"Кримська Свiтлиця" > #22 за 27.05.2016 > Тема ""Білі плями" історії"
#22 за 27.05.2016
МЕЛЬХ╤СЕДЕК — «ЦАР ПРАВДИ», «ЦАР СПРАВЕДЛИВОСТ╤»
╤стор╕я у Слов╕
Наш кримсько-полтавський земляк, талановитий сучасний поет Серг╕й Сурмач над╕слав до редакц╕╖ свою нову поему, яку в╕н присвятив неперес╕чн╕й постат╕ в укра╖нськ╕й ╕стор╕╖ — арх╕мандриту Мельх╕седеку. В╕д ╕мен╕ читач╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕» щиро дяку╓мо пану Серг╕ю за можлив╕сть одними з перших познайомитися з його новим твором! А перед тим, як взятися за поему, пропону╓мо читачам переглянути статтю про Мельх╕седека, яка була опубл╕кована в «Кримськ╕й св╕тлиц╕» ще у 2004 р.
Кожному з нас доводилося зустр╕чатися з ц╕кавими, неординарними людьми, спогади про яких надовго залишаються в наш╕й пам’ят╕. В цьому в╕дношенн╕ музейн╕ прац╕вники, мабуть, знаходяться в прив╕лейованому становищ╕, бо ж музе╖ ╓ тим магн╕том, що притягу╓ до себе все найталановит╕ше, найориг╕нальн╕ше, дару╓ зустр╕ч╕, що викликають неспод╕ван╕ асоц╕ац╕╖, розворушують пам’ять стол╕ть, змушують ще раз переконатися, що ╕стор╕я — це не просто перел╕к под╕й ╕ факт╕в, а людськ╕ дол╕, що з’╓днують в безперервний ланцюг ц╕ под╕╖ ╕ факти.
Такою для прац╕вник╕в Кам’янського державного ╕сторико-культурного запов╕дника стала зустр╕ч з дуже ц╕кавою творчою особист╕стю, заслуженим майстром народно╖ творчост╕ Укра╖ни, заслуженим художником Автономно╖ Республ╕ки Крим В╕рою Серг╕╖вною Ро╖к. Кримчанам дуже добре в╕доме це ╕м’я, адже це ╖хня землячка, знаний майстер укра╖нсько╖ народно╖ вишивки, яка сво╖м талантом ╕ майстерн╕стю сягнула вершин високого мистецтва. ╥╖ виставка «Укра╖нський рушничок» експонувалась в картинн╕й галере╖ нашого запов╕дника, подарувавши свято жителям ╕ гостям нашого м╕ста Кам’янка на Черкащин╕. Окр╕м того, що В╕ра Серг╕╖вна талановита ╕ неперес╕чна особист╕сть, вона ще й сво╖м родоводом пов’язана з людьми, котр╕ пос╕ли значне м╕сце в наш╕й ╕стор╕╖ ╕ культур╕. Родинн╕ зв’язки пов’язують В. С. Ро╖к з в╕домим письменником В. Г. Короленком, з яким маленька В╕ра не раз зустр╕чалась. Та повною неспод╕ванкою для нас стало те, що вона належить до старовинного роду Яворських з Лубен. Того самого роду, що дав Укра╖н╕ видатного оборонця православно╖ в╕ри, ╕гумена Мотронинського монастиря Матв╕я Значко-Яворського. Мотронинський монастир розташований зовс╕м близько в╕д Кам’янки ╕ Чигирина, в знаменитому Холодному Яру, м╕сц╕, яке не раз ставало оплотом визвольних змагань укра╖нського народу, найв╕дом╕ш╕ з яких Кол╕╖вщина (1768 р.) та Холодноярська республ╕ка (1918-1922 рр.). За всю багатов╕кову ╕стор╕ю цього монастиря тут багато зм╕нилось настоятел╕в, але жоден з них не користувався таким авторитетом ╕ популярн╕стю, як ╕гумен Мельх╕седек, в миру Значко-Яворський. Матв╕й Значко-Яворський народився в Лубнах в 1716 чи 1724 роц╕. Його батько, Карпо ╤лл╕ч Значко-Яворський був лубенським полковим осавулом. В╕йськова служба чекала ╕ його син╕в, та один з них, Матв╕й, став на ╕ншу стезю. В╕н здобув осв╕ту в знаменит╕й Ки╖вськ╕й академ╕╖. Вивчав грецьку, латинську, н╕мецьку мови, знав укра╖нську, рос╕йську, польську, ц╕кавився медициною. Перед випускником такого престижного навчального закладу в╕дкривались блискуч╕ перспективи, та юнак вир╕шив сво╓ життя присвятити служ╕нню Богу. В 1745 роц╕ М. Значко-Яворський прийма╓ постриг в Мотронинському монастир╕, що входив до Переяславсько╖ ╓парх╕╖. В той час до ц╕╓╖ ╓парх╕╖ належали вс╕ православн╕ церкви на окупованих Польщею укра╖нських землях. При постригу в╕н отримав багатозначуще ╕м’я Мельх╕седек, що в досл╕вному переклад╕ означало «цар правди», «цар справедливост╕». В Б╕бл╕╖ так звався цар Сал╕му, сучасник пророка Авраама. Придбане ╕м’я, по сут╕, в╕дпов╕дало майбутньому характеру д╕яльност╕ Значко-Яворського, який вс╕ сво╖ знання, весь св╕й хист православний спрямував на захист православних укра╖нц╕в. Вже в 1753 р. його призначають настоятелем Мотронинського монастиря, а з 1761 року, залишаючись ╕гуменом ц╕╓╖ обител╕, в╕н також ста╓ духовним управителем вс╕х правобережних церков ╕ монастир╕в Переяславсько╖ ╓парх╕╖. Протягом всього правл╕ння (до 1771 р.) в розпорядженн╕ отця Мельх╕седека перебувало 530 церков. В цей пер╕од особливо загострю╓ться протистояння православ’я ╕ католицизму. Глибока осв╕чен╕сть, чесн╕сть, мужн╕сть, тверд╕сть переконань, ц╕леспрямован╕сть сприяють зростанню авторитету Значко-Яворського серед православного населення, ╕ навпаки - викликають ненависть супротивник╕в. ╤гумена Мельх╕седека ненавид╕ли ун╕ати ╕ намагались будь-якими засобами його усунути. Так, на початку 1765 року шляхтич Болеслав Болецький напав на Мотронинський монастир, захопив Мельх╕седека ╕ «по всем местам возил и стращал и не могли на него никакой вины изобрести, отпустили». В тому ж роц╕ ком╕сар С╕чинський погрожував в╕д╕брати Мотронинський монастир ╕ передати ун╕атам. Под╕╖ розгортаються несприятливо для справи захисту православ’я, якою оп╕кувався Значко-Яворський, ускладню╓ться становище вс╕х монастир╕в. В╕н вир╕шу╓ звернутися по допомогу до рос╕йсько╖ цариц╕ Катерини ╤╤ та польського короля Стан╕слава-Августа Понятовського. Мельх╕седек спочатку ╖де в Санкт-Петербург. Майже два м╕сяц╕ в╕н оч╕кував, аби Синод прийняв р╕шення в його справ╕. Та неспод╕вано його прийма╓ сама ╕мператриця ╕ вида╓ грамоту на ╕м’я уповноваженого посла при Варшавському двор╕ М. В. Р╓пн╕на, в як╕й вел╕ла робити все необх╕дне, щоб припинити пересл╕дування православних. З Петербурга Мельх╕седек вируша╓ до Варшави. Важкий це був шлях. П╕д час одного з перепочинк╕в його намагались отру╖ти, у м╕стечку Б╕лопол╕ жорстоко побили. Та все ж таки йому вда╓ться д╕статись до Варшави. П╕д час ауд╕╓нц╕╖ король зажадав конкретного ре╓стру кривд православних ╕з зазначенням, де ╕ коли ╖х вчинили католики. Мельх╕седек терм╕ново уклада╓ список ╕з 60-ти пункт╕в, так званий «Экстракт некоей части обид», завданих православним. Цей перел╕к кривд справив таке враження на Стан╕слава Понятовського, що в╕н особисто доручив роз╕братися ╕з становищем на Правобережн╕й Укра╖н╕ ╕ наказав ун╕атському митрополитов╕ ╕ ╓пископам припинити утиски православ’я. Та нав╕ть оф╕ц╕йн╕ документи «Мемор╕ал» ╕ «Прив╕лей», де говориться про припинення пересл╕дування православних ╕ в╕льне в╕роспов╕дання, не полегшили становища православного люду. Навпаки, викликали ще б╕льшу лють ун╕атського духовенства. ╤гумен Мотронинського монастиря п╕дда╓ться вс╕ляким утискам, а 23 липня 1766 року п╕д час повернення з Переяслава на Сокирнянському перевоз╕ його заарештовують. Мельх╕седек був п╕дданий тортурам, але особиста мужн╕сть ╕гумена вражала нав╕ть його мучител╕в. На вс╕ пропозиц╕╖ пристати до ун╕╖ в╕н в╕дпов╕дав в╕дмовою ╕ готовн╕стю вмерти за в╕ру. Його вир╕шили заживо замурувати. Та коли вже залишалось покласти останн╕ ряди цеглин, з’явились нев╕дом╕ люди, мовчки забрали Мельх╕седека з собою, вивезли за м╕сто ╕ в╕дпустили. Значко-Яворський так н╕коли й не д╕знався, хто були його визволител╕. Д╕ставшись л╕вого берега Дн╕пра, в╕н активно продовжу╓ д╕яльн╕сть на захист православ’я, надсилаючи листи сво╖м параф╕янам на Правобережж╕. З ╕менем Мельх╕седека часто пов’язують повстання, в╕доме п╕д назвою Кол╕╖вщина. В Мотронинському монастир╕ Максим Зал╕зняк, ватажок гайдамак╕в, зачитав так звану «Золоту грамоту», начебто отриману в╕д цариц╕ Катерини ╤╤ ╕з закликом «винищувати з Божою пом╕ччю вс╕х поляк╕в ╕ жид╕в, як╕ зневажають нашу в╕ру». Саме Мельх╕седеку закидали док╕р, що в╕н прив╕з цю грамоту з Москви. Та зараз уже доведено, що «Золота грамота» - п╕дробка. Сама Катерина ╤╤ р╕шуче в╕дмежувалась в╕д не╖. Та й нам добре в╕домо, що Кол╕╖вщина була розгромлена поляками саме при допомоз╕ рос╕йських в╕йськ, коли ватажки Кол╕╖вщини Гонта ╕ Зал╕зняк були по-зрадницькому схоплен╕ п╕д час зустр╕ч╕ з командуванням царсько╖ арм╕╖. ╤ хоч Мельх╕седек дов╕в свою непричетн╕сть до Кол╕╖вщини, все-таки в╕н був усунений з Правобережно╖ Укра╖ни. Його спочатку переводять ╕гуменом Переяславського Михайл╕вського монастиря (1768-1771 рр.), пот╕м Ки╓во-Видубицького (1776-1781 рр.). На деякий час Значко-Яворський поверта╓ться в р╕дне м╕сто ╕ очолю╓ Лубенський Мгарський монастир (одн╕ джерела називають всього к╕лька м╕сяц╕в 1781 р., ╕нш╕ - 5 рок╕в з 1781 по 1786 рр.). Помер Мельх╕седек, в миру Матв╕й Значко-Яворський, 2 червня 1809 року, а похований 9 червня цього ж 1809 року в Глух╕вському Петропавл╕вському монастир╕, який в╕н очолював в останн╕ роки життя, в сан╕ арх╕мандрита. Донин╕ збереглася Свято-Тро╖цька церква Мотронинського монастиря, на як╕й встановлено пам’ятну дошку Мельх╕седеку.
