"Кримська Свiтлиця" > #38 за 28.10.2016 > Тема "Душі криниця"
#38 за 28.10.2016
На перехрест╕ зоряних стежин
КЛУБ ПОЕЗ╤╥
Чар╕вний св╕т н╕жних, романтичних, проникливих, св╕тлих в╕рш╕в Любов╕ ╤гнатово╖ – це св╕т чистих почутт╕в, св╕т кохання, св╕т, у якому душа, мов кв╕тка, що розкрива╓ться назустр╕ч сонцю, так природно роздарову╓ сво╖ щедроти таким же чистим душам, як ╕ вона сама. Поетеса народилася у сел╕ Св╕тлог╕рське на Полтавщин╕. Перш╕ спроби в╕ршування робила ще в дошк╕льному в╕ц╕. Зараз мешка╓ в Новосанжарському район╕ у мальовничому сел╕ Бридуни, природа яких ╕ надиха╓ на написання поез╕╖. Цьогор╕ч Любов ╤гнатова випустила свою першу зб╕рку «На перехрест╕ зоряних стежин».
Любов ╤ГНАТОВА
ПРОМОКЛА П╤Р'╥НКА ╤ знову блукають дощ╕ у мо╖м Закрайсв╕тт╕, Збиваються в купу, чи просто вервечкою йдуть Туди, де, напевно, думки спочивають невмит╕... А може, вони просто втратили сонячну суть?
Клубочаться хмари димами старезно╖ люльки, Яку палить Всесв╕т, поринувши в мудр╕сть в╕к╕в. Йому час в╕д часу нагаду╓ сива зозулька, Що в╕н ще не все в╕длюбив, в╕дстраждав, в╕дхот╕в.
Земля вже всотала у себе водиц╕ по в╕нця, Уже обважн╕ла ╕ хлюпа╓ тихо з-п╕д н╕г. ╤ дихати важко промокл╕й маленьк╕й п╕р'╖нц╕, Дощем роз╕п'ят╕й за ним же придуманий гр╕х.
М╤СЯЧНИЙ В╤РШ Сьогодн╕ туман – н╕би з╕тканий з м╕сяця, Просякнутий ним, н╕би маревом сн╕в... Напевно, ╕з крил св╕тлих янгол╕в зв╕сився, Щоб виткать вельон на вес╕лля весн╕...
См╕ливо зайду в це звучання сонатове, У н╕м розчинюсь, в╕дродившись у н╕м; З╕ св╕тлом з╕ллюсь до останнього атома, Суз╕р'ям лишусь в п╕днебесс╕ н╕чн╕м...
Тр╕поче душа, н╕би в ╕нш╕й реальност╕, У вим╕р╕ нот ╕ скрип╕чних ключ╕в, На р╕вн╕ чутт╕в, ейфор╕╖ ментальност╕, Де т╕льки Любов – без щит╕в ╕ меч╕в...
Вже вени мо╖ повн╕ м╕сячним променем... Ще мить – ╕ пол╕т... Але я повернусь! У землю вросту розгалуженим коренем, У кожн╕м струмку кришталево озвусь...
Спада╓ туман на волосся перлинами... Ц╕лу╓ вуста прохолодн╕стю зим... Та думку мою проп╕ка╓ жаринами Цей м╕сячний в╕рш – мо╖х сн╕в п╕л╕грим...
БЛУКА╢ ОС╤НЬ ╤РПЕНЕМ Блука╓ ос╕нь ╤рпенем В пожухлих травах, Тумани зм╕шу╓ з дощем, Немов приправи. Розводить тишу перестук Кол╕с ╕ кол╕й, А ще грози далекий звук ╤ в╕тер в пол╕.
Блука╓ ос╕нь ╤рпенем В опал╕м лист╕, В терпких жаринах хризантем, В роси намист╕. Хова╓ душ╕ л╕хтар╕в У морок ноч╕, ╤ силуети у в╕кн╕ — Як потороч╕.
В калюж╕ хмари ╕ з╕рки Спивають в╕чн╕сть, С╕да╓ мжичка на г╕лки — То нелог╕чн╕сть? Листок багряний, як тотем, Упав на коси... Блука╓ ос╕нь ╤рпенем, Самотня ос╕нь...
ЩО ТОБ╤ ДО МЕНЕ, СИВИЙ ВОЛХВЕ? Що тоб╕ до мене, сивий волхве, Що в╕трами дивишся з-п╕д бр╕в ╤ шепочеш листям пересохлим Щось на гран╕ осен╕ ╕ сн╕в?
Що у мареннях тво╖х з╕рчастих? Чорн╕ хмари в мене над чолом? Блискавиц╕ — в╕сниц╕ нещастя? Нап╕вт╕н╕ предк╕в за столом?
Не кажи н╕чого, чу╓ш, волхве?! Краще пл╕д солодкий незнання. Вже давно передчуття замовкло, Я бреду наосл╕п, навмання...
Чом вдивля╓шся так пильно в оч╕? Там безодня чи небесний рай? Н╕, не ворожи мен╕, не хочу! Звергнутих бог╕в не закликай!
Що тоб╕ до мене, сивий волхве? Що побачив у душ╕ мо╖й?.. Чи слова, чи листя пересохле Навздог╕н кида╓ в╕тров╕й...
╤МБИРНИЙ ЧАЙ Я до чаю додам теплий в╕дзвук ╕мбирно╖ ноти ╤ корицевий шлейф, н╕би сонячний пром╕нь, густий... Щось приваблю╓ погляд у глад╕ люстерка напроти... Т╕нь якась невиразна... та я майже впевнена – ти...
Не в╕дводжу очей, бо боюся укотре згубити Павутинку тонку, що тебе у м╕й сон приведе... А за в╕кнами веч╕р, п'янким абрикоссям налитий, ╤з з╕рницею вдвох витанцьовують св╕й па-де-де...
Поп╕д стелею сплять вр╕вноважен╕ штучн╕ св╕тила, ╤ годинник ст╕ка, як з полотнища пензля Дал╕, Чай схолонув давно, а мен╕ в╕д╕рватись несила В╕д химерно╖ точки на ср╕блом покритому скл╕...
НЕ МОЛЯТЬСЯ ДО СОНЦЯ ПШЕНИЦ╤ Не моляться до сонця пшениц╕, Лиш маки бовван╕ють, наче рани, На т╕л╕ незас╕яного лану, Де Янгол з╕ св╕чею у руц╕ Лл╓ сльози по Вкра╖нському талану...
Цьогор╕ч вродять знов одн╕ хрести - У Смерт╕ дуже щедра косовиця. Втомилася стинать ╖╖ правиця Т╕ дол╕, що могли б ще розцв╕сти, Та душить ╖х нещадно повитиця...
Зр╕каються крилаток ясени... Бентежний дощ мигичить над полями, Як посив╕ла колискова мами, Чи╖ у муках зроджен╕ сини У в╕чн╕сть в╕дл╕тають журавлями...
ЕЛЕГ╤Я ДОЩУ Вслухаюся в елег╕ю дощу Затамувавши подих... Насолода!.. ╤ нав╕ть в╕тер крила склав – ущух. ╢ т╕льки дощ... ╕ небо... ╕ свобода...
╢ т╕льки крапель мельх╕орний сп╕в ╤ в╕дзвуки гром╕в, немов кантата, ╤ шеп╕т набубняв╕лих сад╕в, Де л╕тн╓ сонце бджолами зачато.
╤ б╕льш н╕чого... Т╕льки я ╕ дощ... Сповза з душ╕ утома ╕ скорбота... ╢ т╕льки музика всесв╕тн╕х прощ, ╤ кожна мить у н╕й бринить, як нота...
Я день пройдешн╕й в Лету в╕дпущу - Нехай пливе кульбабовим в╕ночком... Вслухаючись в елег╕ю дощу, Стаю маленьким весняним струмочком...
ЗНОВ ПО КОЛУ БУТТЯ Знов по колу буття – знов зустр╕лися Авель ╕ Ка╖н, А це значить – попереду Но╖в Ковчег ╕ потоп. Та не буде Розп'яття, бо дв╕ч╕ його не бува╓. ╤ життя – не чернетка ╕з безл╕ччю справлень ╕ спроб.
В╕дбудуються знову зруйнован╕ мури ╕ храми, Над нев╕рством волхв╕в пролуна ╓рихонська труба. Десь у Всесв╕т╕ плаче наш Янгол, напевно, над нами – Зорепадами в землю його опада╓ мольба...
Завтра буде св╕танок... Та ми не повернемось завтра – Нам дано час до п╕вноч╕... Й знову за в╕тром злетить На чужих помилках роз╕кладена заново ватра... Знов по колу буття, де з нас кожен – розв╕трена мить...
Я ПЛАКАЛА КР╤ЗЬ СОН Я плакала кр╕зь сон... Не пам'ятаю, Чи снився ти... чи, може, навпаки – Тебе шукала десь за небокра╓м, ╤ не знайшла... ╤ падали з╕рки... Вогонь гор╕в... але якийсь холодний... ╤ мерзла я кр╕зь товщу сновид╕нь... ╤ дикий страх – незнаний, первородний – Тягнув мене в якусь крилату т╕нь... Я кликала тебе на допомогу – ╤ нав╕ть кам╕нь виронив сльозу... Та оминули вс╕ тво╖ дороги Маленький св╕т ╕ гори поблизу...
Я плакала вв╕ сн╕... ╤ нав╕ть п╕сля... Тихцем ковтала с╕ль колишн╕х втрат... Спав грудень за в╕кном... ╤ т╕льки м╕сяць Збирав сльозини для сво╖х сонат...
ХТО Я? Хто я? Зоря – а чи неба окалина? Св╕чка у храм╕ – чи зблиск с╕рник╕в? Я догор╕ла? Я заживо спалена? Вогник душ╕ – чи пожежа в╕к╕в?
Хто я? Поетка? Чи зайда в поез╕╖? Може, не св╕й колись вибрала шлях? В╕рш╕ пишу – чи словесн╕ суспенз╕╖? Я – Кв╕тка Сонця? Чи просто реп'ях?
Хто я для тебе? Л╕рична мелод╕я? Фуга органна? Рев╕ння в╕тр╕в? Може, я – просто бездарна парод╕я?.. Ти нав╕ть слухать мене не схот╕в...
ДУША У сонм╕ блискавок-заграв, Пом╕ж запльованих криниць, Де люд байдужий посп╕ша У край приручених синиць,
Лежить з╜валтована душа Обаб╕ч пройдених дор╕г – Уже не варта н╕ гроша, Лиш так... ганч╕рочка для н╕г...
Посеред сл╕в важких-в'язких, З ножем по саму рукоять – За те, що в╕рила в казки, Що можна душу покохать...
На╖вна!.. Зовс╕м, як дитя... Обличчя й т╕ло – над усе! Тод╕ на блюдечку життя, Напевно, щастя принесе...
... Там, на розпутт╕ доль ╕ мр╕й, Де душ загублених базар, Котилась болем з-поп╕д в╕й Чи то дощинка... чи сльоза...
НЕ СПАЛИ МЕНЕ, НЕБО Не спали мене, небо... Н╕, не птаха, не з╕рка я... ╤ свят╕ший хто-небудь – То перлина ╕ ╓ твоя... Та дозволь хоча б кра╓м, Хоч по хмарах пройти мен╕... Просто я догораю У холодн╕м чуж╕м вогн╕...
Не карай мене, небо, За зухвал╕сть мою таку... Н╕, без прав я на тебе... Та щастить же ╕ жебраку... Так подай мен╕ мил╕сть... Ненадовго... хоча б на мить... ╤ болюча безкрил╕сть У об╕йми тво╖ злетить...
А тод╕ – хоч у пр╕рву... Хоч у тем╕нь болотних вод... Об╕цяю, я вирву ╤з душ╕ тв╕й секретний код... Не ховай мене, небо, Не цурайся колючих сл╕з... Дай торкнутись до тебе... А тод╕... можна впасти вниз...
ВЕСНЯНОМУ В╤ТРУ О, В╕тре весняний, – близький ╕ далекий коханцю, Ти пестиш так н╕жно, що т╕ло листочком тремтить, Ведеш мене знову у снах до весняного танцю, Впл╕та╓ш у коси, як стр╕чку, омр╕яну мить...
Мене знов тривожиш, розв╕трю╓ш заспане серце, Роздмуху╓ш знову в мен╕ первозданний вогонь... ╤ ж╕нка навпроти (в чар╕вн╕м, напевно, люстерц╕) Бере знову сонце до теплих дбайливих долонь...
Ти зна╓ш, м╕й В╕тре, як я сумувала ночами, Зимове колюччя шпигало нестерпно у б╕к... ╤ йшли с╕р╕ дн╕, як до храму смиренн╕ прочани... Я ╖х розгубила, вервечц╕ утративши л╕к...
Ти знов повернувся... На тебе цю в╕чн╕сть чекала... Ц╕луй мене, В╕тре, отак, як ум╕╓ш лиш ти! ╤ буде весни нам, як завжди, напевно, замало, Щоб знову п╕знати далеких галактик св╕ти...
КАМЕЯ Коли за обр╕╖ спада╓ знову н╕ч ╤ м╕сяць прикраша╓ душу неба, Створи мене ╕з тисяч╕ облич – Такою, як захочеш ти... Як треба...
╤ оживи!.. Лиш помахом пера... Чи св╕тлом серця... Може, поц╕лунком?.. Я – просто ╢ва... ╕з твого ребра... Я – по╓днання сн╕в тво╖х ╕ думки...
Створи мене! В╕трам наперек╕р! Мечем створи чи обладунком дол╕! Щоби печал╕ гнилозубий зв╕р Сам захлинувся у сво╖й крамол╕!...
*** ...Зима за в╕кнами... ╤ в душу пада сн╕г... Я – на долон╕... З каменю камея... Вдихни життя в твор╕ння рук сво╖х – Колись же оживала Галатея!..
ДОЩ У землю небо блискавицями вроста╓, Кор╕нням космосу – до глибини душ╕... Вусатий дощ бреде з-за небокраю У старовинн╕м с╕р╕м кунтуш╕;
╤ сипле ╕з кишень навкруг кришталь краплинний П╕д ноги кв╕т╕в, у волосся трав; ╤ шеп╕т його звабний, дуже дивний Впл╕та╓ться у музику заграв...
Ступа╓ тихо по стежках, де стигне л╕то, П╕д барабанний др╕б розтерзаних небес, ╤ зач╕па╓ капелюхом в╕ти Бер╕зок б╕лих – л╕сових принцес.
На павутинн╕ м╕ж кущ╕в – др╕бне намисто, Його збирають лаг╕дн╕ в╕три; ╤ заховався зайчик поп╕д листом З гостинцями, що н╕с для д╕твори...
А я перед в╕кном з чернеткою ╕ ча╓м Записую штрихи для музики без сл╕в... ╤ ми з дощем до вечора горта╓м Старий альбом з╕ спогад╕в ╕ сн╕в....
КОЛИСКОВА Зберу у жменю зор╕–намистинки ╤ нанижу на нитку сво╖х сн╕в; Мелод╕ю заграють павутинки На ноти композитор╕в–в╕тр╕в.
Я засп╕ваю тихо колискову Про котика с╕ренького тоб╕, Про лебед╕в, про д╕вчинку казкову ╤ про озера чист╕ голуб╕...
Др╕ма╓ м╕сяць у пухов╕й хмарц╕, ╤ наш Руденький смачно поз╕ха; А с╕ра мишка у маленьк╕й шпарц╕ Сп╕ва пот╕шки сонним д╕тлахам... ... Ступа╓ на м'якеньких лапках н╕чка ╤ сипле ср╕бн╕ роси у траву... Заплющуй, моя доню, сво╖ в╕чка ╤ вслухайся в мелод╕ю живу...
КОТИКОРАНОК У мо╓му саду б╕лим котиком ранок др╕ма╓, Розтрусивши росу, н╕би низку коштовних перлин; ╤ клубок вогняний визира╓ р╕жком з небокраю У в╕ночку пухких, щойно випраних дощохмарин.
Запл╕та╓ трава ще не скошен╕ коси шовков╕, ╤ волошки синять ╕ без того яскраву блакить; В полуничок яснить полум'яно-червона обнова, ╤ бдж╕лками гледич╕я жовто-медова бринить.
З кучерявих п╕вон╕й звучать аромати симфон╕й, З н╕жно-флейтовим соло в рожевост╕ чайних троянд; П'╓ метелик нектар на кв╕тков╕й духм'ян╕й долон╕, Налива╓ться соком лоза виноградог╕рлянд.
У волосс╕ весни – уже геть посив╕л╕ кульбабки Парашутяться снами маленьких крилатих зернят; Котик-ранок для них п╕дставля╓ розв╕трену лапку – Час зродити життя, тож нехай соб╕ в╕льно летять!
