|
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2016 > Тема "З потоку життя"
#16 за 15.04.2016
«ЦЕ МОЯ КРА╥НА ЗРОБИЛА. Я ВИННА» – РОС╤ЙСЬКИЙ ФОТОГРАФ ПРО В╤ЙНУ В УКРА╥Н╤
У Петербурз╕ вийшла рос╕йська верс╕я фотоальбому В╕ктор╕╖ ╤вл╓во╖ «Мандр╕вка, або подорож фейсбучного хробака Укра╖ною». Перше видання книги було в Ки╓в╕ вл╕тку 2014 року. Це — опис подорож╕ десятьма м╕стами ╕ к╕лькома селищами з╕ сходу на зах╕д Укра╖ни, з Донецька до Львова, з середини березня до 11 кв╕тня 2014 року.
Фотограф, журнал╕ст, лауреат прем╕╖ World Press Photo В╕ктор╕я ╤вл╓ва стала волонтером, возила гуман╕тарну допомогу до Луганська, неодноразово бувала в Укра╖н╕ з час╕в Майдану. Що сталося з ╖╖ героями за останн╕й час?
– У Ваш╕й книз╕ ╓ рос╕йська ж╕нка, яка в╕дчува╓ себе громадянкою Укра╖ни.
– Вона ╕ ╓ громадянка Укра╖ни.
– Вона каже: «Мен╕ прикро, тому що це в╕д сво╖х. В╕д сво╖х болюч╕ше». Щось в╕домо про цих людей, як╕ жили на сход╕ Укра╖ни ╕ були налаштован╕ проукра╖нськи, серед яких були ╕ рос╕яни?
– Я вам б╕льше того скажу: я з ними з ус╕ма продовжую дружити. Коли з’явилася книжка, вона вперше у Ки╓в╕ була видана, мен╕ вдалося на презентац╕ю покликати вс╕х геро╖в. При╖хали люди з╕ Сх╕дно╖ Укра╖ни, з ╤вано-Франк╕вська, з╕ Львова, прийшли люди з Ки╓ва, про яких там теж ╕шлося, при╖хали люди з Полтави, з Житомира. Вс╕ з╕бралися.
– Т╕, хто ви╖хав з Донецька, з Вами п╕д-тримують стосунки?
– З╕ мною п╕дтримують стосунки ╕ т╕, хто не ви╖хав.
– Що з ними? Це найб╕льше тривожить.
– Мабуть, остання людина ви╖хала не так давно. Вони у Ки╓в╕, шукають роботу. Без Укра╖ни себе особливо не уявляють, але ╕ м╕сце знайти важко. При цьому людина з вищою осв╕тою, в╕н — л╕кар, впродовж останн╕х рок╕в продавав медичну техн╕ку, медичне обладнання. Звичайно, складно, тому що економ╕чна ситуац╕я важка, але вони не втрачають оптим╕зму. У будь-якому раз╕, ╖хн╕ пол╕тичн╕ погляди не зм╕нилися. Може, це мен╕ так щастить, я таких вибираю «м╕цних гор╕шк╕в».
Остання людина трималася дуже довго, ╕ в╕н, ╕ його дружина трималися довго, ще тримала хвора мати. Але все-таки довелося ви╖хати. Доля ╕ншо╖ людини, в╕н допомагав мен╕ п╕д час по╖здки, це донецький фотограф, зм╕нилася абсолютно катастроф╕чно. В╕н налаштований за Укра╖ну, а його кохана дружина, л╕кар за профес╕╓ю, п╕шла на протилежну сторону, за «Донецьку народну республ╕ку», за неконтрольовану територ╕ю. Вона одягла камуфляж, в╕д чого в╕н зовс╕м отетер╕в, коротко п╕дстриглася, у не╖ було прекрасне довге волосся, пофарбувалася, щоб сивини не було пом╕тно, п╕шла там працювати л╕карем ╕ загинула. Життя його абсолютно розтоптане, в╕н зараз не живе в Донецьку, по╖хав в ╕нше м╕сто... Усв╕домлення того, що ╕ я в цьому винна, не да╓ мен╕ спокою.
– Поясн╕ть свою думку, будь ласка.
– Це моя кра╖на влаштувала все це, це моя кра╖на зробила, значить, я одна 140-м╕льйонна частина, я винна, я в цьому абсолютно впевнена. ╤ все, що я роблю, йде в╕д цього в╕дчуття.
– Тод╕ що так╕ люди, як Ви, повинн╕ робити або повинн╕ були робити?
– Мали в╕йну в Чечн╕ зупинити. Дивлячись на 20 рок╕в назад, на 15 рок╕в назад, ти розум╕╓ш, наск╕льки це було можливо, тому що тод╕ було ╕нше сусп╕льство, воно було живе. Воно було р╕зне, живе, л╕ве, праве, але воно було, перш за все, воно було, ╕ ми могли це зупинити. Ми цього не зробили. Я особисто вийшла на Пушк╕нську площу два рази постояти. Ось ╕ вся моя участь у чеченськ╕й в╕йн╕. Я можу сказати, що у мене ╓ особисте виправдання: у мене були дуже маленьк╕ д╕ти, м╕й старший син народився в 1993 роц╕, а м╕й молодший – в 1995-му. Але можна ╕ншими способами брати участь. Це — перше, що ми повинн╕ були б зробити, тод╕ багато що п╕шло б ╕накше. А ми ж не в╕дчували цю кров. Чому ми тод╕ не розум╕ли, що таке в╕йна. Зараз я це розум╕ю кожною сво╓ю кл╕тинкою.
– Давайте повернемося до книги ╕ до ╖╖ геро╖в. Ви там виступа╓те листоношею ще, Ви возите листи, спочатку в╕д д╕тей з╕ школи Сухомлинського в сел╕ Павлиш К╕ровоградсько╖ област╕. Вони написали сво╖м ровесникам в Центральну ╕ Зах╕дну Укра╖ну. Про цих молодих людей щось в╕домо?
– Це були учн╕ з двох шк╕л, я п╕шла в рос╕йську школу з укра╖нським компонентом ╕ в укра╖нську школу з рос╕йським класом, щоб було ╕ те, ╕ те. Але де ц╕ д╕ти зараз, я, на жаль, не знаю, хоча я б дуже хот╕ла ╖х знайти. Ми з одним хлопчиком якийсь час п╕дтримували листування, я просила його, щоб д╕ти мен╕ писали, як зараз вони почуваються, коли почалися активн╕ш╕ д╕╖, але в╕н поступово припинив в╕дпов╕дати. Я пам’ятаю, у нас в клас╕ спочатку була дискус╕я, думки розд╕лилися. Хтось розпов╕дав, як бабуся ╖здила в санатор╕й, не знаю, в якому роц╕, ╕ там клят╕ «бандер╕вц╕», не знаю, що з нею зробили. А хтось йому казав: та що ти слуха╓ш бабусю, минулого року ми прекрасно були в табор╕ п╕д Львовом, добре в╕дпочили, ╖здили на спортивн╕ змагання. «А ось моя бабуся говорила таке». Бабус╕ – це ж велика руш╕йна сила.
– Все-таки не можу для себе дос╕ пояснити градус ненавист╕, який був у рос╕ян, пророс╕йськи налаштованих людей на сход╕ Укра╖ни. Мен╕ зда╓ться, що це якась колективна омана, масове божев╕лля. Поруч кордон рос╕йський, вони могли по╖хати, ╖здили. Зв╕дки цей ╕люзорний образ велико╖ Рос╕╖, коли вони бачили, що в рос╕йських областях на ╖хньому кордон╕ все те саме? Ви правильно пом╕ча╓те в книз╕, що це один ╕ той самий пострадянський континуум: коли ми опиня╓мося в маленьких м╕стах укра╖нських, ми бачимо всю комун╕стичну атрибутику.
– Ви зна╓те, я думаю, це ╕ було божев╕лля. Я думаю, це була добре зроблена провокац╕я з використанням того, чого не було. Це була ╕стор╕я про заборону на рос╕йську мову. По-перше, не можна заборонити те, чого не було, жодного закону про рос╕йську мову не було, кажу це з повною в╕дпов╕дальн╕стю, тому що бачила документи Верховно╖ Ради. За Януковича був виданий закон про нац╕ональн╕ мови, про мови нацменшин. Звичайно, в╕н найб╕льше допомагав рос╕янину на сход╕ Укра╖ни, але в╕н стосувався вс╕х мов нацменшин: там ╓ угорц╕, там ╓ румуни, ╓ чехи, ╓ ц╕л╕ нац╕ональн╕ села. Закон говорив про те, що документи, як╕ поширюються на ц╕й територ╕╖, як╕ не повинн╕ йти дал╕ в область ╕ в Ки╖в, вони можуть вестися р╕дною мовою, тому що б╕льше вони н╕кому не потр╕бн╕. Так, це було зручно ╕ добре. Ось тоб╕ ╕ весь закон. Дал╕ представник парт╕╖ «Свобода» Олег Тягнибок ставить на голосування питання про те, чи можна поставити на голосування цей закон, тобто не сам закон про нац╕ональн╕ мови, а просто включити до порядку денного розмову. Йому сказали: н╕. Б╕льш╕сть проголосувала проти, на цьому питання було вичерпане. Цього було досить провокаторам з Рос╕йсько╖ Федерац╕╖, щоб кинути цю ╕скру, зворушити людей. Тут н╕як люди не можуть зрозум╕ти: Укра╖на занадто слабка держава, як будь-яка молода держава, там занадто слабка влада. Там н╕хто н╕кому не вказував н╕коли, як ╕ про що говорити, не до того було, це було абсолютно неважливо. Ба б╕льше, якщо ви ╖здите часто в цю кра╖ну, то ви можете побачити, що одна людина говорить укра╖нською, ╕нша ╖й в╕дпов╕да╓ рос╕йською, а не розум╕╓ш, перепитай, я перейду на твою. Це нормально ╕ на телебаченн╕.
– У вас ╓ розд╕л, пов’язаний з Ки╓вом ╕ з Майданом. Ви при╖жджа╓те ще в досить романтичний пер╕од Майдану, одночасно траурний, це справля╓ незабутн╓ враження.
– Люди можуть сумувати через жертви, але винн╕ в жертвах т╕, хто дов╕в народ до революц╕╖, а не народ, який вийшов на революц╕ю. Але взагал╕, звичайно, як же, н╕чого не в╕дбува╓ться, все т╕ ж Ахметови, т╕ ж Коломойськ╕. Дивлячись зв╕дси, зда╓ться, що н╕чого не в╕дбува╓ться, тому що нам мало говорять про те, що в╕дбува╓ться. По-перше, абсолютно фантастична р╕ч – це укра╖нський волонтерський рух. Люди, як╕ тягнуть на соб╕ кра╖ну, зам╕нюючи державу в величезн╕й к╕лькост╕ м╕ст, з нуля в╕дтворили укра╖нську арм╕ю, яка майже була н╕кому не потр╕бна. Вони по всьому св╕ту збирали грош╕, кошти, я вже не знаю, зброя все-таки була якась, десь щось купувалося – це справа держави. Обмундирування, тепл╕ шкарпетки, намети, ще щось – це все закуповувалося укра╖нським народом. К╕льк╕сть людей, як╕ займаються волонтерством, в╕ддають сво╖ сили, св╕й час, сво╖ грош╕ сво╖й кра╖н╕, надзвичайна. Це люди якогось одного напруження. У мене н╕ з одним волонтером не було н╕яких непорозум╕нь, жодного разу. Багато за що можна зачепитися ╕ що критикувати. Але потр╕бно ж бачити ╕ щось нове та незвичайне, про що ми можемо т╕льки мр╕яти.
– В╕ктор╕╓, хто ╓ аудитор╕╓ю Вашо╖ книги, як Ви це соб╕ уявля╓те?
– По-перше, книжка не просто вийшла в Рос╕╖, а була надрукована в р╕дному мо╓му м╕ст╕ Санкт-Петербург. Це окремий для мене особисто плюс. По-друге, для мене це дуже важливий жест – вих╕д ц╕╓╖ книги зараз в Рос╕╖, яка заповнена брехнею, яка заповнена катастроф╕чною, я думаю, вже непоправною, жорсток╕стю неск╕нченною. Я вважаю, що це жест.
Олена ФАНАЙЛОВА
radiosvoboda.org
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2016 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16988
|
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
