Версiя для друку Обговорити в форумi

Слово – юним!
* * *
Минуло 14 років. І Крим, куди так довго повертався кримськотатарський народ, Крим їхньої мрії знову стає схожим на «1944». І нині нове покоління, яке виросло на оспіваній і омріяній батьками і дідами землі, запитує — за що? Тільки тому, що ми так любимо свою землю? За те, що називаємо Крим — своїм, рідним, нашим? Так само рано-вранці вриваються в дім, дають 15 хвилин, щоб зібратись, забирають і везуть, поки що поодинці. Та одиниць тих уже нараховується десятки й сотні, а тих, що змушені були виїхати з Криму — тисячі! За що нові страждання для народу-трудівника? І чому фінал літературного конкурсу «Ми — діти твої, Україно!» імені спочилого у Криму українського поета Данила Кононенка неможливо тепер провести на півострові?
Риторичні запитання... І наші юні конкурсанти у своїй творчості також шукали відповіді на них, як, зокрема, володарка гран-прі конкурсу Ілона Котовщик із села Сухоліси Білоцерківського району Київської області, яка окрім прозових творів надіслала на конкурс й свою віршовану легенду про Крим.
«Взагалі тема Криму для мене та моєї родини дуже близька. На півострові проживають мої тьотя, сестричка та дідусь, — пише Ілона. — Раніше ми (мама, я та мій брат-близнюк Паша) були там частими гостями... А от зараз... Врешті-решт потрібно надіятися на краще, що я і роблю. Я навіть написала казку, яку назвала «Нова легенда старого Криму». Дія відбувається десь у далекому майбутньому — дідусь розповідає своїй онуці легенду про те, як дві подруги — українка Марійка та кримська татарка Арзи здолали в Кримських горах змія — звільнили рідний край від «слимака». Як каже дідусь, «з тих пір пройшов не один вік — дві тисячі сімнадцятий був рік!» От я і молюся, щоб моя казка виявилася пророчою...».

