╕, чого вартий! А що Воронежчина? Схоже, що один т╕льки Данилович... В╕н встиг полюбити донецьку землю, встиг в╕дчути себе справжн╕м укра╖нцем. Коли Дружк╕вку заполонили сепаратисти, в╕н на знак протесту вийшов до пам’ятника Лен╕ну з укра╖нським прапором. А тепер активно займа╓ться патр╕отичним вихованням молод╕. Донбас — не Воронежчина, тут можна навчатися за укра╖нськими програмами, можна сп╕вати державний г╕мн ╕ любити Укра╖ну, не боячись опинитися на Колим╕ чи на Соловках. Тому й працю╓, не покладаючи рук, уродженець Россошанського району Воронезько╖ област╕.

ПОВСТАНСЬКИЙ ПОЕТ З Б╤ЛОРУСЬКИМ КОР╤ННЯМ

Н╕, правда — на визволених територ╕ях Донбасу можна знайти таких патр╕от╕в, що й Льв╕вщина позаздрить! Тр╕шки нетиповий з точки зору галичан цей патр╕отизм, рос╕йськомовний… Але ж яка сила переконань! Ось, скаж╕мо, Юр╕й Волович, син б╕лоруса з Орш╕ й укра╖нки з Краматорська. Читаючи його в╕рш╕, мимовол╕ перейма╓шся духом укра╖нського Донбасу. Того Донбасу, який був готовий воювати з окупантами:
Неотступное чувство вины
И стыда (за себя вдвойне!) —
Патриоты в окопах войны,
Ну, а я… томлюсь в тишине.
Как себя ни кори, не трости,
А тому оправдания нет,
Украина таким не простит,
Даже если им семьдесят лет…

Ось ╕ жив Юр╕й з таким почуттям вини. Геро╖-добровольц╕ гинули на фронтах, а в╕н не м╕г реал╕зуватися як захисник Укра╖ни. У в╕йськкомат╕ пояснювали: «Ви ж розум╕╓те — в╕к не той…». Нарешт╕, хтось ╕з оф╕цер╕в, почувши, як╕ в╕рш╕ пише донеччанин, вир╕шив, що така людина ц╕лком придатна до… партизанського руху. Була б непоганим командиром загону або чудовим пол╕труком. «Але, на жаль, саме п╕дписали якесь перемир’я, ╕ нашим планам не судилося збутися, — з сумом говорить поет-патр╕от, — там були деяк╕ параграфи, як╕ забороняли роботу у ворожому тилу…».
Але поез╕я живе сво╖м життям, вона ╕сну╓ незалежно в╕д договор╕в ╕ параграф╕в. ╤ так╕ в╕рш╕ об’╓ктивно працюють на Укра╖ну:

Надо, чтоб
 оттаскали за чуб
И содрали
 дешевый понт.
И, творя над собой
 самосуд,
Ты не шел, а бежал
 на фронт!
И сквозь боль,
 не жалея себя,
Оказался полезным
 чем-то.
Если сердце полно огня,
Он уводит от страха
 смерти…
И дозволит участие мне
От постыдных
 избавиться пут,
Стать с погибшими
 наравне.
Не уходят герои — живут!

Як дума╓те — чи багато таких р╕шучих поет╕в, готових взяти до рук зброю, ╓ у Черкасах, Полтав╕, К╕ровоград╕? Мен╕ зда╓ться — не дуже. Мабуть, тому, що це далеко в╕д в╕йни. А тут сама земля породжувала спротив — надто багато ран запод╕яли ╖й московськ╕ окупанти. Були й ╕нш╕ геро╖, причому нав╕ть неповнол╕тн╕. Розпов╕дали, як в часи ДНР дванадцятил╕тн╕й внук краматорсько╖ актив╕стки в╕дчиняв в╕кна сво╓╖ квартири ╕ голосно вмикав «Океан Ельзи», щоб заглушити сепарськ╕ марш╕. А ще голосно кричав: «Слава Укра╖н╕!», зустр╕чаючи патр╕отичну бабусю з роботи.
Отже, серед моря негативу ╓ одна позитивна обставина: як у Краматорську, так ╕ в ╕нших м╕стах «с╕ро╖ зони» ╓ справжн╕ геро╖. ╤ вони поряд щодня! ╤ це дуже добре, бо разом можна зробити багато корисних справ.
* * *
╤нша справа — так зван╕ «ДНР-ЛНР». В народ╕ цю територ╕ю часто зневажливо називають Лугандоном. Там укра╖нц╕ перебувають у фактичн╕й окупац╕╖, яка н╕чим не краща за г╕тлер╕вську. В чомусь нав╕ть г╕рша, бо г╕тлер╕вц╕ не забороняли укра╖нцям розмовляти р╕дною мовою ╕ не кидали за це до гестапо. «Русский мир» радикальн╕ший ╕ цин╕чн╕ший. З ним непросто боротися. Але в╕дстоявши укра╖нську ╕дею на зв╕льнених землях, закр╕пивши належним чином усп╕х, ми виробимо вакцину ╕ в╕д хрон╕чно╖ болячки, яка руйну╓ наш нац╕ональний орган╕зм. Маю на уваз╕ смертоносн╕ бацили «русской весны», до яких можуть виявитися чутливими ╕нш╕, ослаблен╕ в нац╕ональному план╕, територ╕╖ Укра╖ни.

Серг╕й ЛАЩЕНКО
(Дал╕ буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2016 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16972

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков