"Кримська Свiтлиця" > #21 за 20.05.2016 > Тема "Душі криниця"
#21 за 20.05.2016
НА ОНОВЛЕН╤Й ЗЕМЛ╤
Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!
День 18 травня н╕коли не з╕треться з нашо╖ пам’ят╕... Батьк╕вщина, р╕дна земля... Ус╕м зрозум╕л╕, ус╕м дуже близьк╕ ╕ р╕дн╕ слова. Ск╕льки вони з╕гр╕вали ╕ з╕гр╕вають душ╕! То чи ж могли кримськ╕ татари, живучи у далекому вигнанн╕, забути хоча б на мить про св╕й р╕дний край? Депортац╕я — ганебне явище нашого часу. Ще не встигли згаснути залпи святкового салюту на честь визволення Криму в╕д фашистських загарбник╕в, як через м╕сяць увесь кримськотатарський народ було загнано в ешелони смерт╕: ж╕нок, д╕тей, старик╕в... ╤ почався довгий, кривавий шлях на сх╕д. Вона ╖хала на сх╕д 14-л╕тньою д╕вчинкою лише з батьком. Мати померла ще на початку в╕йни, а брати Са╖т, Дилявер та Еслет п╕шли на фронт. Батько теж воював у партизанах, там його було поранено в ногу. А тут вже й Крим визволили, батько з л╕су повернувся, ногу йому у шпитал╕ в╕дтяли, шкутильгав на милицях. То ╖х двох ╕ забрали: кримського партизана-кал╕ку ╕ доньку. Поки ╖хали, по╖зд зр╕дка зупинявся хвилин на 15-20. На одн╕й з таких зупинок, десь вже за Волгою, оголосили, що стоятимуть годину. Айше вивела батька на перон, щоб хоч трохи подихав св╕жим пов╕трям, а сама кинулась шукати хмизу, бо ж над╕я була щось зварити за годину. Батько на милицях подався у степ. А тут крик: «По вагонах!». Люди знову все покидали, хапали д╕тей, посуд, б╕гли, мов несамовит╕. Айше кинулась за батьком, по╖зд вже потроху ╖де. Вона почула крик: «Айше-кизим, Айше!». Батько шкутильгав на милицях, але не встигав, не встигав... Д╕вчинку солдати кинули в останн╕й вагон, один ╕з солдат╕в вистрелив у батька. Той упав ╕ поповз за по╖здом. Так ╕ не в╕домо Айше Сейтабла╓в╕й, чи зостався живий батько, чи н╕. Не бачила вона його вже н╕коли... Зак╕нчилась в╕йна. Не втратили людсько╖ г╕дност╕ сини та дочки кримськотатарського народу в чужому краю. Почалася довга боротьба з чиновниками за право жити на р╕дн╕й земл╕. Як там, на Батьк╕вщин╕? Чи приймуть ╖х, чи буде життя кращим? Але по╖хали. ╤ першою у р╕дне село при╖хала с╕м’я Айше ╕ Та╖ра Аметових, вже з д╕тьми та онуками. На м╕сц╕ села — поля, а де предки похован╕ були, там тепер село сто╖ть, ╕нш╕ люди живуть, ╕нше покол╕ння... Хату Аметови купили, хоч ╕ маленьку. Але ж вдома вже!.. Вийде у поле стара Айше, дивиться, згаду╓. Ось тут були хати батьк╕в ╕ сус╕д╕в, ось там мечеть та школа, маленький базарчик. Ну то й що, все тече, все зм╕ню╓ться. Головне — вдома вона, р╕дним пов╕трям диха╓... А коли вже повернулись з╕ сходу тисяч╕ татарських с╕мей, то земля з вдячн╕стю ╖х прий-няла, бо знала: це справжн╕ хазя╖ повернулися, вони ╖╖, мат╕нку, випестять, знову до ладу доведуть, закв╕тчають. ╤ н╕коли не кинуть ╖╖, свою В╕тчизну.
Юл╕я ЗАВОРУ╢ВА м. Керч, 2002 р╕к
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 20.05.2016 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17148
|