Версiя для друку Обговорити в форумi

Дев'яносто років тому вердикт суду присяжних у так званій "справі Бейліса" поставив крапку на спробі російського чорносотенства заплямувати тавром антисемітизму український народ в очах усього світу.
Про що, власне, йдеться? 20 березня 1911 року в печері на околиці Києва знайшли труп дванадцятирічного підлітка Андрія Ющинського. І хоча матеріали слідства свідчили про суто кримінальний характер злочину, міністр юстиції Російської імперії Щеглов розпорядився представити його як ритуальне вбивство. 22 липня того ж року за цим звинуваченням був заарештований прикажчик цегельного заводу, мешканець київського району Татарка Менахем Мендель Бейліс. Російські чорносотенні організації вдалися до масової антисемітської кампанії під гаслом "кров християнська на єврейській маці".
"Справа Бейліса" одразу набула широкого розголосу в Україні, у всій Російській імперії та за її кордонами. За два роки слідства тільки письменник В. Короленко опублікував півтора десятка статей на захист євреїв від "чорної сотні". Проти організаторів процесу виступив молодий адвокат О. Керенський. Призначений судовим експертом, професор Київської духовної академії О. Глаголєв спростував звинувачення євреїв у ритуальних убивствах. За спогадами С. Єфремова, київська українська громада доручила організувати правовий захист Бейліса присяжному повіреному Д. Григоровичу-Барському. Сам Єфремов опублікував на захист євреїв низку статей у часописах "Рада" та "Украинская жизнь", за що навіть отримав прізвисько "жидівський батько". М. Грушевський також висловився однозначно, назвавши організаторів "справи Бейліса" "прислужниками племінної і расової ворожнечі", творцями "кошмарної зненависті та нелюдської злості", "фахівцями ритуальної легенди".
Суд над Бейлісом розпочався у Києві 25 вересня 1913 року. На його засіданнях виявилася фальшивість свідчень низки свідків.
Який же зв'язок це все має з сьогоденням? Елементарний. Якщо 90 років тому українська громада зуміла дружно протистояти чорносотенним російським міфам, то зараз дехто із тих, хто зве себе українськими патріотами, успішно поширює ці міфи.
Що ж маємо? Люди, котрі звуть себе українськими націоналістами, з усієї сили воюють з націоналістами єврейськими, з якогось дива записавши до останніх комуністів Л. Кагановича та Л. Троцького і православну християнку М. Ульянову (котру "Слово" зве "Мейрою Бланк"). І наголошує, що з 1917 року "жиди несуть відповідальність за геноцид українців". І вимагає від уряду Ізраїлю, "як представника жидівського народу, покаятися у скоєному злочині". І т. д., і т. п.
А тепер увага - цитата зовсім з іншого видання (мова і лексика оригіналу): "Почему бы и нам не предъявить жидам претензии по событиям 1917 года и последующим? За разграбление России, за организацию геноцида русских?" Це - з сайту так званого руху Російської національної єдності (РНЄ), організації відверто нацистської (на прапорі - ледь стилізована свастика), імперсько-шовіністичної, вщент антиукраїнської, антиамериканської, антисемітської, античеченської, анти... Список можна продовжити.
Власне, рімейки російського чорносотенства у "Слові" - це самі по собі дрібниці. Справа у контексті. Коли у Москві вільно продаються записи співака О. Харчикова, котрий гарно поставленим голосом проголошує:

Жиды - рабы Маммоны,
Преступники закона,
Они - легионеры Сатаны...

Це не тягне жодних наслідків ані внутрішнього, ані міжнародного масштабу для Росії. Захід чомусь дивиться на подібні речі крізь пальці; міжнародні єврейські структури, котрі недавно напосілися на одного з небагатьох справжніх російських демократів, політв'язня брежнєвських часів Сергія Ковальова із абсурдними звинуваченнями в нацизмі, наразі мовчать (може, тому, що свого часу дехто з їхніх діячів тісно співпрацював з КДБ?).
Але для України ситуація була, є і буде вельми відмінною. Згадаймо: практично у всіх західних історичних дослідженнях написано про гуманізм російської культури XIX - початку XX століть і про єврейські погроми в Україні тих же часів. І ані слова про гасло тих "українських" погромів: "Бей жидов, спасай Россию!", ані про передрук нацистами у часи Другої світової війни як "агіток" для учасників розправ над євреями антисемітських писань "великого гуманіста" Достоєвського. Випадковість? Ні. Власне, весь світ знає про "петлюрівських погромників", тоді як найбільший єврейський погром того часу на теренах України влаштувала перша кінна армія Будьонного!
Причина дуже проста: бездержавність України, коли сильні сусіди могли безкарно списати всі свої численні гріхи на українців. А оскільки антисемітизм у сучасному світі вважається одним із найбільших гріхів, то одним порухом досягалися дві цілі: "свої" обілювалися, а українці, з їхнім прагненням до звільнення з-під влади сусідів, - очорнювалися. Дійшло до того, що українська вишивана сорочка одержала в широких колах російської та російськомовної інтелігенції псевдо "антисемітка". Ну, а брехнею щодо участі української поліції у розстрілах євреїв у Бабиному Яру 29 - 30 вересня 1941 року сповнені майже всі зарубіжні (і багато які вітчизняні) наче наукові видання, присвячені тодішнім подіям.
Звісно, можна сказати на адресу тієї ж російської інтелігенції: хто б говорив... Але від того не легше. Адже загальники, трюїзми, навіть відверті міфологеми є дуже дієвими у пропаганді, розрахованій на масового споживача, на обивателя, тим більше - коли цей споживач вихований на міфології радянського розливу. А таких у теперішній Україні, на жаль, більшість, хоча частина цих людей і не усвідомлює своєї майже наркотичної залежності від цієї міфології, постійно підживлюваної різноманітними "Фактами и комментариями", "Бульварами", "Ностальгиями", "Радио-шансонами" тощо. Так само і серед значної кількості інтелектуалів Заходу укорінені радянські і прорадянські міфи, хоч самі інтелектуали і заперечували б це явище.
...Дев'яносто років тому несподівано дванадцять українців-присяжних - міщан та селян - виправдали Бейліса і врятували Київ від репутації зоологічно антисемітського міста. Сергій Єфремов так оцінив ті події: "Російський націоналізм бажав був використати традиційне ніби юдофобство українського народу, і тут українське селянство виявило себе "величиной неизвестною", на якій реакція попеклася. Незважаючи на всі заходи, українські селяни виправдали обвинуваченого, і скінчилося все повним провалом чорносотенної "національної справи".
А от зараз декому з українських псевдопатріотів дуже хочеться відродити давні міфи і прислужитися справі сьогоднішніх російських чорносотенців. А заодно - створити додаткові перешкоди приходу до влади справжніх українських патріотів.
І тут немає значення, хто працює за ідею, хто за грубі гроші. Головне - результат.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2004 > Тема ""Білі плями" історії"