ВЖЕ ВКОТРЕ Вже вкотре розпина╓м на хрест╕ Людського Сина п╕д гучн╕ фанфари, Б'ючи у груди: "Господи, прости! Дай оминути праведно╖ кари!" В╕дпрацювавши тридцять ср╕бняк╕в, Сльозами омиваючи обличчя, З проворн╕стю н╕кчемних байстрюк╕в Штовха╓мо слабк╕ших на узб╕ччя... На фантиках смаколик╕в-зловт╕х Малю╓м ╕люзорне сьоме небо; Знов посп╕ша╓м возвеличить гр╕х, Перекрутивши запов╕дь п╕д себе...
Бажаючи прощення роздобуть, Не молимось, поки не чу╓м грому... Знов Господа ведем у хресну путь, Старим шляхом вертаючись додому...
Забувши ╕стину, що Бог – то ╓ ЛЮБОВ, Святе ╤м'я згадавши вкотре всу╓, М╕ж ганч╕р'яно–туфельних обнов За грош╕ ╕ндульгенц╕ю купу╓м...
ТИ ЗНАЙ Ти знай, що я молитимусь за тебе На вс╕х шляхах прийдешньо╖ весни, Чи посм╕шкою сяятиме небо, А чи пролл╓ться дощиком рясним...
Де б ти не був, в╕дчуй, що я з тобою, Душа... вона ж не зна╓ перепон... Я об╕йму тебе плакучою вербою, З птахами засп╕ваю в ун╕сон...
В╕дчуй м╕й подих в прохолод╕ ранку, Мо╖ слова – у шепот╕нн╕ трав... Я – виткана тумановим серпанком Найвища нота м╕сячних октав...
Ти просто знай, що не самотн╕й в св╕т╕, Що в тебе ╓ та╓мний обер╕г ... А я... для тебе буду просто жити, Впл╕тать молитви до тво╖х дор╕г...
МО╥ БАТЬКИ Мо╖ батьки давно вже посив╕ли, Та в ╖х очах – мого дитинства св╕т... ╤ яблука... так╕ щемливо-сп╕л╕ В саду, де ц╕лував ╖х весноцв╕т...
У ╖х руках – в╕д зайчик╕в гостинц╕, Добро земл╕ та сонячне тепло; У зморщечок тоненьк╕й павутинц╕ Роками помережене чоло...
Захризантемилась ╖х ос╕нь мо╖м л╕том... Весна летить на крилах онучат... ╤ ╖х сердець безц╕нн╕ самоцв╕ти У кожному з маленьких лелечат...
ДИВНА Ж╤НКА З ОЧИМА ОСЕН╤ Дивна ж╕нка з очима осен╕, У пухов╕й хустин╕ л╕т, Ще шука╓ в небесн╕й просин╕ Зап╕зн╕лий вишневий цв╕т.
З╕гр╕ва╓ в╕три морозян╕ Поц╕лунками теплих мр╕й, ╤ шепочуться ранки росян╕ За мереживом стиглих в╕й...
Тче в╕трила з╕ сн╕в ╕ спомин╕в, Щоби кол╕р – неначе жар; ╤ впл╕та╓ всю н╕жн╕сть промен╕в ╤з далеких з╕рок Стожар...
Дивна ж╕нка з очима осен╕, ╤з душею, як у дитя, Об╕йма с╕р╕ дн╕ збурмосен╕, Вм╕ло лагодить хмар дрантя...
╤ збира╓ п╕сн╕ у кошички, Щоб веселки сплести в╕нок, Щоб сп╕вали весел╕ дощички, Щоб дзвен╕в джерела дзв╕нок ...
Дивна ж╕нка з очима осен╕ Щиро в╕рить в святу любов; ╤ танцю╓ ногами босими На осколках людських обмов...
У ОЧАХ МО╥Х ПРОЗЕЛЕНЬ Л╤ТА У очах мо╖х – прозелень л╕та Ще тебе з╕гр╕ва╓ сонцем, Розпускаються лаг╕дн╕ кв╕ти На гаряч╕й тво╖й долоньц╕...
На губах мо╖х – стигл╕ черешн╕ ╤ще ваблять солодким соком; Ти в╕дпий спрагло день прийдешн╕й, Щоб не втратить його ненароком...
У руках мо╖х – Всесв╕т безмежний, Я в╕ддам тоб╕ левову частку! .. Не хвилюйся, м╕й погляд бентежний Не прихову╓ згубу чи пастку...
В мо╖м серц╕ – вогонь пала╓... Хочеш, вирву його, як Данко? ╤ п╕демо за небокра╖, Зустр╕чать солов'╖н╕ ранки ...
Я НЕНАВИДЖУ ╤ГРИ У ТИШУ Я ненавиджу ╕гри у тишу... Н╕би важко промовити слово, Н╕би зникла у Всесв╕т╕ мова, Н╕би звуки на смак полинов╕... Я ненавиджу ╕гри у тишу...
Я боюся цих дн╕в зан╕м╕лих... Вони мають розгн╕ван╕ оч╕, Ними правлять як╕сь потороч╕, Т╕, що жалами душу лоскочуть... Я боюся цих дн╕в зан╕м╕лих...
Мен╕ боляче битись об ст╕ну... Та прозора м╕цна перешкода Розбива╓ на друзки свободу, Н╕би нитка в руках ляльковода... Мен╕ боляче битись об ст╕ну...
А чи ти не бо╖шся загратись?.. Бо я можу в╕двикнуть в╕д тебе, ╤ полинути легко у небо, Як пушинки кульбабок з╕ стебел... А чи ти не бо╖шся загратись?..
ПОГЛЯНЬ У СВ╤ЧАДО Народженню нас – переду╓ пад╕ння... Ти бачиш цю думку в очах, що в св╕чад╕?.. ╤ т╕льки якесь ледь пом╕тне тремт╕ння Трима╓ ще н╕ч на планетн╕м парад╕...
Я стала - як ти... На одн╕й ФМ-хвил╕ Моя п╕дсв╕дом╕сть твою пеленгу╓... Хвилини-убивц╕... Вони так╕ мил╕... Нав╕що нам вкотре псувати ╖х всу╓?..
Все чорне ╕ б╕ле... П╕втону нема╓... За руки крокують ╕ правда з брехнею... Не знаючи пекла, не мали б ╕ раю, ╤ дос╕ блукали босон╕ж стернею...
Поглянь у св╕чадо: я поруч з тобою, Вим╕нюю знову монетки на щастя... ╤ п╕сля тривалого в час╕ двобою Ми знову трима╓м в руках р╕зн╕ маст╕ ...
Чи зможеш мен╕ ти дов╕рити душу, В мен╕ прорости ╕ пустити кор╕ння... Тобою назву щойно створену сушу... Народженню нас – переду╓ пад╕ння.
ВОНА ПУСКАЛА У СТРУМОЧКАХ ФАНТИКИ Вона пускала у струмочках фантики... Сама соб╕ варила каву зранку... ╤ мр╕яла про принца ╕ романтику, Рахуючи ромашки на ф╕ранках...
Вона ум╕ла слухать дощ за в╕кнами, ╤ розум╕ла, що шепоче в╕тер... ╥╖ слова були для ╕нших л╕ками... А ╖й... ну хоч би раз хто сльози витер...
Вона завжди була для вс╕х пром╕нчиком – Св╕тила, звеселяла, з╕гр╕вала... А свою тугу, крих╕тним кам╕нчиком, У черевички в╕д людей ховала ...
Вона кохала... Чи була коханою?.. Нелегко закохатися в дивачку... Душа щем╕ла вирваною раною – Не треба ╖й любов╕, як подачки!
Вона пускала у струмочках фантики... ╤ дарувала без остатку ласку... ╤ свято в╕рила у принца ╕ в романтику, Що хтось напише ╕ для не╖ казку...
НЕБО З ОБВ╤ТРЕНИМИ ГУБАМИ Небо з обв╕треними губами Ц╕лувало оч╕ наш╕ та плеч╕; Метаморфози творив ╕з нами Л╕тн╕й, закоханий в море, веч╕р...
Ми розбудили собою хвил╕, М╕сяць зловивши в сво╖ долон╕; ╤з м╕р╕ад╕в п'янких ╕дил╕й Вибрали ту, що сп╕ва в безсонн╕...
╤ язиками того прибою Йшли навпростець до вогню босон╕ж; ╤ поринали удвох з тобою В пристрасть... Туди, де було бездонн╕ш...
Дивакувата наша св╕дом╕сть Закарбувала лиш виб╕рково Злет до з╕рок, чар╕вну невагом╕сть, Т╕льки одне полум'яне слово...
...Час в╕длет╕в легкокриловим змахом... ╢ ти ╕ я, що колись були нами... Пам'ять болить ще Чумацьким Шляхом В неб╕... з обв╕треними губами...
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 28.10.2016 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17564
|