Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4442)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4115)
Українці мої... (1657)
Резонанс (2107)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1842)
Крим - наш дім (1022)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (305)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (201)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2004 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 20.02.2004
ХТО ПІДТРИМУЄ АПАРТЕЇД У ЛАТВІЇ?
Сергій САВЧЕНКО, голова Всекримського товариства "Просвіта" ім. Т. Шевченка.

Як відомо, 5 лютого сейм Латвійської Республіки ухвалив поправки до закону про освіту, який передбачає переведення всіх шкіл Латвії на навчання переважно латиською мовою (60% предметів).
Відразу після цього почали лунати звинувачення на адресу Латвії у порушенні прав національних меншин на освіту рідною мовою. Були відповідні публікації і в кримських газетах. Нарешті КПРФ (нагадаю, що ця партія втратила на останніх виборах у РФ більше половини депутатських місць) зробила заяву з цього приводу. Для нас ця заява цікава тим, що в Україні зберігають певні політичні позиції ідеологічні побратими КПРФ. В заяві, зокрема, стверджується: "Запрет на обучение детей на языке родителей - это грубейшее нарушение норм международного права, еще один шаг к созданию в Латвии системы апартеида. После ликвидации апартеида в ЮАР человечество решило, что эта гнусная система, объявленная ООН преступлением против человечества, больше не возродится. Однако при молчаливом согласии Европейского союза апартеид последовательно создается в Латвии и Эстонии". Далі автори заяви звинувачують президента Путіна та "правящую группировку" в тому, що вона "лишь имитирует борьбу за права русских в Прибалтике".
Коли читаєш такі тексти, то стає моторошно від усвідомлення того, що люди з таким світоглядом керували величезною імперією протягом майже 74 років і намагаються знов прийти до влади. Найсумніше полягає в тому, що ідеологи КПРФ, більшість яких все свідоме життя розпатякували народам СРСР про апартеїд в ПАР, навіть не розуміють (або вдають, що не розуміють) в чому той апартеїд полягає. Ідеологія та практика апартеїду якраз і полягає в тому, щоб відокремити певну частину суспільства (ту частину, яку правляча кліка вважає упослідженою, яку позбавляє людських прав), створити для цієї частини суспільства окрему систему життєзабезпечення із нижчими, ніж для панівної частини суспільства, стандартами. Дійсно, в ПАР упродовж довгого часу існувала саме система апартеїду, тобто відокремлення африканського населення ПАР від європейського, створення фактично двох суспільств в одній країні (в ідеалі прибічники апартеїду жадали б повної ізоляції цих суспільств). Але така система в принципі не може бути стабільною, оскільки навіть в теорії не можна відокремити в межах однієї держави одну частину населення від іншої. Навіть, якщо частину населення запроторити у табори (як це масово робилося за часів Сталіна, коли чверть економіки СРСР, в тому числі всі так звані "будови комунізму", існувала за рахунок рабської праці в'язнів), то не вдасться цілковито ізолювати ув'язнених.
Наслідком масових ув'язнень сталінської доби стало, зокрема, засмічення російської мови так званою "фєнєю". Навіть президент РФ Путін зажив найбільшої популярності у росіян, коли звернувся до російського народу по фєні: "Будем мочить в сортирах!".
Тож виникає питання: "Хто є прибічником апартеїду?" Очевидно, що якби влада Латвії була налаштована на створення системи апартеїду, тобто відокремлення частини населення за національною ознакою, то вона аж ніяк не повинна була б переводити всі школи на викладання латиською (або переважно латиською) мовою. Навпаки, треба було б всіх не латишів спровадити навчатися в школи із російською мовою викладання, створити при цьому значно гірші умови для навчання шляхом обмеження фінансування таких шкіл, запровадження для них спрощених програм викладання окремих предметів, вилучення деяких предметів взагалі. Тобто створити таку систему навчання для не латишів, яка б не дозволяла їм інтегруватися в латвійське суспільство, посідати певні місця в суспільстві. Якби все це влада Латвії робила, то тоді дійсно її варто було б звинуватити у створенні системи апартеїду. Не має сумніву, що саме в цьому випадку Латвію ніколи б не прийняли до Євросоюзу та НАТО.
Саме за радянських часів латвійці в рідній країні опинилися в ролі відокремленої частини суспільства, коли латиська мова фактично була усунута із суспільного життя. Її носії вільно могли почувати себе тільки в селах та в середовищі творчої інтелігенції. Імперська політика русифікації та переселення народів призвела до того, що навіть у Ризі латвійці стали національною меншиною. Саме тоді була створена фактично система апартеїду, коли ті, хто хотів зберег-ти національну ідентичність і скеровував своїх дітей до школи із латиською мовою викладання, прирікав їх на те, що вони не могли отримати освіти у технічних вищих навчальних закладах, які були російськомовними. Одночасно імперська адміністрація звинувачувала місцеве населення в тому, що воно не хоче йти працювати у промисловість. І це в Латвії, яка завжди була розвиненою країною, де до 1940 року була розвинена радіопромисловість. Таким чином коло замикалося. Латвійці, намагаючись зберегти національну ідентичність, переважно не йшли до вищих технічних навчальних закладів та до професійних технічних училищ, в яких викладання теж здійснювалося російською мовою, а колоніальна адміністрація масово завозила на заводи робітників та інженерів з Росії. Тим самим становище латвійців з кожним поколінням ставало гіршим. Якби імперія проіснувала ще років двадцять, то латвійці остаточно перетворилися б в суто етнографічне явище, позбавлене можливості зберегти свою національну ідентичність, як це сталося із десятками народів СРСР.
Влада ж Латвії, навпаки, робить все, що може, щоб ліквідувати цю, фактично створену за радянських часів, систему апартеїду та інтегрувати все населення в латвійське суспільство.
Варто нагадати, що в "Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту та пояснювальній записці" [Жовтень 1996 року. Видання українською мовою. Foundation on Inter-Ethnic Relations Prinsessegracht 22, 2514 AP The Hague The Netherlands. Tel: +31 (0)70 363 6033, Fax: +31 (0)70 346 5213, E-mail: FIER@Euronet.NL] сказано:
"Освіта меншин на початковому та середньому рівні:
11) Перші роки навчання мають колосальне значення у розвитку дитини. Результати дослідження у галузі освіти свідчать про те, що в ідеалі мова дитини має бути засобом навчання на дошкільному рівні та в дитячому садку. Держави повинні, наскільки це можливо (виокремлено мною, - С. С.), створити умови для того, щоб батьки могли скористатися цією можливістю.
12) Дослідження також свідчать про те, що в ідеалі предмети у початковій школі мають викладатися мовою меншини. Викладання мови меншини як предмета має здійснюватися на постійній основі. Офіційна мова держави також повинна бути предметом постійного викладання, бажано вчителями, які володіють двома мовами і добре знають рівень культурної та мовної підготовки дитини. Наприкінці цього періоду кіль-ка предметів практичного або нетеоретичного характеру мають викладатися державною мовою. Держави повинні, наскільки це можливо, створити умови для того, щоб батьки могли скористатися цією можливістю.
13) У середній школі значна частина навчального матеріалу має викладатися мовою меншини. Викладання мовою меншини як предмета має здійснюватися на постійній основі. Державна мова також повинна бути предметом постійного викладання, бажано вчителями, які володіють двома мовами і добре знають рівень культурної та мовної підготовки дитини. Протягом цього періоду необхідно поступово збільшувати кількість предметів, які викладаються державною мовою. Результати дослідження свідчать про те, що чим поступовішим є таке збільшення, тим краще для дитини" (стор. 6 - 7 цитованого видання).
Такі європейські вимоги. Прибічники апартеїду повинні зрозуміти, що міжнародне законодавство щодо прав меншин не орієнтує і не може орієнтувати держави на створення в середині країн мовних резервацій. Це злочинна вимога. Жодна країна не будує повної вертикалі освіти мовою меншини. Між іншим, СРСР діяв саме так. Окремі нацменшини завершували навчання рідною мовою після початкової школи, а далі навчання велося російською, іншим дозволялося вчитися рідною мовою до отримання повної середньої освіти, але військовий вишкіл скрізь і завжди відбувався у школах російською мовою. Інакше і бути не могло. Вища ж школа була суцільно русифікована. Це звичайна міжнародна практика.
Ще одна цитата на підтвердження щойно висловленого. "Ословські рекомендації щодо мовних прав національних меншин і пояснювальна записка" [Лютий 1998 року. Видання українською мовою. Foundation on Inter-Ethnic Relations Prinsessegracht 22, 2514 AP The Hague The Netherlands. Tel: +31 (0)70 312 5555, Fax: +31 (0)70 346 5213, E-mail: FIER@Euronet.NL]:
"В ословських рекомендаціях щодо мовних прав національних меншин право національних меншин використовувати свою мову (мови) у сферах громадського та приватного спілкування має розглядатися в гармонійному поєднанні з правом широкої участі цих меншин у всіх інших сферах суспільного життя. Рекомендації пропонують не політику ізоляції, а навпаки, таку політику, яка забезпечує рівновагу між правом осіб, які належать до національних меншин, зберігати і розвивати свою особистість, культуру та мову, з одного боку, і можливостями інтеграції в усі інші сфери суспільного життя як повноправних і рівних членів суспільства. Така інтеграція навряд чи можлива без доброго володіння цими особами мовою (мовами) даної держави. Необхідність мовного навчання передбачено в статтях 13 та 14 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, а також у статтях 28 та 29 Конвенції про права дитини, які гарантують право на освіту і зобов'язують держави забезпечувати обов'язкове навчання своїх громадян. Водночас, згідно з пунктом 3 статті 14 Рамкової конвенції про захист національних меншин, навчання мови національної меншини "повинно відбуватися, не завдаючи шкоди вивченню офіційної мови або її навчанню"" (стор. 16 цитованого видання).
Тож ухвалені із великим запізненням через 13 років після відновлення незалежної Латвійської держави зміни до закону про освіту ніяким чином не суперечать європейській практиці. Цій практиці суперечать саме намагання "завжди колишніх" залишити етнічних росіян в Латвії в стані населення, яке не інтегроване у латвійське суспільство, що протистоїть державі і заважає їй розвиватися.
На жаль, саме Крим є прикладом, коли, на мою думку, фактично створено освітню резервацію, від чого вже страждають діти. Тепер найбільший політехнічний університет країни (Київський) вже перейшов на викладання українською мовою майже всіх предметів. Інакше і бути не може, це процес абсолютно об'єктивний, як би його не оцінювали "завжди колишні".
У наведених вище цитатах жодного слова немає про те, щоб населення держави вивчало мову національної меншини, або про те, щоб національна меншина вимагала державного чи офіційного статусу своєї мови. Така європейська та світова реальність. Приклад з США. Поліцейський, який працює в іспаномовних кварталах Нью-Йорка, повинен розуміти іспанську. Але, якщо мешканець цього кварталу бажає інтегруватися в американське суспільство, чогось там досягти, він повинен добре володіти англійською мовою, й вищу освіту він отримає саме англійською. Альтернатива для тих, хто не бажає вчити англійську, є - залишитися на все життя в тому іспаномовному кварталі. Чи бажають такої перспективи кримським дітям ті, хто не сприяє створенню шкіл з українською мовою викладання? Спробуйте вже зараз влаштуватися в Києві в пристойну комерційну структуру без знання української мови (там вимагають ще й англійську, але українську - обов'язково). Може, вони настільки наївні, що припускають, що Росія візьме на навчання, а потім на роботу всіх бажаючих. Марні сподівання.
Найбрудніше в цій історії те, що в Латвії ті, хто не спромігся за десятки років проживання серед латвійців вивчити латиську мову, використовують дітей для виправдання свого небажання інтегруватися у латвійське суспільство. Тим самим саме вони, на мою думку, вимагають створення для себе та своїх дітей системи апартеїду у Латвії.
Так хто ж насправді є прибічником системи апартеїду?

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2004 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1747

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков