Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4442)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4115)
Українці мої... (1657)
Резонанс (2107)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1842)
Крим - наш дім (1022)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (305)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (201)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СОЛ╤ДАРН╤ З УКРА╥НОЮ
Пошти св╕ту презентують поштов╕ випуски, зокрема благод╕йн╕, на п╕дтримку укра╖нц╕в…


СЕРЕД ПОВЕРНЕНИХ ╤З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ ЗАХИСНИК╤В МАР╤УПОЛЯ ╢ ДВО╢ КРИМЧАН
Серед захисник╕в, яких внасл╕док обм╕ну повернули з рос╕йського полону, ╓ дво╓ кримчан.


УКРА╥НА ПОВЕРНУЛА З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ 215 ЛЮДЕЙ, ЗОКРЕМА Й ЗАХИСНИК╤В «АЗОВСТАЛ╤»
«Це найпотужн╕ший результат у питанн╕ зв╕льнення полонених за весь час повномасштабного...


ЩАСЛИВА ЛЮДИНА СЕРГ╤Й МАРТИНЮК
- Я щаслива людина, - говорить письменник Серг╕й Мартинюк, якому 10 липня нин╕шнього року...


ПЕРЕМОГА НА П╤ДСТУПАХ ДО КИ╢ВА
Виставка присвячена геро╖чн╕й оборон╕ столиц╕ Укра╖ни в╕д московських окупант╕в.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2004 > Тема ""Будьмо!""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 20.02.2004
Мій родовід
Костянтин ЛОПАТІН, учень 9-го класу Пшеничненської ЗОШ Нижньогірського району АРК.

Час і життя зупинити не можна. Вони вічні. Спливають дні за днями і роки за роками. Одні покоління відходять, інші приходять. А життя і рід людський продовжуються. І я - маленька піщинка, поряд зі мною інші піщинки - люди, що мене оточують. Найближчі з них - батьки, дідусь і бабуся, з ними пов'язані мої найкращі спогади.
Родина - моя колиска, перші враження, початок пізнання світу. Я інколи дивлюся на батьків і думаю, що й вони колись були дітьми, теж мали свою колиску - батьківський дім, шанували й шанують усе, що пов'язане з дитинством, батьками. А в їхніх батьків були свої батьки. І вони теж переживали те, що переживаю я, їм теж були дорогими їхнє родинне гніздо і близькі люди.
І так від роду до роду.
Родовід порівнюють з деревом. Стовбур і старі гілки - це наші далекі предки, молодші - наші батьки, а молоді зелені гілочки - сучасні продовжувачі роду.
Мій родовід не складає, як, наприклад, у Лесі Українки, п'ятсот років; та він і не такий знаменитий, як у неї. Але мені він дорогий. Я знаю про свого найдальшого предка - мого прапрадіда. Я його нащадок у п'ятому коліні по лінії мами. Мені подобається слухати спогади моєї бабусі про нього. Вона часто розповідає про його життя, ми разом розглядаємо фотознімки. У моїй уяві вималювався його образ, ця людина стала мені близькою і дорогою.
Він - Зарецький Йосип Артемович, народився в 1868 році. На одному з фото йому п'ятдесят, він середнього зросту, міцної статури, з пишною красивою бородою. Очі розумні, вдумливі. Жив він на запорозькій землі недалеко від Мелітополя. Тяжкою працею заробивши гроші, купив клаптик землі. На ній працювали він сам і його родина. Сіяли хліб, вирощували виноград. Інтерес до цієї культури в нього був з дитинства. На своїй землі він посадив дві тисячі кущів винограду, любовно його доглядав, вивчав цю культуру. Згодом написав книгу "О виноградном деле". За неї одержав з царських рук медаль "За культурное ведение сельского хозяйства".
У родині мого прапрадіда було вісімнадцятеро дітей, але вижило лише шестеро. Часті хвороби членів його сім'ї і такі ж самі біди інших людей змусили Йосипа Артемовича взятися за книги з медицини, робити з них виписки, вести спостереження за хворими, а потім і лікувати їх. І знову спостереження, аналіз, висновки й записи, зроблені на основі власного досвіду. Він зібрав багатий матеріал і в 1905 році в друкарні товариства "Труд" на Фонтанці у Мелітополі видав "Домашний лечебник". У передмові до нього говориться: "В Росії надзвичайно мало лікарів і з них добра половина живе у великих містах. Через те лікарська допомога в місцях, віддалених від міст, налагоджена погано. Лікарі не можуть відвідувати й лікувати хворих, позаяк на долю багатьох з них припадає по кілька тисяч людей, розкиданих на великій відстані, а хворі ж не можуть швидко дістатись до лікаря. Книга допоможе людям при захворюваннях, які не потребують спеціальної допомоги лікаря".
Ця книга є реліквією нашої сім'ї. Вона передана від автора до його сина, потім до моєї бабусі, згодом до мами. Ми її бережемо, як святиню, як дорогоцінний скарб.
Вона пожовтіла від часу, постаріла, розсипались деякі її сторінки. У ній є кілька вклеєних аркушів з рецептами, написаними моїм прапрадідом власноручно. Дивлюся на його записи і думаю, що це його рука старанно виводила оці букви, очі дивилися на оці слова. Я кладу руку на аркуш і ніби відчуваю тепло його руки, биття його серця, ніби між рядками читаю його думки.
Життя Йосипа Артемовича було цікавим, напруженим, а під кінець - дуже нелегким. Він пережив революцію, болісно сприй-мав колективізацію, адже землю, скроплену його потом і потом членів його родини, відібрали. Замкнувшись у собі, тяжко переживаючи, він цілими днями мовчав, не виходив з хати. Одного весняного ранку 1929 року Йосип Артемович, чисто одягнений, вийшов з хати і кудись пішов... Додому він більше не повернувся... Це була трагедія людини, трагедія сім'ї, тому що багаторічна праця людини, її старання були фактично розтоптані.
Якісь невидимі ниточки зв'язують мене з моїм прапрадідом. Мене цікавить і хвилює його життя. У мене болить серце через трагічний його кінець... Його вже немає, а він продовжує жити в пам'яті членів нашого роду.Як би мені хотілося зустрітися з ним, поговорити, багато про що розпитати. Та час невпинно біжить і його не зупинити, і не повернути назад. Вічно такими ж, як і були, залишаються сонце, місяць і зорі, майже такими ж залишаються моря і гори, а люди відходять із життя, на зміну одному поколінню приходить інше. А їх єднає безперервний ланцюжок родоводу, пам'ять - найтривкіше з усього, що є в людей на землі.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2004 > Тема ""Будьмо!""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1753

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков