Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 22.04.2016 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 22.04.2016
РУШНИКОВИЙ ЦВ╤Т – З ПОЛ╤В ПОСУЛЛЯ

Р╕дна мати моя...

105 — ст╕льки рок╕в 25 кв╕тня мина╓ з дня народження В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к — нашо╖ землячки, ╓дино╖ серед народних майстр╕в вишивальниц╕, котра удосто╓на найвищо╖ нагороди держави — звання Героя Укра╖ни. Понад п’ять л╕т ╖╖ нема╓ серед живих, але «Укра╖нський рушничок» майстрин╕ продовжу╓ радувати людей сво╖м невмирущим цв╕том. Саме в Лубнах у далеких 30-х роках минулого стол╕ття нею, зовс╕м юною, було зроблено перш╕ кроки у високе мистецтво вишивання. ╤ сюди, в р╕дне м╕сто, все життя линула вона серцем, хоч б╕льшу частину свого в╕ку мешкала в столиц╕ Криму, де створювала неповторн╕ роботи.
Лубенц╕ щоразу з рад╕стю зустр╕чали виставку «Укра╖нський рушничок» у галере╖ образотворчого мистецтва ╕ вшановують пам’ять в╕домо╖ землячки. Чимало зусиль до того, щоб ун╕кальн╕ роботи вишивальниц╕ не залишилися в забутт╕, доклада╓ ╖╖ син Вадим Михайлович Ро╖к. На прохання журнал╕стки ╢вген╕╖ Логвиненко в╕н розпов╕в про зв’язки В╕ри Серг╕╖вни з р╕дним кра╓м, про вплив народного мистецтва Полтавщини, ╕ Лубенщини зокрема, на ╖╖ творч╕сть.

— Ваше ранн╓ дитинство — це окупован╕ фашистами Лубни. Що пам’ята╓те Ви про життя родини в той такий тяжкий для кра╖ни час?
— В╕йна почалась, коли мен╕ не було й чотирьох рок╕в, але добре пам’ятаю, як у Лубни прийшли н╕мц╕. Це було восени 1941 року, ми тод╕ жили на вулиц╕ Пушк╕на. Залишилось у пам’ят╕, як уноч╕ ми лежали втрьох — мама, я ╕ бабуся — на л╕жку, затамувавши подих. В╕конниц╕ були закрит╕, але кр╕зь щ╕лини пробивалися смужки св╕тла прожектор╕в ╕ доносилось гр╕зне гуд╕ння ворожих л╕так╕в, котр╕ кружляли над м╕стом або прол╕тали дал╕. Напередодн╕ окупац╕╖ м╕й батько Михайло Стратонович п╕шов добровольцем у винищувальний батальйон, хоч мав броню в╕д моб╕л╕зац╕╖ в арм╕ю. Воював розв╕дником у званн╕ старшини, д╕йшов до само╖ Польщ╕, де був тяжко поранений у 1944 роц╕. Червоноарм╕йц╕ привезли його в Лубни ╕ на носилках внесли в д╕м. Пам’ятаю, що я дуже боявся н╕мецьких жандарм╕в, котр╕ ходили вулицями в обмундируванн╕, завжди парами ╕ при збро╖. Почувши туп╕т чоб╕т, я ховався на город╕ за кущами ╕ з переляку довго там сид╕в. Два роки фашистсько╖ окупац╕╖ були для нашо╖ с╕м’╖, як ╕ для вс╕х лубенц╕в, справжн╕м пеклом. Великою трагед╕╓ю стала контуз╕я, яко╖ мама зазнала в╕д вибуху бомби, скинуто╖ на м╕сто з ворожого л╕така. Тому вона нав╕ть п╕сля л╕кування змушена була част╕ше лежати. Перед зв╕льненням Лубен за нами при╖хав л╕сник, добрий знайомий д╕дуся, ╕ в╕дв╕з нас у сво╓ помешкання в л╕с╕. Там ми були тиждень чи б╕льше, а пот╕м в╕н возом доставив нас додому, пов╕домивши, що в м╕сто зайшла Червона Арм╕я. Коли ми ╖хали, я лежав на с╕н╕ ╕ роздивлявся по обидва боки. В пам’ят╕ виринають так╕ картинки: полум’я у велик╕й буд╕вл╕, як сказала п╕зн╕ше мама, це був виконком м╕сько╖ ради, на вулицях валялись як╕сь н╕мецьк╕ папери, патрони. В╕дступаючи, фашисти розкидали чорн╕ ол╕вц╕ — ╕грашки для д╕тей, коли ╖х в╕дкручували, лунав вибух. Я теж натрапив на такий ол╕вець, але бабуся встигла пом╕тити ╕ в╕д╕брала його в мене. В час окупац╕╖, пригадую, вона ╕нод╕ приносила потроху дуже смачно╖ каш╕. Де вона ╖╖ д╕ставала, я не знав, т╕льки, бувало, брала мамин╕ вишивки й кудись ╕шла, а поверталась з р╕зним настро╓м: то задоволена, коли приносила в сумц╕ продукти, то сумна, й тод╕ казала: «Сьогодн╕ був невдалий день». Пригадую, що пост╕йно в╕дчував голод. Через деякий час п╕сля зв╕льнення Лубен у нас побували мамин╕ брати: спочатку Борис, а пот╕м ╢вген, вони залишили продуктов╕ карточки. Якось двер╕ в╕дчинились, ╕ в б╕лому кожус╕ в к╕мнату зайшов в╕йськовий, я в╕дразу його вп╕знав ╕ кинувся до нього з криком: «Тато при╖хав!». В╕н пробув удома лише три дн╕ й знову по╖хав на фронт. Прив╕з багато продукт╕в, це було свято для вс╕х нас. Оск╕льки мама часто лежала в л╕жку, я запитував: «Тоб╕ боляче?», на що вона в╕дпов╕дала, що все в порядку. Заспокоювала мене, як могла…
— Вишивання — це випадковий виб╕р чи поклик душ╕?
— Думаю, що цей виб╕р не випадковий. Ще в дитинств╕ мама дала об╕цянку письменнику Володимиру Короленку, що буде добре себе поводити й навчиться гарно вишивати. Як я знаю, спочатку ╖й не хот╕лося сид╕ти над полотном, бо в дитинств╕ була дуже рухливою ╕ невгамовною. Але мала зд╕бност╕ до малювання, що зумовило ц╕кав╕сть ╕ до вишивки. Тож зовс╕м не випадково вибрала роботу саме в Лубенськ╕й арт╕л╕, де виготовляли вишит╕ вироби. Тут мама вже усв╕домлено займалась цим видом творчост╕, вивчала р╕зн╕ техн╕ки вишивання, створювала власн╕ узори. Ось так заняття в години дозв╕лля стало улюбленою справою всього життя.
— З чого починала В╕ра Серг╕╖вна роботу ╕ чи д╕лилася сво╖ми творчими задумами?
— Мама багато часу просиджувала над полотном, але особливо любила працювати в сонячн╕, яскрав╕ дн╕. Сут╕нки й тем╕нь дратували ╖╖. Як не раз говорила, вони нагадували ╖й роки в╕йни ╕ незгод. Працюючи над майбутн╕м узором, продумувала все до др╕бниць. Я неодноразово спостер╕гав, як з допомогою м╕л╕метр╕вки, кальки, ол╕вц╕в, фарб на пап╕р наносились як╕сь квадратики, трикутнички, ромбики… Сформувавши загальний план ╕ композиц╕ю, мама починала п╕дбирати кольори. Спочатку ол╕вцями ╕ фарбами й т╕льки пот╕м бралась за нитки. Зважаючи на ╖хн╕й деф╕цит у минул╕ роки, малюнки на папер╕ були яскрав╕ш╕, тож знову й знову продовжувались пошуки, робились корективи в╕зерунка, м╕нялися його детал╕. Бувало, у майже готову вишивку мама уважно вдивлялася, а пот╕м раптом починала розпорювати та робити все заново… Працюючи, забувала про ╖жу й сон, ми це вже прекрасно знали ╕ берегли ╖╖ спок╕й. П╕дготувавши композиц╕ю, мама завжди запитувала спочатку бабусю, пот╕м тата й мене, чи нам подоба╓ться, ╕ засмучувалась, якщо не чула зрозум╕ло╖ в╕дпов╕д╕ в╕д чолов╕к╕в. Бабуся завжди давала слушн╕ поради, ╕ вона, як правило, згоджувалась з ╖╖ доказами. Бувало, вишивала без будь-яко╖ п╕дготовки, тримала композиц╕ю в пам’ят╕ ╕ переносила на тканину. Я не чув з ╖╖ уст захоплених сл╕в про власн╕ вишивки, найб╕льше задоволення виявлялось фразою: «Н╕би непогано вийшло». Мама часто страждала через контуз╕ю, ╖й доп╕кав б╕ль у хребт╕, ╕ його могла заглушити т╕льки улюблена робота. Естетичний фактор, краса, що народжувалась, перемагали ф╕зичн╕ страждання. Коли п╕дросли внучка Ал╕на ╕ правнучка Юля, мама почала навчати ╖х вишивати, а п╕зн╕ше ц╕кавилась ╖хн╕ми враженнями щодо власних роб╕т.
— З якого часу почалися особливо т╕сн╕ зв’язки з Лубнами?
— Мама пост╕йно згадувала не лише Лубни, а й Полтаву, Диканьку, Кобеляки, Гадяч, Миргород, Решетил╕вку й ╕нш╕ м╕ста Полтавщини. ╤нод╕ повторювала: «Хочу в Лубни, хочу побачити укра╖нське небо з великими з╕рками, кв╕туч╕ яблун╕, почути шурх╕т хрущ╕в…». На тривалий час по╖хати в р╕дне м╕сто не було жодних можливостей, особливо через брак кошт╕в. Але коли така нагода траплялась, радост╕ не було меж. Пригадую, з яким п╕днесенням вона зустр╕ла зв╕стку про те, що по╖де з персональною (13-ю) виставкою «Укра╖нський рушничок» на свою батьк╕вщину. Наступна виставка в галере╖ образотворчого мистецтва Лубен в╕дбулася через с╕м л╕т, у р╕к в╕дзначення тисячол╕ття м╕ста. Поверталася з р╕дних кра╖в окрилена, рад╕сна ╕ майже в╕дразу бралась за щось нове, що народжувалось п╕сля сп╕лкування з земляками. З тих час╕в зв’язок з Лубнами став пост╕йним. Мама неодноразово надсилала сво╖ статт╕ в газету «Лен╕нська зоря» (нин╕ «Лубенщина»), писала листи родичам ╕ друзям. Коли експонувались виставки неподал╕к р╕дного м╕ста, то обов’язково за╖жджала туди.
— З ким ╕з представник╕в ╕нтел╕генц╕╖, ц╕нител╕в народного мистецтва Полтавщини В╕ра Серг╕╖вна п╕дтримувала сп╕лкування ╕ чи це впливало на ╖╖ творч╕сть?
— У не╖ було багато друз╕в по вс╕й Укра╖н╕ й за рубежем, але найб╕льш т╕сн╕ зв’язки вона, звичайно, п╕дтримувала з земляками. Ще в 20-30-х роках минулого стол╕ття в╕дбулося знайомство з родиною меценатки Катерини Скаржинсько╖ через сво╖х батьк╕в, а в 2003 роц╕ на виставц╕ в Лубнах мама зустр╕лась з представником ц╕╓╖ родини — внуком Вадимом Скаржинським ╕ його донькою ╤риною, з котрою сп╕лкувалась до к╕нця життя. Так склалось, що тривалий час мамина с╕м’я жила в будинку Анни Керн — у Любов╕ Павл╕вни Полторацько╖, р╕дно╖ плем╕нниц╕ Анни. Дружина Миколи Добротворського, сина ╖╖ молодшо╖ сестри В╕ри Полторацько╖, Мар╕я Олександр╕вна врятувала маму п╕сля контуз╕╖, отримано╖, як я вже говорив, в╕д вибуху бомби, скинуто╖ фашистськими л╕таками на Лубни, ╕ вона ж була мо╓ю хрещеною мат╕р’ю. М╕цна дружба пов’язувала маму з Шурою Гамовою (Карпенко), котра врятувала ╖╖ в╕д можливого розстр╕лу.
Знайомство з Борисом Ванцаком, заслуженим журнал╕стом Укра╖ни, кра╓знавцем, письменником, переросло в листування, окрем╕ його послання збереглися дос╕. Подружилась мама з поетесою Натал╕╓ю Баклай, ще коли вона працювала в кра╓знавчому музе╖. ╥╖ патр╕отична поез╕я викликала захоплення ╕ позначалась на творчост╕. Чимало нового почерпнула ╕ в╕д сп╕лкування з ╢вген╕╓ю Логвиненко та ╖╖ чолов╕ком Юр╕╓м, прекрасними журнал╕стами, ц╕кавими сп╕врозмовниками, котр╕ стали справжн╕ми друзями не т╕льки мами, а й ус╕╓╖ нашо╖ родини. Пост╕йний обм╕н ╕нформац╕╓ю ╕з сп╕вроб╕тниками кра╓знавчого музею, особливо з Миколою Тасенком, Тамарою Дяченко, Тамарою Мошниковою, поетом Серг╕╓м Сурмачем, знайомство з сином письменника Володимира Малика Олександром Сиченком ╕ його дружиною Ольгою додавали ╖й енерг╕╖ в робот╕. Взагал╕, мама прагнула налагодити стосунки з якомога б╕льшою к╕льк╕стю людей, котрим було не байдуже до народного мистецтва, й сп╕лкувалася з ними. В Лубнах, кр╕м тих, кого я назвав, це письменник Петро Мостовий, колишн╕й м╕ський голова Анатол╕й Собол╓в, його перший заступник Григор╕й Тягло, керуюча справами районно╖ ради Галина Л╕нська та ╖╖ чолов╕к ╤ван ╤ванович, арх╕тектор ╤рина Козакова, директор ЗОШ № 7 ╤рина Гринь, вчителька Любов Шуть, журнал╕ст Олександр Тарасенко. На жаль, багатьох з них уже нема╓ серед живих. А якщо розширити коло за меж╕ р╕дного м╕ста, то найголовн╕шими вчителями вона вважала в╕домих мистецтвознавц╕в Натал╕ю Глухеньку, Дмитра Степовика, Олександра Федорука, Михайла Селивачова, З╕на╖ду Тарахан-Березу. Я не можу не згадати цих людей.
Дорогим для мами було сп╕лкування з полтавчанами Натал╕╓ю Ляхович, правнучкою письменника Володимира Короленка, та ╖╖ сином Серг╕╓м. Також з Костянтином Бобрищевим ╕ його дружиною Людмилою Овд╕╓нко з Кобеляк, з колишн╕м директором одного з музе╖в цього м╕ста Миколою Скляренком (останн╕ дво╓ недавно попрощалися з цим св╕том, залишивши по соб╕ св╕тлу пам’ять). М╕цна дружба пов’язувала В╕ру Серг╕╖вну з полтавськими художниками ╢вгеном Путрею, Юр╕╓м Самойленком, директорами музе╖в Полтави: художнього — Ольгою Курчаковою, кра╓знавчого — Катериною Фесик, колишн╕ми директорами музе╖в В. Г. Короленка — Борисом Божком, Панаса Мирного — Миколою Лисенком, Диканського художнього — Михайлом Черепахою, колишн╕м ректором Полтавського педун╕верситету ╕мен╕ Короленка Володимиром Пащенком, деканом факультету дизайну цього вишу Валентиною Титаренко, котр╕ високо ц╕нували ╕ поважали ╖╖ творч╕сть.
Можна багато говорити про маминих земляк╕в, називати десятки пр╕звищ видатних ╕ н╕кому не в╕домих людей, але в цьому перел╕ку особливе м╕сце належить полтавчанц╕ В╕р╕ Володимир╕вн╕ Пономаренко. Знайомство з нею в╕дбулося, як зазвичай, на виставц╕. Миловидна весела ж╕нка чимось п╕дкорила мамине серце, й дружба з нею тривала з 1993 року до к╕нця життя. Очевидно, ╖х р╕днила складна доля, пов’язана з ╕нвал╕дн╕стю. Маючи ф╕зичн╕ вади, ця ж╕нка не втратила оптим╕зму. Мама п╕дтримувала ╖╖, просила не опускати рук, часто ╖й телефонувала, бувала в гостях.
— Що, на Вашу думку, в╕др╕зня╓ вишивки В╕ри Серг╕╖вни в╕д вироб╕в ╕нших майстр╕в?
— Я не знавець народно╖ творчост╕, ╕ мен╕ важко оц╕нювати мамин╕ роботи, але, думаю, що в╕дм╕нн╕сть велика. Вона вм╕ла по╓днати старовину ╕ сучасн╕сть, створювала незвичайн╕ образи, намагалась не сплутувати стил╕ вишивок р╕зних рег╕он╕в, оск╕льки ╖х добре знала. ╥╖ творчому почерку властива лакон╕чн╕сть, тонке по╓днання кольор╕в, простота вираження глибокого ф╕лософського наповнення.
— Яка доля музею укра╖нсько╖ вишивки ╕мен╕ В╕ри Ро╖к у С╕мферопол╕, чи пропагуються зараз його надбання в Криму?
— Цей заклад культури працю╓ ╕ користу╓ться популярн╕стю у мешканц╕в та гостей столиц╕ Криму. Не думаю, що в╕н буде закритий нав╕ть у силу пол╕тичних мотив╕в. У музе╖ проводяться сем╕нари, зустр╕ч╕ вишивальниць, екскурс╕╖ для в╕дв╕дувач╕в. Усе це в╕дбува╓ться завдяки активност╕ сп╕вроб╕тник╕в музею, за що я ╖м дуже вдячний. До 105-╖ р╕чниц╕ з дня народження В╕ри Серг╕╖вни буде в╕дкрита виставка роб╕т мами та ╖╖ учениць у Невинномиську Ставропольського краю Рос╕╖ — в м╕ст╕, де наша родина прожила в╕с╕м рок╕в. Маму там пам’ятають, у м╕сцев╕й газет╕ розм╕щались публ╕кац╕╖ про ╖╖ творч╕сть, а в м╕ськ╕й б╕бл╕отец╕ провели веч╕р пам’ят╕.
— Як╕ ще заходи в╕дбудуться в рамках в╕дзначення юв╕лею?
— В С╕мферопол╕, в Будинку художника, вже працю╓ виставка «Укра╖нський рушничок», котра в╕дкрилася 25 березня. Так рано, тому що до 25 кв╕тня вона пере╖де в Невинномиськ. Заздалег╕дь почали готуватись до в╕дзначення юв╕лею на Полтавщин╕. Я вдячний м╕ському голов╕ Лубен Олександру Грица╓нку, депутатам м╕сько╖ ради, прац╕вникам культури, депутату Верховно╖ Ради Укра╖ни попереднього скликання, члену Венец╕ансько╖ ком╕с╕╖ Володимиру Пилипенку, лубенцям Н╕н╕ Мал╕й, Тамар╕ Дяченко, ╤рин╕ Козаков╕й, Натал╕╖ Баклай, ╤рин╕ Гринь, Любов╕ Шуть, Анастас╕╖ Ляшенко й багатьом ╕ншим за уважне ставлення до пам’ятно╖ под╕╖. Думаю, викличе ц╕кав╕сть мешканц╕в ╕ гостей м╕ста виставка роб╕т майстр╕в декоративно-прикладного мистецтва, для котрих, над╕юсь, буде запроваджена прем╕я ╕мен╕ Героя Укра╖ни В╕ри Ро╖к. З ╕н╕ц╕ативи Володимира Пилипенка, яку п╕дтримали громадськ╕ актив╕сти, пропону╓ться одну з вулиць Лубен назвати ╖╖ ╕менем. У планах — створення музею народно╖ творчост╕ у буд╕влях, переданих м╕сту судовою адм╕н╕страц╕╓ю Укра╖ни, спорудження пам’ятника вишивальниц╕. Ми рад╕, що завдяки зверненню укра╖нсько╖ громади Криму ╕ клопотанням Володимира Пилипенка та м╕сько╖ влади питання передач╕ буд╕вель вир╕шилося позитивно. Наша родина надасть для музею деяк╕ роботи В╕ри Серг╕╖вни, ╖╖ особист╕ реч╕, предмети, котрими вона користувалась. В цьому заклад╕, над╕юсь, буде виставковий зал, де народн╕ майстри не т╕льки Лубенщини, а й ус╕╓╖ Полтавщини зможуть демонструвати свою творч╕сть. ╤ тут проводитимуться п╕дсумки конкурсу з присудження прем╕╖ ╕мен╕ Героя Укра╖ни В╕ри Ро╖к.
Юв╕лейн╕ вечори ╕ виставки творчост╕ народних майстр╕в в╕дбудуться також у Полтав╕, Миргород╕, Кобеляках, Гадяч╕, Решетил╕вц╕, Канев╕, Луцьку ╕ Ки╓в╕. Особливо широк╕ заходи пройдуть у Кобеляках. Ми дуже вдячн╕ м╕ському голов╕ Кобеляк О. О. Копельцю, депутатам м╕ськради, громадськост╕ м╕ста, директору м╕сцевого музею за таку увагу до пам’ят╕ про мою маму, яка ╓ почесним громадянином м╕ст Кобеляки ╕ Лубни.
Народна творч╕сть — дорогоц╕нний пласт у культур╕ й мистецтв╕ Укра╖ни, тож його треба розвивати. Полтавщина ╕, звичайно, Лубенщина, Миргородський, Кобеляцький, Решетил╕вський, Оп╕шня та ╕нш╕ райони завжди славились сво╖ми вишивками, художн╕ми творами, ткацтвом, гончарством, виготовленням вироб╕в з рогозу та ╕ншими видами народного мистецтва. Але, щоб творч╕сть не занепадала, треба створювати в╕дпов╕дн╕ умови для талант╕в з народу, орган╕зовувати покази ╕ продаж ╖хн╕х вироб╕в. Майбутн╕й музей у Лубнах, думаю, стане таким центром для розвитку народних ремесел. Перш╕ кроки зроблено, попереду, звичайно, передбача╓ться велика й складна робота, труднощ╕, особливо через ф╕нансов╕ проблеми, однак над╕юсь, що в╕дгукнуться меценати ╕ фах╕вц╕ в галуз╕ культури та мистецтва, котр╕ зможуть подолати вс╕ перешкоди й створять ун╕кальний не лише для Лубенщини, а й для вс╕╓╖ Укра╖ни такий центр нац╕онально╖ духовност╕. У ц╕й справ╕ велику п╕дтримку можуть надати засоби масово╖ ╕нформац╕╖, письменники, журнал╕сти, мистецтвознавц╕, культурн╕, пол╕тичн╕ д╕яч╕, п╕дпри╓мц╕, громадськ╕ актив╕сти. Цим вони зроблять величезний внесок у скарбницю укра╖нсько╖ культури.

Розмову вела
╢вген╕я ЛОГВИНЕНКО,
член Нац╕онально╖ сп╕лки журнал╕ст╕в Укра╖ни
Фото з арх╕ву «КС»

Шановн╕ читач╕! Запрошу╓мо вас на пам’ятн╕ заходи з в╕дзначення 105-р╕ччя нашо╖ уславлено╖ землячки, Геро╖н╕-вишивальниц╕ В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к, як╕ пройдуть у С╕мферопол╕.
22 кв╕тня, 14.00, Музей ╕стор╕╖ м. С╕мферополя (вул. Пушк╕на, 17) — веч╕р пам’ят╕ В. С. Ро╖к.
25 кв╕тня
Музей укра╖нсько╖ вишивки ╕мен╕ В. С. Ро╖к (вул. Пушк╕на, 18, Кримський етнограф╕чний музей, 2 п╕д’╖зд).
10.00-16.00 — День в╕дкритих дверей в Музе╖ укра╖нсько╖ вишивки.
12.00-15.00 — майстер-клас вишивальниць творчо╖ студ╕╖ «Калинонька», учениць В. С. Ро╖к.
16.00–17.00 — веч╕р пам’ят╕ В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к.
Виступи учасник╕в ╕ творчих колектив╕в.
В╕деозв╕т кримсько╖ делегац╕╖ про виставку «Мелод╕я на полотн╕» та в╕дкриття мемор╕ально╖ дошки в Невинномиську (Ставропольський край), де В. С. Ро╖к з родиною жила п╕сля в╕йни ╕ працювала викладачем рукод╕лля в м╕сцев╕й школ╕, кер╕вником гуртк╕в вишивки.
26 кв╕тня, 14.00, б╕бл╕отека ╕м. О. Пушк╕на (вул. Р. Люксембург, 2/1) — веч╕р пам’ят╕ В. С. Ро╖к.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 22.04.2016 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17022

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков