"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2016 > Тема "Душі криниця"
#16 за 15.04.2016
НЕ СП╤ТЬ, НЕ ДР╤МАЙТЕ! ╤ НА ГЕРЦЬ СТАВАЙТЕ!
Клуб поез╕╖
Сьогодн╕шня поетична стор╕нка «КС» пропону╓ любителям поез╕╖ в╕рш╕ Олега В╕стовського, публ╕циста, перекладача, редактора. Олег Володимирович В╕стовський народився 10 серпня 1961 року в сел╕ ╤ване-Золоте Зал╕щицького району Терноп╕льщини. Зак╕нчив м╕сцеву восьмир╕чку, Зал╕щицьку середню школу ╕м. О. Маковея, Ки╖вське республ╕канське медичне училище № 2 та факультет журнал╕стики Льв╕вського державного (тепер – нац╕онального) ун╕верситету ╕м. ╤. Франка. Член Нац╕онально╖ сп╕лки журнал╕ст╕в Укра╖ни та Наукового товариства ╕м. Т. Шевченка. Орган╕затор ╕ учасник л╕тературно-мистецьких заход╕в краю. Нагороджений Почесною грамотою НСЖУ (2014). Лауреат Крайово╖ л╕тературно-мистецько╖ прем╕╖ ╕м. Петра Ковальчука у ном╕нац╕╖ «Л╕тературна та публ╕цистична творч╕сть» (2015) та Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу ╕м. Леся Мартовича у ном╕нац╕╖ «Поез╕я. Доб╕рки» (2016). Поез╕╖ друкував у альманахах «В╕трила-82», «Под╕льська толока», журналах «Л╕тературний Терноп╕ль», «Золота пектораль», газетах «Молода гвард╕я» (Ки╖в), «В╕льне життя плюс», «Ровесник», «Свобода» (Терноп╕ль), «Молодий Буковинець» (Черн╕вц╕), «Колос» (Зал╕щики) та колективних зб╕рниках. Двома виданнями у Черн╕вцях у видавництв╕ «Прут» вийшла зб╕рка поез╕й «У стремен╕ Дн╕стра» (2000, 2006). Сп╕вавтор книги «З людьми ╕ для людей» (2004), редактор видання КУНу «За променем сонця» (1994).
Олег В╤СТОВСЬКИЙ НЕ СП╤ТЬ, НЕ ДР╤МАЙТЕ! ╤ НА ГЕРЦЬ СТАВАЙТЕ!
ТАРАСОВА ЛЮБОВ
Не др╕ма╓ св╕чка у ма╓тку пана, Щось малю╓ знову ол╕вцем Тарас. Не почу╓ скоро: «cлава!» чи «осанна!» – Вчора у тринадцять в╕н ягнята пас.
Ноч╕ Петербурга ╕ степи казахськ╕, Поеми, картини й в╕чний «Запов╕т», Все в житт╕ йшло поруч: заслання солдатське ╤ без Укра╖ни так багато л╕т!
Подорож остання на Чернечу гору, За плечима – повний мужност╕ «Кобзар». Додавав не раз в╕н мудрост╕ народу, Кр╕зь в╕ки безц╕нний в╕д поета дар!
Вслухайтеся, люди! Бо вам лихо буде! Д╕лять Укра╖ну вкотре знов ╕ знов. Не сп╕ть, не др╕майте! ╤ на герць ставайте… Поряту╓ Неньку Тараса любов!
ПРО ЧАС
Вже день – як мить. ╤ тиждень – день. ╤ м╕сяць тижнем став. Посп╕шн╕сть, стиснену до меж, Звели на п’╓дестал. Квартал – мов м╕сяць. Р╕к – квартал, Пресу╓м час в соб╕. А завтра – подзв╕н… ╤ к╕нець Життю та боротьб╕! Цей божев╕льний ритм життя Не лиш мене д╕став… Чи не тому не того знов Звели на п’╓дестал?
╤ВАНЕ-ЗОЛОТОМУ
У стремен╕ Дн╕стра – село мо╓, Сто╖ть в╕ками вже на м╕сц╕ цьому. Тут сонце в хвилях н╕жно вигра╓, Сюди з дор╕г вертаюся додому. Дитинство, юн╕сть земляк╕в пройшли У цих м╕сцях, знайомих аж до болю. По ц╕м шляху в безсмертя йшли д╕ди, За р╕дну землю ставши до двобою. З долини нам всм╕ха╓ться село, А в задум╕, схилившись при дороз╕, Ще й дос╕ – як в в╕йну тод╕ було, Син╕в ╕з битви мати жде в тривоз╕.
* * * Така блакитна височ╕нь, Що й словом не сказати, А хмарка – н╕би б╕лий к╕нь, – Попробуй наздогнати. А синява – немов весна, Як те палке кохання. ╤ винна в цьому ти одна, Бо постр╕чалась зрання. В бентегу душу вповила ╤ усм╕хнулась радо, Та й за собою повела Весняним тихим садом. ╤ синява отих небес, Немовби тво╖ оч╕. ╤ я мов заново воскрес Через слова д╕воч╕.
Л╤ТН╤Й ЕТЮД
Втопився м╕сяць в р╕чков╕й вод╕, ╤ зор╕ стали там земн╕ й прозор╕, Мов оч╕ д╕вчини – у радост╕, не в гор╕: Так╕ чар╕вно-н╕жн╕, голуб╕. Хлюпоче ранок – сизокрилий птах, Пливе св╕танок тихо понад воду. Я п’ю джерельно-чисту прохолоду Р╕ки, давно згубивши в травах шлях. ╤ в╕дчуваю часу тихий плин. Хвилини постають, мов частоколи. А зор╕ гублять золот╕ п╕дкови На дн╕ дн╕стрових трепетних глибин. Не озоветься жодний голосок – Уся природа в мовчазн╕м чеканн╕. Лише з душ╕ мелод╕я ╓днання Акордами ляга╓ на п╕сок.
В╤ДДАЙ МЕН╤ ВЕСЬ СМУТОК СВ╤Й ╤ Б╤ЛЬ…
В╕ддай мен╕ весь смуток св╕й ╕ б╕ль, Соб╕ в╕зьму тривоги та невдач╕. В╕днесла у минуле замет╕ль Твою самотн╕сть, прожиту терпляче.
Весна в╕дкрила тисяч╕ дор╕г. Знайди одну: для нас обох – ╓дину. Що приведе тебе на м╕й пор╕г: Любов чи жаль? Я не знайду причину.
У серце знову вкрався давн╕й б╕ль – При зустр╕ч╕ сльозу твою побачив. Не дай, щоб повернулась замет╕ль, Прожий розлуку, як колись, терпляче.
* * * Умиваються росами ранки, Сонце пестить долон╕ мен╕. Ви, чар╕вн╕ мо╖ зал╕щанки, Усм╕ха╓тесь перш╕ весн╕. ╤ вслуха╓тесь в п╕сню пташину, У симфон╕ю-сп╕в солов’я. Десь летить в надвеч╕р’╖ незримо Перша п╕сня несм╕ла моя. Виплива╓ туманом по р╕чц╕ ╤ ляга╓ у трави в росу, Запл╕та╓ у в╕тах смер╕чку, Н╕жно пестить д╕вочу косу. ╤ спок╕йно пливе час до ранку, Вже дерева окутав туман... Я згадаю свою зал╕щанку, Мов з продовженням милий роман.
* * * Швидкоплинн╕ Дн╕стров╕ води Аж притишили х╕д, зда╓ться, – В╕д тво╓╖ казково╖ вроди Берег р╕чки натхненно см╕╓ться. П╕сня лине навколо стодзвонна, Запл╕та╓ться в в╕ти смерекам. Чаша щастя – ще вчора повна, А сьогодн╕ – у вир╕й, лелеки! Ос╕нь ср╕бними росами гра╓, Дн╕ р╕кою спливають у море. А сл╕ди на п╕ску пропадають, – ╥х все менше, мен╕ на горе. Дален╕╓ за обр╕╓м л╕то, Наодинц╕ лишаюсь з думками... В син╕х горах самотня тремб╕та Кличе в гост╕ голосом мами.
ЧЕКАННЯ
Вже липень стука У мо╖ ворота, ╤ в позолоту Вкутались хл╕ба. Чекаю жнив: Нехай важка робота В мо╖х долонях Потом закипа. Чекаю рук, Отих ласкавих, н╕жних, ╤ спраглих губ – В╕д сонця, самоти, ╤ в╕д розлук. Раптово потемн╕лих Тво╖х очей. ╤ лаг╕дного: «Ти?!»
* * * Береги любов╕, береги над╕й. Знов стою у пол╕ пом╕ж власних мр╕й. Радо усм╕хаюсь – жито золоте Буйною ст╕ною весел╕ш росте. Голуб╕ дороги в неб╕ проклада Жайв╕р – ╕ повол╕ зверне до гн╕зда. Мирний гурк╕т бою ляже на поля – За труди величн╕ вдячна нам земля. У весел╕м жит╕ знову – там чи тут – Острови червон╕ – маки зацв╕туть.
МИТЬ – ╤ ПОТЯГ ПОКИНЕ ВОКЗАЛ
Мить – ╕ потяг покине вокзал, Ти махнеш на прощання рукою, За в╕кном поб╕жить маг╕страль, Але б╕льш не знайду я спокою. Мить – ╕ потяг мене понесе У н╕чну безк╕нечну тривогу, Ц╕нуватиму я над усе Лиш ╓дину – до Тебе – дорогу!
Мить – ╕ потяг покине вокзал, В серц╕ нов╕ поселяться втрати. А мене тв╕й н╕мий трибунал Засудив до пов╕льно╖ страти… …Мить – ╕ потяг покине вокзал.
* * * Ти ╕ я. ╤ тиха н╕ч м╕ж нами. ╤ н╕кого б╕льш у св╕т╕ ц╕м. А човни пливуть по р╕чц╕ снами, Св╕титься в╕кном ╓диним д╕м.
Там на тебе вже чека╓ мати. То п╕демо? Н╕, шепочеш, н╕! Все ж п╕шли – у ╕нший б╕к в╕д хати, Сл╕д лишили на вогк╕й стерн╕. А зоря заграла св╕танкова – Впала у траву сл╕зьми роса. Наша зупинилася розмова. ╤ д╕воча розплелась коса.
День як день. Н╕чого мов м╕ж нами, Та лиш кине м╕сяць погляд св╕й, – Попливуть човни по р╕чц╕ снами ╤ почую: «Ти – ╓диний м╕й!».
* * * Поведи мене у казку, Чар╕внице син╕х г╕р, Пробуди жагучу ласку ╤ кохання перев╕р.
Заведи свою веснянку, Хай почують у кутку. ╤ прийди на зустр╕ч зранку На провислому м╕стку.
Я чекати буду довго, Пробуди над╕й чуття. Припади до серця мого, Й вже не буде вороття.
Най любов чару╓ всюди, Б’╓ ключем, як та вода, ╤ наповнить щастям груди, Верховинко молода!
* * * А в сни мо╖ приходить ос╕нь Листком пожовклим з явор╕в. ╤ за в╕кном тужливий сп╕в У тебе вибачення просить. Немовби згадка про минуле У сни мо╖ приходиш ти, Без жалю спалю╓ш мости, Згора╓ тихо серце чуле. Мов з безк╕нечно╖ турботи Все худне року календар. ╤ ос╕нь йде, як Божий дар, Несе невидимий хорал: Стар╕, в нових сп╕взвуччях ноти.
* * * А мр╕╖ наш╕ Линуть В небесну височ╕нь. А горе наше Гине, В╕дходячи у т╕нь. А п╕сня наша Стр╕не Ще у дороз╕ нас. ╤ рад╕сть все Об╕йме В оцей щасливий час.
ОС╤ННЯ МЕЛОД╤Я
Безперервн╕ дощ╕ виграють кругом нас, мов на древньому фортеп╕ано. Довго й нудно з дня в день пливе-тягнеться час, темп його то пов╕льний, то рваний. ╤ звучить-вигра╓ цей невпинний мотив золото╖ ╕ щедро╖ осен╕. В╕н бринить кожну мить, а в душ╕ в нас щемить до весняно╖ просин╕. Мила, ми збережем п╕д ос╕нн╕м дощем серця твого ╕ мого гор╕ння. Щоб колюч╕ в╕три ╕ холодн╕ сн╕ги в нас не вкрали любов╕ кор╕ння. Чу╓ш, ос╕нь шумить? Неповторна ця мить, хоч приходить вона ╕ щороку… ╤ мелод╕╖ нить, що у серц╕ бринить, нас веде на дорогу широку. * * * Проходять дн╕, ╕дуть роки Ми не сам╕ в ус╕ в╕ки. У смутку зим, серед розлук Нам не зл╕чить сердечних мук. Ус╕х думок не передать, Традиц╕й вс╕х не перейнять. Не спробувать смак╕в ус╕х, Сприймати б╕ль так, як ╕ см╕х, Й кохати так, як в перший раз, Уже не дасть пров╕сник-час!
ВСЕ В МИНУЛОМУ
Не старайся минуле сховати, Розтоптати, забути, порвати. У минулому, т╕льки у ньому: Все життя тво╓ – рад╕сть ╕ втома, Смуток, б╕ль, щедр╕сть, мука кохання, Зустр╕ч з милою ще спозарання. Все в минулому, т╕льки у ньому: ╤ досв╕тн╕ приходи додому, Сп╕в душ╕ ╕ тривоги розлуки, Найр╕дн╕ш╕ – ц╕ мамин╕ руки. Це в минулому, т╕льки у ньому: Веснян╕, щонайперш╕╖ громи. До ц╕╓╖ ось мит╕ сьогодн╕ Ти в минулому, т╕льки у ньому. Не старайся ж минуле сховати, Розтоптати, забути, порвати.
