Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 16.09.2016 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#32 за 16.09.2016
НЕНАЧЕ КРАПЛЯ ВОДИ, У ЯК╤Й В╤ДБИВА╢ТЬСЯ СВ╤Т…

Останн╕м часом читаю новели. Як жартують колеги: на велик╕ романи часу не вистача╓, тож хвала тим письменникам, як╕ вигадали мал╕ жанри. Хоча, як на мене, справа нав╕ть не в тому, що «великогабаритна» л╕тература потребу╓ б╕льше зусиль ╕ часу. Новела, наче короткий метр у к╕нематограф╕: часу витрача╓ш м╕н╕мум, а емоц╕йне п╕днесення пережива╓ш максимальне. ╤ хоча новела у сучасн╕й укра╖нськ╕й л╕тератур╕ останн╕м часом пережива╓ сво╓р╕дне п╕днесення, цей малий жанр ще достатньо не поц╕нований ан╕ критиками, ан╕ читачами. Блискучу характеристику новел╕ дав ще у XIX стол╕тт╕ Гете, написавши невеликий прозовий тв╕р з однойменною назвою. «Щоб пояснити вам пор╕внянням х╕д розвитку ц╕╓╖ новели, - розпов╕дав письменник, - в╕зьму зелену рослину, яка над кор╕нням виганя╓ сильну стеблину з м╕цним зеленим листям ╕ зрештою ув╕нчу╓ться кв╕ткою; кв╕тка ╓ щось неспод╕ване, вона диву╓, але вона мусила з’явитися ╕ все зелене листя для цього й росло, без кв╕тки не варто було б ╖╖ ростити». З того часу пор╕вняння новели з кв╕ткою, яка неспод╕вано вража╓, ув╕йшло в л╕тературний об╕г. Якщо Гете визначав новелу як невеликий тв╕р, в основ╕ якого лежить розпов╕дь про «нечувану под╕ю», то К. Паустовський пор╕внював цей малий жанр з написом на камен╕ чи перстен╕. «Так╕ написи робилися у середн╕ в╕ки – на дуже мал╕й площин╕ треба було пом╕стити значний зм╕ст. Не багатьма словами треба було сказати дуже багато», - образне пор╕вняння письменника якнайкраще характеризу╓ новелу. Зрештою, пор╕внянь не браку╓: новелу пор╕внювали також ╕з стр╕лою, яка неухильно летить до мети; з айсбергом, уся м╕ць якого схована п╕д водою; з краплею води, у як╕й в╕дбива╓ться св╕т. Хоча б як╕ метафоричн╕ характеристики не давали новел╕, ╖╖ головна жанрова ознака – стисл╕сть, лакон╕чн╕сть – збер╕га╓ться на вс╕х етапах ╖╖ розвитку. За що ж я люблю новелу, кр╕м названих характеристик? Цей малий жанр ╕мпону╓, якщо авторов╕ вда╓ться максимально напружити ╕нтригу ╕ майстерно акцентувати увагу читача на змалюванн╕ внутр╕шнього св╕ту, переживань та настро╖в геро╖в. Як на мене, сучасним письменникам варто ширше використовувати розма╖ття жанрових форм новели, адже в укра╖нськ╕й л╕тератур╕ ╖х справд╕ чимало. Йдеться про психолог╕чну, сенсац╕йну новелу (В.Стефаник), л╕ричну (Б.Лепкий), соц╕ально-психолог╕чну, л╕рико-психолог╕чну (М.Коцюбинський, О.Кобилянська), пол╕тичну (Ю.Липа), драматичну (Г.Косинка). Як зазначав ╤.Франко: «Новела – це, можна сказати, найб╕льш ун╕версальний ╕ своб╕дний р╕д л╕тератури, найв╕дпов╕дн╕ший нашому нервовому часов╕, тому покол╕нню, що в╕чно сп╕шиться ╕ не ма╓ ан╕ часу, ан╕ спокою душевного, щоби читати многотомов╕ пов╕ст╕. У новел╕ найлегше авторов╕ виявити найр╕зн╕ш╕ сторони свого таланту, блиснути ╕рон╕╓ю, зворушити нас впливом концентрованого чуття, очарувати майстерною формою». Класика завжди залиша╓ться актуальною, чи не так? Н╕би про наш час сказано… ╤ про «нервов╕сть», ╕ про одв╕чну проблему в╕дсутност╕ часу ╕ «спокою душевного»… Тобто, йдеться про те, що сучасна новела в укра╖нськ╕й л╕тератур╕ – не просто малий жанр, а ц╕лком серйозна л╕тература. Саме тому читачам завжди раджу не оминати поличку з╕ зб╕рниками новел сучасних автор╕в. ╤нтригую: мовляв, будете знати все про улюблених геро╖в ╕ нав╕ть тр╕шечки б╕льше. Зрештою, х╕ба це не диво, коли у невеликому за обсягом еп╕чному твор╕ сконденсован╕ та яскраво вимальован╕ под╕╖, яких би вистачило не на один роман?
