Версiя для друку Обговорити в форумi

"Назвіть хоча б одну російську народну пісню про Крим!" - це нищівний аргумент проти галасунів, що "Крым - коренная русская земля". Нема вірнішого індикатора історичної правди.
Процитую уривок з підручника для педагогічних інститутів "Русское народное поэтическое творчество" за редакцією М. Г. Кравцова ("Просвещение", 1971, стор. 270): "Историческая жизнь народа оставляет в его творчестве значительные и разнообразные следы: прямые указания на время и место действия, на события и лица, отражение общественных отношений, материальной культуры, быта и воззрений народа. Все это придает фольклору большую познавательную ценность. По его произведениям прежде всего можно судить о настроениях и стремлениях народных масс в разное время, о том, как сам народ оценивал исторические события и деятельность исторических лиц. Здесь невольно вспоминаются слова Байрона:

Порой историк
вводит в заблужденье,
Но песнь народная
звучит в сердцах людей".
Заперечити правдивість процитованого неможливо.

Виберемо з російських історичних пісень прямі вказівки на місце дії і побачимо точну їх географію. Вони циклізують сюжети навколо Москви, відображають час Івана Грозного, взяття Казані, походи Єрмака, боротьбу російського ополчення проти польської шляхти, повстання Пугачова, Разіна, будівництво заводів на Уралі і текстильних фабрик у центрі країни, реформи Петра І, Вітчизняну війну 1812 року, оспівують Волгу-матінку.
А Крим? Після нелегких пошуків виявив я кілька солдатських пісень періоду Кримської війни 1853-56 рр. Та всі вони про бої і командирів, і ніяк не відображають життя російського народу. Не можна не взяти до уваги і таке. На стіні Севастопольського музею військово-морського флоту і зараз можна прочитати точний список полків, котрі захищали Севастополь у цій війні. 12 з них були українськими, 6 білоруськими, 5 польськими, 2 литовськими. А 30 російських, як знаємо, у своєму особовому складі мали чи не половинну частину казанських татар, башкирів, якутів. Отже, вважати пісні того часу російськими, тим більше, піснями всього російського народу, навряд чи можна.
Невже більше нічого? На стор. 18 уже цитованого підручника читаємо: "На основе литературной песни "Кочегар" в советском фольклоре было создано немало новых, например:

"Раскинулось море широко
У крымских родных берегов..."

Всі інші жанри російської народної пісні жодної згадки про Крим не мають.
Не те в українській народній творчості, причому не одного, а найрізноманітніших жанрів. Почесне місце серед них належить кобзарським історичним думам. Дума про Самійла Кішку точно визначає місця подій. Місто Козлов (Гьозльов, нинішня Євпаторія) називається 8 разів, Чорне море - 10. Згадуються Кафа (тепер Феодосія), козловська (євпаторійська) пристань, Дніпровський лиман, Дніпро, острів Тендра, Запорозька Січ, Межигірський Спас, січова Покровська церква, Трахтемирівський монастир. Серед 350 невільників називаються історичні постаті Марка Рудого, Мусія Грача...
Після вдалого повстання колишні невільники припливають на захопленій турецькій галері до "Тендрова-острова", де зустрічаються з гетьманом Семеном Скалозубом та запорозькими козаками. А це дозволяє точно визначити дату - 1599 рік, коли Скалозуб вів запорожців на турецьку фортецю Азов через Чорне море та Керченську протоку і перестоював на початку року біля острова Тендри, чекаючи доброго вітру. Звідси можна вичислити, і коли Самійло Кішка потрапив у турецьку неволю - в 1573 році, тобто був невільником 26 років.
Отже, одна лише дума про Самійла Кішку дає більше відомостей про ці краї та їх історію, ніж весь російський фольклор, разом узятий! А таких дум - не один десяток.
Як і в російському фольклорі, в українській народній творчості багато історичних пісень. Видатне місце в них належить Криму. Наприклад, у пісні "Ой на горах сніги лежать" співається:

Ой по горах сніги лежать,
По долинах води стоять,
А по шляхах маки цвітуть:
То ж не маки червоненькі -
То козаки молоденькі
Битим шляхом у Крим ідуть...

Не всі історичні пісні мають слово "Крим", але їхній зміст не викликає потреби в цьому. В пісні "Що сі в полі забіліло" розповідається, як татари гнали полон, потім паювали. Одному дісталася жінка. Між кіньми він пригнав полонянку додому і змусив працювати, що вона робила з прокльонами. Почула це дружина татарина, вибігла з хати і вдарила... рідну матір, котра по шрамові на пальці упізнала свою доньку, давно забрану в полон ордою. Як не просила донька одягнути дорогі шати і залишитися, мати сказала:

Я не хочу панувати,
Піду в свій край загибати.

Величезний пласт в українському фольклорі складають чумацькі пісні, зовсім невідомі фольклорові російському. Для прикладу візьмемо "Гей, у степу криниченька", де співається:

Гей, воли ревуть да води не п'ють,
В Крим доріженьку чують,
Гей, чи на мою, гей, чи на свою
Головоньку віщують.
Гей, заслаб чумак,
заслаб молоденький
Та й у Криму на перевозі...

В Україні згадується Крим навіть у піснях... про кохання! Прикладом може бути відома всім "Взяв би я бандуру", звідки слова:

Де Крим за горами,
Там сонечко сяє,
Ой там моя мила
Сльози проливає.

Навіть в обрядово-календарних піснях, котрі, здавалося б, далекі від зображення історичних подій, виразно відчувається вплив Криму. Така, наприклад, жниварська пісня "У неділю пораненько", що має один сюжет і спільні рядки з історичною піснею. Колядки та щедрівки - і ті не позбавлені цього впливу, наприклад:

Щедрий вечір, добрий вечір!
Привела корова полового бичка,
Привела вівця чорного барана.
Половим бичком у Крим ходити,
У Крим ходити, сіль возити,
А чорним бараном вівці плодити.
Щедрий вечір, добрий вечір!

У найдавніших за часом створення обрядово-календарних піснях немало слів про Чорне море, наприклад, у веснянках "З-під зеленого дуба", "Коло води-моря". Про нього співається і в багатьох історичних піснях.
З плином часу все більше переконуємося, як була сфальсифікована наша історія в численних книгах, підручниках; читаємо, чуємо, бачимо, відчуваємо, як ті фальсифікації використовуються. Та неможливо сфальсифікувати народну пісню, хоч такі спроби були.
І останнє. Всіх попередніх, на противагу галасунам про "коренной" Крим, я аж ніяк не переконую, що Крим - "корінна українська земля". Але безперечно, що український народ з Кримом пов'язаний набагато тіснішими історичними зв'язками, ніж ті галасуни.

Орест КОРСОВЕЦЬКИЙ
"Кримська світлиця",
№ 21 за 29 травня 1993 року
*    *    *
ВІД РЕДАКЦІЇ "КС". Цей матеріал незабутнього "світличанина" Ореста Корсовецького з'явився недавно на одному з українських сайтів - після того, як ми поповнили наш pdf-архів номерами "Кримської світлиці" за травень 1993 року, коли й була опублікована ця стаття. Приємно, звичайно, що унікальний "Світличний" архів - життєпис кримсько-українського буття, помічається і використовується, що потрібен людям. Але, шановні співвітчизники, на сьогодні ми встигли оцифрувати лише підшивки по травень 1993 року, незабаром виставимо архів за червень. Ми - це брутально звільнені, викинуті за борт останні кримські працівники "Кримської світлиці" - хранителі її архіву, історії, духу, традицій. Ми не знаємо, скільки ще встигнемо оцифрувати, увічнити номерів "Світлиці", обіцяємо лише, що будемо робити це, скільки зможемо.
Але скажіть, чому нам, вже, фактично, викресленим зі штату, це болить, а тим, хто у Києві захоплює зараз "Кримську світлицю", начхати на її майже 24-річну історію?
А втім, хіба тимчасовим і випадковим людцям потрібна якась історія?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 10.06.2016 > Тема ""Білі плями" історії"