Лариса БОНДАРЕНКО, заступник директора з науково╖ роботи Кам’янського державного ╕сторико-культурного запов╕дника на Черкащин╕ (З арх╕ву «КС»)
Цар правди – так переклада╓ться ╕м’я Мельх╕седек. Цей тв╕р присвячений справжньому борцю за правду ╕ справедлив╕сть арх╕мандриту Мельх╕седеку. Його ╕м’я т╕сно пов’язане з Кол╕╖вщиною, що так явно перегуку╓ться з траг╕чними й величними под╕ями сьогодення. Насправд╕ ж н╕яких повстань в╕н не очолював. В╕н сам був повстанням – проти нац╕онального ╕ рел╕г╕йного гн╕ту, проти духовного ╕ ф╕зичного рабства. Приблизно через стол╕ття по смерт╕ арх╕мандрита у тих же Лубнах народилася його нащадок (по материнськ╕й л╕н╕╖) В╕ра Ро╖к – всесв╕тньо в╕дома вишивальниця, Герой Укра╖ни.
Серг╕й СУРМАЧ МЕЛЬХ╤СЕДЕК ПОЕМА
1. ПОХРЕСТИНИ
Мельх╕седек, в миру – Матв╕й Значко-Яворський народився в Лубнах близько 1716 року у стародавн╕й родин╕ Костеш╕в-Яворських. Його батько Карпо ╤лл╕ч, на пр╕звисько Значко, був лубенським полковим осавулом.
тро╖ста р╕же з виляском юрби святковий гул у кунтуш╕ на вильотах танцю╓ осавул тече сула мальваз╕╖ усяк бери й заходь в карпа значка оказ╕я – синка послав господь тремт╕ть рос╕я з польщею хрестини – божий знак маля ще в льол╕ зморщене а вже значний козак при шабл╕ ╕ при лисин╕ вклонившись нижче лав значко-яворським лицарям полковник шану склав щоправда при похрестинах стряслася см╕хота маля рожевоперсте╓ вчепилося в хреста гудуть столи як вул╕╖ регочуть та ╕ квит – хай в хат╕ осавулов╕й росте… митрополит чарку╓ з посполитими кумпан╕я дячк╕в усе налите випите за славний р╕д значк╕в тро╖ста гне заво╖сто танцюють вс╕ лубн╕ священники ╕ во╖нство ол╕йниц╕ й кузн╕ а луни котять луками розгойдують п╕сень про лихо з закаблуками й конопл╕ до лубень
2. ПРИСП╤В УБО ЧАС
Початкову осв╕ту Матв╕й здобув удома, а згодом продовжив ╖╖ в знаменит╕й Ки╖вськ╕й академ╕╖. Знав к╕лька ╕ноземних мов, ще з Лубен ц╕кавився медициною. Чому козацький син Матв╕й постригся в монахи ╕ присвятив себе духовному життю – дос╕ достеменно не в╕домо.
прост╕ть ╕ бувайте дитинства ласкав╕ левади в╕н завтра по╖де до м╕ста на схилах дн╕пра листочком ╕з саду пощо в╕дл╕таеш ти ладо воздай йому св╕тлом твердине могили петра ще вчора в р╕ц╕ в╕н п╕рнав наче риба охоче ╕ ранн╕ з╕рки в ятерях витягав ╕з сули там вперше сп╕ткнувсь об терново-сполохан╕ оч╕ що раптом вогнем все хлоп’яче ╓ство обдали тернове д╕вча… у безсоння манило шалено за оч╕ так╕ нав╕ть неба не страшно зректись …в╕н згодом д╕знався – вона вже чиясь наречена ╕ впала громами небес необл╕тана вись немов серед л╕та знялася с╕чнева хурдеча ╕ серце з╕рвалося вниз на сам╕с╕ньке дно де в грудях розверзлась безм╕рна така порожнеча що ц╕лому св╕ту закрити ╖╖ не дано… спудей могилянки юнак ╕з лубенського полку чорнявий ╕ бравий не скажеш бурсак чи козак доходить до сут╕ у всьому шукаючи толку ╕ дивно йому м╕ж отц╕в дослухатися як учен╕ муж╕ дискутують до смертного герцю вкруг сонця чи н╕ обертаеться наша земля чудн╕ таж вона обертаеться навколо серця по колу окреслен╕м р╕дним крилом журавля ╕ грека й латина ╕ люба йому медицина л╕та утяли але мудр╕сть прийшла й визнача – хрестом чи мечем послужити в╕днин╕ вкра╕н╕ ╕ щось йому каже що хрест ╓ над╕йн╕ш меча присп╕в убо час ╕ вже чаш╕ с╕╖ не минути наповнений смутком по в╕нця церковний потир та всеж в╕н солодший мирсько╕ марноти-цикути не втеча в╕д св╕ту а св╕тло йому – монастир нехай вибача незабутньо забута кохана бо прагне душа не лишень п╕д вес╕льний в╕нець заради в╕тчизни в╕н буде вставати зарано ╕ бити на сполох у дзвони поснулих сердець
3. ПОДОРОЖ ДО ПЕТЕРБУРГА
Вл╕тку 1765 року Мельх╕седек зд╕йснив подорож до Петербурга ╕ був там прийнятий ╕мператрицею Катериною Другою. Мета по╕здки – пошук допомоги православним Правобережно╕ Укра╕ни, котр╕ потерпали в╕д утиск╕в польсько╕ шляхти та католицького духовенства.
мов корабель пливе шляхом катрага коней м╕няють ╕ минають дн╕ позаду вже грузьк╕ деснянськ╕ драгна ╕ пущ литвинських* смолянист╕ пн╕ чим ближче п╕вн╕ч тим бл╕д╕ш╕ ноч╕ старц╕ в лахм╕тт╕ де-не-де село ╕ це ота ╕мпер╕я що хоче нас врятувати п╕д свое крило по трет╕м тижн╕ виглянув на пруз╕ превел╕й град у мряц╕ дощов╕й трактуй мельх╕седеку в петербурз╕ неначе спод╕вайся без над╕й висок╕ шпил╕ ╕ низеньк╕ хмари кругом гран╕т канали та мости ╕ люд др╕бний як╕сь одн╕ окари немов бояться високо зрости
поблякле небо сонцев╕ не раде холодн╕ хвил╕ б’ють зо вс╕х бок╕в впусти мене петровий стольний граде в тво╖х п╕дмурках – кост╕ козак╕в ось ╕ палац монарш╕╖ чертоги орел седито зирка╓ з двох глав невже отут проситимеш п╕дмоги як хмель колись на лихо попрохав та дн╕ ╕шли мигт╕ли фройлян паж╕ минув вже м╕сяць другий доб╕га мабуть в цариц╕ ми не в авантаж╕ аж раптом – кличе входити слуга цариця величава мов левиця на трон╕ возс╕даючи посла зн╕чев’я слухала кивала для годиться але в з╕ницях – крижана ╕мла — на вас лиш упова╓ пан╕матко люд православний по той б╕к дн╕пра — о ваш╕х ми слихал╕ беспарядках но не преспела помащ╕ пара мал╕тесь ╕ креп╕тесь духом пак╕ пр╕дьот на помащ наш пабедний меч да… ╕ есчо… там ет╕… гай-да-ма-к╕ бесч╕нства черн╕ надобна пресечь …ну що ж так╕ цяцянки-об╕цянки тепер чолом ударив ╕ – дом╕в де берегами т╕кича й лисянки щоранку цьвохк╕т панських батог╕в н╕хто за нас на св╕т╕ не попросить тяжка стезя ╕ ми завжди на н╕й – гяури го╖ бидло малороси одв╕чн╕ найми рабство ╕ розб╕й ╕ лях ╕ турок дружно ╕ оружно на нас чигають г╕рше сарани та серед вс╕х сус╕д╕в нам недружн╕х москвини найстрашн╕ш╕ бо вони н╕ в чому не вагаються н╕коли царю в╕ддавши право на думки народ що возлюбив свою неволю — душитель буде ╕ншим на в╕ки в╕н пожина╓ те що ти пос╕╓ш ще й п╕дозр╕ло в в╕ч╕ зазира чи ти ще – ти чи раптом не посм╕╓ш себе згадать на берез╕ дн╕пра брехнею й злом зламп╕чена обитель а плазування – спос╕б вижить в н╕й якщо сей люд для когось-там спаситель то боже борони в╕д цих мес╕й в них все до нитки в╕ддано держав╕ ╕ мисль ос╕бна – непрощенний гр╕х тож л╕пше копу втратити в варшав╕ ан╕ж отут знайти бодай на гр╕ш
4. НЕ ВТЕКТИ ТОБ╤, ЦАРЮ СХИЗМАТСЬКИЙ
Л╕та 1766 ляхи схопили Мельх╕седека на перевоз╕ через Дн╕про. П╕дданий нелюдським тортурам, ╕гумен не зр╕кся свято╕ в╕ри, чим вразив нав╕ть сво╕х мучител╕в. В╕дтак, було вир╕шено його заживо замурувати. Та коли залишилося покласти останн╕ ряди цеглин, неспод╕вано прийшов порятунок… Мельх╕седек до к╕нця життя так ╕ не дов╕дався, хто були його визволител╕.
залишилося к╕лька цеглин к╕лька ребер стирчать ╕з лахм╕ть ти лежиш як п╕друбаний сонях залишилося к╕лька хвилин хто там стука╓ хто там – вв╕йд╕ть а-а…то в скронях ск╕льки л╕т ця в╕йна без в╕йни ця безвих╕дь тво╕х домовин десь там кров’ю спливае вкра╖на десь там падають кращ╕ сини залишилося к╕лька цеглин ще цеглина… що це… берег… дн╕про... перев╕з… ╕ копита кварцяних погонь не втекти тоб╕ царю схизматський дал╕ – ╕кла пекельних зал╕з нам не велено боже боронь жить по-братськи залишилося… жив як не жив… т╕ло – доп╕ру мури ╕ кл╕ть для душ╕ у в’язниц╕ в’язниця авве отче пощо мя лишив хто там стука╓ знов – ув╕йд╕ть …може сниться… зелен-луг у ранков╕й рос╕ в╕н – хлоп’як на баскому кон╕ як захоче – р╕ку перескоче ╕ – вона в первозданн╕й крас╕ наче кв╕тка у бож╕м в╕кн╕ терном оч╕… зв╕дки св╕тло хто ст╕ни зламав що за постат╕ темн╕ куди несете с╕ скал╕чен╕ мощ╕ мабуть час тв╕й останн╕й настав ниспошли хоч ковточок води авве отче… над тобою схилилася т╕нь — хто ти ╓ — я не знаю хто я може дух твого вбитого дому може голос н╕чних голос╕нь чи оявлена в╕ра твоя я – у всьому але ти мусиш жить позаяк предначертаний шлях на чол╕ в╕н для всього живого основа в╕н тернистий обрав тоб╕ знак ти стражденним сво╓╖ земл╕ явиш слово бо мол╕ння не лише до хмар ╕ спас╕ння не токмо в скиту хоч мирського ╕ зр╕кся ти щиро та в╕тчизна – х╕ба це не храм ╕ страждати за не╖ святу чом не в╕ра
5. ╤ГУМЕН МОТРОНИНСЬКОГО МОНАСТИРЯ
Настоятеля Мотронинського монастиря (з1753 р.) Мельх╕седека згодом призначають управителем вс╕х правобережних церков ╕ монастир╕в. Непримиренна позиц╕я у в╕дстоюванн╕ православ’я, безперечно, п╕дносила авторитет ╕гумена в очах ус╕х укра╕нц╕в Правобережжя. Безстрашна д╕яльн╕сть Мельх╕седека прискорила вибух народного повстання – легендарно╖ Кол╕╖вщини.
У тиш╕ кел╕йн╕й тремтлива св╕ча догоря ╕ т╕нь бороди на ст╕н╕ наче скеля ╕гумен мотронинського монастиря дикту╓ послання церквам ╕ оселям пиши молдоване мов кров’ю ╕з серця пиши небачена н╕ч кажановим крилом понад кра╓м пад╕ння вельмож почина╓ться саме з вершин терп╕ння в знедолених лусне коли не чекають пиши до в╕тц╕в православних до сир╕т ╕ вд╕в виводь ординанси черленим рядком к╕новару пером самовидця засв╕дчи – н╕хто не вц╕л╕в в б╕с╕вськ╕м безчасс╕ вселенського гвалту ╕ кари зосталось вкра╖нству нарешт╕ збагнути закон не вирвеш бур’ян – не чекай врожаю з огороду зректися свого – найпрям╕ша дорога в полон свобода ╓ дщерь боротьби ╕ звитяг нагорода велять п╕дставляти напасникам л╕ву щоку якщо б’ють нав╕дл╕г нахабно по прав╕й а що ж п╕дставляти як вдарили в душу палку вона ж бо одна ╕ пала╓ чинити по-правд╕ коли ж ми згада╓м чи╖ ми у трясця сини коли ж ми прозр╕╓м що сила за тими хто може – довкола таке закипить що попробуй спини таке запала╓ до неба що господи боже ачей т╕льки помста оживить погасл╕ серця вогонь або палить або до основ очища╓… хтось тихо постукав ╕ голос озвався ченця — там в╕йсько ╕з л╕су до себе вашмосць виклика╓
6. МИ БАЧИМО ШЛЯХ
Освячення гайдамаками нож╕в у ставу Мотронинського монастиря… Що це – красива легенда чи сувора бувальщина? Мовчить минувшина, та╖ть у сво╖х глибинах скарби духу народного…
гор╕ли над ставом ╕ зор╕ ╕ оч╕ ╕ м╕сяць вис╕в мов кривуля кривава — напутствуйте отче — що скажете отче ╕ гримнуло трич╕ розкотисте «слава» оглянув в╕н стихл╕ загони повстанськ╕ ╕ глас його став наче дзв╕н потряс╕нням — мотронинський л╕с – це наш сад гетсиманський попереду – смерть та по н╕й воскрес╕ння хай гнаним в╕днин╕ розправляться спини христос в кожн╕й ваш╕й десниц╕ пребуде хто прийде з мечем – в╕д меча ╕ загине повстаньте ╕ будьте в╕днин╕ ви – люди хай панство скушту╓ частунк╕в в╕д черн╕ тепер не врятують н╕ мури н╕ веж╕ я кличу на б╕й – да заблищуть свячен╕ я кличу вогонь – да глаголять пожеж╕ озвались ватаги на слово пророче заграли на лезах майбутн╕ заграви — ми бачимо шлях превелебний панотче — не сходьте ж ╕з нього в╕н правда ╕ право
7. КОЛ╤╥ВЩИНА
Кол╕╖вщина, ╕деологом яко╕ вважають Мельх╕седека, була найб╕льшим повстанням на Правобережж╕ у в╕с╕мнадцятому стол╕тт╕. Найб╕льшим ╕ найжорсток╕шим…
ой матв╕ю – матв╕╓чку мертвим заздрять жив╕ чи ще маеш над╕╓чку по кол╕на в кров╕ занапащена д╕вчина ╕ кастрований пан одягла кол╕╖вщина червоний жупан заплатили податки ми ляхам щедр╕ в цю н╕ч разом з конфедератками знято голови з пл╕ч за ошуки облеслив╕ за корчмарськ╕ борги збрито кручен╕ пейсики до ноги до ноги ой матв╕ю-матв╕╓чку в чому днесь опертя це ж вважай н╕ коп╕╓чки не варту╓ життя не важливо чи ╖в чи н╕ а запить – повен жбан одягла кол╕╖вщина червоний жупан за пожежами лютими де голота гуля ми в╕дчули що люди ми ╕ це наша земля воля кров’ю очищена – не дарунок з плеча нас над св╕том вивищу╓ нав╕ть пал╕ св╕ча ой матв╕ю-матв╕╓чку знову нам не з руки ╕з пробитого т╕м’ячка вит╕кають полки смертю кодня пов╕нчана ╖й за саван – туман одягла кол╕╖вщина червоний жупан
8. ПОВЕРНЕННЯ П╤Д КРИЛА ПАДОЛИСТУ
П╕сля под╕й Кол╕╖вщини Мельх╕седека було усунуто з Правобережжя, як особу зап╕дозрену у зв’язках з гайдамаками. Його переводять настоятелем Переяславського Михайл╕вського, а згодом Ки╓во-Видубецького монастир╕в. На певний час в╕н поверта╓ться до р╕дного м╕ста ╕ очолю╓ Лубенський Мгарський монастир (за деякими джерелами – 5 рок╕в — ╕з 1781 по 1785 рр.)
чолом тоб╕ мо╓ посульське м╕сто о булав╕ на знатному герб╕ повернення п╕д крила падолисту немов борг╕в повернення тоб╕ знайомих вулиць пишн╕ ма╓стати ╕ верхн╕й вал ╕ замкова гора як добре що нам ╓ куди вертати наприк╕нц╕… коли гряде пора лубн╕ в╕тають вигуками отче шапки д’гор╕ ╕ рушники до н╕г ти ж крадькома в юрб╕ шука╓ш оч╕ як╕ за все життя знайти не зм╕г та год╕ год╕ в натовп╕ зорити вигадуючи те чого нема понеже ╓смь ти вже архемандритом ╕ б╕ля скронь не л╕то а зима вт╕кай у мгар там поклонися спасу не озирнись на м╕сто вдалин╕ ген монастир свою справдивши назву весь погор╕лий гейби по в╕йн╕ дзв╕ниц╕ перст бур’ян росте кр╕зь плити в д╕рки на банях прот╕ка блакить чого-чого а нищити й палити завжди охочих б╕льше н╕ж вершить ╕ ти вернувся за яким вел╕нням на схилку л╕т на попелище мр╕й цей монастир на пагорб╕ ос╕нн╕м достоту мов небес передпок╕й гей брат╕╓ грядуть д╕ла незвичн╕ не досить лиш молитися христу сьогодн╕ ми – господн╕ буд╕внич╕ в╕дродимо обитель пресвяту хай в храми перетворяться ру╖ни огненних скверн заго╖ться тавро колись тут буде в╕льна укра╖на молитися на щастя ╕ добро якби в╕н знав допалюючи св╕чку свого голгот╕ р╕вного життя що правнучка його д╕вчатко сл╕чне д╕д╕вськ╕ думи вт╕лить у… шиття щоб р╕д яворських виграв свою битву – тенд╕тн╕ руки майже неземн╕ сполучать в’╓дно шаблю ╕ молитву в мелод╕╖ на чист╕м полотн╕ якби в╕н знав в сво╖м страстотерп╕нн╕ що в╕ра буде в вишивц╕ цв╕сти ╕ стануть перед богом р╕вноц╕нн╕ хрести козацьк╕ ╕ ╕╖ хрести
9. ╤ ЗГОРАЛА У НЬОМУ В╤ТЧИЗНА
Арх╕мандрит Мельх╕седек доживав в╕ку у Глух╕вському Петропавл╕вському монастир╕, де ╕ помер на 93-му роц╕ життя 14 червня 1809 р. Перед смертю в╕н спалив ус╕ сво╖ прац╕ з богослов’я, математики ╕ медицини.
сивовласий владика збирався надвеч╕р у степ понад глуховом хмари розкинули ризи у оглухл╕м краю в╕н довершував тризну п╕дпаливши суво╖ думок пота╓мних презумпц╕й душ╕ мов вогонь кол╕╖вщини страшно осв╕тлював склеп ╕ згорала у ньому безсл╕дно в╕тчизна в╕н п╕шов… та чим дал╕ то вище сягав висоти розростався в туман╕ веч╕рнього мева ╕ др╕бн╕ли церквиц╕ хати ╕ дерева аж в╕трила воскрил╕й напнулися над клобуком мов ступала нога на небесно╖ тверд╕ мости ╕ пахт╕ла земля найр╕дн╕ша кохана червнева залишались позаду тернисто╖ дол╕ шляхи ╕ дитинства лубенського кв╕ти ╕ кон╕ ним розбуджений з жеврив схололих вогонь ╕- найлют╕шо╕ помсти — жертовно╕ кари нож╕ ╕ розсипались в неб╕ останн╕ далек╕ птахи наче хл╕бн╕ крихти хтось розсипав з долон╕
*литвинами в Укра╕н╕ того часу називали б╕лорус╕в
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 27.05.2016 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17167
|