НОВА ЛЕГЕНДА СТАРОГО КРИМУ

У сивих горах Криму жив чабан:
Старий дідусь і сивий, наче гори,
Безмежно край казковий свій любив –
Величні гори, волошкове море!
Дідусь-татарин в горах пас овець,
Поїв водою в сонячних долинах,
Ті гори як свої п’ять пальців знав,
Стежину кожну на засніжених вершинах...
Була у нього книга непроста:
Стара-стара – дісталась від бабусі,
Перекази й легенди сивих гір
У книзі тій бринять, неначе гуслі...
Онука чабана – мала Арзи,
Частенько з дідусем ходила в гори,
Співуча, наче пташечка, була,
До кожної травинки заговорить:
– Привольні гори, любий сивий Крим!
Як радісно тут жити, як чудово!
Куди не глянь – краса і чудеса,
Величні гори, волошкове море...
Вночі, залізши діду під кожух,
Любила на вогонь вона дивиться:
Танцює, в’ється, клекотить, шипить,
Немов до неї, до Арзи, сміється...
Просила часто діда-чабана:
– Ти розведи багаття якнайбільше,
А сам із книги казку прочитай,
Найдовшу — і най-най-найцікавішу!
В старезній книзі – жовті сторінки,
Старі легенди, відгуки столітні.
Розбудить він їх дотиком руки,
Всміхнеться казка дідові привітно...
– А що ж тобі, онучко, прочитать?
Чи про русалку, що в затоці плаче,
Про гору, що зоветься Роман-Кош,
Про одуда, який у лісі скаче?
– Ні-ні! Я чула і про те, й про се! –
Поправила Арзи чорняві коси, –
Про дівчину, що місяця несе,
Та іншу, що хреста на грудях носить....
Дідусь-чабан здивовано спитав:
– Ти звідкіля про них, онуко, чула?
– Пташина он на крильці принесла! –
Арзи і оком навіть не змигнула.
– Ну добре, слухай: то було давно,
Трьохглавий змій напав на наші землі:
Яскраве сонце в небі погасив,
Не зеленіють гори – чорні скелі...
Одна червона в змія голова:
Пекельним жаром дихає пащека,
Погляне люто – купа жаруків,
Дихне – вогнене пекло, люта спека!
А друга – синя, наче темна ніч,
Летять смертельні з неї гострі стріли,
О, друга голова – жахлива річ,
ЇЇ боялися, від неї всі тремтіли...
А третя – біла, як пустеля снігова,
Дихне – живе загине і заклякне,
Потворна, хижа біла голова,
Навколо все під поглядом тим блякне...
Скрізь сміх завмер, не чутно голосів,
Затихла пісня, казка поперхнулась,
Наш Крим старий чи то заснув, чи й вмер,
Життя земне в пекельне обернулось…
...В аулі в горах дівчина жила,
Як кипарис струнка, завзята і хоробра,
Любила до нестями рідний Крим,
Душа гірська, натура вельми горда!
Подругу мала, ліпшу за сестру,
(Жила вона у селищі над морем),
Обоє мали душі золоті,
Ділилися і радістю, і горем...
Арзи-татарка в селище прийшла
І каже до подруженьки-сестриці:
«Чому ми вдома маємо сидіть?
Давай підемо в ліс по полуниці!»
Дівча з села – Марійка синьоока,
Хутчіш зібралась і з Арзи пішла,
Все вище, вище йдуть вони у гори,
Вперед, вперед їх стежечка вела...
– Марійко! Слухай, що тепер я знаю!
Здолати змія дід мене навчив,
От зараз ми дійдем до того гаю,
За гаєм скеля чорна височить...
Могутні Духи Гір живуть в тій скелі,
Вони підкажуть змія як здолать,
Вони все знають, отже тільки треба
Про все у них гарненько розпитать...
Чи довго йшли, чи ні, аж ось і скеля
У небо чорним каменем стримить.
– Лише одне питання в нас до тебе:
Скажи, як злого змія нам спинить?!
Здригнулись гори і земля здригнулась,
Із надр землі луна йде голосна:
– Дівчаточка!!! На що ви замахнулись?!
Нехай вам допоможуть небеса!!!
Але ж чи досить є у вас звитяги,
Чи вистачить вам мужності, відваги?
Чи не здригнуться з жаху в вас серця?
Стоять потрібно буде до кінця...
– За рідну землю ми померти зможем,
Звільнити Крим від змія допоможем,
Серця у наших грудях полум’яні
І помисли в нас чисті, нездоланні...
– Ну, якщо так, то слухайте мене:
Існує Військо Світла осяйне:
Непереможна, непоборна рать..
От саме їх на поміч треба звать...
– Що це за військо, як його знайти?
На край землі готові ми іти!
Через пустелі вогняні й льоди,
Веди нас, Дух, до війська нас веди!!!
– Не треба вам, дівчата, мандрувати,
Не треба війська вдалині шукати,
Бо Військо Світла у серцях живе.
Це – все велике, світле, осяйне,
Пекельний змій – то все лихе і зле,
Все те, що вільно дихать не дає...
Якщо удасться Світло вам звільнить –
Страшний дракон в ту мить в огні згорить!
Задумались дівчата: що ж робить?
Як рідний край від лиха боронить?..
Аж раптом чують, що земля двигтить,
Страшний дракон над горами летить....
З пащек летять вогонь, залізо, лід...
