Версiя для друку Обговорити в форумi

Нещодавно на ФБ-сторінці так званої «оновленої» у Києві «Кримської світлиці» (тієї, яку київські клерки заповзялися бездумно видерти з корінням із кримського грунту) під рубрикою «Наш архів» за посиланням https://www.facebook.com/Кримська-світлиця-851133848354987/?ref=ts&fref=ts з’явився ось цей матеріал:

ВИШИТА ДОРОГОЦІННІСТЬ
Про цей фартушок голова Союзу українок Севастополя Богдана Процак на виставках української вишивки, пропагуючи народні традиції, завжди розповідає особливо схвильовано. У середині 90-х років його подарувала тітка чоловіка, колишня зв’язкова УПА, яка берегла запаску всі ці роки, і розповіла її історію.
Над цим художнім твором довго працював Грицько Данилюк із села Багатківці Теребовлянського району Тернопільської області. Чотирнадцятирічний хлопець мав хворобу і не міг рухатись, а вишивав прегарно. Було це у далекому 1939 році. Коли в село прийшли ненависники України, більшість людей утекли в ліс, а він залишився вдома. Грицька жорстоко били і катували, і він за кілька днів помер.
Богдана Михайлівна сама вишиває і сумнівається, що знайдуться такі умільці, які могли б повторити ці досить складні візерунки. Вона бачить, що тут символічно зображені багато церков, вона читає орнамент, що, начебто, люди тримаються за руки, а між ними – кольори українського прапора. Пані Богдана каже, що зараз майстрині часто-густо вишивають по заздалегідь зроблених на канві заготовках, а тут маємо приклад полотна, яке в селі традиційно робили з конопель. Особливо вона наголошує на високому художньому смаку юного Грицька, який так вдало підібрав нитки за кольорами.
Захоплено відгукуються про вишитий фартушок і майстрині, які фотографують ці узори, щоб зберегти і використати цей унікальний орнамент, що несе глибинну і давню сутність високої української культури.

***
МІЖ ТИМ, НА САЙТІ «КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ» (тієї, яку з Криму викорчувати все ж не вдалося!) у номері за 12 серпня 2011 року за посиланням http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=9209
читаємо:

ВИШИТА ДОРОГОЦІННІСТЬ
Про цей фартушок голова Союзу українок Севастополя Богдана Процак на виставках української вишивки, пропагуючи народні традиції, завжди розповідає особливо схвильовано. У середині 90-х років його подарувала тітка чоловіка, колишня зв’язкова УПА, яка берегла запаску всі ці роки, і розповіла її історію.
Над цим художнім твором довго працював Грицько Данилюк із села Багатківці Теребовлянського району Тернопільської області. Чотирнадцятирічний хлопець мав хворобу і не міг рухатись, а вишивав прегарно. Було це у далекому 1939 році. Коли в село прийшли ненависники України, більшість людей втекли у ліс, а він залишився вдома. Грицька жорстоко били і катували, і він за кілька днів помер.
Богдана Михайлівна сама вишиває і сумнівається, що знайдуться такі умільці, які могли б повторити ці досить складні візерунки. Вона бачить, що тут символічно зображені багато церков, вона читає орнамент, що, начебто, люди тримаються за руки, а між ними – кольори українського прапора. Пані Богдана каже, що зараз майстрині часто-густо вишивають по заздалегідь зроблених на канві заготовках, а тут маємо приклад полотна, яке в селі традиційно робили з конопель. Особливо вона наголошує на високому художньому смаку юного Грицька, який так вдало підібрав нитки за кольорами.
Захоплено відгукуються про вишитий фартушок і майстрині, які фотографують ці узори, щоб зберегти і використати цей унікальний орнамент, що несе глибинну і давню сутність високої української культури.
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ

***
НЕ ШУКАЙТЕ ВІДМІННОСТЕЙ! Єдине, чим різняться ці публікації, це лише підписом: у нас він є, а в Києві якийсь ільфопетровський, але вже інтернетний «голубий злодюжка Альхен» його сором'язливо прибрав. Як і посилання на наш кримський – і, зауважимо, НЕДЕРЖАВНИЙ сайт, якому ось цими днями, у вересні виповнилося вже 14 років.
Чому «оновлена» києво-кримська ДЕРЖАВНА «Світлиця» це робить – навіть півсловом не згадавши про долю залишеного в Криму 24-річного газетного архіву, не подбавши про його збереження? До речі, вже не вперше – дублюючи давні кримськосвітличні публікації, примазуючись, підписуючись під ними собою, «оновленою». Та дійшло вже, напевне, що, як у відомій пісні –

З роду в рід кладе життя мости,
Без коріння саду не цвісти,
Без стремління човен не пливе,
Без коріння сохне все живе.

От і намагаються київські «умільці» прокласти (а точніше – прокрасти) мостик до того, що, власне, і є насправді «Кримською світлицею». Бо як би там хтось «під каштанами» не переконував, що «Світлиця» була не єдиною українською газетою в Криму, що виходили тут і «Дзвін Севастополя» (справді – чувся і знався!), і «Думка», і ще з півдесятка якихось партійно-українських видань, але наберіть ті назви в пошуковому рядку. Ау, де ви, де ваш слід на інформаційному полі, чому не подбали про те, щоб праця ваша не пропала марно, щоб люди тепер мали можливість заглядати в новітню кримську історію через ваші інтернетні архіви?
І наберіть «Кримська світлиця». І задумайтеся хоч на мить, скільки праці, часу, терпіння вкладено в те, щоб ви тепер могли гортати сторінки кримського українського минулого, без якого, як відомо, не буває майбутнього.
Поцупити, звичайно, легше. А на те, щоб не довести ситуацію до абсурду, просто не вистачило державної кебети. І елементарної совісті. Кримський вчитель і письменник Василь Григорович Латанський, наш давній і шанований читач і автор, коли довідався, що в київській «Світлиці» без його згоди розмістили опубліковану раніше у «Світлиці» кримській поминальну статтю про Данила Андрійовича Кононенка, просто не знаходив слів, щоб висловити обурення: «Я не хочу, щоб моє ім'я з'являлося у вкраденій у мене газеті! І мій побратим Данило Андрійович, якби був живий, переконаний - повторив би те ж саме! Якщо вже на те пішло, то чому б там, у Києві, не передрукувати з «Кримської світлиці» ті мої відкриті листи, з якими я звертався до Нищука і Кириленка, щоб вони не нищили в Криму нашу газету!»
…Ми виставляємо сьогодні на сайті оцифрований pdf-архів листопадових номерів «Кримської світлиці» за 1993 рік. (http://svitlytsia.crimea.ua/pdf.html) Викинуті зі штату, позбавлені засобів до існування, ми робимо це на волонтерських засадах і будемо робити, скільки зможемо і встигнемо, бо вважаємо це одним з наших земних обов’язків перед тими, хто усі ці «Світличні» десятиліття писав українську газетну історію Криму і кого поруч з нами вже немає… А ви, хто там, у безпечній і забезпеченій зарплатами столиці завтра підпише, що це «ваш архів» - побійтеся Бога, не крадіть хоч у мертвих…

Віктор РУДЕНСЬКИЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 23.09.2016 > Тема "Резонанс"