Аби переконатися у справедливост╕ цих сл╕в, прочитайте зб╕рку новел сучасно╖ укра╖нсько╖ письменниц╕ Натал╕╖ Осипчук «Салют ╕з метелик╕в». Знаю, що одна з новел авторки п╕д назвою «Жити, рад╕ти, боротися» припала до душ╕ вихованцям в╕йськового л╕цею. Читаючи новелу, пережила т╕ сам╕ в╕дчуття, що й п╕д час святкування 25-╖ р╕чниц╕ Незалежност╕ Укра╖ни. Коли Хрещатиком крокували в╕йськов╕, мене огортали почуття радост╕ й суму. Справд╕, х╕ба не рад╕сно в╕д того, що ╓ в нас Збройн╕ Сили, як╕ нарешт╕ почали в╕дроджуватися. Шкода лише, що на в╕дкуп ворогам ми в╕ддали не лише нашу арм╕ю, але й опинилися на меж╕ втрати державност╕. Тож ма╓мо навчитися жити в нових реал╕ях, ╕ не лише зм╕цнювати обороноздатн╕сть, а й кардинально перебудувати ╖╖ «внутр╕шн╓ наповнення». Тобто провести духовну реформу сучасних Збройних Сил. На жаль, в арм╕╖ практично не працюють над п╕двищенням бойового духу б╕йц╕в та ╕деолог╕чним вишколом, стверджують командири добровольчих батальйон╕в, як╕ першими стали на захист Укра╖ни. Через в╕дсутн╕сть ╕деолог╕чно╖ роботи та мотивац╕╖, чимала к╕льк╕сть вояк╕в й дос╕ вважають, н╕бито в тому, що почалася в╕йна, винн╕ «ол╕гархи, як╕ борються за грош╕». Коли говориш, що рос╕йсько-укра╖нська в╕йна рано чи п╕зно все одно би розпочалася, дивуються. Мовляв, що нам д╕лити, нав╕що нам даремно гинути на тому Донбас╕, все одно для «простих людей» н╕чого не зм╕ниться. Аби щось направду зм╕нилося у нашому житт╕, кардинальн╕ зм╕ни мають в╕дбутися в наших головах. Тож знання ╕стор╕╖, причому, не фальшиво-спотворено╖, а правдиво╖, ма╓ бути першочерговим завданням. ╤ то важливо, насамперед, для тих юнак╕в, як╕ щойно обирають св╕й житт╓вий шлях. Свою стежину шука╓ також герой новели Натал╕╖ Осипчук Андр╕й – звичайний хлопчина, який п╕сля зак╕нчення 9-го класу опинився на роздор╕жж╕. Як кажуть, класичне запитання: «Куди п╕ти, куди податися?» ╤ хоча Андр╕й любить ╕стор╕ю, у школ╕ в╕н так ╕ не зум╕в розкритися, адже вчитель ставився до свого предмету формально, не заохочуючи п╕дл╕тк╕в до творчо╖ роботи. Вдома, в╕д батька, теж особливого розум╕ння та п╕дтримки не в╕дчував. Втративши дружину, чолов╕к був заклопотаний побутовими проблемами, тож до «духовних пошук╕в» сина-п╕дл╕тка, як кажуть, руки не доходили. ╢диним другом Андр╕й вважав шк╕льного приятеля Микиту, який завжди його розум╕в ╕ п╕дтримував. Допомогла, як завжди, випадков╕сть. Хоча, як ми зна╓мо, кожна випадков╕сть – то завуальована законом╕рн╕сть. До Андр╕╓во╖ осел╕ зав╕тав новий сус╕да – Роман, аби забрати ключ╕, що залишив для нього батько. Андр╕й спершу нав╕ть уваги не звернув на таку др╕бничку. Мовляв, новий сус╕да залишив для сина ключ╕ – що тут незвичного? Дива почалися трохи п╕зн╕ше, коли з’ясувалося, що Роман не такий вже ╕ звчийний п╕дл╕ток. Адже хлопець п╕д впливом свого батька обрав в╕йськову спец╕альн╕сть, хоча й з╕знався, що у школ╕ аж н╕як не переймався вибором житт╓вого шляху. ╤ нев╕домо, як би склалася його подальша доля, якби не в╕йна, що вихором ув╕рвалася у мирне життя укра╖нц╕в. Тож батько Романа опинився там, де, за його словами, мав би бути кожен чолов╕к. Саме Тарас – так звали героя – вперше дав сину урок ╕стор╕╖, який той запам’ятав на все життя. Тарас казав, що рано чи п╕зно агресор п╕де в╕йною на Укра╖ну. Н╕коли не змириться з тим, що ми прагнемо бути по-справжньому в╕льними. Що ж, Тарас добре вивчив ╕стор╕ю укра╖нсько-рос╕йських в╕дносин ╕ во╓н, тож достеменно знав, що в╕д ╕мпер╕╖ год╕ чекати ласки. Адже Рос╕я н╕коли не дотримувалася свого слова ╕ завжди прагнула знищення нашо╖ держави ╕ нац╕╖. «Батько завжди казав: хочеш миру – готуйся до в╕йни, - зауважив Роман. – Тому ми звикли у родин╕, що завжди ма╓мо бути на передов╕й». «Вноч╕ нас п╕дняли по тривоз╕ бо збили л╕так, який лет╕в через 12 годин п╕сля нас, - розпов╕дав Тарас. - Саме наша рота виходила через зелен╕ посадки на його пошуки ╕ збирала т╕ла тих, хто загинув. Понад м╕сяць ми були в аеропорту, а пот╕м перед нами поставили завдання: забезпечити прикриття ╕ п╕дх╕д колони Черн╕вецького 3-го батальйону ╕ деяких механ╕зованих частин. Ця колона потрапила в зас╕дку, ╖╖ розд╕лили на дв╕ частини: одна з них в╕дступила, а ╕нша зайшла в село Георг╕╖вку за 10 к╕лометр╕в в╕д аеропорту. Тод╕ командир роти ухвалив р╕шення не повертатися в аеропорт, а зайти в Георг╕╖вку ╕ допомогти тим, хто опинився в оточенн╕. Туди прийшли айдар╕вц╕, Новоград-Волинська механ╕зована частина ╕ ще два танки одн╕╓╖ з танкових бригад. Георг╕╖вку утримували тиждень, там було справжн╓ пекло. День, н╕ч – усе зм╕шалося, для нас настав новий в╕дл╕к часу. Мр╕яли лише дожити до ранку ╕ не втратити побратим╕в. Коли п╕дн╕мали по тривоз╕, в╕дразу не розум╕ли, куди нас кидають. Пам’ятаю майже вщент зруйнований райцентр Лутугине, ╕ таких населених пункт╕в на нашому шляху зустр╕чалося чимало. Злощасне Лутугине запам’яталося тим, що там ми втратили двадцять тро╓ наших хлопц╕в. ╤ серед них – м╕й найкращий товариш з позивним Ендрю…» ╤нод╕ нашу св╕дом╕сть здатна зм╕нити випадков╕сть, ╕ тод╕ у н╕й в╕дбуваються тектон╕чн╕ зрушення. Андр╕й поглянув на сво╓ життя н╕би збоку, наче сторонн╕й спостер╕гач. ╤ побачив щось таке, в╕д чого негайно закорт╕ло зв╕льнитися. Н╕би не жив, а безвольно плив за теч╕╓ю, не намагаючись зупинитися ╕ зм╕нити бодай дещицю. Так, н╕би й були як╕сь усп╕хи, але все те виявилося несправжн╕м, не доведеним до лог╕чного завершення. Зрозум╕в: аби чогось досягти, потр╕бн╕ вольов╕ зусилля. Потр╕бен характер. Зв╕сно, швидк╕ зм╕ни бувають лише в к╕но, бо нема╓ часу, аби висв╕тлити тривал╕ еволюц╕йн╕ зм╕ни, що в╕дбуваються у св╕домост╕ героя. Проте недаремно новелу, як ми пам’ята╓мо, пор╕внюють з╕ стр╕лою, яка неухильно летить до мети. Так╕ ж стр╕мк╕ зм╕ни в╕дбуваються у св╕домост╕ п╕дл╕тка. ╤ нехай ц╕ перш╕ паростки ще надто тенд╕тн╕, вони з часом неодм╕нно дадуть сходи. А у його житт╕, наче у краплин╕ води, в╕дбиватимуться ус╕ под╕╖ цього м╕нливого св╕ту. ╤ нехай цей св╕т жорстокий, бо знову точиться в╕йна ╕ вир╕шуються дол╕ народ╕в (що вже говорити про звичайну людину!), проте завжди лиша╓ться над╕я на краще. Завдяки лакон╕зму, виразност╕, експресивност╕ – рисам, притаманним новел╕ – под╕╖ сприймаються, наче реальн╕. Проте траг╕чн╕ втрати неминуч╕ на будь-як╕й в╕йн╕. Важливо лише не зупинятися на досягнутому, а продовжувати самовдосконалення, як це в╕дбулося з головним геро╓м. Адже без цього траг╕чн╕ втрати будуть даремними, якщо не зм╕ниться саме сусп╕льство. Недаремно новелу метафорично пор╕внюють з айсбергом, уся м╕ць якого схована п╕д водою. «Геро╖ не вмирають!» - схиля╓мо голови перед св╕тлою пам’яттю загиблих. Та геро╖ не повинн╕ вмирати, вони мають бути живими, аби прихилити до нин╕ сущих укра╖нське небо. А якщо ц╕ «сущ╕» не зм╕нюються, то про яку перемогу може йтися? Ут╕м, надамо слово вояков╕ Тарасу: «З побратимами не раз говорили про те, що варто робити: запровадити во╓нний стан, оголосити всеукра╖нську моб╕л╕зац╕ю. Як казав один з вояк╕в, «половина кра╖ни плаче, половина – скаче». Коли на сход╕ одна частина укра╖нц╕в гинула, а батьки нав╕ть не могли отримати т╕л сво╖х д╕тей, то друга частина почувалася так, н╕би н╕чого не в╕дбува╓ться. Влаштовували гучн╕ свята, салюти й фе╓рверки. Коли п╕д ╤ловайськом ст╕ка╓ кров’ю двадцятил╕тн╕й хлопчина, важко уявити, що хтось може влаштовувати весел╕ забави». ╤ тим не менш, для багатьох укра╖нц╕в в╕йна ╕ дос╕ лиша╓ться чимось несправжн╕м, бутафорським. Як у к╕но: не захот╕в дивитися жорстокий кадр – натиснув кнопку на пульт╕. ╤ вимкнув сюжет з чужими стражданнями, незм╕нними втратами. У такому випадку наста╓, напевно, найстрашн╕ше, що може оч╕кувати геро╖в п╕сля смерт╕. Тод╕ наста╓ забуття, коли бур’яниться у душах ╕ серцях. Завжди ц╕кавим ╓ ф╕нал новели, адже за законами жанру, розв’язка завжди ╓ неспод╕ваною. Лакон╕чно, але виразно письменниця Натал╕я Осипчук п╕дводить нас до моменту, коли Андр╕й перетворю╓ться на Ендрю. Зм╕ню╓ться не просто ╕м’я п╕дл╕тка (адже кожен вояк ма╓ псевдо); зм╕ню╓ться, насамперед, його внутр╕шн╕й св╕т. ╤ ц╕ зм╕ни були б неможлив╕ без участ╕ старших людей. ╤, зв╕сно, без участ╕ во╖на, що не на словах, а насправд╕ ╓ уособленням найшляхетн╕ших рис. Збираючись на навчання, хлопець залиша╓ на стол╕ шк╕льний зошит, який попросив прочитати батька тод╕, коли за ним зачиняться двер╕. «Десантники не помирають, а йдуть на небеса, - схвильовано читав рядки, написан╕ рукою сина. – Гарн╕ слова, Але це лише слова. Треба просто стояти за спинами хлопц╕в, щоб зам╕нити ╖х, коли буде необх╕дн╕сть. Не дати п╕ти назавжди. Треба просто жити й рад╕ти. Любити й боротися. Ендрю». Коли не багатьма словами вда╓ться сказати дуже багато, розум╕╓ш, що такий жанр, як новела, ╓ ун╕версальним. Якщо, прочитавши розлогий роман, потр╕бен час, аби переосмислити й заново пережити прочитане, то з новелою все набагато прост╕ше. Хоча простота ця часом оманлива, адже за силою психолог╕чного напруження новела ╕нод╕ перевершу╓ ус╕ кол╕з╕╖ розлогого роману. Прим╕ром, геро╖ новел Натал╕╖ Осипчук часто потрапляють у незвичайн╕ житт╓в╕ ситуац╕╖, вийти з яких довол╕ непросто. Так, як це сталося з журнал╕сткою Тамарою, яка за родом сво╓╖ профес╕йно╖ д╕яльност╕ з╕ткнулася з роботою агентства з дивною назвою «Ал╕б╕», здатного за кругленьку суму придумати сво╖м кл╕╓нтам найхимерн╕ш╕ ╕стор╕╖. Для чого ╖м це потр╕бно? Напевно, щоб завжди виглядати «б╕лими й пухнастими» попри, м’яко кажучи, сумн╕вну репутац╕ю. Новела «Мерседес» примушу╓ замислитися над одв╕чним питанням в╕дданост╕ й важливост╕ вибору у нашому житт╕. Що бере гору – почуття чи матер╕альн╕ ц╕нност╕? Чи зм╕нить сво╓ життя головний герой в ╕м’я кохання? Герой новели Роман вже готовий був на в╕дчайдушний крок, аби залишитися з коханою, та… Ус╕ карти сплутав автомоб╕ль «Мерседес», як уособлення красивого життя та безтурботност╕. Про кол╕з╕╖, що постали на шляху головного героя до зд╕йснення сво╓╖ мр╕╖, читач д╕зна╓ться, прочитавши новелу «Мерседес». Геро╖ Натал╕╖ Осипчук шукають шлях до свого щастя, як вм╕ють, ╕нод╕ за допомогою ╕нту╖ц╕╖. Як кажуть, ╕нту╖ц╕я, мов чар╕вна паличка, ще н╕кого не п╕дводила. Так сталося з геро╖нею новели «Салют ╕з метелик╕в» Д╕аною, яка на день народження одержала в подарунок в╕д шефа… живих метелик╕в. До реч╕, перед героями ц╕╓╖ новели також постають одв╕чн╕ питання, над якими варто замислитися. Прим╕ром, чи завжди варто насл╕дувати закони примхливо╖ моди? Чи принесе моральне задоволення салют з метелик╕в – живих ╕стот, як╕ загинуть у тебе на очах? Зрештою, який урок з ц╕╓╖ ╕стор╕╖ вин╕с головний герой Олександр, який спокусився на рекламу ╕ придбав живих метелик╕в? З╕знаюся: читаючи новели письменниц╕, ╕нод╕ ловила себе на думц╕, що ╖хн╕й ф╕нал ╕нод╕ надто неспод╕ваний. Та чи варто дивуватися? Адже письменниця просто дотрималася ус╕х канон╕в класичного жанру, нагадавши, що новела – то невеликий за обсягом прозовий тв╕р про незвичайну житт╓ву под╕ю з… неспод╕ваним ф╕налом. Тож не будемо б╕льше теоретизувати, а просто зверн╕мося до зб╕рки «Салют ╕з метелик╕в», аби зануритися у внутр╕шн╕й св╕т головних геро╖в та пережити разом з ними заплутан╕ житт╓в╕ кол╕з╕╖. Все ╕нше домалю╓ наша читацька фантаз╕я.

Ольга Верба,
б╕бл╕отекар

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 16.09.2016 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17402

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков