Нещодавно я розмовляв ╕з одним кубанським козаком. В╕н уже давно переселився в Укра╖ну, але пер╕одично в╕дв╕ду╓ малу батьк╕вщину. Вража╓ зазомбован╕сть населення Рос╕╖, нав╕ть кубанських козак╕в, московською пропагандою. Про Крим ╕ слухати не хочуть. Твердять: «Крим наш. Ми за нього кров проливали. Вам його дали тимчасово, ╕ б╕льше в╕н укра╖нським не буде». Про в╕йну на Донбас╕ говорять: «Це ваше м╕сцеве населення повстало проти хунти». На запитання, зв╕дки це «м╕сцеве населення» взяло танки, «гради», «урагани» та ╕ншу зброю, в╕дпов╕дь одна: «Захопили у ваших в╕йськових частинах». Н╕яких аргумент╕в не сприймають. Таке сп╕лкування було позаминулого року. Коли м╕й знайомий в╕дв╕дав кубанський край минулого року, то побачив, що настро╖ м╕сцевих дещо зм╕нилися. До козак╕в почало доходити, що пролива╓ться братня кров. Однак вони продовжують звинувачувати Укра╖ну: «Ви спровокували американц╕в ввести санкц╕╖ проти нас. Нам стало жити г╕рше. Але ми витрима╓мо». Коли ж хоча б нащадки славетних запорожц╕в почнуть мислити самост╕йно?