Версiя для друку Обговорити в форумi

Марія Мудрик, авторка з Червонограда, вже друкувала свої твори “малої прози” на сторінках газет “Націоналістичний кур'єр”, “Літературний Червоноград”, у журналі “Місцевий часопис”, в інтернет-виданні “Новий український портал”, отримала схвальні відгуки читачів. Її новели, оповідання сповнені високого патріотизму, духовності, не цурається авторка питань суспільної моралі, того, що переживає молодь — її найскровенніших почуттів.
“Мільйон за сина” - перший роман-есе у творчому доробку Марії Мудрик. Дай Бог, не останній, бо добре “почувається” в цьому жанрі. Має власний творчий підхід до художнього розкриття дійсності, цікаву манеру письма, намагається не нав'язувати читачеві свою думку, а невимушено спонукає його до розмірковувань, роздумів, пошуку відповідей на складні запитання сьогодення, істини, оригінально вибудовує сюжетну лінію, композицію роману.
Тема, якої торкається Марія Мудрик, далеко не нова в українській літературі (як у класичній, так і в сучасній) — заробітчанство, еміграція. І все ж, проблема, попри плин часу (XIX-XXI століття), спільна для всіх героїв — прагнення жити краще, достойно, “по-людськи” (і добре б це було на своїй, українській землі, а не на чужині), бо і руки роботящі, і є бажання працювати. Однак у багатьох випадках дорога одна: вимушена еміграція чи тимчасовий виїзд за кордон у пошуках щастя. Та, як це часто буває, ілюзії швидко розвіюються, доля відвертається, все стається далеко не найкращим чином, або ж доводиться чимось жертвувати. Однак людина повинна боротися за своє життя, своє щастя, навіть приносити себе в жертву заради блага рідних, сім'ї, ближніх.
Марта — головна героїня роману — не виняток. Вона, жіночка з галицького, “Богом забутого” села, є однією з мільйонів українських жінок-заробітчанок, які подалися за кордон, аби підзаробити грошей, облаштувати побут сім'ї (бо й чоловік безробітний, і не з власної волі втратив роботу), дати освіту дітям. Здавалося б, типовий образ. Та не зовсім... Марта — сильна, вольова натура. Йдучи крізь терня, терпіння і страждання, неймовірні випробування, навіть перебуваючи на межі повного відчаю, краху, завжди знаходить сили відродитися, таки досягає свого, при цьому ніколи не втрачає духовності, беззастережної віри у Всевишнього. Її постійно супроводжує молитва. Наприклад, таке з роману: пожертва грошей на церкву, будівництво власним коштом каплички — зовсім не “показуха” перед односельчанами. Це — дяка Богу і за терпіння (Бог не дасть людині важчого хреста, ніж вона зможе нести), і за винагороду. Любов до малолітнього сина Маркіяна, якого змушена залишити в Україні на догляд дідуся і бабусі, до чоловіка Сергія, з яким у церковному шлюбі (часто не знає, як складається його доля, що йому доводиться пережити, то таїть образу, то прощає), не дають Марті впасти “на дно”, спустошитись нанівець. Важкі випробування, навіть вимушеність поступатися своєю совістю, честю, материнськими почуттями тільки гартують Марту. Оті випробування переслідують її скрізь: і в Греції, і після повернення на Україну.
У підсумку у головної героїні все складається напрочуд гаразд, хоча чекатимуть нові підводні рифи на ріці життя. На перший погляд, автор побудувала сюжетну лінію роману на багатьох випадковостях (зустріч з однокласницею Анною, яка проживає у Греції, Ніколасом, Михайлом, землетрус, авантюрне викрадення сина...). Та це лише на перший погляд. Випадковість — непередбачена нами закономірність. Читача неодмінно триматимуть у напрузі детективні, “кримінальні” сторінки роману, що надають твору динамізму, кортить чимскоріш дізнатися: а що далі?..
Цілком доречними є у романі “Мільйон за сина” нотатки зі щоденника Марти. Кому-кому, а листку паперу завжди можна відверто зізнатися, довіритися, просто висповідатися на ньому, “вилити” біль, сльози, тоді й легше стане на душі. Ці нотатки дозволяють глибше розкрити характер Марти, думки, почуття, переживання, вони додають виразних штрихів до образу героїні. Автор фрагментарно “вирвала” зі щоденника Марти 31 запис. Але це не 31 день прожитого, осмисленого і переосмисленого, це — 31 запис із майже трьохрічної “епопеї”. Таке слово можемо вжити, зважаючи на те, що пережила і перетерпіла українська заробітчанка. Дати щоденника становлять своєрідні глави двох розділів роману-есе: “У далекому зарубіжжі” і “Тягар заробітчанства”. Вони (дати, часом нерегулярні записи) вказують на стрімкий розвиток подій у творі (у житті героїні), або ж їх сповільненість, коли час, наче зупиняється, “затишшя”, яке завжди виникає тільки перед бурею. Словом, у житті, як у житті...
Марія Мудрик напрочуд вдало описує природу, вимальовує пензлем образ лісу, моря... Ці пейзажі, замальовки (у творі часто “падає дощ”) також дозволяють глибше відтворити настрій Марти (дощ — сльози, дощ — на щастя... Як коли).
Автор добре знає матеріал, те, про що пише. Наприклад, коли Марта з Ніколасом (також героєм твору) прогулюється Афінами, розглядає пам'ятки старовини, архітектуру, то складається враження, що це письменниця виступає в ролі гіда, а не Ніколас, який знайомить Марту з Афінами. Зрештою, волею автора, Марта сама добре знає історію. У цьому випадку роман аж ніяк не перенасичений художніми деталями.
Не хочу сказати, що роман “Мільйон за сина” - трохи не правдоподібна історія. Адже, як ми говорили, таких заробітчанок мільйони. Можливо, комусь доля й посміхнулася, можливо, Марія Мудрик хотіла зробити свою героїню щасливою Попелюшкою. Втім, літератор не завжди облагороджує свою героїню, показує цілком натуралістично, хоча, подумки, таки співчуває їй. Але на це — право автора. Все одно останнє слово — за читачем.

Тарас ЛЕХМАН,
журналіст

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 21.10.2016 > Тема "Душі криниця"