Ще трохи — і загине весь їх рід!
Шепочуть Духи: – Амулет є в нас,
Він виконає будь-який наказ!
Ви зможете покликать Світле Військо,
Але... Дракон вже тут, вже поряд, близько...
– Кажіть, що треба, ну кажіть, скоріш!
– В ту ж мить сама ти в полум’ї згориш!
Собі рятунку навіть не проси –
Своє життя взамін ти віддаси...
– Хай буде так! Давайте амулет!
Наказ віддам йому в один момент!
Марійко, ти біжи хутчіш, тікай!
Прощай, сестрице, лиш мене не забувай...
Арзи рішуче руку простягла:
– Давайте, Духи, амулет мені
І я, і змій — ми щезнем у вогні...
– Е, ні, Арзи, це так не буде діла!
Лиш ти одна така хоробра й сміла?!
Давайте, Духи, амулет мені!
Не осоромлюсь я в останній цій борні...
Марійка вперто руку простягла:
– Покличу Воїнів, врятую світ від зла!
Тікай, Арзи, подруга і сестра,
Я буду тут: була вже не була!
Мені поможуть ангели святі,
Господь всміхнеться в неба висоті:
Святе то діло – вмерти за свій край,
Це подвиг, це дорога в світлий рай!
Марійка хрестик стиснула в руках –
Свята відвага світиться в очах...
– Зі мною мій, Арзи-сестричко, Бог,
Він вкаже путь мені до перемог...
– Мій Бог також мені покаже шлях! –
Татарка стисла місяця в руках, –
– Мої святі підтримають мене,
Нікого його доля не мине....
Я з роду мужніх лицарів-татар,
Моя душа – дідів-джигітів дар!...
– І я нащадок славних вояків,
Онука я хоробрих козаків!..
Удвох дівчата руки простягли:
– Ми будем разом ворогам назло!
Їх хрест і місяць світяться в руках,
Відвага – як вогонь горить в очах…
Громи загуркотіли навкруги,
Втопило море в піні береги,
Із надр землі почувся тихий дзвін,
Він ріс і ріс, аж потім загримів!
У небі темнім світло розлилось,
Рясним дощем на землю полилось,
А в світлі тім з’явилась мужня рать:
У вік віків її не подолать!..
Вже Військо Світла стало на землі,
Горять їх очі зорями в імлі,
А за плечима мають два крила:
Одне блакитне, мов ясні моря,
А інше – наче сонця промінці,
Вогнем тризуби світяться в руці...
– О, Світле Військо! Воїни Добра!
Ви світлоносці, вісники тепла,
Врятуйте нас, врятуйте ви наш край,
Спаплюжив змій квітучий дивокрай!
Страшний зміюка нищить все навколо,
Страждає люд, повсюди плач, неволя....
Арзи й Марійка плачуть і голосять,
Свою Вітчизну врятувати просять...
– Не плачте, любі сестри, проженем!
Страшного змія в пекло заженем!
От тільки того змія покажіть,
Впізнати нам його допоможіть...
– Так он же він, страшило, он сидить!
З пащек смертельне полум’я летить...
А де ж це змій подівся?! Оце так!!!
Хіба ж це змій – якийсь бридкий слимак!
Хіба ж це змій – якийсь хробак сидить,
Вже й не реве, а тільки лиш хрипить...
Такий малий, плюгавенький ще й лисий...
Пацюк рудий, якась чужинська криса!
То може не було дракона злого,
За нього мали карлика смішного?!
А думали усі – дракон, зміюка!!!
А це ж слимак – бридка, гидка тварюка!
Слимак плюгавий вереском кричить:
– Володар світу може вас провчить!
Але всміхнулось сонце угорі –
«Володар світу» щез з лиця землі....
Сміялись всі: дівчата й Світла Рать,
І Дух Гірський почав вже реготать:
– Оце так-так!!! Оце так штука!!!
Та на майбутнє буде нам наука:
Якщо пліч-о-пліч стати у борні –
Страшні дракони зробляться малі,
Де дружба, самовідданість, любов –
Там в слимака обернеться дракон...
...З тих пір води чимало утекло,
Давним-давно здолали люди зло,
Живуть в легендах Світлі Вояки,
Про них запам’ятали на віки...
Дівчата ті живуть в людських серцях,
Їх імена – у наших іменах,
Ось і тебе назвали, як її...
Арзи відкрила очки смоляні:
– Я буду, діду, зовсім як вона!
Смілива, добра... – Сонна, як сова...
Мостися спати, ніч уже глуха!
А ти товчешся й скачеш, як блоха!
– Ну добре, діду, буду я вже спати,
Але ще одну річ я хочу знати:
Коли це сталось: скажеш ти мені?
Було, мабуть, це в сивій давнині...
– Чи я згадаю, то давно було,
Води з тих пір багато утекло...
Так-так, Арзи, пройшов не один вік....
Дві тисячі сімнадцятий був рік!

Ілона КОТОВЩИК
с. Сухоліси, Білоцерківський район,
Київська область, 29 квітня 2016 р.
* * *
Давайте і ми, дорослі, повіримо в казку й приєднаємось до Ілони та Джамали! І нехай нас об’єднає дружба і віра, бо, як пише 13- річна переможниця нашого конкурсу:
Де дружба, самовідданість, любов —
Там в слимака обернеться дракон!

Олесь ТАВРІЙСЬКИЙ
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 20.05.2016 > Тема "Душі криниця"