* * * Терноп╕ль. Темний ранок ще... Тремтить дор╕жка м╕сячна на озер╕ н╕мому. За мною грудень-бородань, мов т╕нь, бреде ╕ просить: – Не сп╕ши в╕дс╕ль додому. ...А зор╕ у дзеркальн╕й глибин╕ купають в сяйв╕ м╕сяця утому.
* * * Довгими ночами не приходять в сни Друз╕ ╕з дитинства. Де тепер вони? Може, ╖х по св╕ту в╕тер розкидав, Як те жовте листя жовтень об╕рвав? З кожним роком швидше крутиться Земля, Може, ╕ закине декого, бува, До мо╓╖ хати, р╕дного житла, – Мр╕ю ╖м в╕ддати часточку тепла. Та ос╕нн╕й в╕тер гонить листя знов, Занесе далеко першу ту любов, Що з╕гр╕ла серце в юност╕ мен╕ ╤ тепер до мене вернеться у сн╕.
НАРОДЖЕННЯ ДНЯ
Мовчить Дн╕стер, закутавшись в туман, ╤ верби розпустили довг╕ коси. П╕сенно ранок, мов орган, Кида╓ в трави тих╕ звуки-роси. ╤ хмари понад воду синю мчать, Стоять в задум╕ посив╕л╕ гори. ╥м – гордим, сильним – все звучать Життя травнев╕ медобори. Ляга╓ св╕тло горам на горби – ╤ враз озвуться вс╕ га╖ сп╕вуч╕. У серц╕ – ан╕ туги, н╕ журби, Лиш пром╕нь сонця з-за н╕мо╖ круч╕. А р╕чки вигина╓ться хребет, Зм╕╖но простягнувшись в горд╕ дал╕. Настромлю╓ хвилястий очерет Ср╕блясто-б╕л╕ росян╕ корал╕. ╤ поста╓ новий казковий день, Вгортаючи мене в сво╖ турботи: У серц╕ розгоря╓ться огонь Поез╕╖, натхнення ╕ роботи.
РАК
Вийшов задом з р╕чки рак, Не повернеться н╕як! Рака хвиля розверта╓, Н╕би в жмурки з раком гра╓. Крутить рака на вс╕ боки, Навела на нього вроки… ╤ не зна╓ б╕дний рак Повернутись йому як!
СКУПАВСЯ
Б╕г до р╕чки гарний хлопчик, Раптом з неба теплий дощик: «Ти куди, малий, купатись? Можеш вже дом╕в вертатись, Бо тебе я вже скупав…» — ╤ шугнув уб╕к на став. Хлопчик наш поб╕г до мами, Де веселка над полями.
СОМОВА НАУКА
У Дн╕пр╕ старенький сом Вчив молодших акс╕ом: «На гачок не попадайтесь, До наживки приглядайтесь, Бо ╖╖ маскують вм╕ло…» Хапонув – й забулькот╕ло! Через п’ять хвилин рибалка Б╕г прожогом через балку. На плеч╕ старого сома Н╕с в╕н рад╕сно додому! Перш, н╕ж сам да╓ш поради, Ти зважай на власн╕ вади. Бо з роками з╕р та смак З╕грають поганий жарт!
ФАНТАЗЕР
Через мостик у саду, Я на ╕нший берег йду. В кошику св╕женьк╕ груш╕, Яблучка ╕ слив м’якуш╕. Пригощу ус╕х сус╕д╕в, В╕днесу бабус╕ й д╕ду. Враз за пень перечепився ╤ у р╕чц╕ опинився. Фантазери так ся мають, В мр╕ях-задумах л╕тають, Часто-густо до знемоги. ╤ не дивляться п╕д ноги!
СОНЯЧНЕ ЗАЙЧАТКО
Сонячне зайчатко весело стрибало По мо╖й к╕мнат╕. Ручку в лапки брало, — Вчилося писати просто на п╕длоз╕, Та слова читати я не був у змоз╕. ╤ отого ранку у гост╕ до мене Зав╕тав букварик – подарунок нен╕. А мен╕ всм╕халось зайченя вухате ╤ допомагало букварик читати. Та за хмарку сонце промен╕ сховало, Залишивсь букварик – зайчика не стало! Але завтра вранц╕ в╕н до мене прийде, Коли в небо сонечко прогулятись вийде.
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2016 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17002
|