Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 29.04.2016 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#18 за 29.04.2016
Тетяна Та╖рова-Яковл╓ва, ╕сторик, автор книг про Гетьманщину: УКРА╥НСЬК╤ ГЕТЬМАНИ РОЗВАЖАЛИСЯ ТЕАТРОМ, ПОЕЗ╤╢Ю, МУЗИКОЮ...

Нав╕ть якщо ми роз╕йшлися з рос╕янами на стол╕ття, я все одно буду пам’ятати, яку чудову книгу про Мазепу написала ╕сторик з Петербурга Тетяна Та╖рова-Яковл╓ва. А ще, переглядаючи ╕сторичний зах╕дний чи турецький сер╕ал, я думаю про рукописи художнього роману про Хмельницького ╕ Богуна, як╕ знаходяться у стол╕ п╕терського ╕сторика. У ньому вона, напевно, дала волю не т╕льки ╕нтелекту, а й творч╕й уяв╕, ╕ в ньому укра╖нськ╕ степи ╕ пороги, так само, як ╕ Батурин, виглядають не менш блискуче, н╕ж османськ╕ палаци.
«╤ван Богун — моя перша любов, — з╕зна╓ться Та╖рова-Яковл╓ва, яка побувала в Ки╓в╕ з презентац╕╓ю укра╖нського перекладу сво╓╖ книги «Гетьмани Укра╖ни» (зб╕рка портрет╕в гетьман╕в Укра╖ни). Ми вс╕ думали, що ╖╖ любов — це Мазепа, але Мазепа був п╕зн╕ше. ╤ тому, коли вона розпов╕да╓, як розшифрову╓ стародавн╕ рукописи (скоропис XVIII стол╕ття — складна штука), засинаючи ╕ прокидаючись з думкою про цей фрагмент, який в╕дкри╓ нов╕ подробиц╕ у дол╕ гетьмана — то ти розум╕╓ш: так, це любов. А на п╕дход╕ ще одна книга про повсякденне життя Гетьманщини. Наступного дня п╕сля презентац╕╖ перекладу «Гетьман╕в Укра╖ни» ми записали з Тетяною Та╖ровою-Яковл╓вою ╕нтерв’ю.

— Я читала ваших «Гетьман╕в», ╕ мене порадувало, що ви не включили туди ╤вана Скоропадського, який воював на боц╕ Петра ╤ проти Мазепи. Ви говорили, що це зб╕рка портрет╕в гетьман╕в неперес╕чних, ц╕кавих вам. Тож там Скоропадського нема╓, отже, ви теж не любите гетьмана, за участ╕ якого Гетьманщина фактично стала Малорос╕йською колег╕╓ю.
— Ну, взагал╕-то, так. Але хочу сказати щось на його захист. В╕н перебував у дуже складних умовах, ╕ важко сказати — чи м╕г хто-небудь на його м╕сц╕ що-небудь зробити. Але наступний гетьман показав себе принциповим. В╕н був наполегливим, а може, геопол╕тична ситуац╕я для нього була трохи б╕льш сприятливою.
— А якщо писати колективний портрет укра╖нського гетьмана. Ось я п╕дкреслила би так╕ риси загальн╕. Вони рел╕г╕йн╕ (вс╕ в╕руюч╕, вс╕ жертводавц╕), осв╕чен╕ (майже вс╕ п╕сля Ки╓во-Могилянки), прагнуть до автоном╕╖, моногамн╕?
— Власне, так. Можна додати, що вони — сильн╕ особистост╕, тому що в умовах ╕ громадянсько╖, ╕ зовн╕шньо╖ в╕йни стати л╕дером тако╖ сп╕льноти, як Укра╖нське Гетьманство, було дуже не просто.
— ╤нод╕, читаючи про ц╕ усобиц╕, я запитую себе, чому все-таки гетьмани воювали один з одним. Вони не розум╕ли вагу державност╕ чи були особист╕ амб╕ц╕╖?
— Особист╕ амб╕ц╕╖ переважували. Це однозначно. Це, якщо взяти под╕╖ в╕дразу п╕сля смерт╕ Богдана Хмельницького, вперше в╕дкрилася можлив╕сть стати не просто гетьманом, а правителем кра╖ни ╕, звичайно, особист╕ амб╕ц╕╖ переважували. Було дуже багато зовн╕шн╕х спокус, тому що багато ╕ноземних держав шукали можлив╕сть знайти сво╖х союзник╕в ╕ не скупилися на серйозн╕ об╕цянки.
— Ви могли б нас ближче ознайомити ╕з книжкою про побут козацько╖ старшини?
— Книга ось-ось вийде в Петербурз╕. Назива╓ться «Повсякденне життя Укра╖нського гетьманства: традиц╕╖ ╕ дозв╕лля». У передмов╕ я написала рос╕йським читачам, що треба в╕дмовитися в╕д стереотип╕в про укра╖нське козацтво. Це — результат коп╕тко╖ прац╕, часто випадкових знах╕док. Вона розгляда╓ к╕лька напрямк╕в. Один — повсякденне, нев╕йськове життя старшини. Де вони жили, як виглядали ╖хн╕ будинки, що вони одягали, якими були одяг, зброя, коштовност╕, а також де вони навчалися. Ще чим вони харчувалися, як╕ у них були звички. Дал╕ я кажу про дозв╕лля, як вони в╕дпочивали, чим вони розважалися. ╤ я пишу про те, що традиц╕╖ укра╖нських род╕в виходили з литовського статуту, ╕ все було ор╕╓нтовано на ╓вропейськ╕ принципи.
— А чим розважалися гетьмани?
— А вони розважалися ╕ театром, ╕ поез╕╓ю, ╕ музикою, тобто це були не ниц╕ як╕сь розваги, а дуже висок╕. Це в╕дпов╕дало захопленням епохи бароко. Як вони одне одного в╕тали з╕ святами. Вони замовляли одне одному панег╕рики з гравюрами, так╕ от були подарунки. Книга розпов╕да╓, як вони ставилися до внеск╕в у церкву, про загальну благод╕йн╕сть. Пишу про роль ж╕нки в укра╖нському Гетьманств╕. Роль укра╖нсько╖ ж╕нки була дуже висока — ╕ юридично, ╕ фактично вони д╕йсно залишили дуже серйозний в╕дбиток. Я пишу про ╖хню участь в об╕дах ╕ прийомах, показую це на велик╕й к╕лькост╕ приклад╕в ╕ кажу, що це характерно для того сусп╕льства. Я використовувала книгу Тризни (полкового писаря Фоми Тризни — авт.), де в╕н опису╓ гр╕хи сучасник╕в на основ╕ тих даних, як╕ отримував п╕д час спов╕д╕.
— Мен╕ зда╓ться, що ваша книга показу╓ не просто життя. Вона да╓ розум╕ння, що ми (точн╕ше гетьмани) не були безпринципними людьми, як╕ м╕няють кожн╕ п’ять хвилин союзник╕в. Просто вони намагалися зберегти в╕д ворог╕в цей витончений св╕т ╕ чудово орган╕зований прост╕р, який самост╕йно побудували?
— Так, звичайно, це насправд╕ показу╓, що це була серйозна держава, в як╕й панували сво╖ закони, сво╖ традиц╕╖. Це — сусп╕льство, яке позичало багато що ╕ з Великого княз╕вства Литовського, а пот╕м створило сво╓ особливе — ось саме традиц╕ю й як╕сь закони, як себе вести ╕ т. д. Тому, безумовно, це була не випадкова в╕йськова якась орган╕зац╕я, це була абсолютно нормальна ╓вропейська держава. Нав╕ть якщо пот╕м у рамках автоном╕╖, все одно, безумовно... держава...
— Коли я читала вашу книгу, то мене зворушило те, що Пилип Орлик намагався в╕драдити Мазепу в╕д союзу з Карлом. А Мазепа в╕дпов╕да╓ йому: я роблю це заради ваших дружин ╕ д╕тей, заради вас я все це роблю. Це просто лист, якому 300 рок╕в, а так╕ емоц╕╖ виклика╓. Все-таки цей вчинок Мазепи був спричинений страхом, що Гетьманщина перетвориться на випалену землю.
— Так, це був остаточний поштовх. Мазепа добре розум╕в ус╕ небезпеки, вс╕ труднощ╕, як╕ були на цьому шляху. Не дуже-то в╕н дов╕ряв шведам ╕ прекрасно розум╕в, що вони ╕ншо╖ рел╕г╕╖, ╕ ще багато ╕нших обставин. Але «наказ випалено╖ земл╕» став остаточним поштовхом для прийняття Мазепою р╕шення. А якщо брати як╕сь висок╕ мотиви, що це для ╖хн╕х дружин ╕ д╕тей, тому що в╕н розум╕в, що л╕кв╕дац╕я автоном╕╖ от як раз буде етапом на шляху л╕кв╕дац╕╖ самосв╕домост╕, ╕дентичност╕, особливостей тих традиц╕й, як╕ там були. Тому що д╕йсно, якщо подивитися вперед, так сказати на другу половину XVIII стол╕ття, власне, так ╕ сталося, все ск╕нчилося л╕кв╕дац╕╓ю Гетьманщини. Особлив╕сть, ╕дентичн╕сть козацько╖ ел╕ти ╕ пот╕м ╖хн╕х нащадк╕в, вона, певна р╕ч, н╕велювалася.
— Я, читаючи вашу книгу, захот╕ла узагальнити ╕ сказати про кожного гетьмана два слова. ╤ хочу ось висловити, а ви щоб доповнили або виправили.
— Давайте спробу╓мо.
— Отже, перший — Сагайдачний. В╕н тв╕рний.
— Так.
— Другий — Хмельницький. Його образ вашими ел╕тами подавався як возз’╓днатель з Рос╕╓ю, а наш╕ подавали його як зрадника. Але в╕н — буд╕вничий. Державник. Його березнев╕ статт╕ — робочий, перех╕дний, актуальний т╕льки на той момент документ — штучно зробили епохальним. Виправте мене, якщо щось не так.
— Все в╕рно. ╤ я вважаю, що Хмельницький — це видатна людина, яка зум╕ла зм╕нити долю Сх╕дно╖ ╢вропи. Це дуже мало кому з пол╕тичних д╕яч╕в узагал╕ у св╕товому масштаб╕ вдавалося. ╤ те, що в╕н при╓днав Укра╖ну до Рос╕╖ в той момент, — жодних ╕нших геопол╕тичних вар╕ант╕в в╕н не мав. У нього була можлив╕сть або загинути разом з╕ сво╖ми прихильниками, або знайти ось такий компром╕с.
— Виговський. В╕н н╕би глава МЗС ╕ розв╕дник при Хмельницькому. Ви пишете зворушливу ╕стор╕ю про те, що вони з дружиною померли в один день.
— ╢ така легенда. Ну, напевно, в╕н був недостатньо сильним чолов╕ком. Йому б трохи б╕льше жорсткост╕, щоб бути л╕дером у такий ось дуже-дуже складний момент, який йому випав у ╕стор╕╖. Виговський заслугову╓ дуже серйозно╖ поваги: отримавши дуже серйозн╕ преференц╕╖ в╕д Реч╕ Посполито╖, ставши сенатором, заможною ╕ незалежною людиною, в╕н все це кинув ╕ спробував знову влаштувати змову, п╕дняти повстання для того, щоб об’╓днати Укра╖ну ╕ зробити ╖╖ ╓диною Гетьманщиною. Дуже мало людей протягом ус╕х стол╕ть можуть поступитися сво╖м особистим добробутом для того, щоб спробувати врятувати свою В╕тчизну.
— Дал╕ — Богун. Богун — в╕н такий мачо.
— Богун — мачо. В╕н — людина абсолютно незвичайно╖ особисто╖ в╕дваги ╕ людина, яка н╕коли не втрача╓ присутност╕ духу. В╕н мен╕ дуже симпатичний — тим, що в ситуац╕ях, як╕ вважаються безнад╕йними, в╕н завжди знаходив вих╕д.
— Йдемо дал╕, Дорошенко — мр╕йник.
— Ну, можливо, так. На жаль, в реал╕ях життя мр╕йники не завжди, скаж╕мо так, досягають саме того, чого вони хот╕ли.
— Самойлович. В╕н — гетьман, за яким Укра╖нська православна церква була анексована ╕ передана Москв╕. В╕н був не норовливою людиною, не здатною прорахувати насл╕дки?
— Н╕, не все так однозначно. Швидше, навпаки. В╕н ч╕тко хапався за владу ╕ будував дуже серйозн╕ плани, щоб досягти сво╓╖ мети у влад╕. ╤ реформи церкви, п╕дпорядкування московському патр╕арху — для Самойловича це було н╕ що ╕нше, як можлив╕сть зб╕льшити свою особисту владу. Особиста влада була для нього першочерговим питанням. Хоча в╕н зробив дуже багато, намагався об’╓днати знову ж два береги ╕ все-таки не в╕ддати правий берег Реч╕ Посполит╕й. ╤, власне кажучи, через це рос╕йська влада з ним ╕ розправилася, власне, за таку тверду позиц╕ю в цьому питанн╕.
— Йдемо дал╕, гетьман Гоголь, для мене в╕н — в╕дкриття. В угод╕, яку в╕н передав полякам, 13 пункт╕в було присвячено церкв╕, включно з поверненням Укра╖нсько╖ церкви Константинополю. Тобто п╕сля анекс╕╖ вже наступний гетьман намагався повернути церкву до Константинополя...
— Я думаю, що це було пов’язано з тим, що практично одразу стало зрозум╕ло, як╕ були серйозн╕ розб╕жност╕ м╕ж укра╖нським православ’ям ╕ московським православ’ям, саме з богословсько╖ точки зору, ╕ це призвело до дуже важкого становища Укра╖нсько╖ церкви. В принцип╕, т╕льки вже п╕сля смерт╕ патр╕арха ╤окима ця ситуац╕я звелася нан╕вець, коли укра╖нське духовенство стало охоронцями патр╕аршого престолу, ╕ це вже було за Петра.
— Але козаки з анекс╕╓ю зрозум╕ли, наск╕льки ми осв╕чен╕ш╕?
— Так, в Укра╖н╕ була набагато б╕льш осв╕чена церква, яка була ор╕╓нтована на реформу ще Петра Могили, а в московському православ’╖ на той момент було заперечення реформ Н╕кона, як╕ були, власне, зроблен╕ за зразком Могили, ╕ тому це, зрозум╕ло, викликало дуже серйозний конфл╕кт.
— Ви писали, що вони в Москв╕ перехрещували п╕сля нашого хрещення у Ки╓в╕. Це ж мракоб╕сся. Ну як це — православний перехрещу╓ православного?
— Так, я знаю, але ж на даний час в московському патр╕архат╕ теж хрестять обливаннями ╕ не вважають це ╓рессю.
— Дал╕ про Розумовського. Його чомусь нам завжди показують як зразок нашо╖ чудово╖ вза╓мод╕╖ з Рос╕╓ю. Як на мене, Розумовський був таким соб╕ Попелюшкою, Роксоланою. В╕н для Укра╖ни був ╕стотою марною ╕ нешк╕дливою.
— Давайте, скажу щось хороше. В╕н дуже г╕дно витримав м╕дн╕ труби, як╕ на нього звалилися. В╕н н╕коли не забував свого походження, в╕н н╕коли не забував про св╕й край, ╕ з огляду на свою осв╕ту, сво╓ походження намагався зробити якомога б╕льше добра для Укра╖ни. Не завжди це виходило. От, зв╕сно, була його траг╕чна помилка — те, що в╕н погодився л╕кв╕дувати митниц╕, це стало великим кроком на шляху л╕кв╕дац╕╖ автоном╕╖. Але у всьому ╕ншому, я вважаю, що ця людина принаймн╕ заслугову╓ поваги. Це була дуже складна епоха, ╕ доля укра╖нського гетьманства до того часу була вир╕шена верх╕вкою рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖. В╕н просто зм╕г, скаж╕мо так, зробити цей к╕нець якнайменш бол╕сним ╕ принаймн╕ не кривавим.
— Скаж╕ть, ск╕льки рос╕ян готов╕ прийняти правду про Укра╖ну. Адже Гетьманщини не було в п╕дручниках ╕стор╕╖.
— Я думаю, до 10-ти в╕дсотк╕в населення. А серед ╕нтел╕генц╕╖ б╕льше. Принаймн╕ у виш╕вських п╕дручниках ця ╕стор╕я ╓. Я отримувала дуже багато в╕дгук╕в, ╕ отримую дуже багато в╕д рос╕йських ╕нтел╕гентних людей, як╕ говорять про те, що я в╕дкрила для них ╕стор╕ю Укра╖ни, що вони по-справжньому не п╕дозрювали про це. Так що багато людей готов╕ це сприйняти. На жаль, книг дуже мало. 90% населення Рос╕╖ взагал╕ не знають ╕стор╕ю Укра╖ни. У них нема╓ ╕ шлях╕в д╕знатися про не╖, передач по телебаченню нема╓, популярно╖ л╕тератури нема╓. Вибачте, але свого часу й Укра╖н╕ треба було п╕дготувати науково-популярн╕ програми з ╕стор╕╖ Укра╖ни та просунути це на рос╕йськ╕ канали. 15 рок╕в тому це ще було можливо. Рос╕йський читач не п╕дготовлений, а те, що в╕н чу╓ останн╕ два роки по телебаченню, це — жах. Хоча журнал╕сти част╕ше ц╕кавляться п╕зн╕ми пер╕одами. ╤м’я Мазепи перестали поминати всу╓, я т╕шу себе думкою, що в цьому ╓ ╕ моя заслуга, що його перестали вважати зрадником.
— П╕д час презентац╕╖ книги ви говорили про розкол усередин╕ рос╕йсько╖ ╕нтел╕генц╕╖. Це розкол на тих, хто готовий опонувати влад╕ ╕ хто не готовий, я так зрозум╕ла.
— Я б так не сказала. Це глибше, насправд╕, тому, що це — розум╕ння Рос╕╖, рос╕янами свого м╕сця в св╕т╕ ╕ того м╕сця, яке вони готов╕ в╕двести Укра╖н╕. Це — не питання ставлення до влади. Це — питання ставлення, можливо, до самих себе. Це б╕льш таке ╕деолог╕чне, ф╕лософське питання, яке ран╕ше не виникало; ╕, можливо, Укра╖на стала просто от тим лакмусовим пап╕рцем, який виявив цей насправд╕ глибший, б╕льш широкий розкол.
— Ви якось висловилися у вашому ╕нтерв’ю рос╕йським ЗМ╤, що нам треба звикати, що наша ╕дентичн╕сть — це не обов’язково Ки╖вська Русь. А ви сам╕ готов╕ прийняти те, що Русь — це, загалом, не колиска трьох братн╕х народ╕в, що Русь — це Укра╖на. ╤ що деревляни, поляни, с╕веряни — стародавн╕ праукра╖нц╕. Не те, щоб нам було шкода в колисц╕ ще м╕сце для вас, але це несправедливо.
— М╕ж ╕ншим, зараз вже ╓ теор╕я про те, що рос╕йська ╕дентичн╕сть почина╓ться з Ладоги ╕ з при╖зду в╕дпов╕дно Олега ╕ Рюрика, ╕ що вона не пов’язана з Ки╓вом. Так що так╕ теор╕╖ ╓, ╕ вони нав╕ть намагаються протиставити те, що ╕стор╕я старо╖ Ладоги — б╕льш давня, н╕ж ╕стор╕я Ки╓ва.
— Ще одне чутливе питання стосу╓ться Голодомору. У Рос╕╖ не визнають, що це був геноцид. А якщо б Рос╕я визнала, що так — це був геноцид, де людей знищували не за нац╕ональною, а за становою ознакою. Знищувала радянська влада, представники яко╖ були ╕ в Рос╕╖, ╕ в Укра╖н╕. ╤ наш╕ м╕сцев╕, ╕ там укра╖нц╕ етн╕чно були представниками ц╕╓╖ влади. Х╕ба не легше було б нам будувати стосунки, якщо б оф╕ц╕йна Рос╕я сол╕даризувалася з нами ось в так╕й тональност╕?
— На жаль, у Рос╕╖ дуже насилу визнають р╕зн╕ так╕ под╕╖. Ну нав╕ть ось, наприклад, под╕╖ в Катин╕ з Польщею — ╕ н╕би воно було на оф╕ц╕йному р╕вн╕ Рос╕╓ю визнано, та все одно це зустр╕ло величезну опозиц╕ю з числа рос╕ян, як╕ не бажали це визнавати. Те ж саме з Голодомором. Я не визнаю терм╕на «геноцид». Я вважаю, що б╕льш такий правильний з науково╖ точки зору терм╕н — страшна трагед╕я. ╤ ця страшна трагед╕я повинна бути описана, розказана на п╕дстав╕ документ╕в, ╕ ось знову ж таки це ма╓ бути публ╕кац╕я рос╕йською мовою, щоб вона змогла д╕йти до рос╕ян, хоча б тих, хто цим ц╕кавиться. ╤ я вважаю, що найб╕льш перспективною була би сп╕льна якась праця рос╕йських ╕ укра╖нських вчених, як╕ могли б зробити досл╕дження паралельн╕. Наприклад: голод у Поволж╕, Голодомор в Укра╖н╕. З╕ставлення аналог╕чних под╕й. Це було б дуже важливо саме для вза╓много визнання ╕ розум╕ння сп╕льност╕ трагед╕╖, тому що те, що зробив вождь ус╕х народ╕в Радянського Союзу Стал╕н ╕ радянська влада, — це страшна трагед╕я. ╤ я вважаю, що для рос╕ян це була менша трагед╕я, н╕ж для укра╖нц╕в. Нехай у нас не було Голодомору, але у нас було багато дечого ╕ншого.
— Наш╕ авторитети вважають, що поки не пройде процес так звано╖ денациф╕кац╕╖, то примирення м╕ж Рос╕╓ю й Укра╖ною неможливо, ви згодн╕?
— Я думаю так, що в ╕стор╕╖ як╕сь еп╕зоди, вони дуже короткостроков╕. Якщо брати довгострокову нашу з вами ╕стор╕ю, ╕ я не можу сказати, ск╕льки знадобиться рок╕в — 10, 20, 100 для того, щоб пережити ╕ забути под╕╖ останн╕х рок╕в. Можливо, знадобиться к╕лька покол╕нь, а можливо, знадобиться 10, 20 рок╕в. Але я вважаю, що найголовн╕ше, що вже зараз треба починати кроки на шляху зближення.
— Ну як же, поки на Донбас╕ рос╕йськ╕ танки, це неможливо.
— Ми повинн╕ протистояти танкам саме сп╕лкуванням ╕нтел╕генц╕╖. Це — те, що ми можемо зараз зробити. Я вважаю, що це необх╕дно тому, що ми повинн╕ думати про наше молоде покол╕ння.
— А який в╕дсоток рос╕йсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ розум╕ють Укра╖ну ╕ сп╕вчувають ╖й?
— Думаю, що дуже великий в╕дсоток. ╤ мен╕ зда╓ться, що ми зараз повинн╕ думати про молоде покол╕ння рос╕ян, щоб вони не виросли з образом ворога. ╤ точно так само мен╕ зда╓ться, що це буде правильна в╕дпов╕дь пол╕тикам. Ми п╕дписували звернення рос╕йських ╕сторик╕в до влади, ╖х можна знайти в Укра╖н╕.
— Серед ваших подруг, друз╕в ╓ пут╕н╕сти?
— Н╕.

Сп╕лкувалася
Олена САМОХВАЛОВА
ukrinform.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 29.04.2016 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17059

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков