Версiя для друку Обговорити в форумi

Самі себе звоювали...

Зізнаюся: заголовок моєї статті не такий вже й оригінальний. Його я зустрічав у давніших публікаціях в інших часописах, і в «Кримській світлиці» теж. Зокрема, так назвав свій виступ у «КС» 4 квітня 2008 року знаний гуморист Євген Дудар, спрямувавши вістря вбивчої сатири проти надуманої «козликами» і «баранцями» українізації в Криму. Мовляв, не російську мову на півострові треба «спасати», а навпаки, українську, яка тут просто-таки у катастрофічному стані.
Ця приповідка згадалася мені, коли читав недавно статті у «КС»: Т. Соловей «Чи краще - синиця у власній кишені?», В. Бута «Фронт усередині країни», О. Таврійського «Весь світ – театр, а люди в нім – актори…». Автори статей з болем у серці пишуть укотре, як київські чиновні натхненники і організатори (на жаль, деякі з українськими прізвищами, але – не з українськими душами) з Газетно-журнального видавництва, що належить Міністерству культури, бездумно й безсоромно розправляються з «Кримською світлицею». За те, що… це справді всеукраїнське національне видання упродовж багатьох років – номер за номером – захищає наші духовні цінності, розповідає про життя морально пригноблених українців Криму.
Смішно про це навіть розпочинати балачки! Але ж доводиться. Бо ситуація, погодьтеся, ідіотична. Оті натхненники і організатори з ГЖВ на чолі з його директором (до речі, колишнім кримчанином) заповзялися перевести редакцію «КС» у… Київ. Її, мовляв, не читають в анексованому Криму, а там, у столиці, переселенці-кримчани стрибатимуть на радощах з нею в руках.
Що це? Політична близорукість? «Окультурений» сказ? Чи плановий наступ на єдину українську газету у геть зросійщеному Криму? Таж переселенців-кримчан у Києві та й в усій Україні, як кіт наплакав, а нас, українців, тут, на кримській землі, майже півмільйона. То кому потрібніша «Світлиця», скажіть? А де ви збираєтеся поселяти в Києві працівників «КС», якщо, не дай Боже, приберете її до рук, здійснивши цей своєрідний теракт? Так, саме духовний теракт для ваших співвітчизників, що лишилися в Криму.
У відкритому листі Т. Соловей віце-прем’єр-міністру – колишньому міністру культури України, співзасновникові газети «Кримська світлиця» В. А. Кириленку є така фраза: «Дізнавшись, що Ви стали міністром культури… зраділа – це давало надію, що хоч і в напівлегальному становищі газета, попри катастрофічну ситуацію, існуватиме». Правду кажучи, зрадів і я, Тамаро Федорівно. Радів, знаючи полум’яні, начебто патріотичні промови пана В’ячеслава Кириленка, якими він ощасливлював нас на телеканалах в часи недавнього Майдану Гідності, без краплини сумнівів декларуючи свою «любов» до України. Слово святе любов беру в лапки, бо гризуть оті сумніви: невже міністр культури не відає про тотальний наступ, гоніння на «КС» своїх підлеглих з Національного газетно-журнального видавництва, директора якого саме він призначав на посаду? Невже не знає про безглуздий наказ щодо переведення редакції до Києва?
Тішився, мабуть, не тільки я з того, що А. Щекун очолюватиме те видавництво. Аякже, кримчанин, постраждалий від нової місцевої влади, про що, пам’ятається, не раз розповідалося на шпальтах «Світлиці». Проживши в Криму чимало літ, безсумнівно, бачив глумління над єдиною українською газетою, і за здоровою логікою, за кодексом честі, совісті і справедливості мав би прийти на поміч, а не видавати ганебний наказ, плутаючи грішне з праведним, тим самим продемонструвавши свою дволикість і прагнення вимостити собі дорогу до влади. Їй-Богу, не туди б’єте, колишній земляче Андрію! Не силкуйтеся стати в позу нібито захисника «Світлиці». Не прикидайтесь добродійником, прикрившись овечою шкурою. Нічого не вийде з ваших лицемірних інсинуацій!
Закінчу віршем в тему. Супроти таких «патріотів» спрямовані колючі, дошкульні, але ж які глибокі за змістом строфи поезії Івана Франка «Сідоглавому»:

Ти, брате, любиш Русь,
Як хліб і кусень сала, -
Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала…
Ти, брате, любиш Русь
За те, що гарно вбрана, –
Я ж не люблю, як раб
Не любить свого пана.
Бо твій патріотизм –
Празнична одежина,
А мій – то труд важкий,
Гарячка невдержима.

Всього не цитую. Далі у цьому ж вірші – про рідну землю, зігріту синівською любов’ю: «Мене ж болить її одвічнеє страждання… У мене ж тая Русь – кривава в серці рана». Де там піднятися до такої любові тим, хто замахнувся знищити острівець українства на півострові – «Кримську світлицю».

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
письменник
Крим

Від редакції. Цього тижня на офіційну електронну адресу Мінкультури було відправлене вже, напевне, останнє звернення редактора «КС» до чинного міністра Є. Нищука стосовно проблем з газетою. Якою буде реакція — сподіваємося довідатися вже у найближчі дні...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 13.05.2016 > Тема "Резонанс"