Версiя для друку Обговорити в форумi

«Покращення» по-кримськи

Ця думка, сформована саме таким чином, що прозвучала з уст одного із учасників ток-шоу, стала для останнього періоду телевізійного життя такою типовою, що немає смислу уточнювати дані ні щодо її автора, ні називати, під якою вивіскою точилася ця розмова. «Не мытьем, так катаньем», — кажуть росіяни. «Мытьем» не вдалося, ні пролиту кров не відмили й досі, ні власне обличчя, на яке багато хто у світі сьогодні дивиться з острахом і неприязню. Тож взялися за історію, яка мусить зробити свою частину справи.
На провокаційну пропозицію кореспондента «Московского комсомольца» в Крыму» – створити з українських біженців військо і послати його на визволення Києва, голова комітету спасіння України, екс-прем’єр-міністр України М. Азаров теж не пристав. «Я все-таки противник повномасштабної громадянської війни», — сказав він, посилаючись на те, що згідно зі статистикою 65% українців сприймають сьогодні Росію не як визволителя, а як агресора.
Ось і доводиться налягати на балаканину, а вона не така вже й безпечна: «Словом можно убить, словом можно спасти, словом можно полки за собой повести», — писав російський поет Едуард Багрицький. А ще слово, як і крапля, точить камінь. Скажімо, ми щодня чуємо не «в Україні», а «на Украине». Колись дивувалася, невже так важко запам’ятати? Але тут, виявляється, нічого випадкового, бо це має звучати максимально схоже до «на окраине» Російської імперії, тобто Україна і сьогодні є не чимось іншим, як російською провінцією, і треба, щоб люди сприймали це саме так, на свідомому і підсвідомому рівні. Іноді спрацьовує, хоча знаю жінку, яка принципово говорить за аналогією – «на Росії». Та і мови української нібито немає в природі – це просто «хуторянська» російська, такий собі діалект. А там, де звучить хоча б «зіпсована» російська мова, присутні і російські інтереси, і її носіїв треба «захищати» й повертати «додому» разом із землями.
Є російські інтереси і у Прибалтиці. І це під час ток-шоу, присвяченого «захисту» російської мови, урочисто підтверджує один із тих, хто вважає себе потерпілою стороною. Але невдовзі він виходить за рамки своєї ролі, заявляючи, що кордони Росії зовсім не там, де стоять її прикордонники, а там, де коли-небудь були поховані російські солдати, тобто в межах необмежених її апетитів. Та і це ще не все. Зі слів ведучого, Латвію Росія купила, і це теж святе. Інша справа, що Крим було подаровано Україні Хрущовим «як мішок картоплі» — порівняння від сенатора Криму Ольги Ковітіді, колишньої членкині партії «Наша Україна», що захлинається тепер від обурення.
А питання захисту російської мови одразу ж набуло іншого змісту. Її треба не лише захищати, а й активно просувати по світу, навіть створити для цього спеціальну державну программу. Це як артпідготовка, а що далі? «Зелені чоловічки» і кров, бо нам потрібна «велика Росія»?
Дарма, що громадянам, які є, вона не може дати достойного життя, бо насправді Росії потрібні не люди, а землі, природні ресурси, багатства. На підтвердження наведу свіжий приклад, який не може не шокувати. Мало того, що у той час, як витрати бюджету на «оборонку» за останні 4 роки зросли з 13,9% до 20,5%, а на охорону здоров’я впали з 4,8% до 3,3%, та ще й в Росії готується вбивчий наступ на літніх людей, які вперто не хочуть помирати. В «міністерстві праці» розробили стратегію дій в інтересах громадян старшого покоління в Російській Федерації до 2025 року, згідно з якою старі після 72 років уже не зможуть самостійно звертатися до дільничних лікарів чи вузьких спеціалістів. Вони повинні спочатку побувати на прийомі у фельдшера або медсестри, які і вирішать їхню подальшу долю, чи варто допускати пацієнта на прийом до лікаря, чи «перетопчеться», бо «сачкує». Ініціатива була гаряче підтримана «Єдиною Росією», хоча, м’яко кажучи, дискримінаційна позиція є жорстокою і принизливою. Але вона, на жаль, не випадковість. Російське суспільство мусить не лише вміти вбивати, а й помирати, відкинувши будь-які сентименти.
Нещодавно мені довелося переглянути передачу, присвячену тим, кому важко завершити свій життєвий шлях без сторонньої допомоги. Згідно із опитуванням, кожен десятий росіянин готовий віддати своїх батьків або ж дідусів і бабусь у спеціалізований заклад, а серед молоді – кожен четвертий. І про це здогадуються ті, хто перебуває у зоні ризику. Розраховувати на своїх дітей готові лише 3% людей передпенсійного віку, а 35% збираються працювати, аж поки їх не виженуть або не винесуть уперед ногами.
Все це розчулило деяких учасників обговорення, але їх витверезив представник від влади. «Замість того, щоб когось засуджувати за те, що готовий позбавити старих родинного тепла, треба подбати, аби в будинках-інтернатах були гідні умови і нормально сприймати цю перспективу», — приблизно так висловився чиновник, хоча прекрасно знав, що поліпшення умов може торкнутися таких закладів лише в останню чергу, бо нікому їх лобіювати, а кризова дійсність запускає зовсім інший механізм. Це схоже на ефемерне покращення Януковича, розмови про яке викликали лише роздратування.
Одна досить відома російська актриса якось розповідала з телеекрана про те, як оформляла в інтернат свою 95-річну неходячу бабусю. До речі, з найкращих міркувань, бо «не могла їй забезпечити професійний догляд». Попри свої нерядові можливості, молодиця так і не подужала зібрати документи для оформлення бабусі у безкоштовний заклад, бо потрібно було відвідати з десяток лікарів, приблизно стільки ж здати аналізів. Довелося влаштовувати стару у приватний інтернат з вартістю утримання від 50 тисяч рублів на місяць. Та розоритися молода пані не встигла: бабуся, як і годиться, за нових умов одразу ж померла…
Кажуть, обличчя країни визначає її ставлення до старих і малих. Ради справедливості маю зауважити, що через медсестру перед прийомом лікаря малечу не пропускають, втім, потрапити до фахівця дітям теж буде непросто. Згідно із новими нормативами, дитяча поліклініка має припадати не менш ніж на 10-30 тисяч маленьких пацієнтів. Але не всі росіяни живуть у Москві та Санкт-Петербурзі, є вони і в селах, що губляться на великих територіях. А у переважній більшості тих сіл немає і сотні дітей. То де вони лікуватимуться і на чому їх возитимуть на щоденні процедури за десятки й сотні кілометрів – на оленях чи на собаках, якщо це на півночі, де щільність населення найменша? Хоча і для дорослих ці цифри лише приблизно є удвічі більшими.
А кому ж «живется весело, вольготно на Руси»? Може, тим, хто молодий і при здоров’ї? Найпопулярнішою пропозицією в російському Інтернет-ресурсі є продаж нирки. І хоч така операція вважається незаконною, пропозиції з’являються щоденно, так само, як і потенційні пацієнти перед лікарнею, де пересаджують нирки, центром хірургії ім. Петровського. Ці люди не бачать для себе іншого виходу у матеріальному плані, окрім як піти на продаж своїх органів.
То чому ж російській владі не постаратися дати раду хоча б росіянам і захистити не тих, хто володіє російською мовою і живе за тридев’ять земель, а власних стариків і дітей? І чому долі цих людей поза російськими інтересами – вони ж громадяни Росії.
А щодо запитання, котре мало б сприйматися як риторичне – навіщо руським дві держави, то, можливо, не таке воно вже й безглузде. Справді, давайте об’єднуватися в одну, але під синьо-жовтими прапорами та при гербі тризубі, які дійсно мають стосунок до давньої руської історії…

Тамара ФЕДОРЕНКО
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2016 > Тема "Резонанс"