Версiя для друку Обговорити в форумi

Коли за вікном вагона співають зимові вітри, згадалося про давню гарну традицію: гостей зустрічають добрим словом і чашкою ароматного чаю. Голова Щецинського відділення Об‘єднання українців у Польщі пан Іван Сирник вміє дивувати. Він знаходився на пероні залізничного вокзалу Szczecin Glowny й з нетерпінням поглядав на годинника. І тут я зрозумів – західнопоморське місто не тільки місце на карті, а й стан душі. І приємно, що у цього стану українське походження.
“Щецин, - розповідає пан Сирник, - головне місто Воєводства Західного Помор’я і європейського регіону Померанії. Й впродовж багатьох століть неодноразово міняло свою державну приналежність: від шведської і пруської до польської. Місто-порт у гирлі Одри притягує до себе красою старовинної архітектури, унікальної забудови площ, повних зелені і квітів, романтичних бульварів, затишних алей, островів, проток і портових каналів”.
Панові Сирнику, як і всім українцям, болить наше історичне минуле. Акція “Вісла” залишилася незагойною раною української суспільності, коли, гнані злою долею, покинули рідний край сотні тисяч українців. Назавжди залишили батьківщину, де палала ватра людської пам’яті й любові до отчого дому.
У чужих краях переселенці зберегли свою віру, рідну мову, національну культуру і традиції. Черпали з життєдайного джерела національної історії всеперемагаючу любов до матері-України. І заради цього жили!
 
Спілкування зі співвітчизниками:
Пані Ольга Ласка – особистість знакова в українській громаді міста Щецина. В історичній столиці Західного Помор’я її знають як випускницю філологічного факультету Вчительської студії у Щецині, першу вчительку Пункту навчання української мови, одного з ініціаторів й співорганізаторів Літературних п’ятниць, що відбувалися у світлиці Українського суспільно-культурного товариства (далі - УСКТ), учасницю творчої зустрічі з Ліною Костенко у літературно-мистецькому клубі товариства в 1957 році, секретаря Західнопоморського воєводського правління УСКТ з 1959 року.
Закохане в культуру свого народу подружжя Ольга Ласка і Петра Лахтюк заприязнилося з прославленим бандуристом, котрий вписав яскраву сторінку в історію кобзарського мистецтва – Олексієм Нирко. І переплелися воєдино у національному духовному просторі місто Ялта на березі Чорного моря та західнопоморський Щецин.
У ювілейні Шевченківські дні 1961 року Міністерство культури УРСР презентувало колегам із Польської Народної Республіки бандуру. Цей, оспіваний в думах і піснях український народний інструмент, став провісником зародження першого і єдиного у Польщі мистецького колективу під назвою “Бандура”. А вже наступного року полинуло у світ таке рідне і таке близьке: “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…”.
Подвижник української музики і народної пісні пан Петро Лахтюк (Пантелеймон Бондарчук – нині покійний) організовував концерти, здійснював гастролі з капелою бандуристів у воєводствах держави, брав участь у різноманітних фестивалях, виступав на польському телебаченні і радіо.
А сьогодні… сьогодні бандура митця, заслуженого діяча культури ПНР Петра Лахтюка стала найціннішим скарбом і взірцем нездоланного національного духу в світлиці Українського дому Щецинського відділення Об’єднання українців у Польщі.
Пані Ольга засівала зерна добра та мудрості, надсилаючи українські книжки, журнали і газети у село Воскресінці, що на Коломийщині. Літературу, яка в традиціях радянського суспільного ладу залишалась забороненою. Колишній сотник Української Галицької Армії, випускник Варшавського університету пан Петро Кривоносюк був першим читачем творів носіїв національної думки. Тих, хто захищав українську державність і національну самобутність нашого народу.
Вчитель Пункту навчання української мови пані Ольга Ласка зростала професійно, підвищуючи кваліфікацію в Інститутах післядипломної освіти педагогічних кадрів міст Києва та Ленінграда. Обмінювалася педагогічним досвідом й знайомила колег з культурою і традиціями українців у Польщі.

***
Пані Ольга Гофман зберегла вибудуваний дитячою уявою образ батька, який став оберегом на все її життя. Його мерехтіння зачаровує і будить спогади про далеке і казкове дитинство.
Червоноармієць Василь Ткачук загинув 19 жовтня 1944 року у Східній Прусії. Й назавжди залишився там, на полі бою. Як мільйони і мільйони українців, котрі не повернулися з горнила Другої світової… Стараннями пані Ольги на Центральному цвинтарі міста встановлено символічний пам’ятник батькові.
“Виконуючи заповіт покійної матері та йдучи за покликом свого серця, - каже пані Ольга, - я здійснила видання збірки новел українського письменника Василя Ткачука “Сині чічки”. - Тривають пошуки творів літературної спадщини мого батька”.
А ще дочка письменника підтримує тісні зв’язки з односельцями, з батьківською землею, яку вимушена була покинути.

***
З прибуттям до Щецина я страшенно хвилювався. На прохання голови Щецинського відділення Об’єднання українців у Польщі Івана Сирника у виконанні моєї творчої місії мені допомагала пані Алла Дьоміна. Обізнана практично у всіх сферах людського буття шляхетна українка, випромінюючи довкола себе світло доброти і любові, надзвичайно зайнята людина. Численні справи і обов’язки пані Алли, органічно переплітаючись між собою, створюють враження належного ладу в житті української громади.
Алла Вікторівна – Вчитель. Саме так. З великої букви. Її вихованці – учні міжшкільного Пункту навчання української мови, закохані у свою наставницю. Чи то панночки у своєму, вже зрілому трьохрічному віці, чи студенти вузів - однаково. Стараються бути схожими на свою вчительку. Адже навчає пані Алла найголовнішої мудрості – любити, цінувати і розуміти навколишній світ. Залишатися гідними своєї землі і свого народу.
Вона щоденно з тими, хто живе за законами Божих заповідей. Укріплює дух тих, котрі сумніваються, і турботливо пригортає тих, які зневірилися.
Разом із вчителькою шкільна малеча вперше у житті вчиться писати рідною мовою слово “Мама”, відтворює поетичні картинки природи свого краю, радіє чарівним промінцям Різдвяної зірки і пізнає магію писанкового дивосвіту.
А потім… лунає останній дзвоник. Усміхаючись, зі смутком проведе випускників на вишиванкові стежки своєї долі. Вихованців, котрим за покликом душі щоденно віддавала часточку свого серця.
Алла Вікторівна покликана бути Вчителем. Своєю безкорисливістю, людяністю, скромністю і порядністю заслужила повагу в українській громаді міста Щецина.
Тут, на берегах Одри, мені пощастило спілкуватися з Людиною високої національної свідомості із трепетним, гідним для наслідування, ставленням до засад християнської моралі.

***
Виявляється, що з пані Анною Деревецькою ми давно знайомі. Завдяки електронній пошті. Її вишуканий стиль письмового спілкування викликав зацікавлення.
Координатор культурних програм Щецинського відділення Об’єднання українців у Польщі, акторка Схоли театру “Венгайти”, артистка Щецинського камерного хору церковної музики й випускниця Ягеллонського університету у Кракові пані Анна надзвичайно обдарована і різнобічна людина.
“Духовна пісня, яка сполучила давні українські пісенні традиції з надбаннями європейської музичної культури, відіграла важливу роль у становленні та розвитку пісенності вітчизняної. – Стала ще однією цеглинкою, - переконана артистка, - у відродженні духовної спадщини нашого народу“.
Божественні мелодії григоріанського співу, велична церковна музика зі стародавніх східних рукописів, представлені Схолею театру “Венгайти”, лунали у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
Численні гастролі у Польщі, Німеччині, Естонії, Хорватії, Чехії, Італії… всього й не перелічити.
    
У чистій любові до краю

Голова Щецинського відділення Об’єднання українців у Польщі (далі - ОУП), член головної управи ОУП, голова Ради національних та етнічних меншин Західного Помор’я пан Іван Сирник пишається українською громадою – найчисленнішою і найактивнішою спільнотою міста.
Традиційно, наприкінці травня, у польсько-балтійському Щецині проходять Дні української культури.
Незбагненні таємниці Петриківського розпису, барви килимів, вишиванок і рушників, оригінальні гончарні витвори захоплюють відвідувачів, котрі насолоджуються автентичним мистецтвом – унікальною мовою, якою ми спілкуємося зі світом. Це час коли місто заполонює українська музика, рідна мова, національна пісня і танець.
Тривалий час при Щецинському відділенні ОУП діє Відкритий Університет “На межі культур”, який організовує науково-практичні конференції за міжнародною участю, проводить майстер-класи, дискусії та круглі столи. Відбуваються творчі зустрічі з письменниками, істориками, культурологами.
Влаштовуються літні табори оздоровлення, відпочинку і розвитку для учнівської і студентської молоді з України.
Нагальні питання громади висвітлює українська програма “Посиденьки”, яка представлена на Польському “Радіо-Щецин”. Презентує світовому співтовариству національну культуру і мистецтво, допомагає розібратися у складних процесах минулих епох сайт Щецинського відділення Об’єднання українців у Польщі.
Відійшли у минуле часи, коли синонімом слова “українець” стало поняття “переселенець”. Керівники воєводства і міста є бажаними гостями української громади. Знаходять час і можливості підтримати починання національної меншини. Прямують шляхом зміцнення приязні, взаєморозуміння і співпраці між польським та українським народами.

І насамкінець…

Усміхнімося щиро. Подаймо один одному руки і пригорнімося серцями. Радіймо з того, що зійшлися разом, - бо не вижити нам поодинці, - як одна велика родина, щоб сказати один одному: “Я з тобою! Я поряд! Я завжди буду поряд!”.

Микола СОЛОНЕНКО
м. Коломия

На фото: Іван Сирник, голова Щецинського відділення Об'єднання українців Польщі

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 19.08.2016 > Тема "Українці мої..."