Версiя для друку Обговорити в форумi

ЯК НЕ ПЕРЕТВОРИТИ УКРАЇНУ НА ЩЕ ОДНУ — ПАРАЛЕЛЬНУ — РОСІЮ

...Я не проти того, щоб давати притулок росіянам, які стали жертвами путінського режиму, але з обов’язковою забороною на втручання в політичне життя України. На жаль, росіяни, як правило, геть позбавлені тактовності по відношенню до нашого народу й нашої країни. Тому їх необхідно одразу, ввічливо, але жорстко ставити в певні рамки пошани до України. Самі вони про це, як свідчить досвід, можуть і не здогадатися. Боюся, що ці росіяни можуть стати потужним чинником посилення русифікації України, витіснення на узбіччя всього власне українського. Українці й так не дуже затишно почуваються у власній країні. Чи потрібні нам нові агресивні й ідеологічно мотивовані русифікатори?
Кисельов виступив з іще однією спробою перетворити Україну на базу російської демократії з сумнівними наслідками для самих українців. Цілком імовірно, що засилля російськомовних ЗМІ стане ще загрозливішим, українську мову зроблять ще маргінальнішою, рівень провінційності (всупереч зарозумілості росіян) ще більш зросте. До речі, на «малому Шустері» українську мову вже майже не почуєш, вона там якось непомітно стала persona non grata. Чи не закінчиться все тим, що на всіх наших телеканалах і радіостанціях учорашні москвичі й петербуржці міркуватимуть про долю України, а українським експертам не дадуть і слова вставити? І навряд чи влада Порошенка, Гройсмана та Парубія, що «примкнув до них», цьому протистоятиме. До речі, хіба масове десантування російських журналістів у наші ЗМІ за останні роки додало щось корисного нашому інформаційному простору?
Демарш Кисельова демонструє, що чимало російських демократів не відмовилися від ідеї перетворення України на ще одну, паралельну Росію. Думка самих українців із цього приводу їх, як завжди, не цікавить. ТРК «Чорноморська» дала слово ректорові Таврійського університету ім. Вернадського В. П. Казаріну. Університет, професори й студенти були вимушені після окупації й анексії Криму покинути Сімферополь і переїхати на материкову Україну. А частина залишилася в Криму вже в новій якості. Те, що нині говорить Володимир Павлович, мене приємно дивує. Ніколи раніше я від нього нічого подібного не чув. І в період своєї роботи віце-прем’єром уряду Автономної Республіки Криму з гуманітарної політики, і працюючи заступником глави Севастопольської міської державної адміністрації, пан Казарін залишався активним і пристрасним пропагандистом «русского мира». Зокрема, сам він високо оцінював те, що, будучи заступником глави кримського уряду, не допустив масового відкриття на півострові україномовних шкіл. У Севастополі в приватних інтерв’ю міській газеті «Слава Севастополя» розповідав журналістці Єлизаветі Юрздицькій про «велич російської мови і її переваги перед українською, про достоїнства «руського мира» тощо. Він не «просихав» від усіляких російських культурницьких і освітніх делегацій, декад, місячників російської культури й інших русифікаторських зусиль. Я особисто на сторінках газети «Флот України» з українських позицій кілька років вів непримиренну полеміку з паном Казаріним.
А тепер, коли бажаний «русский мир» до нього прийшов, він змушений був з рідного Сімферополя перебиратися до Києва. І сьогодні пан Казарін — послідовний український патріот. Чи відчуває Володимир Павлович жаль з приводу усього раніше ним зробленого й не зробленого в Криму? Дай Боже, щоб його нинішня позиція була щирішою, усвідомленішою й природнішою.
У мене ж залишається відчуття гіркоти: якби раніше пан Казарін і багато його колег працювали на Україну, а не на «русский мир», то, можливо, й доля Криму склалася б інакше.

Ігор ЛОСЄВ
(Повний текст статті за посиланням — http://day.kyiv.ua/uk/article/media/plavylnyy-kotelok)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 24.06.2016 > Тема "Резонанс"